Постанова

від 10.12.2013 по справі 910/10575/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" грудня 2013 р. Справа№ 910/10575/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дикунської С.Я.

суддів: Алданової С.О.

Кондес Л.О.

при секретарі Драчук Р.А.

за участю представників:

від позивача Залерцов М.О. - дов. №206 від 01.10.2013р.

від відповідача Ругаєв В.П. - голова правління

Ругаєв Д.В. - дов. б/н від 27.11.2013р.

розглянувши

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства

«Акціонерна компанія «Київводоканал»

на рішення

господарського суду міста Києва

від 01.10.2013р. (суддя Стасюк С.В.)

у справі №910/10575/13

за позовом Публічного акціонерного товариства

«Акціонерна компанія «Київводоканал»

(далі - ПАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал»)

до Житлово-будівельного кооперативу «Знання»

(далі - ЖБК «Знання»)

про стягнення 67 748,95 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 01.10.2013р. у справі №910/10575/13 позов ПАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал» до ЖБК «Знання» про стягнення 67 748,95 грн. задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 11 248,51 грн. заборгованості, 4 376,96 грн. штрафу, 178,33 грн. пені, 779,82 грн. інфляційних нарахувань, 1 007,69 грн. три проценти річних та 446,74 грн. витрат зі сплати судового збору. В іншій частині позову - відмовлено.

Не погодившись із згаданим рішенням суду, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, просив скасувати в частині відмови у стягненні з відповідача на користь позивача боргу в розмірі 39 521,34 грн. та прийняти нове рішення, яким позов в цій частині задовольнити за наведених в скарзі підстав. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що судом першої інстанції неправомірно застосовано строк позовної давності щодо вимог про стягнення 39 521,34 грн., оскільки відповідач протягом спірного періоду здійснював часткову оплату наданих йому послуг з водопостачання та водовідведення, це свідчить про визнання ним заборгованості перед позивачем, а відтак про переривання перебігу позовної давності на підставі ст.264 ЦК України тощо.

05.12.2013р. до Київського апеляційного господарського суду від ЖБК «Знання» надійшов відзив на апеляційну скаргу, згідно якого відповідач погодився з оскарженим рішенням в частині відмови в позові, одночасно в частині його задоволення вважав його неправильним. Свою позицію відповідач аргументував тим, що позивачем під час визначення вартості наданих з травня 2010 року по лютий 2013 року послуг застосовано визначені розпорядженням Київської міської державної адміністрації №1332 від 30.11.2009р. (не набрало чинності, адже не зареєстровано в органах юстиції) тарифи, а відтак у позивача відсутні підстави для його застосування. На підтвердження правової позиції щодо обов'язковості державної реєстрації нормативно-правових актів Київської міської державної адміністрації у сфері регулювання тарифів на житлово-комунальні послуги Київським міським управлінням юстиції, відповідач посилався на постанову Верховного Суду України від 28.11.2011р. у справі №21-246а11. На думку відповідача, для визначення вартості наданих позивачем послуг в період з травня 2010 року по лютий 2013 року, слід було застосовувати встановлені розпорядженням Київської міської державної адміністрації №1680 від 28.08.2002р. «Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення» тарифи й зокрема, тариф для житлово-експлуатаційних організацій в розмірі 0,68 грн. (0,816 грн. з ПДВ) за 1 кубометр. За розрахунками відповідача, вартість наданих позивачем у період з травня 2010 року по лютий 2013 року послуг становить 75 212,84 грн., тоді як відповідачем перераховано на розрахунковий рахунок позивача 82 306,24 грн., в зв'язку з чим має місце переплата. За наведених обставин, відповідач просив оскаржене рішення в частині задоволених позовних вимог у згаданій частині скасувати та прийняти в цій частині нове про відмову в позові.

Представник апелянта в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, оскаржене рішення в частині відмови в стягненні 39 521,34 грн. скасувати та прийняти нове, яким позов в цій частині задовольнити за наведених в скарзі підстав.

Представники відповідача в судовому засіданні доводи скарги заперечили, просили не брати їх до уваги, оскаржене рішення в частині задоволених позовних вимог з викладених у відзиві на апеляційну скаргу підстав скасувати та прийняти в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову, в решті висновки місцевого суду не заперечуються й рішення не оскаржується.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши долучені до матеріалів справи письмові докази, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що скарга не підлягає задоволенню.

Так, ПАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до ЖБК «Знання» про стягнення з відповідача заборгованості за послуги з водопостачання та водовідведення на підставі договору №00942/4-01 від 25.01.1993р. на відпуск води та послуги каналізації (далі - Договір) в розмірі 67 748,95 грн., з яких: 54 267,36 грн. - основний борг; 1 065,70 грн. - інфляційні втрати; 1 384,09 грн. - три проценти річних; 178,33 грн. - пеня; 10 853,47 грн. штраф. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що позивачем сумлінно та належним чином виконано покладені на нього чинним законодавством та Договором обов'язки з надання послуг з водопостачання та водовідведення, натомість відповідачем неналежно виконано обов'язки щодо повної, своєчасної та систематичної оплати отриманих ним послуг, в зв'язку з чим заборговано позивачу 54 267,36 грн. тощо.

Відповідач в ході розгляду справи в суді першої інстанції проти позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що розпорядження Київської міської державної адміністрації №1332 від 30.11.2009р. про затвердження застосованих позивачем за спірний період тарифів всупереч вимогам законодавства не було зареєстровано у відповідному підрозділі Міністерства юстиції України, тому є таким, що не набуло чинності і не підлягає застосуванню. Крім цього, відповідачем подано заяву про застосування строків позовної давності щодо вимог про стягнення основного боргу за період з 01.04.2008р. до 30.05.2010р. та вимог про стягнення штрафу за період з 01.04.2008р. по 30.05.2012 року.

Окрім того, позивачем визнано часткову сплату відповідачем заборгованості за 2012 рік на суму 10 636,30 грн., що підтверджується платіжним дорученням №495 від 15.04.2013 року.

Суд першої інстанції, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, розглянувши подані сторонами матеріали, дійшов висновку про обґрунтованість частини цих вимог, відтак позов задовольнив частково.

Так, задовольняючи позов частково, місцевий суд встановив, що позивач належним чином виконав взяті на себе зобов'язання з надання послуг з постачання питної води та водовідведення, зауважень щодо наданих ним послуг від відповідача не надходило, тоді як відповідач у визначений Договором строк оплати за вищезгадані послуги здійснив не в повному обсязі. Доводи відповідача щодо необґрунтованості застосування позивачем затверджених розпорядженням Київської міської державної адміністрації №1332 від 30.11.2009р. тарифів суд першої інстанції визнав необґрунтованими з огляду на те, що акти Київської міської державної адміністрації, як виконавчого органу Київради, щодо встановлення цін (тарифів) на житлово-комунальні послуги не підлягають державній реєстрації. Одночасно місцевий суд задовольнив заяву відповідача про застосування строку позовної давності щодо вимог в частині стягнення основного боргу за період з 01.04.2008р. до 30.05.2010р. та штрафу за період з 01.04.2008р. по 30.05.2012р., оскільки строк позовної давності сплинув й судом не встановлено обставин поважності причин пропуску такого строку. Застосувавши строк позовної давності та враховуючи часткову сплату відповідачем суми заборгованості в розмірі 10 636,30 грн., суд першої інстанції прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині основного боргу, штрафу, інфляційних втрат та трьох процентів річних. Позовні вимоги в частині стягнення пені місцевий суд задовольнив повністю.

Як встановлено матеріалами справи, 25.01.1993р. між Підприємством по експлуатації водомірного господарства та збуту води «Водозбут», правонаступником якого є ПАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал», як постачальником, та ЖБК «Знання», як абонентом, укладено Договір, за умовами п.1.1. якого постачальник зобов'язався забезпечити абоненту постачання питної води та прийняти від абонента каналізаційні стоки, а абонент сплатити за вищезгадані послуги на умовах Договору та затверджених рішенням виконкому Київської міської Ради народних депутатів №24 від 13.01.1986 року Правил користування комунальним водопроводом та каналізацією в м. Києві.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві цю послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ст.ст.901, 903 ЦК України).

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, зокрема, з актів про зняття показань з приладу обліку за період з 01.04.2008р. по 28.02.2013р. та особових рахунків ЖБК «Знання», позивачем протягом згаданого періоду надано відповідачу послуги з постачання питної води та водовідведення, які останнім в повному обсязі не оплачено. На момент звернення позивача до суду, заборгованість відповідача перед позивачем становила 54 267,36 грн.

Відповідач факту наданих йому послуг не заперечував, натомість оспорив розмір тарифів для визначення вартості наданих позивачем послуг стверджуючи, що у період з травня 2010 року по лютий 2013 року повинні застосовуватись тарифи, які встановлено розпорядженням Київської міської державної адміністрації №1680 від 28.08.2002р. «Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення», а не розпорядженням Київської міської державної адміністрації №1332 від 30.11.2009 року.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону.

Розпорядження Київської міської державної адміністрації №1332 від 30.11.2009 року прийняте на підставі Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», що вказує на прийняття його як виконавчим органом місцевого самоврядування, а не виконавчим органом державної влади.

Крім цього, відповідно до Указу Президента України №493/92 від 03.10.1992р. «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» та Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, до предмета регулювання цих актів не віднесено акти органів місцевого самоврядування та їх виконавчих органів, таким чином місцевий суд дійшов правильного висновку, що акти Київської міської державної адміністрації, як виконавчого органу Київради, щодо встановлення цін (тарифів) на житлово-комунальні послуги не підлягають державній реєстрації, а тому твердження відповідача щодо необґрунтованості застосування позивачем тарифів, затверджених розпорядженням Київської міської державної адміністрації №1332 від 30.11.2009р., є необґрунтованими.

Положеннями ст.193 ГК України та ст.ст. 525, 526, 530, 612 ЦК України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом. Якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, воно підлягає виконанню в цей строк (термін). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у встановлений договором або законом строк.

З огляду на те, що матеріалами справи підтверджено надання відповідачу послуг за період з 01.04.2008р. по 28.02.2013р. на суму 54 267,36 грн. та на часткове погашення відповідачем боргу на суму 10 636,30 грн. (платіжне доручення №495 від 15.04.2013р.), заборгованість останнього складає 43 631,06 грн.

У відповідності до ст.ст.256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість, яка виникла за період 01.04.2008р. по 28.02.2013р., звернувся до суду з позовною заявою 04.06.2013р., тому суд правомірно застосував загальну позовну давність тривалістю в три роки, яка сплинула 30.05.2010р., враховуючи початок порушення грошового зобов'язання відповідачем 01.04.2008р. та умови розрахунків між сторонами.

Таким чином, місцевий суд дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог щодо основного боргу в розмірі 11 248,51 грн.

Відповідно до ст.610 ЦК України невиконання або виконання з порушенням визначених змістом зобов'язання умов (неналежне виконання) є порушенням зобов'язання.

У разі порушення зобов'язання настають встановлені договором або законом правові наслідки, зокрема, сплата неустойки (ст.611 ЦК України).

Відповідно до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Положеннями ч.1 ст.230, ч.4 ст.231 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч.2 ст.551 ЦК України).

Як погодили сторони умовами Договору (п.п.4.2., 4.3. Договору), за безпідставну відмову повністю або частково оплатити платіжну вимогу абонент сплачує постачальнику штраф в розмірі 20% суми, від оплати якої він відмовився. Крім того, постачальник має право до сплати абонентом заборгованості припинити подачу води та приймання стоків. За несвоєчасну оплату платіжної вимоги абонент сплачує постачальнику пеню у розмірі 1% від суми платежу за кожний день прострочення.

Стосовно вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік (п.2 ч.2 ст.258 ЦК України).

З огляду на заяву відповідача про застосування строків позовної давності до вимог позивача про стягнення штрафу та часткове задоволення позовних вимог в частині основного боргу, місцевий суд дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення штрафу в розмірі 4 376,96 грн. та задоволення вимог в частині стягнення пені в розмірі 178,33 грн.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Враховуючи застосування строків позовної давності до основної вимоги, розрахунок суду першої інстанції інфляційних втрат на суму 779,82 грн. та трьох процентів річних на суму 1 007,69 грн. є вірним, а позовні вимоги в цій частині такими, що підлягають задоволенню.

За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновками місцевого суду, як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті скарги, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Керуючись ст.ст.99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 01.10.2013р. у справі №910/10575/13 - без змін.

Матеріали справи №910/10575/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя С.Я. Дикунська

Судді С.О. Алданова

Л.О. Кондес