Ухвала

від 02.10.2013 по справі 826/4701/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/4701/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Федорчук А.Б. Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

02 жовтня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Безименної Н.В., Ісаєнко Ю.А.,

при секретарі: Погорілій К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу підприємства «Тасман» товариства з обмеженою відповідальністю «Маріс-2005» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.07.2013 року по справі за їх позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Підприємство «Тасман» ТОВ «Маріс-2005» звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до ДПІ у Подільському районі м. Києва ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 28.12.2012 року № 0006802220, № 0006782220 та 0001712220.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.07.2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, підприємство «Тасман» ТОВ «Маріс-2005» подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про задоволення позову в повному обсязі. При цьому апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, що з'явилися в судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про законність спірного рішення податкової інспекції, а тому відмовив в його скасуванні. Апеляційна інстанція повністю підтримує таку правову позицію, з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що податковим органом було проведено планову виїзну документальну перевірку підприємства «Тасман» ТОВ «Маріс-2005» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 року по 30.06.2012 року, за результатами якої складено акт від 30.11.2012 року № 594/22-205/31725274.

Перевіркою встановлено наступні порушення: пп.14.1.13, пп.14.1.36 п.14.1, пп.14.1.54, пп.14.1.191, пп.14.1.97 пп.14.1.202,пп.14.1.257 ст.14, пп.135.4.1 п.135.4, п.135.1, пп.135.5.5 п.135.5 ст.135, ст. 159, п.138.1, п.138.2, п.138.4, пп.138.5.1 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.185,1 ст.135 ПК України - підприємством занижено податок на прибуток на загальну суму 580 399 грн.; пп.14.1.13, пп.14.1.54, пп.14.1.191, пп.14.1.202 ст.14, п.187.1 ст.187, п. 198.2, п.198.3, п. 198.6 ст.198 ПК України - підприємством занижено податок на додану вартість на загальну суму 57 454 грн. та завищення ряд 24 декларації за червень 2012 року на суму 28175 грн. «залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду»; пп. 49.18.1 п.49.18 ст.49 ПК України - підприємством «Тасман» ТОВ «Маріс-2005» несвоєчасно подано декларацій з податку на додану вартість за травень та липень 2011 року та ін.

Наведене вище послужило підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

Так, між позивачем (замовник), з одного боку, та ПП «Юридична компанія «Форт», з іншого боку, було укладено договір по наданню послуг (виконання робіт) № РК-180 від 31.05.2011 року. В п. 1 даного договору зазначено, що замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання по наданню послуг, виконанню робіт, зазначених у додатках. Додатки складаються у письмовій формі, підписуються, уповноваженими представниками сторін, скріплюються печатками сторін і є невід'ємною частиною даного договору.

Згідно п.2.1 та п. 2.3 вищезазначеного договору, виконавець зобов'язується своєчасно та якісно надати послуги (виконати роботи) зазначені у додатках. Замовник зобов'язується: надати виконавцю необхідні вихідні матеріали та інформацію, що будуть необхідні для виконання умов договору; своєчасно оплатити послуги виконавця, згідно п.3.1.

На виконання умов даного договору надано виписку з банку та видаткову накладну.

Таким чином, умовами даного договору було передбачено додаток до договору, що є його невід'ємною частиною, проте матеріали справи не містять даного додатку, в якому мало бути передбачено, які саме рекламні послуги замовляються, також відсутні акти виконаних робіт та докази взагалі отримання робіт (послуг).

Апеляційна інстанція приходить до однозначного висновку, що відсутність додатку до договору є належним доказом відсутності необхідних первинних документів в підтвердження здійснення господарської операції, оскільки без даного документу навіть не вбачається визначити предмет договору.

Між позивачем (довіритель), з одного боку та ТОВ «УКРДРІМ» (повірений), з іншого боку було укладено договір доручення по обслуговуванню вагонів № ПД-05 від 23.02.2011 року (далі - договір № ПД-05), в п. 1 якого зазначено, що відповідно до умов цього договору довіритель доручає повіреному, а повірений зобов'язується сумлінно виконати дії, пов'язані з оформленням документів при імпорті товару, та подальшої переадресації товару за наданими реквізитами.

Суд першої інстанції прийшов до висновку, що на підтвердження виконання умов договору надано лише акти здачі-приймання робіт (надання послуг) та податкові накладні. У відповідності до ст.1007 ЦК України, довіритель зобов'язаний видати повіреному довіреність на вчинення юридичних дій, передбачених договором доручення.

Проте, в матеріалах справи відсутні довіреність на вчинення юридичних дій, залізничні накладні, телеграми від вантажоотримувачів, докази проведення попередніх розрахунків митних платежів, докази організації супроводження митних інспекторів та брокерів брокерської контори, докази проведення дій з товарною касою залізниці по оформленню перевезень по Укрзалізниці товарів, докази оформлення залізничних накладних.

Колегія суддів не може прийняти до уваги доводи апелянта, що оскільки довіреність видається на вчинення дій саме повіреним, то її наявність у довірителя не є обов'язковою, оскільки у позивача в будь-якому разі повинні були залишитися якщо не сама довіреність або належним чином завірена її копія, то докази її видачі (витяг з журналу видачі довіреностей, тощо). Крім того, здійснюючи неодноразові господарські операції шляхом укладання договорів, позивач міг і повинен був передбачити можливість виникнення необхідності надання такої довіреності для перевірки податкової інспекції.

Наведені вище обставини вказують на відсутність належної інформації про обсяг господарської операції викладених в актах здачі-приймання робіт між позивачем та ТОВ «Укрдрім» на виконання зазначеного вище договору доручення по обслуговуванню вагонів, та неможливості їх прийняття в якості первинного документу бухгалтерського обліку на підтвердження правомірності формування витрат по операціям з ТОВ «УКРДРІМ», за відсутності в них конкретизації виконаних робіт, трудових затрат, відомостей про виконавця, та іншого порядку розрахунку за послуги, який задекларований в договорі і не відповідності нормам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Також, між позивачем (орендар), з одного боку, та громадянином ОСОБА_2 (орендодавець), з іншого боку, було укладено договір оренди від 01.06.2006 року, у відповідності до п. п. 1.1-1.4 якого цим договором регулюються правовідносини, пов'язані із переданням орендодавцем орендареві житла для здійснення господарської діяльності на визначений цим договором строк та за встановлену цим договором плату. Під житлом у цьому договорі розуміється квартира (надалі - квартира, що орендується), адреса: АДРЕСА_1, загальна площа: 65,3 кв.м., житлова (корисна) площа: 65,3 кв.м.. Строк орендного користування за цим договором 360 календарних днів. За згодою сторін орендна плата за орендне користування квартирою, що орендується (плата за користування житлом), за цим договором становить 3 000,00 грн. за термін оренди.

Судом першої інстанції правомірно зауважено, що договір оренди було укладено ще 01.06.2006 року, в той час, як видаткові касові ордери датовані - 07.06.2011 року на суму 23 639,12 грн., 28.10.2011 року на суму 3 858,00 грн., від 12.01.2012 року на суму 2 217 грн., та акти про надання послуг № 9 від 01.04.2011 року, №10 від 30.09.2011 року, №11 від 28.10.2011 року, № 12 від 30.12.2011 року, №13 від 30.03.2012 року, №14 від 30.06.2012 року.

Ст.8 Житлового кодексу України передбачено, що «переведення придатних для проживання жилих будинків і жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду в нежилі, як правило, не допускається. У виняткових випадках переведення жилих будинків і жилих приміщень у нежилі може здійснюватися за рішенням органів, зазначених у ч. 2 ст. 7 цього кодексу».

При цьому згідно із пп. 14.1.97 п.14.1 ст.14 ПК України оренда житлових приміщень - операція, що передбачає надання житлового будинку, квартири та їх частини її власником у користування орендарю на визначений строк для цільового використання за орендну плату. Цивільний кодекс України (ст.813) визначає, що сторонами у договорі найму житла можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Якщо наймачем є юридична особа, вона може використовувати житло лише для проживання у ньому фізичних осіб.

Для відображення витрат у складі адміністративних витрат, такі витрати повинні бути пов'язані з господарською діяльністю підприємства.

Враховуючи вищезазначені норми, у разі, коли підприємство здійснює витрати у вигляді орендної плати, плати за комунальні послуги та електроенергію в офісі, розміщеному в квартирі, то такі витрати підприємство не має права включати до складу валових витрат, оскільки квартира, в якій розміщений офіс, не переведена у нежитловий фонд згідно з нормами Житлового кодексу України та понесені витрати не можуть вважатися пов'язаними із господарською діяльністю.

Питання, щодо оренди квартири регулюються главою 59 Цивільного кодексу України. За приписами якого, зокрема, ч. 1 ст. 813, визначено безумовне правило, за яким наймач юридична особа може використовувати житло лише для проживання.

Відповідно до ст. 6 ЖК України, жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових приміщень і гуртожитків. Надання приміщень у жилих будинках для потреб промислового характеру забороняється.

Таким чином, висновок податкового оргнану, що підприємством «Тасман» ТОВ «Маріс - 2005» завищено показники, задекларовані у рядку 06.1 Декларацій «Адміністративні витрати» на загальну суму 13500 грн. повністю відповідає дійсним обставинам справи.

Між позивачем (орендар), з одного боку, та фізичною особою ОСОБА_2 (орендодавець), з іншого боку, було укладено договір № 08-02/ОР оренди майна від 08.02.2008 року, за п. п. 1.1-1.4 якого орендар приймає в тимчасове шатне користування на умовах цього договору цілісний майновий комплекс Барської нафтобази за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 861,40 кв.м., Вартість майнового комплексу, що передається в оренду становить 1 201 910,00 грн. відповідно до довідки характеристики Барського державного бюро технічної інвентаризації від 13.02.2008 року; адміністративний будинок з підвалом, який розташований в АДРЕСА_3, загальною площею 490,40 кв. м. Вартість адміністративного будинку з підвалом, що передається в оренду становить 881 641,00 грн. відповідно довідки характеристики Барського державного бюро технічної інвентаризації від 13.02.2008 року; рухоме майно, що знаходиться на цілісному майновому комплексі відповідно до переліку.

Пунктом 2.1 договору № 08-02/ОР, передбачено, що передача майна орендарю в оренду здійснюється представниками сторін на підставі двостороннього акту приймання-передачі.

Згідно п. 3.1 даного договору, термін оренди складає 360 календарних днів. Якщо за 3 місяці до спливу строку оренди жодна з сторін письмово не заявила про небажання продовжувати договір, договір вважається продовженим на тих самих умовах і на той самий строк.

Між сторонами було підписано акт приймання-передачі майна до договору оренди майна № 08-02/ОР, в якому зазначено, що позивачу передано: огорожу, дорогу внутрішню, рекламні щити, набір зварювальний, генератор, верстат токарський, насос СВН 80, шафи побутові, стільці, пломбіратор, метро шток, електронасос, блок пункти, рулетка, пробовідбірник, редуктор, різак, кабельна лінія та інше майно.

Відповідно до додаткової угоди № 1 від 15.07.2008 року до договору від 08.02.2008 року № 08-02/ОР термін оренди складає 6 років.

Додатковою угодою № 3 від 30.06.2011 року до даного договору сторони домовилися достроково розірвати договір оренди цілісного майнового комплексу № 08/02/ОР від 08.02.2008 року з 30.06.2011 року.

Слід зауважити, що зазначена вище додаткова угода про дострокове розірвання договору від 30.06.2011 року та новоукладений договір оренди від 30.06.2011 року № ОР 3006-1/Бар не надавалися суду першої інстанції, в той час як до перевірки завірені копії вказаних документів були надані.

Крім того, договір № 08-02/ОР було укладено 08.02.2008 року, в той час, як видатковий касовий ордер датовано 23.12.2011 р. на суму 10 000 грн., а акти про надання послуг: №14 - 30.06.2011 року, № 15 - 30.09.2011 року, № 16 - 31.12.2011 року, № 17 - 30.03.2012 року, № 18 - 30.06.2012 року.

Відповідно до ст. ст. 793, 794 ЦК України, договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню. Право користування нерухомим майном, яке виникає на підставі договору найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки, підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Як свідчать матеріали справи, договори оренди, які були укладені з фізичними особами нотаріально не посвідчені та не пройшли державну реєстрацію, що в свою чергу суперечить вимогам законодавства.

Суд першої інстанції прийшов до висновку, з яким не може не погодитися колегія суддів, що позивачем не надано доказів виконання робіт сторонами, а саме: довіреність на вчинення юридичних дій, залізничні накладні, телеграми від вантажоотримувачів, докази проведення попередніх розрахунків митних платежів, докази організації супроводження митних інспекторів та брокерів брокерської контори, докази проведення дій з товарною касою залізниці по оформленню перевезень по Укрзалізниці товарів, докази оформлення залізничних накладних, додатку до договору в якому передбачено, які саме рекламні послуги замовляються, відсутні акти виконаних робіт та докази взагалі отримання робіт (послуг), докази нотаріально посвідчених договорів оренди та докази пролонгації договорів оренди.

Згідно інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби» процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: встановлення факту здійснення господарської операції; встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку; встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

За п.9.1, п. 9.2, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п. 2.4 Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.95 року первинні документи для надання їм юридичної сили та доказовості повинні мати обов'язкові реквізити, у тому числі посада, прізвище і підписи осіб, відповідальних за дозвіл на здійснення господарської операції і складання первинного документу.

Підпункт 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з п.п. 138.4, 138.6 - 138.9, пп.пп. 138.10.2 - 138.10.4 п. 138.10, п. 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з п. 138.5, пп.пп. 138.10.5, 138.10.6 п. 138.10, п.п. 138.11, 138.12 цієї статті, п. 140.1 ст. 140 і ст. 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у п.п. 138.3 цієї статті та у ст. 139 цього Кодексу (п. 138.1 ст. 138 ПК України.

Згідно з пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням п.п. 138.2, 138.11 цієї статті, п.п. 140.2 - 140.5 ст. 140, ст. 142 і 143 та інших ст. цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 ст. 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.10 ст. 201 ПК України).

Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку (п. 201.1 ст. 201 ПК України).

Отже, визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Крім того, між ТОВ «Будівельна компанія «Мастерклас» (підрядник) та позивачем (замовником) було укладено договір № РЕ/2-12 від 27.08.2009 року.

Відповідно до умов договору замовник в оплату за виконані роботи по модернізації бази нафтопродуктів передав, а підрядник отримав вексель на підставі акту прийому - передачі від 05.11.2009 року на суму 721 621,62 грн., а саме: простий вексель за пред'явленням серії АА № 0956875, складений 05.11.2009 року на суму 721 621,62 грн.

Перевіркою було встановлено, що простий вексель серії АА № 0956875 не пред'явлений до погашення та не встановлено погашення простроченої кредиторської заборгованості.

Відповідно до вимог п.135.1, пп.135.5.5 ст.135 ПК України, доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті.

Доходами, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування є: «...суми поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, що залишаються неповерненими на кінець такого звітного періоду, від осіб, що не є платниками цього податку (у тому числі нерезидентів) (пп.135.5.5 п.135.5 ст.135 ПК України.

Слід зауважити, що на момент перевірки позивачем не було надано ні простий вексель серії АА № 0956875, ні акт приймання-передачі векселя від 23.10.2012 року, а тому, зважаючи на пп. 44.6 та 44.7 ст. 44 ПК України, взагалі вважається, що зазначені документи були відсутні у платника податків на час складання звітності.

За вимогами пп. 14.1.257 п.14.1. ст.14 ПК України фінансова допомога - фінансова допомога, надана на безповоротній або поворотній основі. Безповоротна фінансова допомога - це: сума коштів, передана платнику податків згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами або без укладення таких договорів; сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після списання такої безнадійної заборгованості; сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності; основна сума кредиту або депозиту, що надані платнику податків без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних); сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги. Поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення.

Наведені вище правові норми повністю підтверджують висновок суду першої інстанції, що кредиторська заборгованість, підпадає під визначення безповоротної фінансової допомоги та на підставі пп.135.5.5 п.135.5 ст.135 ПК України включається до складу інших доходів.

Крім того, за результатами перевірки встановлено, що в порушення пп.135.5.5 п.135.5 ст.135 ПК України позивачем не включено до складу іншого доходу суму кредиторської заборгованості, термін позовної давності якої минув, в розмірі 26 581 грн., в т.ч. по періодам: 2 квартал 2012 року - 26 581 грн.

За даними бухгалтерського обліку станом на 30.06.2012 року за кредитом рахунка 6852 «Розрахунки з іншими кредиторами» обліковується заборгованість з: ДП МОУ « 45 Експериментальний завод» - 414,14 грн.; ТОВ «Агроклондайк» - 1 863,3 грн.; філія ВАТ «Агро-Союз-Вінниця» - 286,07 грн.; ТОВ «Астарта-Київ» - 7656,0 грн.; ТОВ «Бучачагрохлібпром» - 397,9 грн.; ТОВ «Дікриал ЛТД» - 4 000 грн.; ТОВ «Інсайт НВЦ» - 4340 грн.; Київська обласна ТПП - 108 грн.; ФОП ОСОБА_3 - 474,58 грн.; Могилів-Подільське БТІ - 298,25 грн.; ТОВ «Компанія «Неоком» - 3778 грн.; ТОВ «Поповецький консервний завод» - 1 723,2 грн.; ЗАТ «Український мобільний завод» - 1233,52 грн.; ТОВ «УТЛ-КОМ» - 8,0 грн.

Згідно пп. 14.1.257 п.14.1. ст.14 ПК України сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишається нестягнутою після закінчення строку позовної давності є безповоротною фінансовою допомогою.

Відповідно до вимог пп.135.5.5 п.135.5 ст.135 Податкового Кодексу України доходами, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування є: «...суми поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, що залишаються неповерненими на кінець такого звітного періоду, від осіб, що не є платниками цього податку (у тому числі нерезидентів).

Таким чином, колегія суддів повністю погоджується з висновками суду першої інстанції та податкового органу щодо порушення позивачем пп.135.5.5 п.135.5 ст.135 ПК України - підприємством занижено інші доходи на суму отриманої фінансової допомоги в розмірі 26 581 грн., в т.ч. по періодам: II квартал 2012 року - на 26 581 грн.

Крім того, позивачем віднесено до складу податкового кредиту з податку на додану вартість суму по взаємовідносинах з ПП «Юридична компанія «Форт», ТОВ «Нутрітех Україна», ДТГО «Південно-західна залізниця», які не підтвердженні відповідними податковими накладними та у результаті чого встановлено розбіжності згідно автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість в розрізі контрагентів, а саме: січень 2012 року на суму 14 280,33 грн. з ПП «Юридична компанія «Форт»; вересень 2011 року на суму 3 058,45 грн. з ДТГО «Південно-західна залізниця»; травень 2012 року на суму 28 175 грн. з ТОВ «Нутрітех Україна».

Виходячи зі змісту наведених правових норм, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактичні, здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операцій, яка є підставою для формування податкового обліку платника, що не мало місця в даному випадку.

За ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У відповідності до наведених вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, надав суду достатньо беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і довів правомірність прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин Окружним адміністративним судом м. Києва зроблено правильний висновок щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення постанови суду першої інстанції без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 196, 198, 200, 205 та 206 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу підприємства «Тасман» товариства з обмеженою відповідальністю «Маріс-2005» - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.07.2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Безименна Н.В.

Ісаєнко Ю.А.