Ухвала

від 07.04.2014 по справі 826/4701/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" квітня 2014 р. м. Київ К/800/52499/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого -Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., при секретарі судового засідання Бовкуні В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Підприємства «Тасман» Товариства з обмеженою відповідальністю «Маріс-2005»

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.07.2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2013 року

у справі №826/4701/13-а

за позовом Підприємства «Тасман» Товариства з обмеженою відповідальністю «Маріс-2005»

до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Підприємство «Тасман» Товариства з обмеженою відповідальністю «Маріс-2005» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.07.2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2013 року, в задоволення позовних вимог відмовлено повністю.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову повністю.

В запереченнях на касаційну скаргу відповідач з вимогами та доводами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, про дату час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, про причини неявки не сповістив.

У судовому засіданні представник відповідача проти касаційної скарги заперечував та просив у її задоволенні відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасника процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

Відповідачем проведено планову виїзну документальну перевірку Підприємства «Тасман» Товариства з обмеженою відповідальністю «Маріс-2005» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2011 року по 30.06.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 року по 30.06.2012 року, за результатами якої складено акт №594/22-205/31725274 від 30.11.2012 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем, зокрема:

- пп.14.1.13, пп.14.1.36 п.14.1, пп.14.1.54, пп.14.1.191, пп.14.1.97 пп.14.1.202, пп.14.1.257 ст.14, пп.135.4.1 п.135.4, п.135.1, пп.135.5.5 п.135.5 ст.135, ст. 159, п.138.1, п.138.2, п.138.4, пп.138.5.1 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.185,1 ст.135 Податкового Кодексу України, в результаті чого ним занижено податок на прибуток на загальну суму 580399 грн., в т.ч. по періодам: 1 півріччя 2012 року - 580399 грн.; пп.14.1.13, пп.14.1.54,

- пп.14.1.191, пп.14.1.202 ст.14, п.187.1 ст.187, п. 198.2, п.198.3, п. 198.6 ст.198 Податкового Кодексу України, в результаті чого ним занижено податок на додану вартість на загальну суму 57454 грн., в т.ч. по періодам: жовтень 2011 року - 43174 грн., лютий 2012 року - 14280 грн. та завищено ряд 24 декларації за червень 2012 року на суму 28175 грн. «залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду»;

- пп. 49.18.1 п.49.18 ст.49 Податкового кодексу України у вигляді несвоєчасного подання декларацій з податку на додану вартість за травень 2011 року та липень 2011 року.

На підставі акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення: від 28.12.2012 року №0006782220, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств у сумі 725 499,00 грн., за основним платежем 580 399,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 145 100 грн.; від 28.12.2012 року №0006802220, яким позивачу зменшено розмір залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду з податку на додану вартість у розмірі 28175 грн.; від 20.03.2013 року №0001712220, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 72 157,50 грн., за основним платежем 57 454 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 14703,50 грн.

Суди попередніх інстанцій, приймаючи рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову виходили з того, що господарські операції позивача з його контрагентами не мали реального характеру, а в процесі розгляду справи судом не встановлено обставин існування доказів, якими підтверджується зв'язок здійснених позивачем витрат, пов'язаних з його господарською діяльністю, що є законодавчо встановленою передумовою віднесення сум до податкового кредиту.

Колегія суддів такі висновки вважає передчасними, оскільки вони зроблені без повного та всебічного з'ясування обставин справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

В силу пункту 198.6 статті 198 не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними та митними деклараціями), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку (лист Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року №742/11/13-11).

Як вбачається з матеріалів справи, у перевіряємому періоді між позивачем та ПП «Юридична компанія «Форт» укладено Договір по наданню послуг (виконання робіт) №РК-180 від 31.05.2011 року.

На виконання умов даного договору в матеріалах справи наявна виписка з банку та видаткова накладна. Додаток до договору, в якому передбачено, які саме рекламні послуги замовляються, акти виконаних робіт та докази взагалі отримання робіт (послуг) в матеріалах справи відсутні.

З матеріалів справи вбачається, що дані документи ні судом першої, ні апеляційної інстанцій у позивача не витребувано.

Також судами встановлено, що між позивачем (Довіритель) та ТОВ «Укрдрім» (Повірений) укладено Договір доручення по обслуговуванню вагонів №ПД-05 від 23.02.2011 року.

За умовами даного договору Повірений зобов'язаний: підготовити документи для митного оформлення Товару (мінеральні добрива в асортименті), що прибуває на адресу Довірителя за зовнішньоекономічним контрактом на станції призначення (Київ, Бахмач); провести переадресацію вагонів, що надійшли за зовнішньоекономічним контрактом на адресу відповідно до транспортних інструкцій Довірителя; провести попередній контроль наявності телеграм від вантажоотримувачів; провести попередній розрахунок платежів по Тех-ПД та повідомити про це Довірителя; після переадресації вагонів отримати та передати залізно-дорожні накладні Довірителю; проводити попередній розрахунок митних платежів; організувати супроводження митних інспекторів та брокерів брокерської контори, дії яких пов'язані з митним оформленням товару; провести дії з товарною касою залізної дороги по оформленню перевезень по Укрзалізниці Товарів, що належать Довірителю; оформити залізно-дорожні накладні; виконати інші дії, яки не зазначені в цьому пункті, але забезпечують комплекс робіт по переадресації вагонів.

На виконання умов цього договору в матеріалах справи наявні акти здачі-приймання робіт (надання послуг) та податкові накладні.

Відмовляючи у задоволенні позову в цій частині, суд першої інстанції, з чим погодився суд апеляційної інстанції, прийшов до висновку щодо відсутності необхідних первинних документів на підтвердження реальності даних господарських операцій.

Суд касаційної інстанції звертає увагу, що відсутність довіреності не є безумовною підставою для відсутності права позивача на формування витрат, пов'язаних з оплатою послуг за договором.

Крім того, в матеріалах даної справи наявні копії залізничних накладних та митних декларацій, які в порушення норм процесуального права, судами попередніх інстанцій не досліджувались.

Також між позивачем та громадянином ОСОБА_4 укладено договір оренди від 01.06.2006 року.

Суди прийшли до висновку, що наявні у матеріалах справи видаткові касові ордери не можуть вважатися доказами здійснення позивачем витрат на оренду житлового приміщення для здійснення господарської діяльності у зв'язку з закінченням строку дії даного договору оренди та відсутні доказів його пролонгації на більш тривалий час.

Однак, є підстави вважати, що даний договір судами не досліджувався, оскільки як вбачається із його змісту, він містить умови, за який його дія оренди продовжується.

Між Позивачем та фізичною особою ОСОБА_5 укладено договір №08-02/ОР оренди майна від 08.02.2008 року.

На виконання умов даного договору в матеріалах справи наявний акт приймання-передачі майна.

Судами першої та апеляційної інстанцій зазначено, що видатковий касовий ордер від 23.12.2011 року та акти про надання послуг, не можуть вважатися доказами належного виконання умов договору у зв'язку з закінченням строку його дії відповідно до зазначеної угоди та відсутності доказів пролонгації на більш тривалий час.

Однак, податковим органом у акті перевірки зазначено про те, що відповідно до додаткової угоди від 30.06.2011 року сторони домовилися достроково розірвати даний договір з 30.06.2011 року та укласти новий, що також судом залишено поза увагою та не досліджено.

Що наявності порушення в переоформленні статусу квартири, колегія суддів зазначає, що вони можуть створити певну відповідальність для орендодавця, але не виключають понесені витрати платника податків по господарській операції - оренді приміщення з валових витрат останнього, за умови підтвердження реальності господарської операції та використання отриманих послуг у власній господарській діяльності.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено наявність не пред'явленого до непогашення простого векселя за пред'явленням серії АА №0956875, складеного 05.11.2009 року на суму 721621,62 грн. та виданого ТОВ «Будівельна компанія «Мастерклас», державну реєстрацію якого скасовано 01.02.2010 року.

Однак на підтвердження зазначеного документів відповідачем не надано.

Відповідно до вимог пп.135.5.5 п.135.5 ст.135 Податкового Кодексу України доходами, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування є: «...суми поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, що залишаються неповерненими на кінець такого звітного періоду, від осіб, що не є платниками цього податку (у тому числі нерезидентів).

Відповідно до вимог пп. 14.1.257 п.14.1. ст.14 Податкового Кодексу України фінансова допомога - фінансова допомога, надана на безповоротній або поворотній основі. Безповоротна фінансова допомога - це: сума коштів, передана платнику податків згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами або без укладення таких договорів; сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після списання такої безнадійної заборгованості; сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності; основна сума кредиту або депозиту, що надані платнику податків без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних); сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги.

В даному випадку, судам попередніх інстанцій необхідно було дослідити питання щодо строків здійснення оплати сум за спірним векселем, що свідчило б про визнання позивачем свого зобов'язання за таким векселем, з урахуванням того, що платежі за векселем тягнуть за собою переривання строків позовної давності, а час що минув до переривання перебігу позовної давності, у відповідності до вимог частини третьої статті 264 Цивільного кодексу України до нового строку не зараховується.

Встановлення даних обставин є важливим для правильного вирішення даної справи по суті.

Крім того, встановлено, що позивачем занижено інші доходи на суму отриманої фінансової допомоги в розмірі 26581 грн. за рахунок заборгованості перед ДП МОУ « 45 Експериментальний завод», ТОВ «Агроклондайк», філія ВАТ «Агро-Союз-Вінниця» ТОВ «Астарта-Київ», ТОВ «Бучачагрохлібпром», ТОВ «Дікриал ЛТД», ТОВ «Інсайт НВЦ», Київська обласна ТПП, ФОП ОСОБА_6, Могилів-Подільське БТІ, ТОВ «Компанія «Неоком», ТОВ «Поповецький консервний завод», ЗАТ «Український мобільний завод», ТОВ «УТЛ-КОМ».

Також, позивачем віднесено до складу податкового кредиту з податку на додану вартість суму по взаємовідносинах з ПП «Юридична компанія «Форт», ТОВ «Нутрітех Україна, Державним територіально-галузевим об'єднанням «Південно-західна залізниця», які не підтвердженні відповідними податковими накладними та у результаті чого встановлено розбіжності згідно автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість в розрізі контрагентів.

Згідно з частиною другою статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відмовляючи у задоволенні позову в цій частині суд керувався лише даними акту перевірки.

Отже, є підстави для висновку, що оскільки усі зазначені документи відсутні в матеріалах справи і відповідно не досліджувались у судовому засіданні, судом не вжито належним чином передбачених законом заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі.

Крім того, колегія суддів касаційної інстанції наголошує, що в умовах дії такого принципу адміністративного судочинства, як офіційне з'ясування усіх обставин справи, суди не повинні обмежуватися заявленими сторонами доводами та поданими ними доказами, а мають здійснювати активну роль у встановленні об'єктивної істини, вживаючи усіх можливих заходів для перевірки та встановлення усіх фактичних даних зі спору та сприяючи сторонам у поданні та витребуванні необхідних для цього доказів.

Касаційна ж інстанція згідно з частини другої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України не може досліджувати докази, встановлювати або визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до положень ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Отже, наявних у справі доказів недостатньо для всебічного та об'єктивного розгляду і вирішення справи. У зв'язку із цим, є підстави вважати, що висновки судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову є необґрунтованими.

У справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, серед іншого, чи прийняті вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (п. 3 частини третьої ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із п. 3 частини першої ст. 163 Кодексу адміністративного судочинства України мотивувальна частина постанови повинна містити встановлені судом обставин із посиланням на докази, а також мотивів неврахування окремих доказів; мотивів, з яких суд виходив при прийнятті постанови, і положення закону, яким він керувався.

Аналогічні вимоги визначені ст. 206 Кодексу адміністративного судочинства України для ухвали суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів вважає, що на підставі частини другої ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення у справі підлягають скасуванню, як такі, що прийняті з порушенням норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового судового розгляду суду першої інстанції слід врахувати викладене, дослідити на підставі належних доказів питання реальності господарських операцій, застосувати при оцінці доводів сторін норми матеріального права, які повинні бути застосовані, і вирішити спір згідно із законодавством України.

За таких обставин касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 227, 230 КАС України, суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Підприємства «Тасман» Товариства з обмеженою відповідальністю «Маріс-2005» задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.07.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2013 року у справі №826/4701/13-а скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та не може бути оскаржена.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук