Рішення

від 09.10.2013 по справі 0418/8256/2012

КІРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

09.10.2013

Справа № 0418/8256/2012

2/0203/890/2013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2013 року Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого - судді Маймур Ф.Ф.,

при секретарі - Чередник І.О.,

за участю: представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

представника відповідача - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, Іноземного підприємства «Кримська Роза», ОСОБА_7, Товариства з обмеженою відповідальністю «Фаїна», треті особи - Реєстраційна служба Дніпропетровського міського управління юстиції, ОСОБА_8, про визнання права власності, визнання договору недійсним, усунення перешкоду у користуванні нерухомим майном, за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, Іноземного підприємства «Кримська Роза», ОСОБА_7, Товариства з обмеженою відповідальністю «Фаїна», треті особи - ОСОБА_6, Реєстраційна служба Дніпропетровського міського управління юстиції, ОСОБА_8, про визнання права власності, зобов'язання утриматись від певних дій, -

ВСТАНОВИВ:

17 грудня 2012 року до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська звернулась позивач ОСОБА_4 із позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ІП «Кримська Роза», ОСОБА_7, ТОВ «Фаїна», третя особа - КП «ДМБТІ» Дніпропетровської обласної ради, про визнання права власності, визнання договору недійсним, усунення перешкоду у користуванні нерухомим майном. За даним позовом 18 грудня 2012 року було відкрито провадження у цивільній справі із призначенням її до судового розгляду (Т.1 а.с.2-7, 26).

Ухвалою суду від 04 лютого 2013 року вищевказану цивільну справу об'єднано в одне провадження з цивільною справою за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, треті особи - ОСОБА_6, КП «ДМБТІ» Дніпропетровської обласної ради, про визнання права власності, за зустрічним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_5, ОСОБА_4, третя особа - КП «ДМБТІ» Дніпропетровської обласної ради, про визнання права власності із присвоєнням єдиного номеру №0418/8256/2012 (Т.2 а.с.224).

Ухвалою суду від 11 березня 2013 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, у цивільній справі №0418/8256/2012 за всіма позовними вимогами третю особу КП «ДМБТІ» Дніпропетровської обласної ради на підставі ст.37 ЦПК України замінено на Реєстраційну службу Дніпропетровського міського управління юстиції (Т.3 а.с.35-37).

Заявою від 01 квітня 2013 року позивачем ОСОБА_5 в порядку ст.31 ЦПК України уточнено свою позовну заяву шляхом залучення додаткових співвідповідачів ІП «Кримська Роза», ОСОБА_7, ТОВ «Фаїна», а також шляхом пред'явленням нової позовної вимоги про зобов'язання відповідачів утриматись від певних дій (Т.3 а.с.61-65, 71-72, 96).

Ухвалою суду від 17 квітня 2013 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, у цивільній справі №0418/8256/2012 за всіма позовними вимогами на підставі та в порядку ст.ст.35, 36 ЦПК України залучено в якості третьої особи без самостійних вимог ОСОБА_8 (Т.3 а.с.97).

01 жовтня 2013 року судом своєю ухвалою задоволено клопотання зустрічного позивача ОСОБА_6 та залишено її зустрічну позовну заяву без розгляду (Т.3 а.с.212, 234-235).

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач ОСОБА_4 послалась на те, що вона 27 липня 2001 року зареєструвала шлюб з ОСОБА_9, якому на праві власності належало спірне нерухоме майно - приміщення АДРЕСА_1. 12 липня 2005 року ОСОБА_9 склав заповіт, яким заповів позивачу вищевказане нерухоме майно. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 помер, а 19 серпня 2005 року позивач звернулась до державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини згідно заповіту. Однак син померлого спадкодавця ОСОБА_10 оспорив у судовому порядку вказаний заповіт, але за наслідками розгляду його позовної заяви Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська своїм рішенням від 22 лютого 2012 року було відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_10, натомість задоволено зустрічний позов ОСОБА_4 та визнано за нею право власності на спірне нерухоме майно. Ухвалами судів апеляційної та касаційної інстанції вказане рішення залишено без змін.

Право власності позивача не визнається також і відповідачами у даній справі, оскільки останні звертались до судових інстанцій та реєстраційних органів задля визнання та реєстрації за собою права власності на спірне нерухоме майно. Так, позивач зазначає, що відповідач ОСОБА_5 вважає себе власником спірного нерухомого майна на підставі угоди з ОСОБА_6 від 10 лютого 2006 року про передачу їй приміщення в іпотеку, рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 04 березня 2008 року, яким визнано договір іпотеки дійсним і звернуто стягнення на спірне нерухоме майно на користь ОСОБА_5, а також ухвали цього ж суду від 21 квітня 2008 року про затвердження мирової угоди. Посилаючись на те, що зазначені рішення та ухвала скасовані судом апеляційної інстанції, а позов ОСОБА_5 про визнання договору іпотеки дійсним і звернення стягнення на спірне нерухоме майно в подальшому залишено без розгляду, позивач ОСОБА_4 відзначила про безпідставність претензій даного відповідача на належність їй права власності на спірне нерухоме майно.

Відповідач ОСОБА_7 вважає себе власником спірного нерухомого майна на підставі угоди від 02 жовтня 2012 року про погашення боргу, укладеної з ОСОБА_6 відповідно до договору позики від 05 жовтня 2008 року. Згідно такої угоди ОСОБА_6 в рахунок повернення свого грошового зобов'язання передала ОСОБА_7 спірне нерухоме майно. 14 квітня 2012 року ОСОБА_7 звернувся до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_6 про стягнення боргу за договором позики. Провадження у вказаній справі було закрито.

Відповідач ІП «Кримська Роза», як посилається позивач ОСОБА_4 у своєму позові, також не визнає її права власності на спірне нерухоме майно, вважаючи себе власником, оскільки ОСОБА_6 передала спірне нерухоме майно до уставного фонду вказаного підприємства, а рішенням Господарського суду АРК від 02 вересня 2011 року визнано право власності ІП «Кримська Роза» на спірне нерухоме майно. Посилаючись на незаконність даного рішення та його оскарження до судів вищих інстанцій, відсутність державної реєстрації за даним відповідачем права власності ОСОБА_4 вважає претензії ІП «Кримська Роза» на спірне нерухоме майно безпідставними.

Крім того, вказуючи на те, що правочини, на підставі яких зазначені відповідачі ОСОБА_6, ОСОБА_7, ІП «Кримська Роза», ОСОБА_5 вважають себе власниками спірного нерухомого майна не визнані дійсними судовими рішеннями, право власності таких відповідачів не зареєстроване у встановленому законом порядку, а позивач ОСОБА_4 доказує своє право власності на спірне нерухоме майно з 2005 року і в 2012 році таке її право було визнано судовим рішенням, посилаючись на норму ст.392 ЦК України, Європейську конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, ОСОБА_4 просила суд визнати за нею право власності на спірне нерухоме майно як за його законним власником.

Окрім викладеного, позивач ОСОБА_4 в обґрунтування своїх позовних вимог послалась і на те, що 23 грудня 2008 року ОСОБА_6 та ТОВ «Фаїна» уклали договір оренди нежитлового приміщення №23/12-2008, на підставі якого ТОВ «Фаїна» орендує приміщення спірного нерухомого майна. Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 грудня 2008 року договір купівлі-продажу спірного нерухомого майна від 04 лютого 2004 року, укладений між ОСОБА_10 від імені ОСОБА_9 та ОСОБА_8, а також укладений 29 грудня 2005 року на його підставі договір купівлі-продажу між ОСОБА_8 і ОСОБА_6 визнані недійсними з моменту їх вчинення. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 червня 2009 року зазначене рішення суду першої інстанції залишено без мін в частини визнання договорів недійсними, а також в частині позовних вимог ухвалено нове рішення, яким скасовано державну реєстрацію ОСОБА_6 на спірне нерухоме майно. Верховним Судом України вказані рішення суду першої та апеляційної інстанції залишені без змін, а постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 червня 2012 року зобов'язано КП «ДМБТІ» Дніпропетровської обласної ради скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_6 на спірне нерухоме майно. Дана постанова адміністративного суду була виконана 13 листопада 2012 року. На підставі таких обставин, вказуючи, що всі правовстановлюючі документи на ім'я ОСОБА_6 на спірне нерухоме майно скасовані рішеннями судів, відтак і укладені ОСОБА_6 правочини щодо спірного нерухомого майна є недійсними, позивач ОСОБА_4 просила суд визнати недійсним згаданий вище договір оренди спірного нежитлового приміщення №23/12-2008 від 23 грудня 2008 року, як укладений ОСОБА_6 без наявності в неї відповідного права власності на майно, передане нею в оренду, а також усунути перешкоди ОСОБА_4 у користуванні спірним нерухомим майном шляхом виселення з нього відповідача ТОВ «Фаїна». Судові витрати позивач просила суд покласти на відповідачів.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_1 позовні вимоги своєї довірительки підтримала, наполягала на їх задоволенні в повному обсязі, уточнивши, що просить визнати недійсним договір оренди нежитлового приміщення, укладений між ОСОБА_6 та ТОВ «Фаїна» 12 березня 2012 року, який ТОВ «Фаїна» відмовилась надати до суду, показавши такий договір державному виконавцеві.

Відповідач ОСОБА_5 в судове засідання не з'явилась, її представник в судовому засіданні просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4, оскільки вони є необґрунтованими та безпідставними. В своїх письмових запереченнях представник вказаного відповідача послалась на наявність у її довірительки ОСОБА_5 ґрунтовних підстав висунення вимог про визнання за нею прав власності на спірне нерухоме майно, відсутність державної реєстрації на спірне нерухоме майно за жодною із сторін у справі, що вказує на відсутність у ОСОБА_4 права власності на таке майно. Також представник ОСОБА_5 відзначила неможливість задоволення позовної вимоги ОСОБА_4 про визнання права власності, оскільки такі позовні вимоги вже були вирішені на користь даного позивача рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 лютого 2012 року, а відтак є повторними і додаткового задоволення не потребують (Т.1 а.с.107-110).

Відповідач ОСОБА_6, її представник в судове засідання не з'явились, про дату час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином. В своїх письмових запереченнях представник вказаного відповідача також просив суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_4 з підстав його необґрунтованості, невідповідності позовних вимог нормам законодавства. Зокрема, представник відповідача ОСОБА_6 послався на неналежність наданого позивачем листа КП «ДМБТІ» Дніпропетровської обласної ради від 14 листопада 2012 року як доказу скасування державної реєстрації за ОСОБА_6 права власності на спірне нерухоме майно, відсутність державної реєстрації права власності за ОСОБА_4 на спірне нерухоме майно, що унеможливлює пред'явлення нею позовної вимоги про усунення перешкод у користуванні спірним нерухомим майном, а відтак і задоволення цієї вимоги судом. Також представник даного відповідача відзначив і неможливість задоволення позову ОСОБА_4 в частині визнання за нею права власності через те, що такі вимоги даного позивача стосовно того ж нерухомого майна вже розглядались в судовому порядку та були задоволені (Т.1 а.с.86-88, 208-209). Окрім того, представником відповідача ОСОБА_6 подано до суду заяву про застосування загального трирічного строку позовної давності до позовної вимоги ОСОБА_4 про визнання недійсним оспорюваного нею договору оренди №23/12-2008 від 23 грудня 2008 року. Мотивуючи свою заяву, представник зазначив, що позивач знала про укладення оспорюваного договору оренди ще в 2009 році, оскільки прямо вказує номер та дату укладення цього договору в мотивуванні своїх позовних вимог, а також посилалась на рішення суду та цивільну справу від 2008 року, з яких їй стало відомо про оскаржуваний договір оренди (Т.1 а.с.84-85).

Представник відповідача ІП «Кримська Роза» в судовому засідання проти задоволення позову ОСОБА_4 заперечував через необґрунтованість викладених в позові вимог та відсутності законних підстав для ухвалення судом рішення на користь цього позивача, оскільки спірне нерухоме майно було правомірно внесене ОСОБА_6 до статутного капіталу ІП «Кримська Роза», а відтак є його власністю. В своїх письмових запереченнях просив суд відмовити в частині позовних вимог про визнання за ОСОБА_4 права власності та в частині усуненні перешкод у користуванні спірним нерухомим майном. Свою позицію представник мотивував тим, що право власності на спірне нерухоме майно за рішенням господарського суду АРК від 02 вересня 2011 року визнано за ІП «Кримська Роза» і дане рішення залишено без змін за наслідками його оскарження у господарські суди апеляційної та касаційної інстанцій (Т.1 а.с.90-93). Також представником відповідача ІП «Кримська Роза» подано до суду і письмову заяву про застосування загального строку позовної давності до вимог ОСОБА_4 про визнання недійсним договору оренди №23/12-2008 від 23 грудня 2008 року. В обґрунтування цієї заяви представник відповідача зазначив, що позивач знала про укладення оспорюваного договору оренди ще в 2009 році, оскільки прямо вказала номер та дату укладення цього договору в мотивуванні своїх позовних вимог, а також посилалась на рішення суду та цивільну справу від 2008 року, з яких їй стало відомо про оскаржуваний договір оренди (Т.3 а.с.206).

Відповідач ОСОБА_7, його представник в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином. Представник даного відповідача в своїх письмових запереченнях просив суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_4 в частині її позовних вимог про визнання права власності на спірне нерухоме майно та усунення перешкод у реалізації цього права (Т.1 а.с.113-116). В обґрунтування своєї правової позиції представник даного відповідача послався на підписання ОСОБА_7 та ОСОБА_6 угоди про погашення боргу шляхом передання останньою першому спірного нерухомого майна в рахунок погашення заборгованості за договором позики. Однак, ОСОБА_6 свої зобов'язання за угодою не виконала, державну реєстрацію за ОСОБА_7 права власності на майно не забезпечила, що зумовило виникнення в останнього права вимоги до ОСОБА_6 виконання її зобов'язання та передачу спірного майна. Також представник відповідача вважає необґрунтованою необхідність повторного звернення ОСОБА_4 до суду задля визнання за нею раніше вже визнаного в судовому порядку права власності, а також вказав на передчасність звернення до суду із вимогою про усунення перешкод у реалізації права власності, оскільки для цього потрібно набути таке право шляхом його державної реєстрації, чого ОСОБА_4 здійснено не було.

Відповідач ТОВ «Фаїна» в судове засідання свого представника не направив, натомість від даного відповідача до суду надійшла письмова заява про розгляд справи за відсутності даного відповідача. При цьому в цій же заяві відповідач вказав, що не погоджується із позовними вимогами ОСОБА_4, оскільки вважає їх передчасними, неаргументованими, а отже такими, що не підлягають задоволенню судом (Т.3 а.с.165).

Треті особи за позовом ОСОБА_4 в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.

Позивач ОСОБА_5 в обґрунтування своїх позовних вимог, з урахуванням їх подальшого уточнення, послалась на те, що в ході здійснення виконавчою службою примусового виконання ухваленого на користь ОСОБА_5 рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 04 березня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про визнання договору дійсним та звернення стягнення на предмет іпотеки, державним виконавцем та сторонами були подані до суду заяви про затвердження мирової угоди. Ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 квітня 2008 року таку мирову угоду затверджено, і згідно умов цієї угоди ОСОБА_5 набула право власності на спірне нерухоме майно. В подальшому позивачу стало відомо, що 12 грудня 2008 року рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська визнано недійсними договори купівлі-продажу спірного нерухомого майна від 04 лютого 2004 року та 29 грудня 2005 року, за якими право власності на спірне нерухоме майно свого часу набула ОСОБА_6 Посилаючись на норми ст.ст.330, 388, 390 ЦК України, на набрання ухвалою суду від 21 квітня 2008 року законної сили 05 травня 2008 року, а також на те, що ОСОБА_5 на час затвердження мирової угоди, а відтак набуття права власності на спірне нерухоме майно, не знала і не могла знати про відсутність у ОСОБА_6 відчужуваного нею права власності, позивач ОСОБА_5 просила суд визнати за нею право власності на спірне нерухоме майно як за добросовісним набувачем. Крім того, вказуючи, що право власності ОСОБА_5 не визнається іншими сторонами по справі, які вважають це право своїм, ОСОБА_5 просила суд зобов'язати відповідачів за своїм позовом не чинити їй перешкод у реалізації права власності (Т.3 а.с.61-65).

Представник позивача ОСОБА_5 в судовому засіданні позовні вимог своєї довірительки за її позовом підтримала, наполягала на їх задоволенні, вказуючи, що право власності за нормами цивільного законодавства може бути набутим і за правочином, яким фактично є мирова угода між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, навіть за умови скасування ухвали суду про визнання такої мирової угоди, укладеної на стадії виконання судового рішення.

Представник відповідача ОСОБА_4 в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог ОСОБА_5 заперечувала, просила суд відмовити в їх задоволенні з підстав необґрунтованості та безпідставності, зазначаючи при цьому, що право власності на спірне нерухоме майно належить її довірительці.

Представник відповідача ІП «Кримська Роза» позовні вимог ОСОБА_5 також не підтримав, посилаючись на належність права власності на спірне нерухоме майно саме відповідачу ІП «Кримська Роза» внаслідок внесення спірного нерухомого майна до статурного капіталу підприємства.

Інші відповідачі, треті особи за позовом ОСОБА_5 в судове засідання не з'явились, своїх представників не направили, письмових заперечень до суду не надіслали, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.

Вислухавши пояснення учасників розгляду справи, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд приходить до наступного висновку на підставі нижчевикладеного.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Так, в судовому засіданні встановлено, що з 27 липня 2001 року ОСОБА_9 та ОСОБА_4 перебували в зареєстрованому шлюбі, до укладення якого ОСОБА_9 на підставі договору купівлі-продажу від 02 жовтня 1997 року набув право власності на об'єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення АДРЕСА_1 (далі - спірне нерухоме майно/спірне нежитлове приміщення). Згідно наявної в матеріалах справи копії технічного паспорту дане спірне нежитлове приміщення розташоване у житловому будинку НОМЕР_6 та складається з: у підвалі поз. з 1 по 12 площею 96,8 м 2 , на 1 поверсі поз. з 1 по 9 площею 162 м 2 , ґанок літ.а, загальною площею 258,8 м 2 (Т.1, а.с.9-10, Т.2 а.с.85-92).

12 липня 2005 року ОСОБА_9 склав заповіт, яким на випадок своєї смерті заповів ОСОБА_4 своє майно, зокрема, вищевказане спірне нежитлове приміщення АДРЕСА_1 (Т.1 а.с.11).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 помер, а 19 серпня 2005 року ОСОБА_4 звернулась до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини із заявою про її прийняття (Т.1 а.с.139-140, 176).

07 жовтня 2005 року Кіровським районним судом м. Дніпропетровська було ухвалене рішення у цивільній справі №2-3215/05 за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_10 (син померлого спадкодавця), яким визнаний дійсним договір купівлі-продажу спірного нежитлового приміщення, укладений 04 лютого 2004 року між продавцем ОСОБА_9 в особі представника за довіреністю ОСОБА_10 та покупцем ОСОБА_8, а також за покупцем визнана право власності на це майно (Т.1 а.с.12-14, Т.2 а.с.207-209). Дане право власності було зареєстровано за ОСОБА_8 22 грудня 2005 року (Т.3 а.с.26).

29 грудня 2005 року між ОСОБА_8, як продавцем, та ОСОБА_6, як покупцем, укладено договір купівлі-продажу, на підставі якого спірне нежитлове приміщення у подальшому було зареєстроване за ОСОБА_6 (Т.2 а.с.17-20, 84, 93).

10 лютого 2006 року між ОСОБА_6, як позичальником, та ОСОБА_5, як позикодавцем, було укладено договір безвідсоткової позики, виконання зобов'язання позичальника за яким забезпечено нотаріально не посвідченим іпотечним договором від 10 лютого 2006 року. Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 04 березня 2008 року вказаний іпотечний договір визнано дійсним та звернуто стягнення на предмет іпотеки - спірне нерухоме майно, належне ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу від 29 грудня 2005 року (Т.1 а.с.70, Т.2 а.с.8а-10, 67-69).

21 квітня 2008 року Кіровським районним судом м. Дніпропетровська своєю ухвалою на стадії примусового виконання вищевказаного рішення суду затверджено мирову угоду між ОСОБА_6, як боржником, та ОСОБА_5, як стягувачем, за умови якої ОСОБА_5 набувала права власності на спірне нежитлове приміщення. Однак, ОСОБА_5 за собою право власності на спірне нерухоме майно на підставі цієї ухвали суду не зареєструвала (Т.2 а.с.11-16, 70-71).

14 жовтня 2008 року рішенням загальних зборів учасників ІП «Кримська Роза» за заявою ОСОБА_6 її прийнято у склад учасників даного товариства, а також прийнято в якості внеску ОСОБА_6 до статутного капіталу об'єкт нерухомості - спірне нежитлове приміщення, належне їй на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 29 грудня 2005 року (Т.1, 195-196, Т.3 а.с.188-198, 213-231).

23 грудня 2008 року між орендодавцем ФОП ОСОБА_6 та орендарем ТОВ «Фаїна» укладено договір оренди приміщення №23/12-2008 року. За цим договором ОСОБА_6, як власник на підставі договору купівлі-продажу від 29 грудня 2005 року, передала в платну, строкову оренду ТОВ «Фаїна» спірне нежитлове приміщення на підставі відповідного акту приймання-передачі від 23 грудня 2008 року (Т.3 а.с.168-171, 180-187).

17 травня 2009 року між ОСОБА_6, як орендодавцем, та ІП «Кримська Роза», як орендарем, укладено договір оренди майна з правом викупу, за умовами якого та акту передачі-приймання ОСОБА_6 передала на 2 роки і 11 місяців спірне нежитлове приміщення в оренду ІП «Кримська Роза» з обов'язковим викупом останнім до закінчення строку дії договору оренди спірного нерухомого майна шляхом укладення договору купівлі-продажу. Підтвердженням наявності у ОСОБА_6 права передачі спірного нерухомого майна в оренду є посилання в договорі на належність цього майна орендодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 29 грудня 2005 року. Викуп орендарем спірного нерухомого майна здійснено не було, право власності на нього не зареєстровано (Т.1 а.с.71-74, Т.2 а.с.120-123).

25 березня 2010 року ухвалами Апеляційного суду Дніпропетровської області скасовано рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 04 березня 2008 року, яким звернуто стягнення на спірне нерухоме майно в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_6 перед ОСОБА_5 за договором безвідсоткової позики від 10 лютого 2006 року, скасовано ухвалу того ж суду першої інстанції від 21 квітня 2008 року, якою на стадії примусового виконання рішення від 04 березня 2008 року затверджено мирову угоду між ОСОБА_6 та ОСОБА_5, за умови якої ОСОБА_5 набувала права власності на спірне нежитлове приміщення. Сама ж цивільна справа за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про визнання договору дійсним та звернення стягнення на предмет іпотеки апеляційним судом передана на новий розгляд, за наслідками якого 03 грудня 2010 року залишена без розгляду (Т.1 а.с.66-69, Т.2 а.с.8а-16, 37-42, 48, 67-73, 83).

02 вересня 2011 року рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим, залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 26 жовтня 2011 року, задоволено зустрічний позов ІП «Кримська Роза» до ОСОБА_6 та визнано за першим право власності на спірне нерухоме майно - нежитлове приміщення, набуте 14 жовтня 2008 року внаслідок внесення цього майна до статутного капіталу товариства. В той же час, право власності ІП «Кримська Роза» на спірне нерухоме майно на підставі зазначеного рішення господарського суду зареєстровано не було (Т.1 а.с.95-106, 175-192, 218, 220-223).

02 жовтня 2012 року між ОСОБА_6, як боржником, та ОСОБА_7, як кредитором, укладено угоду про погашення боргу за договором безвідсоткової позики від 15 жовтня 2008 року, укладеним між ОСОБА_6, як позичальником, та ОСОБА_7, як позикодавцем. За змістом зазначеної угоди про погашення боргу, яка дотепер не виконана, ОСОБА_6 зобов'язалась передати ОСОБА_7 у рахунок погашення свого грошового зобов'язання спірне нерухоме майно, посилаючись на належність їй цього майна на підставі договору купівлі-продажу від 29 грудня 2005 року (Т.1 а.с.75-77, 117-126).

Однак, ще 22 липня 2008 року судом апеляційної інстанції скасовано вищезазначене рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 жовтня 2005 року у справі №2-3215/05 за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_10 про визнання дійсним договору купівлі-продажу спірного нежитлового приміщення від 04 лютого 2004 року та про визнання за ОСОБА_8 права власності на це майно, а цивільну справу направлено на новий розгляд. За наслідками такого розгляду 12 грудня 2008 року судом першої інстанції ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_8 відмовлено, натомість зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено частково шляхом визнання недійсними вищевказаних договорів купівлі-продажу від 04 лютого 2004 року та від 29 грудня 2005 року. При цьому, на останній договір ОСОБА_6 посилалась як на доказ належності їй права власності на спірне нежитлове приміщення при вступі у наведені вище правовідносини з ОСОБА_5, ІП «Кримська Роза», ОСОБА_7, ТОВ «Фаїна» стосовно розпорядження таким майном (Т.1 а.с.141-148, 158-164, 171, Т.2 а.с.21-27, 74-80, 126-129).

За результатами перегляду зазначеного рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 грудня 2008 року судом апеляційної інстанції воно було частково змінено, а саме рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 червня 2009 року скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_6 на спірне нежитлове приміщення, а рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні даної позовної вимоги скасоване. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Ухвалою суду касаційної інстанції від 23 вересня 2009 року вищевказані рішення суду першої інстанції від 12 грудня 2008 року, з урахуванням внесеного до нього змін рішенням суду апеляційної інстанції від 17 червня 2009 року, а також дане рішення апеляційного суду - залишені без змін (Т.1 а.с.148-155, 165-170, Т.2 а.с.28-30, 81-82, 130-134).

Тим не менш, 10 лютого 2011 року КП «ДМБТІ» Дніпропетровської обласної ради відмовило ОСОБА_4 у скасуванні реєстрації права власності ОСОБА_6 на спірне нерухоме майно, і така відмова була оскаржена ОСОБА_4 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду, постановою якого від 19 червня 2012 року, залишеною без змін ухвалою адміністративного апеляційного суду від 02 жовтня 2012 року, позов ОСОБА_4 задоволено та, зокрема, зобов'язано КП «ДМБТІ» Дніпропетровської обласної ради скасувати реєстрацію права власності ОСОБА_6 на спірне нежитлове приміщення. Таке рішення окружного адміністративного суду було виконано в примусовому порядку, але постановою Вищого адміністративного суду України від 20 червня 2013 року постанову адміністративного суду першої та апеляційної інстанцій скасовано, постановлено здійснити поворот виконання постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 червня 2012 року (Т.1 а.с.19, 78-80, 210-211, Т.3 а.с.172-175).

Також 12 серпня 2011 року позивачем ОСОБА_4 було направлено лист ТОВ «Фаїна» з вимогою звільнити займане цим товариством спірне нежитлове приміщення. У задоволенні такої вимоги товариством було відмовлено з підстав відсутності реєстрації за ОСОБА_4 права власності на вказане нерухоме майно (Т.2 а.с.125).

22 лютого 2012 року Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська у цивільній справі №2-9850/11 було ухвалено рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_10, ОСОБА_6 про визнання недійсним заповіту ОСОБА_9 від 12 липня 2005 року, яким останній заповів ОСОБА_4 спірне нежитлове приміщення, та про визнання за ОСОБА_10 права власності на це нерухоме майно. Натомість, задоволено частково зустрічні позовні вимоги ОСОБА_4 шляхом визнання за нею права власності в порядку спадкування на спірне нерухоме майно - нежитлове приміщення АДРЕСА_1 (Т.1 а.с.12-14, Т.2 а.с.207-209). Дане рішення районного суду залишено без змін ухвалами судів апеляційної та касаційної інстанції від 17 липня 2012 року та від 10 жовтня 2012 року відповідно, відтак набрало законної сили, а викладені в ньому фактичні обставини спірних правовідносин сторін, які узгоджуються із встановленими судом підчас розгляду даної справи та викладені вище, на підставі ст.61 ЦПК України є преюдиціально встановленими та не підлягають доказуванню (Т.1 а.с.15-18, Т.2 а.с.210-213).

В той же час, на час розгляду справи право власності за вказане вище спірне нерухоме майно за ОСОБА_4 не зареєстровано, не зважаючи на звернення вказаного позивача з цього питання до відповідних органів реєстрації. Особою, за якою згідно інформаційної довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 30 січня 2013 року значиться реєстрація права власності на спірне нежитлове приміщення є ОСОБА_8 (Т.1 а.с.63, 137, 139, 156-157, 174, 219, Т.2 а.с.19, 20 84, 93, Т.3 а.с.9-10, 26-28).

Також судом встановлено, що 20 березня 2013 року постановою Вищого господарського суду України скасовано постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 26 жовтня 2011 року і рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 02 вересня 2011 року, яким визнано за ІП «Кримська Роза» право власності на спірне нерухоме майно, як передане ОСОБА_6 до статутного капіталу даного підприємства. Справу ж передано до господарського суду АРК на новий розгляд, за наслідками якого 20 травня 2013 року у задоволенні позовних вимог ІП «Кримська Роза» до ОСОБА_6 про визнання за вказаним підприємством права власності на спірне нерухоме майно відмовлено. При цьому таке рішення господарського суду першої інстанції постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 08 липня 2013 року залишено без змін. Відтак, судове рішення як правовстановлюючий документ, на який посилається в своїх запереченнях відповідач ІП «Кримська Роза» в обґрунтування свого прав власності на спірне нерухоме мано, не має юридичної сили (Т.3 а.с.77-80, 188-198).

Правовідносини, які виникли між сторонами, окрім вищевказаних судових рішень, що набрали законної сили, врегульовані нормами Конституції України, ЦК України, Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Закону України «Про виконавче провадження».

Так, відповідно до ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом ст.ст.316, 317, 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, які він здійснює на власний розсуд.

Нормами ст.41 Конституції України, ст.321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст.392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно положень ст.41 Конституції України, ст.ст.328, 657 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, формою яких є, наприклад, договір купівлі-продажу. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Нормою ст.204 ЦК України визначено, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

За змістом ст.ст.1216-1218, 1220, 1223, 1235, 1268, 1269 ЦК України право власності може бути набути особою - спадкоємцем в порядку спадкування за заповітом. Така спадщин приймається, зокрема, шляхом подання заяви до нотаріальної контори за місце її відкриття і належить спадкоємцеві з часу її відкриття, тобто з дня смерті спадкодавця.

За містом норм ст.ст.181, 182, 657 ЦК України, ст.ст.2-5, 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності та інші речові права на нерухомі речі, до яких належить і приміщення у будинку, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають обов'язковій державній реєстрації.

Відповідно до положень ст.334 ЦК України, ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Оцінюючи дослідженні в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд вважає їх належними, допустимими та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.

Аналізуючи встановлені в судовому засіданні на підставі вказаних доказів фактичні обставини в контексті викладених норм законодавства, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог ОСОБА_4 лише частково, ґрунтуючи свою правову позицію на підставі наступного.

Так, з наведених судом положень цивільного законодавства слідує, що право власності в особи виникає на підставі правочинів, формою яких може бути договір купівлі-продажу нерухомого майна, набуття прав власника майна за яким є підставою для подальшого розпорядження цим нерухомим майном, зокрема, відчуження його іншим особам. Визнання ж такого договору купівлі-продажу нерухомого майна як правочину недійсним в судовому порядку тягне за собою не тільки недійсність цього правочину, а й недійсність укладених на його підставі інших правочинів щодо того ж об'єкта права власності. Також право власності можу бути набутим особою і в порядку спадкування за заповітом. Крім того, особа може звернутись за захистом свого вже встановленого права власності до суду, зокрема, за умови, якщо таке право не визнається/оспорюється іншими особами.

Стосовно обставин даної цивільної справи, то в судовому засіданні як на підставі доказів, досліджених безпосередньо судом і наявних в матеріалах справи, так і з рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 грудня 2008 року, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 лютого 2012 року у цивільній справі №2-9850/11, які набрали законної сили та у відповідності до ст.61 ч.3 ЦПК України мають преюдиціальне значення для розгляду цієї справи, встановлено дійсність факту виникнення саме у позивача ОСОБА_4 права власності на спірне нерухоме майно в порядку спадкування. Не заважаючи на це відповідачами за позовом ОСОБА_4 її право власності не визнається та оспорюється за фактичної відсутності у цих відповідачів належних підстав вважати це право своїм, оскільки рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 грудня 2008 року, яке набрало законної сили, визнано недійсним договір купівлі-продажу спірного нерухомого майна від 29 грудня 2005 року, на підставі якого ОСОБА_6, як власник цього майна, вступала у правовідносинами з іншими відповідачами за позовом ОСОБА_4 з приводу розпорядження цим нерухомим майном шляхом укладення правочинів із відчуження на користь ОСОБА_5, ІП «Кримська Роза», ОСОБА_7 права власності на таке майно або складової цього права - права користування за договором оренди з ТОВ «Фаїна». При цьому, судом не встановлено, а сторонами у справі не надано належних та допустимих доказів, які дозволяли б суду дійти висновку про наявність у відповідачів за позовом ОСОБА_4 інших передбачених законом підстав виникнення в них прав на спірне нерухоме майно, не пов'язаних із відчуженням цього майна на їх користь ОСОБА_6 як його власниці на підставі згаданого вище договору купівлі-продажу від 29 грудня 2005 року.

Таким чином, на підставі вищевикладеного суд приходить до логічного та беззаперечного висновку про обґрунтованість та необхідність задоволення позовної вимоги ОСОБА_4 про визнання за нею права власності на спірне нерухоме майно.

До заперечень сторони відповідача ІП «Кримська Роза» суд ставиться критично та не погоджується із твердженнями представника даного відповідача щодо належності права власності на спірне нерухоме майно цьому відповідачу, оскільки рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 02 вересня 2011 року, яким за даним відповідачем було визнано право власності, 20 березня 2013 року постановою Вищого господарського суду України скасовано, а за наслідками нового розгляду господарської справи 20 травня 2013 року у задоволенні позовних вимог ІП «Кримська Роза» про визнання права власності було відмовлено, і нове рішення господарського суду першої інстанції залишено без змін господарським судом апеляційної інстанції. Щодо тверджень представника ІП «Кримська Роза» про набуття даним підприємством права власності на спірне майно внаслідок його внесення до статутного капіталу підприємства, то з урахуванням визнання в судовому порядку недійсним договору купівлі-продажу від 29 грудня 2005 року, на який ОСОБА_6 посилалась як на підтвердження свого права власності на спірне майно при його внесенні до статутного капіталу ІП «Кримська Роза», суд вважає такі твердження представника відповідача надуманими, оскільки вони суперечать закону, зокрема, ст.216 ЦК України. Аналогічну оцінку зазначеної представником ІП «Кримська Роза» підстави набуття цим підприємством права власності надано і судовими рішеннями господарських судів різних інстанцій, які набрали законної сили (Т.3 а.с.188-198).

Не погоджується суд також і з твердженнями відповідачів/представників відповідачів ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_5, ІП «Кримська Роза» щодо неможливості задоволення позовної вимоги ОСОБА_4 про визнання права власності внаслідок існування рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 лютого 2012 року, яким таке право власності визнано за ОСОБА_4, а відтак пред'явлення нею тієї ж вимоги є повторенням, у відкритті провадження за якою суд мав відмовити на стадії відкриття провадження у справі. Такі твердження суд вважає хибними, бо вони не відповідають закону та обставинам справи, оскільки рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська позивач просила визнати за нею право власності в порядку спадкування, а в позовній заяві, що розглядається зараз, звернулась до суду в порядку ст.392 ЦК України з підстав необхідності підтвердження її права власності, факту його виникнення та захисту цього права від зазіхань інших осіб. Відтак, позовні вимоги, що розглядаються зараз та розглянуті Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська пред'явлені за різних обставин, мають відмінні один від одного предмети доказування та різні підстави, наведені позивачем в обґрунтування вимоги про визнання права власності. Крім того, положення норми ст.392 ЦК України, на яке і посилається позивач ОСОБА_4, за своїм змістом та формулюванням дозволяє особі, за якою визнано право власності, але доведення нею цього права перед іншими особами є складним чи спростовується, звернутись до суду задля захисту такого права шляхом його визнання. Таким чином, визнання за ОСОБА_4 права власності при наявності іншого судового рішення, наслідком якого також було визнання за позивачем права власності на теж майно, за таких обставин не суперечить закону, навпаки, така можливість ним передбачена.

Крім того, не погоджується суд та вважає безпідставною позицію відповідача ОСОБА_7 щодо наявності в нього всіх підстав для визнання за собою права власності на спірне нерухоме майно внаслідок невиконання ОСОБА_6 угоди від 02 жовтня 2012 року про погашення боргу та не переданні останньою ОСОБА_7 належного їй на праві власності спірного нерухомого майна. Така оцінка судом заперечень зазначеного відповідача заснована на вже згаданому визнанні в судовому порядку недійсним договору купівлі-продажу від 29 грудня 2005 року, на підставі якого ОСОБА_6, як власник, і мала б право відчужити спірне нерухоме майно на користь відповідача ОСОБА_7

Стосовно позовних вимог позивача ОСОБА_4 про визнання договору оренди недійсним та усунення перешкод у користуванні спірним нерухомим майном, то суд приходить до висновку про відсутність підставі для їх задоволення. Як слідує з наведених вище судом положень ЦК України та Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності в особи на нерухоме майно виникає з моменту його державної реєстрації, і саме власник майна, чиє право оформлене згідно закону, має право вимагати від осіб не перешкоджати йому у користуванні майном, а при відмові у задоволенні такої вимоги, звернутись задля захисту свого права власності до суду. Теж саме стосується і пред'явлення ОСОБА_4 вимоги про визнання недійсним договору, стороною якого вона не є, оскільки пред'явлення такої вимоги даний позивач пов'язує саме з наявним в неї правом власності на спірне нерухоме майно. Враховуючи, що судом в ході розгляду справи встановлена і стороною позивача ОСОБА_4 не заперечувалась відсутність державної реєстрації за останньою виниклого в порядку спадкування права власності на спірне нерухоме майно, суд позбавлений можливості задовольнити вказані позовні вимоги за фактичної відсутності державної реєстрації визнаного факту виникнення в позивача права власності на це майно.

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про визнання договору оренди недійсним, суд також виходив і з того, що позивач ОСОБА_4 в ході розгляду справи уточнила позовні вимоги в цій частині і просила визнати недійсним вже договір від 12 березня 2013 року, копія та належні докази існування якого в матеріал справи відсутні.

При цьому, суд не погоджується з твердженнями відповідачів/представників відповідачів ІП «Кримська Роза», ОСОБА_5, ОСОБА_6 щодо пропуску позивачем ОСОБА_4 строку позовної давності для звернення до суду із вимогою про визнання недійсним договору оренди, оскільки ані зазначення стороною позивача в позовній заяві точних реквізитів договору оренди, ані посилання позивача на рішення суду та цивільну справу 2008 року, чим мотивують свою позицію вказані відповідачі, не дає можливості встановити час, коли ОСОБА_4 дізналась про існування оспорюваного нею договору оренди та порушення ним її прав. Крім того, в ході розгляду справи сторона позивача ОСОБА_4 уточнила позовні вимоги, вказавши, що позивач просить визнати недійсним новий договір оренди, укладений між тими ж сторонами 12 березня 2012 року, трирічний строк позовної давності щодо оскарження якого в жодному разі не сплив.

Повертаючись до питання моменту набуття права власності на нерухоме майно, суд вважає за необхідне відзначити, що таке право в особи у відповідності до ст.ст.182, 334 ЦК України, ст.ст.2-5, 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» виникає з дня державної реєстрації цього права, здійснення якої є обов'язковим, а підставою для її проведення, зокрема, є рішення суду, яке набрало такої сили, і яким визнано за особою право власності. При цьому здійснення такої реєстрації при зверненні особи і поданні нею необхідних документів є обов'язком для відповідного державного органу, на якого законом покладено функції з проведення державної реєстрації прав власності осіб на нерухоме майно. Таким чином, оскільки даним рішенням суду задоволено позовну вимог ОСОБА_4 про визнання за нею права власності на нерухоме майно - нежитлове приміщення АДРЕСА_1, таке її право на підставі даного рішення після набрання ним законної сили має бути обов'язково зареєстроване державним реєстратором у відповідності до вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_5, суд, окрім викладених вище фактичних обставин та положень законодавства, керувався наступним.

Так, нормою ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно ст.12 Закону України «Про виконавче провадження» сторони мають право укласти мирову угоду про закінчення виконавчого провадження, яка визнається судом.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що мирова угода, укладена між сторонами, або відмова стягувача від примусового виконання в процесі виконання рішення подається в письмовій формі державному виконавцеві, який не пізніше триденного строку передає її до суду за місцем виконання рішення для визнання. Суд має право перевірити і не визнати мирову угоду або не прийняти відмови стягувача від примусового виконання, якщо це суперечить закону або порушує права чи свободи інших осіб. За результатами розгляду мирової угоди або відмови від примусового виконання суд постановляє ухвалу відповідно до положень цього Кодексу.

Положеннями ст.49 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню уразі визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання.

Відповідно до ст.330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Згідно ст.388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

За аналізу викладених норм законодавства слідує, що виникнення правових наслідків укладеної між сторонами виконавчого провадження мирової угоди на стадії примусового виконання судового рішення поставлено в залежність від рішення суду, який має визнати таку мирову угоду шляхом постановлення відповідної ухвали, з набранням законної сили якою ця мирова угода між сторонами набуває легітимного характеру, а її положення стають обов'язковими для її сторін, породжуючи відповідні права та обв'язки. Таким чином, враховуючи, що ухвала Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 квітня 2008 року, якою була визнана укладена між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 мирова угода від 14 квітня 2008 року, скасована ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 березня 2010 року з одночасною відмовою ОСОБА_5 у задоволенні заяви про визнання цієї мирової угоди, а сама по собі мирова угода не породжує жодних правових наслідків для її сторін та інших осіб, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_5 про визнання за нею права власності як за добросовісним набувачем, який набув майно в порядку виконання судових рішень, так і на підставі правочину - невизнаної судом мирової угоди з ОСОБА_6 від 14 квітня 2008 року.

Окрім того, як вже неодноразового зазначалось, рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 грудня 2008 року, яке набрало законної сили, визнано недійсним договір купівлі-продажу від 29 грудня 2005 року, на який посилалась ОСОБА_6 і при укладенні мирової угоди з ОСОБА_5 як на підтвердження свого права власності на спірне нерухоме майно, яке вона мала передати за угодою останній. Дана обставина в контексті положень ст.216 ЦК України є додатковою підставою для відмови у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_5 про визнання за нею права власності.

Не підлягає задоволенню позовна вимога ОСОБА_5 про зобов'язання відповідачів утриматись від певних дій, оскільки вона ґрунтується та є похідною від позовної вимоги про визнання права власності цього позивача, у задоволенні якої судом відмовлено.

З підстав відмови у задоволенні позову ОСОБА_5 суд не погоджується із запереченнями останньої проти позову ОСОБА_4, обґрунтованими ОСОБА_5 пред'явленням свого позову.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат за позовом ОСОБА_4, керуючись положеннями ст.88 ЦПК України та враховуючи результат розгляду позовних вимог даного позивача в контексті складу відповідачів, вимоги ОСОБА_4 до яких були задоволені, а також у задоволенні яких було відмовлено, суд вважає за необхідне стягнути з відповідачів ОСОБА_5, ОСОБА_6, ІП «Кримська Роза» та ОСОБА_7 на користь позивача ОСОБА_4 сплачені останньою при зверненні до суду судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 850 гривень, тобто по 212,5 гривень з кожного (Т.1 а.с.1).

Приймаючи до уваги результат вирішення позовних вимог ОСОБА_5 та враховуючи положення ст.88 ЦПК України, судові витрати, понесені позивачем ОСОБА_5 при зверненні до суду із своїм позовом, відшкодуванню не підлягають.

На підставі викладеного та керуючись ст.41 Конституції України, ст.ст.15, 16, 181, 182, 204, 216, 316, 317, 319, 321, 328, 330, 334, 388, 391, 392, 657, 1216-1218, 1220, 1223, 1235, 1268, 1269 ЦК України, ст.ст.12, 49 Закону України «Про виконавче провадження», ст.ст.2-5, 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст.ст.10, 11, 57-61, 64, 88, 169, 208, 209, 212-215, 218, 223, 372 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Визнати за ОСОБА_4 (ІПН НОМЕР_1) право власності на нежитлове приміщення НОМЕР_5 у житловому будинку НОМЕР_6 у підвалі поз. з 1 по 12 площею 96,8 м2, на 1 поверсі поз. з 1 по 9 площею 162 м2, ґанок літ.а, загальною площею 258,8 м2, розташоване за адресою АДРЕСА_2.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_4 - відмовити .

ОСОБА_5 у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_4, Іноземного підприємства «Кримська Роза», ОСОБА_7, Товариства з обмеженою відповідальністю «Фаїна», треті особи - ОСОБА_6, Реєстраційна служба Дніпропетровського міського управління юстиції, ОСОБА_8, про визнання права власності, зобов'язання утриматись від певних дій - відмовити .

У рахунок відшкодування судових витрат стягнути в рівних частках з ОСОБА_5 (ІПН НОМЕР_2), ОСОБА_6 (ІПН НОМЕР_3), Іноземного підприємства «Кримська Роза» (ЄДРПОУ 33566235), ОСОБА_7 (ІПН НОМЕР_4) на користь ОСОБА_4 (ІПН НОМЕР_1) 850 гривень, тобто по 212,5 гривень з кожного.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.223 ЦПК України.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Дніпропетровської області протягом 10 днів з дня проголошення рішення шляхом подання апеляційної скарги через Кіровський районний суд м. Дніпропетровська. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Ф.Ф. Маймур