Постанова

від 10.10.2013 по справі 3/266

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" жовтня 2013 р. Справа№ 3/266

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Новікова М.М.

Тищенко А.І.

секретар: Комок І.А.

за участю представників:

позивача: не з'явились;

відповідача-1: не з'явились;

відповідача-2: не з'явились;

третьої особи-1: Легендзевич О.Ю.;

третьої особи-2: не з'явились;

третьої особи-3: Тімакіна Л.В.;

прокуратури: Вакулюк Д.С.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційні скарги заступника прокурора міста Києва та Міністерства аграрної

політики України

на рішення Господарського суду міста Києва

від 21.06.2013р. (головуючий суддя Удалова О.Г.,

судді: Мандичев Д.В., Спичак О.М.), прийняте за

результатами розгляду

заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Мастербуд"

про перегляд за нововиявленими обставинами рішення

Господарського суду міста Києва від 03.12.2008р.

у справі №3/266

за позовом заступника прокурора міста Києва в інтересах держави

в особі Міністерства аграрної політики України

до 1) Державного комплексного торговельного підприємства

"Хрещатик"

2) Приватного підприємства "Новий Лідер"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні

позивача Фонд державного майна України

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні

відповідача-2 ОСОБА_7

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні

відповідачів Товариство з обмеженою відповідальністю "Мастербуд"

про визнання недійсним договору купівлі-продажу,

зобов'язання повернути майно

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.06.2013р. у справі №3/266 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Мастербуд" про перегляд рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2008р. у справі №3/266 за нововиявленими обставинами було задоволено. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2008р. у справі №3/266 скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, заступник прокурора міста Києва та позивач звернулися до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просили скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2013р. у справі №3/266 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Мастербуд" про перегляд рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2008р. у справі №3/266 за нововиявленими обставинами.

Вимоги та доводи апеляційних скарг обґрунтовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. На думку позивача та прокуратури, третьою особою-3 не наведено в розумінні ст. 112 Господарського процесуального кодексу України нововиявлених обставин, які б слугували підставою для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2008р. у справі №3/266.

Ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 21.08.2013р. апеляційні скарги було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 10.10.2013р.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 10.10.2013р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів: Новікова М.М., Мартюк А.І.

10.10.2013р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від третьої особи-3 надійшли заперечення на апеляційні скарги, в яких третя особа-3 наголошувала на безпідставності доводів апеляційних скарг та просила суд залишити скарги без задоволення.

В судовому засіданні 10.10.2013р. представник прокуратури та третьої особи-1 підтримали апеляційні скарги з викладених у них підстав, просили суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2013р. у справі №3/266 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Мастербуд" про перегляд рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2008р. у справі №3/266 за нововиявленими обставинами.

В судовому засіданні 10.10.2013р. представник третьої особи-3 заперечував проти апеляційних скарг з підстав, наведених у відзиві на апеляційні скарги, просив суд відмовити в задоволенні скарг та залишити оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Представники позивача, відповідачів та третьої особи-2 в судове засідання 10.10.2013р. не з'явилися, про причини нез'явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Оскільки явка представників сторін, третіх осіб та прокуратури не була визнана судом обов'язковою, приймаючи до уваги наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін, третіх осіб та прокуратури про місце, дату і час судового розгляду, апеляційний суд визнав можливим розглядати справу у відсутність представників позивача, відповідачів та третьої особи-2 за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 10.10.2013р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення прокуратури, третьої особи-1 та третьої особи-3, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Заступник прокурора міста Києва (далі - прокуратура) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики України (далі - позивач) до Державного комплексного торговельного підприємства "Хрещатик" (далі - відповідач-1) та Приватного підприємства "Новий Лідер" (далі - відповідач-2) про визнання недійсним договору купівлі-продажу комплексу будівель та споруд, укладеного 04.07.2006р. між відповідачами та зареєстрованого в реєстрі за номером 2620, а також про застосування двосторонньої реституції, як наслідку недійсності правочину.

В процесі судового розгляду на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України до участі у справі третьою особою без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача було залучено Фонд державного майна України (далі - третя особа-1), на стороні відповідача-2 - ОСОБА_7 (далі - третя особа-2).

Обґрунтовуючи свої вимоги, прокуратура та позивач зазначали про те, що оспорюваний договір купівлі-продажу має бути визнаний недійсним з підстав, передбачених ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, оскільки на момент його укладення він суперечив вимогам ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна", ст. 2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та ч.5 ст. 57 Господарського кодексу України. На думку позивача і прокуратури, майно, яке було об'єктом продажу, фактично є цілісним майновим комплексом, а тому воно підлягало відчуженню лише шляхом приватизації, чого при укладенні оспорюваного правочину дотримано не було.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.12.2008р. у справі №3/266 позов було задоволено повністю, визнано недійсним договір купівлі-продажу комплексу будівель та споруд загальною площею 6 163,10 кв. м., розташованих по АДРЕСА_1, укладений 04.07.2006р. між відповідачами та зареєстрований в реєстрі за номером 2620.

Задовольняючи позов, місцевий господарський суд виходив з того, що державне майно вибуло з державної власності поза волею держави, повноваження якої щодо спірного майна має здійснювати Фонд державного майна України. Відчуження спірного майна мало відбуватись із застосуванням приватизаційної процедури, тобто шляхом викупу на аукціоні або за конкурсом у відповідності до ст. 9 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", оскільки спірне майно відноситься до об'єктів приватизації групи А.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Мастербуд" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2008р. у справі №3/266 та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

В процесі розгляду справи, ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2010р. (том справи - 2, аркуші справи - 42-43) до участі у справі третьою особою без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів було залучено Товариство з обмеженою відповідальністю "Мастербуд" (далі - третя особа-3).

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.01.2011р. у справі №3/266 рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2008 р. було скасовано та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог (том справи - 2, аркуші справи - 94-99).

Постановою Вищого господарського суду України від 22.03.2011р. постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.01.2011р. було скасовано, а рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2008 р. у справі № 3/266 залишено без змін (том справи - 1, аркуші справи - 138-141).

В квітні 2013 року третя особа-3 звернулась до місцевого господарського суду із заявою про перегляд рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2008 р. у справі №3/266 за нововиявленими обставинами (том справи - 3, аркуші справи - 3-7), зазначаючи наступне:

- 08.06.2006р. були проведені прилюдні торги, оформлені протоколом №07/06 від 08.06.2006р., на яких відповідача-2 було обрано переможцем торгів з продажу комплексу будівель площею 6 136,10 кв. м., який складається з будівель і споруд (літ. "Ч" - 4,80 кв. м., літ. "Ш" - 5.60 кв. м., літ. "О" - 2 780,40 кв., літ. "Л" - 654,70 кв. м., літ. "К"- 692,50 кв. м., літ. "М" - 124,30 кв. м., літ. "И" - 1345,60 кв. м., літ. "Ж" - 173,30 кв. м., літ. "Ф" - 354,90 кв. м.) та розташований по АДРЕСА_1;

- на підставі проведених торгів було оформлено і зареєстровано біржовий контракт (договір купівлі-продажу) №06/06-02 від 19.06.2006р., а також укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна від 04.07.2006р. між відповідачами;

- факт проведення прилюдних торгів з реалізації спірного майна, оформлений протоколом №07/06 від 08.06.2006р., вказує на те, що воно було відчужено шляхом проведення відповідної процедури з продажу нерухомого майна - проведення прилюдних торгів, проте за погодженням Міністерства аграрної політики України, адже воно виразило свою волю по відчуженню майна підпорядкованого йому підприємства, надавши згоду на його реалізацію на відповідних прилюдних торгах. Спірним Договором купівлі-продажу було лише посвідчено права та обов'язки відповідачів, які у них виникли і припинились, як у продавця та покупця;

- факт проведення прилюдних торгів, оформлених протоколом №07/06 від 08.06.2006р., підтверджує відчуження спірного майна на конкурентних засадах, тобто у відповідності до ч.5 ст. 75 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення правовідносин).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.06.2013р. у справі №3/266 заяву третьої особи-3 про перегляд рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2008р. у справі №3/266 за нововиявленими обставинами було задоволено. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2008р. у справі №3/266 скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено повністю (том справи - 3, аркуші справи - 120-129).

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх обґрунтованими та такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Згідно з ч.1, п.1 ч.2 ст. 112 Господарського процесуального кодексу України суд може переглянути прийняте ним судове рішення, яке набрало законної сили, за нововиявленими обставинами. Підставами для перегляду судових рішень господарського суду за нововиявленими обставинами є істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.

Перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами є окремою процесуальною формою судового процесу, яка визначається юридичною природою цих обставин. Нововиявлені обставини характеризуються тим, що вони: існували під час розгляду справи, але не були відомі заявнику; є істотними, тобто такими, що можуть вплинути на висновок суду щодо наявності певних прав та обов'язків у сторін, а також інших осіб, що брали участь у справі, а отже і вплинути на законність та обґрунтованість постановленого судового акта; виявлені після набрання чинності судовим актом. При цьому, нововиявленими обставинами є матеріально-правові факти, що входять до підстав позову або висунутих проти нього заперечень іншої сторони та інші юридичні факти, що мають значення для вирішення спору, які характеризуються наявністю вищезазначених ознак у сукупності. Причому, виникнення нових доказів або зміна обставин після вирішення спору не можуть бути підставою для перегляду рішення за правилами розділу XIII Господарського процесуального кодексу України.

Отже, нововиявлені обставини за своєю юридичною природою є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення. Ці обставини мають бути належним чином засвідчені, тобто підтверджені належними і допустимими доказами. Не може вважатися нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці тих доказів, які вже оцінювалися господарським судом у процесі розгляду справи. Необхідно чітко розрізняти поняття нововиявленої обставини (як факту) і нового доказу (як підтвердження факту) (аналогічна правова позиція наведена в постанові Пленуму Вищого господарського суду України №17 від 26.12.2011р.).

В процесі судового розгляду було встановлено, що 04.07.2006р. між відповідачем-1, як продавцем, який діяв на підставі статуту та згоди на продаж майна, виданої позивачем від 01.12.2005р. №37-24-1-13/18798, та відповідачем-2, як покупцем, було укладено Договір купівлі-продажу (далі - Договір купівлі-продажу), за умовами якого (п.п.1.1-1.3) відповідач-1 продав, а відповідач-2 придбав комплекс будівель загальною площею 6 136,10 кв. м., який складається з будівель і споруд (літ. "Ч" - 4,80 кв. м., літ. "Ш" - 5,60 кв. м., літ. "О" - 2 780,40 кв., літ. "Л" - 654,70 кв. м., літ. "К"- 692,50 кв. м., літ. "М" - 124,30 кв. м., літ. "И" - 1 345,60 кв. м., літ. "Ж" - 173,30 кв. м., літ. "Ф" - 354,90 кв. м.) та розташований по АДРЕСА_1. Нерухоме майно, що входить до складу об'єкту, належить на праві державної власності продавцю на підставі свідоцтва про право власності серії ЯЯЯ №567802, виданого Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 19.05.2006р., на підставі наказу Головного управління комунальної власності м. Києва від 19.05.2006р. №1081-В, зареєстрованого Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 29.05.2006р. та записаного в реєстрову книгу №121П-115 за реєстровим №7453-П. Згідно з довідкою-характеристикою, виданою Комунальним підприємством „Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" від 30.06.2006р. №1172066, загальна вартість комплексу складає 334 291,00 грн. Згідно експертної оцінки, здійсненої Суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_8, залишкова вартість об'єкта становить 2 100 000,00 грн. (том справи - 1, аркуші справи - 11-12).

В п.2.1 Договору купівлі-продажу передбачено, що ціна реалізації нерухомості складає 1 925 000,00 грн., крім того ПДВ 20% 385 000,00 грн., що разом становить 2 310 000,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що приймаючи рішення від 03.08.2008р. у справі №3/266 про задоволення позовних вимог, Господарський суд міста Києва виходив з того, що в даному випадку має місце порушення інтересів держави в особі позивача, оскільки закріплене за ним державне майно вибуло з державної власності поза волею держави, повноваження якої щодо спірного майна має здійснювати Фонд державного майна України. Також у своєму рішенні суд зазначав про те, що відчуження спірного майна мало відбувались шляхом застосування приватизаційної процедури, а саме шляхом викупу на аукціоні або за конкурсом у відповідності до ст. 9 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", оскільки спірне майно відноситься до об'єктів приватизації групи А.

Як уже зазначалось вище, підставами для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами є саме наявність нововиявлених обставин на час розгляду справи в суді, неможливості їх бути відомими особі, яка звертається з заявою, на час розгляду справи та їх істотність для вирішення спору.

В ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції, чинній станом на момент укладення оспорюваного правочину) до об'єктів державної власності, що підлягають приватизації, належать: майно підприємств, цехів, виробництв, дільниць, інших підрозділів, які є єдиними (цілісними) майновими комплексами, якщо в разі їх виділення у самостійні підприємства не порушується технологічна єдність виробництва з основної спеціалізації підприємства, з структури якого вони виділяються; об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти; акції (частки, паї), що належать державі у майні господарських товариств та інших об'єднань; земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації.

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (в редакції, чинній станом на момент укладення оспорюваного правочину) об'єктами малої приватизації є цілісні майнові комплекси невеликих державних підприємств, віднесених Державною програмою приватизації до групи А (група А - це будівлі, споруди, нежилі приміщення), окреме індивідуально визначене майно, об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти.

Як вірно зазначив місцевий господарський суд у своєму рішенні, з метою раціонального та ефективного застосування способів приватизації Державною програмою приватизації на 2000-2002 роки (далі - Програма), яка затверджена Законом України "Про Державну програму приватизації" від 18.05.2000 р. і діє до затвердження чергової Державної програми приватизації, здійснена класифікація об'єктів приватизації. Вказаною Програмою до об'єктів групи А віднесено цілісні майнові комплекси державних, орендних підприємств та структурні підрозділи підприємств, виділені у самостійні підприємства (далі - цілісні майнові комплекси підприємств), у т.ч. в процесі реструктуризації державних підприємств із середньообліковою чисельністю працюючих до 100 осіб включно або понад 100 осіб, але вартість основних фондів яких недостатня для формування статутних фондів відкритих акціонерних товариств, а також готелі, об'єкти санаторно-курортних закладів та будинки відпочинку, які перебувають на самостійних балансах; окреме індивідуально визначене майно (в тому числі таке, яке не увійшло до статутних фондів відкритих акціонерних товариств, будівлі, споруди та нежилі приміщення, майно підприємств, ліквідованих за рішенням господарського суду, та майно підприємств, що ліквідуються за рішенням органу, уповноваженого управляти державним майном); майно підприємств, які не були продані як цілісні майнові комплекси.

Способи та порядок приватизації об'єктів групи А визначено розділом ІХ Програми "Приватизація об'єктів групи А", згідно з яким державні органи приватизації приймають за власною ініціативою рішення про приватизацію об'єктів групи А, які створюються на базі державного майна підприємств, що реструктуризуються, нежилих приміщень, об'єктів, щодо яких знято заборону на приватизацію у встановленому законом порядку, та інших об'єктів групи А, які не були приватизовані. Приватизація готелів, об'єктів санаторно-курортних закладів та будинків відпочинку, які перебувають на самостійних балансах, здійснюється у порядку, встановленому Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" з урахуванням таких особливостей: оцінка вартості майна здійснюється експертним шляхом; продаж об'єктів здійснюється переважно на аукціонах, за конкурсами; закріплення акцій у державній власності в планах приватизації (розміщення акцій) об'єктів не передбачається.

В ч.5 ст. 75 Господарського кодексу України (в редакції, чинній станом на момент укладення оспорюваного правочину) передбачено, що державне комерційне підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом. Відчужувати, віддавати в заставу майнові об'єкти, що належать до основних фондів, здавати в оренду цілісні майнові комплекси структурних одиниць та підрозділів державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно входить, і, як правило, на конкурентних засадах.

В ст. ст. 319, 321 Цивільного кодексу України вказано, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В ст. 656 Цивільного кодексу України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав. Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 658 Цивільного кодексу України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Відповідач-1 був заснований позивачем на державній власності і відповідачу-1 на праві господарського відання належало державне нерухоме майно, а саме: комплекс будівель площею 6 136,10 кв. м., що складається з будівель і споруд (літ. "Ч" - 4,80 кв. м., літ. "Ш" - 5.60 кв. м., літ. "О" - 2 780,40 кв., літ. "Л" - 654,70 кв. м., літ. "К"- 692,50 кв. м., літ. "М" - 124,30 кв. м., літ. "И" - 1345,60 кв. м., літ. "Ж" - 173,30 кв. м., літ. "Ф" - 354,90 кв. м.), розташований по АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право власності серії ЯЯЯ №567802, виданим Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 19.05.2006р., та наказом позивача №674 від 03.12.2005р.

В процесі судового розгляду було встановлено, що станом на дату укладання спірного Договору купівлі-продажу власником відчужуваного за ним нерухомого майна була держава, а органом, до сфери управління якого входило це майно, - позивач.

Позивач листом №37-24-1-13/3561 від 09.03.2006р. надав згоду відповідачу-1 на реалізацію 11 будівель та споруд, розташованих по АДРЕСА_1, але за умови продажу майна відповідно до вимог чинного законодавства та виключно на конкурентних засадах, шляхом публічних торгів (аукціону), конкурсу.

Проведення аукціону з реалізації вищевказаного нерухомого майна підтверджується протоколом прилюдних торгів №07/06 від 08.06.2006р., затвердженим Товарною біржою "Центр Нерухомості", що відповідає вимогам ч.5 ст. 75 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на час проведення торгів) та не суперечить вимогам законодавства.

Посилання позивача і прокуратури на те, що спірне майно повинно було реалізовуватись лише за згодою Фонду державного майна України (третьої особи-1), не може бути прийнято судом до уваги, оскільки позивач, як орган, до сфери управління якого входило управління державним майном, був обізнаний про дотримання ч.5 ст. 75 Господарського кодексу України щодо проведення процедури прилюдних торгів і укладення за їх результатами спірного Договору купівлі-продажу. Тобто в даному випадку під час реалізації спірного майна права та охоронювані законом інтереси держави в особі позивача порушені не було.

Окрім того, згідно з листом Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву №30-02/2154 від 05.03.2012р. Регіональне відділення не здійснювало функції з управління майном відповідача-1 і погодження на відчуження державного майна не було потрібно.

Колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом в тому, що доводи позивача і прокуратури про необхідність реалізації спірного майна за згодою третьої особи-1 суперечать вимогам законодавства, чинного на час укладення Договору купівлі-продажу. Зокрема, згідно із Законом України "Про внесення змін до Господарського кодексу України щодо порядку відчуження державного майна" від 09.01.2007р. частина 5 ст. 75 Господарського кодексу України була викладена у новій редакції, яка відповідно до ч.1 ст. 5 Цивільного кодексу України регулює відносини, що виникли з дня набрання нею чинності, а тому не розповсюджується на правовідносини, які виникли раніше, зокрема і за оспорюваним Договором купівлі-продажу.

На час укладання Договору купівлі-продажу ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" передбачала процедуру приватизації державного майна, яке, зокрема, відносилось до цілісних майнових комплексів, ознаки якого встановлювались на той час наказом Фонду державного майна №787 від 05.05.2001р. "Про затвердження Положення про порядок віднесення майна до такого, що включається до складу цілісних майнових комплексів державних підприємств, які не підлягають приватизації". Вказаним Положенням передбачено, що цілісним майновим комплексом є об'єкт, сукупність активів якого забезпечує провадження окремої господарської діяльності, що визначає загальнодержавне значення підприємства, на постійній і регулярній основі.

Обов'язковою ознакою цілісного майнового комплексу є забезпечення об'єктами, які входять до його складу, провадження окремої господарської діяльності, яка до того ж визначає загальнодержавне значення підприємства - відчужувача. Натомість, за спірним Договором купівлі-продажу відповідачем-1 було відчужено наступні об'єкти: дворовий туалет, пункт управління бензозаправкою, склад, гаражі, депо.

Позивачем і прокуратурою не надано ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що відчужене за Договором купівлі-продажу майно забезпечувало провадження окремої господарської діяльності відповідача-1, яка визначала загальнодержавне значення останнього. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що спірне нерухоме майно не є цілісним майновим комплексом відповідача-1.

Окрім того, позивачем і прокуратурою не надано доказів на підтвердження того, що відчужене відповідачем-1 за Договором купівлі-продажу нерухоме майно було включено до переліку об'єктів групи А, які підлягали приватизації відповідно до вимог ст. 2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

Згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

На час укладання спірного Договору купівлі-продажу останній не суперечив ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна", ст. 2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", ч.5 ст. 75 Господарського кодексу України, не порушував прав та охоронюваних законом інтересів держави в особі позивача, а тому підстави для визнання його недійсним відповідно до ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України відсутні.

Згідно зі ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Факт проведення прилюдних торгів з реалізації спірного майна існував на час вирішення спору, але не був відомий третій особі-3. Про проведення прилюдних торгів третя особа-3 дізналася лише після отримання 03.04.2012р. відповіді на свій запит від Товарної біржи "Центр нерухомості" (лист №2 від 03.04.2012р. - том справи - 3, аркуш справи - 21).

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що обставини, на які посилалась третя особа-3 в заяві про перегляд рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2008р. у справі №3/266, дійсно є нововиявленими в розумінні ст. 112 Господарського процесуального кодексу України та впливають на юридичну оцінку наявних у справі матеріалів.

З урахуванням вказаних нововиявлених обставин, рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2008р. у справі №3/266 підлягає перегляду та скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

З вищенаведеного слідує, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.

Належних та допустимих доказів, які б спростовували висновки місцевого господарського суду, надано не було.

Доводи, викладені в апеляційних скаргах, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Приймаючи до уваги вищенаведені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2013р. у справі №3/266 та задоволення апеляційних скарг прокуратури і позивача.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги позивача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на позивача (апелянта).

Відповідно до п.11 ч.1 ст. 5 Закону України „Про судовий збір" органи прокуратури звільняються від сплати судового збору при здійсненні представництва інтересів громадян або держави в суді. Тобто, за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2013р. у справі №3/266 прокуратурою судові витрати понесені не були.

Керуючись ст. ст. 32-34, 49, 75, 99, 101-105, 112-114 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги заступника прокурора міста Києва та Міністерства аграрної політики України залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2013р. у справі №3/266 - без змін.

2. Матеріали справи №3/266 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя Зубець Л.П.

Судді Новіков М.М.

Тищенко А.І.