Постанова

від 08.10.2013 по справі 901/1183/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2013 року Справа № 901/1183/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого суддіМалетича М.М., суддів:Круглікової К.С. (доповідач), Мамонтової О.М. розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК-СиТэКо" на постановуСевастопольського апеляційного господарського суду від 22.07.2013 року у справі№901/1183/13 Господарського суду Автономної Республіки Крим за позовом доТовариства з обмеженою відповідальністю "ТК-СиТэКо" Публічного акціонерного товариства "По туризму та екскурсіях "Кримтур" простягнення 50 000 доларів США

За участю представників сторін:

позивача: Коняшкін А.О.,

відповідача: Бєлогуб Г.Б.,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТК-СиТэКо" звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "По туризму та екскурсіях "Кримтур" про стягнення грошових коштів у розмірі 50000 доларів США, що в еквіваленті становить 399650грн.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 03.06.2013р. позовні вимоги задоволено повністю. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно отримані грошові кошти у розмірі 399650 грн. та витрати по сплаті судового збору у сумі 7 993 грн.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 22.07.2013 року вказане рішення місцевого господарського суду скасовано, прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "ТК-СиТэКо" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати, та залишити рішення суду першої інстанції в силі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи у повному обсязі позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що грошові кошти отримані відповідачем без достатньої правової підстави та безпідставно ним утримуються (безпідставно набуте майно), тому підлягають поверненню.

Задовольняючи апеляційну скаргу відповідача та скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд вказав, що матеріали справи свідчать, що у Публічного акціонерного товариства "По туризму та екскурсіях "Кримтур" не настав строк повернення гарантійного внеску за Попереднім договором, оскільки направлення претензії відповідачу рекомендованою кореспонденцією підтверджує лише факт направлення документа та не є підтвердженням отримання вказаної претензії відповідачем. При цьому, апеляційний суд зазначив, що касовий чек пошти Росії від 03.10.2012, який підтверджує направлення претензії відповідачу, не є належним доказом, в розумінні статті 34 Господарського процесуального кодексу України, настання початку перебігу строку повернення відповідачем набутих за Попереднім договором коштів, в той час як суд першої інстанції послався саме на зазначену обставину, задовольняючи позов.

Колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції по суті правильно відмовив у задоволенні позову з огляду на наступне.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що 03 жовтня 2008 року між Товариством з Обмеженою Відповідальністю "СиТэКо" та Кримським закритим акціонерним товариством "По туризму та екскурсіях "Кримтур" (назву якого було змінено на Публічне акціонерне товариство "По туризму та екскурсіях "Кримтур") було укладено Попередній договір купівлі - продажу об'єкта нерухомості з гарантійним внеском.

На підставі зазначеного Попереднього договору відповідач повинен був у строк не пізніше 24 лютого 2009 року передати у власність ТОВ "СиТэКо" за договором купівлі-продажу, а ТОВ "СиТэКо" прийняти та оплатити цілісний майновий комплекс, а саме будівлю готелю "Євпаторія", розташованого у місті Євпаторія, прос. Перемоги, 1/64. Зазначений цілісний майновий комплекс належить відповідачу на підставі Свідоцтва про право власності серії ЯЯЯ № 362816 від 22 серпня 2007 року, цілісний майновий комплекс має загальну площу 14637,1 (чотирнадцять тисяч шістсот тридцять сім цілих та одна десята) квадратних метрів.

За умовами Попереднього договору продаж цілісного майнового комплексу повинен бути здійснений за 8500000 доларів США. Згідно пункту 5 Попереднього договору ТОВ "СиТэКо" протягом 3-х банківських днів повинно було сплатити відповідачу гарантійний внесок в безготівковій формі в розмірі 50000 (п'ятдесят тисяч) доларів США на розрахунковий рахунок Відповідача, зазначений у Попередньому договорі, а Відповідач отримати його.

Додатковими угодами продовжено строк передачі у власність цілісного майнового комплексу до 01 жовтня 2009 року.

06 жовтня 2008 року на підставі Попереднього договору та виставленого Відповідачем рахунку №58 від 03 жовтня 2008 року ТОВ "СиТэКо" повністю сплатило гарантійний внесок у розмірі 50000 (п'ятдесят тисяч) доларів США, про що свідчать платіжні доручення з відміткою банку (додаються до позову).

01 лютого 2013 року між ТОВ "ТК- СиТэКо" та ТОВ "СиТэКо" було укладено договір про відступлення права вимоги у розмірі 50000 доларів США, відповідно до якого ТОВ "СиТэКо" (цемент) передало, а ТОВ "ТК- СиТэКо" (цесіонарій) прийняло у повному обсязі належні цементу права, які випливають з попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу об'єкта нерухомого майна від 03.10.2008 з додатковими угодами .

Пунктом 1.3 договору уступки визначено, що право вимоги становить 50000 дол.США, що підтверджується попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу об'єкта нерухомого майна від 03.10.2008, рахунком №58 від 03.10.2008, довідкою про проведення валютної операції від 06.10.2008.

Спір у даній справі виник у зв'язку з тим, що грошові кошти були отримані відповідачем від Товариства з обмеженою відповідальністю "СиТэКо" в якості попередньої оплати по Попередньому договору про укладення договору купівлі-продажу об'єкта нерухомого майна від 03.10.2008 та утримуються ним безпідставно, оскільки договір купівлі-продажу не був укладений, а право вимоги повернення цих коштів перейшло від ТОВ "СиТэКо" до позивача по договору уступки права вимоги від 01.02.2013.

Положеннями статті 1212 глави 83 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

За приписами статті 1213 цього Кодексу набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Докази повернення відповідачем Товариству з обмеженою відповідальністю "СиТэКо" грошових коштів у сумі 50000 доларів США, що складає 399650 грн. відповідно до офіційного курсу НБУ, суду не були надані.

Пунктом 4 частини першої статті 631 Цивільного кодексу України встановлено, що попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, у письмовій формі.

Статтею 657 Цивільного кодексу України передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Статтею 219 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним.

Згідно положень, викладених у пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. Згідно із статтями 210 та 640 Цивільного кодексу України не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що попередній договір про укладення договору купівлі-продажу об'єкта нерухомого майна від 03.10.2008 був укладений у простій письмовій формі, він не був посвідчений нотаріально та не пройшов державної реєстрації, тому такий договір не можна вважати вчиненим, а отже, він не має юридичної сили і не може породжувати для його суб'єктів бажаного правового результату і відповідних прав.

Як вже зазначалося вище, сторони погодили строк передачі у власність цілісного майнового комплексу до 01 жовтня 2009 року.

Відповідно до положень ст.ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідач у суді першої інстанції надав заяву про застосування строку позовної давності, в якій вказав, що позивачем було пропущений трирічний строк позовної давності для звернення до суду.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права 05.04.2013р ., в той час як трирічний строк позовної давності сплив 01.10.2012р .

Згідно із ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З урахуванням вказаного вище, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, однак не з мотивів, які були наведені у постанові. У задоволенні позову слід відмовити у зв'язку з пропуском трирічного строку позовної давності.

Відповідно до ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Викладені у касаційній скарзі доводи заявника, судова колегія вважає непереконливими та такими, що зводяться до оцінки доказів у справі, розгляд яких за приписами статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України виходить за межі повноважень касаційної інстанції.

Водночас Вищим господарським судом України враховується те, що не може бути скасоване по суті правильне рішення лише з одних формальних підстав та , що невірне застосування норм матеріального права апеляційною інстанцією не призвело до прийняття неправильного рішення, тому постанова апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін з мотивів, викладених у постанові касаційної інстанції, а касаційна скарга - без задоволення.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК-СиТэКо" залишити без задоволення.

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 22.07.2013 року у справі №901/1183/13 залишити без змін.

ГоловуючийМ. Малетич Судді:К. Круглікова О. Мамонтова