Рішення

від 01.10.2013 по справі 910/10575/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/10575/13 01.10.13

За позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" до Житлово-будівельного кооперативу "Знання" про стягнення 67 748,95 грн. Суддя Стасюк С.В.

Представники сторін:

від позивача не з'явився від відповідача Ругаєв В.П. (голова правління)

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 01 жовтня 2013 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" (надалі по тексту - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Житлово-будівельного кооперативу "Знання" (надалі по тесту - відповідач) про стягнення заборгованості за Договором № 00942/4-01 від 25.01.1993 року на відпуск води та послуги каналізації в розмірі стягнення 67 748,95 грн., в тому числі 54 267,36 грн. основного боргу, 1 065,70 грн., збитків від інфляції, 1 384,09 грн. 3 % річних, 178,33 грн. пені, 10 853,47 грн. штрафу, а також просить покласти на відповідача судові витрати.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.06.2013 року порушено провадження у справі № 910/10575/13, розгляд справи призначено на 02.07.2013 року.

Розпорядженням заступника голови Господарського суду міста Києва від 02.07.2013 року справу № 910/10575/13 передано для розгляду судді Босому В.П., у зв'язку з перебуванням судді Стасюка С.В. у відпустці.

Ухвалою Господарського суду від 02.07.2013 року суддя Босий В.П. прийняв справу № 910/10575/13 до свого провадження, розгляд справи призначено на 26.07.2013 року.

Розпорядженням заступника голови Господарського суду міста Києва від 18.07.2013 року справу № 910/10575/13 передано для розгляду судді Стасюку С.В., у зв'язку з його виходом з відпустки.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.07.2013 року суддя Стасюк С.В. прийняв справу № 910/10575/13 до свого провадження, розгляд справи призначено відповідно до ухвали Господарського суду міста Києва від 02.07.2013 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.07.2013 року розгляд справи було відкладено на 13.09.2013 року, у зв'язку з необхідністю подання додаткових доказів у справі.

У судовому засіданні 13.09.2013 року представник позивача подав клопотання про продовження строків розгляду спору.

Розглянувши подане позивачем 13.09.2013 року клопотання про продовження строків розгляду спору, суд прийшов до висновку про його задоволення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.09.2013 року строк розгляду спору було продовжено на п'ятнадцять днів, розгляд справи відкладено на 01.10.2013 року.

У судове засідання 01.10.2013 року представник позивача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Представник відповідача у судовому засіданні 01.10.2013 року надав усні пояснення по справі, в яких заперечив проти задоволення позовних вимог.

Розглянувши подані сторонами матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд -

ВСТАНОВИВ:

25.01.1993 року між Підприємством по експлуатації водомірного господарства та збуту води "Водозбут". правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал"(постачальник) та Житлово-будівельним кооперативом "Знання" (абонент) було укладено договір № 00942/4-01 на відпуск води та послуги каналізації (надалі по тексту - Договір).

Відповідно до пункту 1.1. Договору постачальник зобов'язався забезпечити абоненту постачання питної води та прийняти від абонента каналізаційні стоки, а абонент сплатити за вищезазначені послуги на умовах, які визначені цим Договором та Правилами користування комунальним водопроводом та каналізацією в місті Києві, затвердженими рішенням виконкому Київської міської Ради народних депутатів від 13.01.1986 року № 24 (надалі - Правила) (з 01.07.1994 року наказ Держжитлокомунгоспу № 65 "Про затвердження Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення у містах і селищах України").

Відповідно до наказу Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 року № 190 "Про затвердження Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України", визнано такими, що втратили чинність, наказ Держжитлокомунгоспу від 01.07.1994 року № 65 "Про затвердження Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення у містах і селищах України", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 22.07.1994 року за № 165/374, та наказ Держжитлокомунгоспу від 02.12.1992 № 67 "Про порядок видачі технічних умов на підключення споживачів до систем господарсько-питного водопостачання і каналізації".

Згідно з пунктом 3.1. Договору кількість води, що подається постачальником що подається постачальником та використовується абонентом за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показників водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником абонента спільно з представником постачальника.

Кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначаються за кількістю води, яка надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно із показниками водолічильника, а при його відсутності - за узгодженням з постачальником, за діючими нормами водоспоживання, або іншим засобом, передбаченим пунктом 22.2 Правил (пункт 3.4. Договору).

Пунктом 3.5. Договору сторони погодили, що абонент розраховується за користування водою і послугами каналізації в порядку інкасо платіжних вимог, які оплачуються без акцепту платника, шляхом зняття з його розрахункового рахунку сум, зазначених постачальником у платіжній вимозі.

Абонент має право повністю або частково відмовитись від оплати платіжної вимоги, якщо постачальником пред'явлено платіжну вимогу на раніше оплачену продукцію, послуги. Абонент зобов'язаний письмово повідомити постачальника, якщо він повністю або частково відмовляється оплатити платіжну вимогу, а також додати обгрунтовуючі таку відмову документи у 3-денний строк (пункти 3.6, 3.7. Договору).

У відповідності до пункту 5.1. Договору цей Договір укладається строком з 25.01.1993 року по 31.12.1993 року і набуває чинності з моменту його підписання сторонами.

Договір вважається переукладеним на новий строк, якщо за один місяць до його припинення жодна із сторін не заявить про закінчення строку його дії (пункт 5.2. Договору).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, в порушення умов Договору, свої зобов'язання щодо оплати за надані позивачем послуги виконав частково, внаслідок чого, за період з 01.04.2008 року по 28.02.2013 року, у Житлово-будівельного кооперативу "Знання" виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 54 267,36 грн.

Зважаючи на вищенаведене, позивач просить суд стягнути з відповідача на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" 54 267,36 грн. основного боргу, 1 065,70 грн., збитків від інфляції, 1 384,09 грн. 3 % річних, 178,33 грн. пені, 10 853,47 грн. штрафу.

Відповідач проти заявлених позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що розпорядження Київської міської державної адміністрації від 30.11.2009 року № 1332, яким затверджені тарифи, що застосовувались позивачем за спірний період, всупереч вимогам законодавства не було зареєстровано у відповідному підрозділі Міністерства юстиції України, а тому є таким, що не набуло чинності і не підлягає застосуванню.

Також, позивач зазначив про часткову сплату заборгованості за 2012 рік за Договором, а саме, у розмірі 10 636,30 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 495 від 15.04.2013 року.

Окрім того, відповідач заявив про застосування строків позовної давності щодо вимог позивача в частині стягнення основного боргу за період з 01.04.2008 року до 30.05.2010 року та штрафу за період з 01.04.2008 року по 30.05.2012 року.

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (стаття 903 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, у відповідності до умов Договору позивач зобов'язався надавати споживачу послуги з постачання питної води та водовідведення, а абонент зобов'язався розраховуватися за вищезазначені послуги згідно умов договору та Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України № 65 від 01.07.1994 року (станом на момент розгляду справи Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України", затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 року № 190).

Відповідно до статті 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання", послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору з: підприємствами, установами, організаціями, що безпосередньо користуються централізованим питним водопостачанням; підприємствами, установами або організаціями, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває житловий фонд і до обов'язків яких належить надання споживачам послуг з питного водопостачання та водовідведення; об'єднаннями співвласників багатоквартирних будинків, житлово-будівельними кооперативами та іншими об'єднаннями власників житла, яким передано право управління багатоквартирними будинками та забезпечення надання послуг з водопостачання та водовідведення на підставі укладених ними договорів; власниками будинків, що перебувають у приватній власності.

Договір про надання послуг з питного водопостачання укладається безпосередньо між підприємством питного водопостачання або уповноваженою ним юридичною чи фізичною особою і споживачем, визначеним у частині першій цієї статті.

Таким чином, стаття 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" (надалі по тексту - Закон) передбачає надання послуг з питного водопостачання на підставі договору з підприємством питного водопостачання.

Згідно з пунктом 3.7 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 року № 190, розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору.

Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" є підприємством питного водопостачання, яке надає послуги з централізованого питного водопостачання (згідно із Законом - це господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об'єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов'язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води) та водовідведення (згідно із Законом - це господарська діяльність із відведення та очищення комунальних та інших стічних вод за допомогою комплексу об'єктів, споруд, колекторів, трубопроводів, пов'язаних єдиним технологічним процесом).

При цьому, у відповідності до Закону, вода питна - вода, яка за органолептичними властивостями, хімічним і мікробіологічним складом та радіологічними показниками відповідає державним стандартам та санітарному законодавству.

Станом на час розгляду даної справи в Україні вимоги до якості питної води встановлені Державними санітарними нормами та правилами "Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною" (ДСанПіН 2.2.4-171-10), затвердженими наказом Міністерства охорони здоров'я України від 12.05.2010 року № 400.

Відповідно до пункту 2.1 розділу 2 вказаних ДСанПіН 2.2.4-171-10, вода питна, призначена для споживання людиною (питна вода), - вода, склад якої за органолептичними, фізико-хімічними, мікробіологічними, паразитологічними та радіаційними показниками відповідає вимогам державних стандартів та санітарного законодавства (з водопроводу - водопровідна, фасована, з бюветів, пунктів розливу, шахтних колодязів та каптажів джерел), призначена для забезпечення фізіологічних, санітарно-гігієнічних, побутових та господарських потреб населення, а також для виробництва продукції, що потребує використання питної води.

Таким чином, відповідач є споживачем послуг з постачання питної води, якість якої відповідає зазначеним ДСанПіН 2.2.4-171-10, та водовідведення (згідно із Законом - це юридична або фізична особа, яка використовує питну воду для забезпечення фізіологічних, санітарно-гігієнічних, побутових та господарських потреб).

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до вимог статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач взяті на себе зобов'язання щодо послуги з постачання питної води та водовідведення виконав належним чином, зауважень щодо наданих позивачем послуг від відповідача не надходило, тоді як відповідач у визначений Договором строк оплату за вищевказані послуги здійснив не в повному обсязі.

Вищевказані обставини підтверджуються, зокрема, актами про зняття показань з приладу обліку за період з період з 01.04.2008 року по 28.02.2013 року (належним чином засвідчені копії містяться в матеріалах справи) та особовими рахунками Житлово-будівельного кооперативу "Знання".

Судом не встановлено, що сторонами не дотримано визначений умовами Договору порядок зняття показників лічильників, відповідач проти правильності визначення такого обсягу та вартістю наданих послуг у порядку, передбаченому пунктом 3.6. Договору, заперечень не надав, а його заперечення зводились до неправильного застосування позивачем тарифів, затверджених розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 30.11.2009 року № 1332.

Згідно з пунктом 2 частини "а" статті 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", до відання виконавчого органу сільської, селищної, міської ради (в даному випадку - Київської міської ради) віднесене встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.

Основні правові, економічні та організаційні засади функціонування системи питного водопостачання, спрямовані на гарантоване забезпечення населення якісною та безпечною для здоров'я людини питною водою, визначає Закон України "Про питну воду та питне водопостачання".

Згідно з абзацом 8 статті 13 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері питної води та питного водопостачання належить, зокрема, встановлення тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення (крім тарифів на ці послуги, які встановлюються Національною комісією регулювання ринку комунальних послуг України).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону.

Виходячи з наведеного, до повноважень Київської міської державної адміністрації як виконавчого органу Київської міської ради, згідно з пунктом 2 частини 1 статті 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", статі13 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" та пункту 2 частини "а" статті 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", на момент існування спірних правовідносин були віднесені повноваження встановлювати ціни/тарифи на житлово-комунальні послуги, тарифи на послуги централізованого водопостачання і водовідведення, а тому виконавчим органом Київради (Київської міської державної адміністрації) були прийняті оскаржувані розпорядження в межах його повноважень та у спосіб, що встановлений законами України.

Розпорядження Київської міської державної адміністрації від 30.11.2009 року № 1332 прийняте з посиланням на Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні", що вказує на прийняття його як виконавчим органом місцевого самоврядування, а не виконавчим органом державної влади.

З метою впорядкування видання міністерствами, іншими органами виконавчої влади нормативно-правових актів, забезпечення охорони прав, свобод і законних інтересів громадян, підприємств, установ та організацій видано Указ Президента України "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" від 03.10.1992 року № 493/92 (надалі по тексту - Указ Президента України).

Статтею 1 Указу Президента України встановлено, що з 1 січня 1993 року нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації.

У відповідності до статті 3 Указу Президента України нормативно-правові акти, зазначені в статті 1 цього Указу, набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.

Відповідно до пункту 15 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 року № 731, органи виконавчої влади направляють для виконання нормативно-правові акти лише після їх державної реєстрації та офіційного опублікування. У разі порушення зазначених вимог нормативно-правові акти вважаються такими, що не набрали чинності, і не можуть бути застосовані.

Однак, відповідно до преамбули та пункту 1 Указу Президента України та пункту 1 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, до предмета регулювання цих актів не віднесено акти органів місцевого самоврядування та їх виконавчих органів.

Таким чином, акти Київської міської державної адміністрації, як виконавчого органу Київради, щодо встановлення цін (тарифів) на житлово-комунальні послуги не підлягають державній реєстрації, а тому твердження відповідача щодо необґрунтованості застосування позивачем тарифів, затверджених розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 30.11.2009 року № 1332, є необґрунтованими.

Водночас, як вбачається з платіжного доручення № 495 від 15.04.2013 року позивачем було сплачено на користь позивача 10 636,30 грн. в рахунок часткового погашення богу за 2012 рік.

Разом з тим, відповідач подав заяву, в якій просить суд застосувати строк позовної давності щодо вимог позивача в частині стягнення основного боргу за період з 01.04.2008 року до 30.05.2010 року та штрафу за період з 01.04.2008 року по 30.05.2012 року.

Згідно з частиною 3 статті 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

У відповідності до статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість, яка виникла за період 01.04.2008 року по 28.02.2013 року.

Позовну заяву за вих. № 244 від 29.05.2013 року, зареєстровано канцелярією суду за вх. № 10575/13 від 04.06.2013 року.

Отже, до спірних правовідносин застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки, яка спливає 30.05.2010 року, враховуючи початок порушення грошового зобов'язання відповідачем 01.04.2008 року та умови розрахунків між сторонами.

Згідно з частиною 4 статтею 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Оскільки строк позовної давності про застосування якої заявлено відповідачем, сплив, а судом не встановлено обставин, передбачених статтею 268 Цивільного кодексу України або іншими законами та відсутні поважні причини його пропуску суд відмовляє в задоволенні позову в частині стягнення з відповідача заборгованості за період з 01.04.2008 року по 30.05.2010 року у розмірі 32 382,55 грн.

Отже, приймаючи до уваги вищевказане, враховуючи часткову сплату відповідачем суми заборгованості у розмірі 10 636,30 грн., суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині основного боргу, а саме, у розмірі 11 248,51 грн.

Також, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 1 065,70 грн., збитків від інфляції, 1 384,09 грн. 3 % річних, 178,33 грн. пені, 10 853,47 грн. штрафу.

Згідно статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до частини 1 статті 546, статті 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Пунктом 4.2. Договору сторони погодили, що за безпідставну відмову повністю або частково оплатити платіжну вимогу абонент сплачує постачальнику штраф у розмірі 20% суми, від оплати якої він відмовився. Крім того, постачальник має право до сплати абонентом заборгованості припинити подачу води та приймання стоків.

Щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік (пункт 2 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України).

Приймаючи до уваги заяву відповідача про застосування строків позовної давності до вимог позивача щодо стягнення штрафу, враховуючи часткове задоволення позовних вимог в частині основного боргу, здійснивши перерахунок суми штрафу в межах строку позовної давності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача штрафу, а саме, у розмірі 4 376,96 грн.

Пунктом 4.3. Договору сторони погодили, що за несвоєчасну оплату платіжної вимоги абонент сплачує постачальнику пеню у розмірі 1% від суми платежу за кожний день прострочки.

Здійснивши перерахунок пені, в межах періодів визначених позивачем, з урахуванням обмеження її розміру подвійною обліковою ставкою НБУ, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 178,33 грн. підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За перерахунком суду, з урахуванням наданого позивачем розрахунку, враховуючи застосування строків позовної давності до основної вимоги, розміри інфляційних втрат, що підлягають стягненню з відповідача за прострочення виконання грошового зобов'язання, становлять 779,82 грн., а розмір трьох процентів річних становить 1 007,69 грн.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приймаючи до уваги фактичні обставини справи та приписи вищезазначених норм чинного законодавства, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал", підлягають частковому задоволенню, а саме, до стягнення з відповідача підлягає сума основного боргу у розмірі 11 248,51 грн., штраф у розмірі 4 376,96 грн., пеня на суму 178,33 грн., інфляційні нарахування у розмірі 779,82 грн. та 3% річних у розмірі 1 007,69 грн.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, покладаються на сторони пропорційно задоволених вимог.

Керуючись статтями 4, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу "Знання" (01032, м. Київ, вул. Микільсько-Ботанічна, буд. 31, код ЄДРПОУ 22885861) на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (вул. Лейпцизька, буд. 1а, м. Київ, 01015, код ЄДРПОУ 03327664) 11 248 (одинадцять тисяч двісті сорок вісім) грн. 51 коп. заборгованості, 4 376 (чотири тисячі триста сімдесят шість) грн. 96 коп. штрафу, 178 (сто сімдесят вісім) грн.. 33 коп. пені, 779 (сімсот сімдесят сім) грн. 82 коп. інфляційних нарахувань, 1 007 (одну тисячу сім) грн. 69 коп. три проценти річних, 446 (чотириста сорок шість) грн. 74 коп. витрат зі сплати судового збору.

3. В іншій частині позову - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 07.10.2013 року

Суддя С.В. Стасюк