Постанова

від 15.10.2013 по справі 917/732/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2013 року Справа № 917/732/13 Вищий господарський суд України в складі колегії

суддів:Грейц К.В. - головуючого (доповідача), Бакуліної С.В., Глос О.І., розглянувши касаційну скаргу Приватного підприємства "Фірма "Вікма" на постановувід 24.07.2013. Харківського апеляційного господарського суду у справі господарського суду Полтавської області № 917/732/13 за позовомПриватного підприємства "Фірма "Вікма" доПолтавського технікуму харчових технологій Національного університету харчових технологій пропродовження строку дії договору оренди, ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 30.05.2013 у справі №917/732/13 (суддя Кльопов І.Г.) задоволені уточнені позовні вимоги Приватного підприємства "Фірма "Вікма" (далі-позивач) до Полтавського технікуму харчових технологій Національного університету харчових технологій (далі-відповідач) про продовження строку дії договору від 31.03.2003 оренди індивідуально визначеного майна, розташованого за адресою: м. Полтава, вул. Пушкіна 56, що належить до державної власності, укладеного між відповідачем та позивачем. Продовжено строк дії зазначеного договору на тих же самих умовах, що передбачені цим договором.

Харківський апеляційний господарський суд, здійснюючи апеляційний перегляд в зв'язку зі скаргою відповідача, постановою від 24.07.2013 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Сіверін В.І., судді Терещенко О.І., Медуниця О.Є.) рішення місцевого господарського суду у справі скасував, прийнявши нове рішення про відмову в позові.

Позивач, не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить зазначену постанову скасувати, натомість залишити в силі рішення місцевого господарського суду, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 777 ЦК України, ст. 137, ч.1 ст. 285 ГК України, ч. ч. 1, 2 ст. 9, ч. ч. 2, 3 ст. 17 Закону України "Про оренду держаного та комунального майна", ст. 5 1 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", ст. ст. 34, 37, 43 ГПК України.

Зокрема, скаржник вважає, що, оскільки власник орендованого майна належним чином не повідомив його у визначені законодавством строки про намір використовувати приміщення у власних потребах, орендар має переважне право продовжити укладений договір на такий же термін, а орендодавець має відповідний обов'язок його продовжити. Крім того, на думку скаржника, суд апеляційної інстанції дійшов хибного висновку про закінчення строку дії договору оренди 31.03.2013 у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено, оскільки листи, якими орендодавець майна повідомив орендаря про небажання продовжувати орендні правовідносини та наміри використовувати об'єкт оренди для власних потреб, містили невідповідності щодо встановленої форми, законодавчо визначених реквізитів, порядку надсилання адресатам оригіналів документів, а тому не можуть бути належними доказами попередження орендаря про такі обставини.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Представники сторін не скористалися своїми процесуальними правами на участь в судовому засіданні касаційної інстанції, про дату і час якого були належним чином повідомлені ухвалою Вищого господарського суду України від 07.10.2013.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що 31.03.2003 між Полтавським технікумом харчових технологій (орендодавець) та Приватним підприємством "Фірма "Вікма" (орендар) укладено договір оренди індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно - нежитлове приміщення площею 127 м 2 , розміщене за адресою: м. Полтава, вул. Пушкіна 56, на 1-му поверсі гуртожитку, що знаходиться на балансі орендодавця, вартість якого визначена згідно з актом оцінки і становить за експертною оцінкою 40413 грн. Майно передається в оренду з метою надання стоматологічних послуг (п.1.1 договору); у разі припинення цього договору майно повертається орендарем орендодавцю (п.2.4 договору); договір укладено строком на 10 років, що діє з 31.03.2003 до 31.03.2013 включно (п.10.1 договору); у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором (п.10.6 договору); чинність цього договору припиняється внаслідок, зокрема, закінчення строку на який його було укладено (п.10.8 договору).

Листом №19 від 06.03.2013 позивач звернувся до Регіонального відділення Фонду державного майна України у Полтавській області, в якому просив останнього вирішити питання щодо продовження строку дії договору приміщення.

У відповідь на зазначене звернення Регіональне відділення Фонду державного майна України у Полтавській області листом №11-06/1394 від 12.03.2013 повідомило орендаря, що подальше користування орендованим приміщенням можливо лише в разі укладення договору безпосередньо з Регіональним відділенням Фонду державного майна України у Полтавській області та зазначило перелік документів, які для цього необхідно надати.

06.03.2013 позивач також направив лист №18 відповідачеві з проханням погодити продовження договору оренди.

Листом від 13.03.2013 №151 відповідач повідомив Регіональне відділення Фонду державного майна України у Полтавській області, що термін дії договору оренди закінчується 31.03.2013 і в подальшому приміщення здаватися в оренду не буде, оскільки планується до використання в навчальному процесі технікуму, а листом №186 від 01.04.2013 про небажання продовжувати договірні відносини повідомив також позивача.

Позивач, вважаючи, що на підставі положень ч. 1 ст. 285 ГК України та ч. 3 ст. 17 Закону України "Про оренду держаного і комунального майна" має переважне право на продовження договору оренди від 31.03.2003 та зазначаючи про відсутність у визначенні законодавством строки повідомлення власника майна щодо намірів використання ним приміщення у власних потребах, звернувся до господарського суду з даним позовом.

Вирішуючи спір у справі, суди попередніх інстанцій дійшли прямо протилежних висновків щодо підставності позовних вимог.

Так, місцевий господарський суд, задовольняючи позов, виходив з того, що відповідач не виконав вимог, передбачених ч.3 ст. 17 Закону України "Про оренду держаного та комунального майна" щодо письмового попередження орендаря за три місяці до спливу строку дії договору про наміри використання приміщень у власній діяльності, у зв'язку з чим дійшов висновку про наявність у орендаря права на продовження строку дії договору оренди.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого господарського суду, виходив з того, що договір оренди припинив свою дію 31.03.2013 у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено, і відповідач не має наміру продовжувати орендні правовідносини, про що свідчать заперечення орендодавця, висловленні ним протягом місяця після закінчення строку дії договору, відтак, зазначив про безпідставність позовних вимог щодо примусового продовження строку дії договору.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновок апеляційного господарського суду щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог законними і обґрунтованими, а доводи касаційної скарги непереконливими, враховуючи таке.

Згідно зі ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Згідно зі ст. 764 ЦК України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму (оренди), то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Аналогічна норма міститься в частині другій статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", відповідно до якої у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Такі саме умови містить п. 10.6 договору оренди від 31.03.2003.

Зі змісту зазначених правових норм вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець. При цьому, такі заперечення мають бути висловлені ним як до закінчення терміну дій договору оренди, так і протягом одного місяця після закінчення цього строку.

Відтак, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється.

Судом апеляційної інстанції достеменно встановлено, що волевиявлення орендодавця відносно припинення договору в зв'язку з закінченням строку його дії 31.03.2013 і небажання продовжувати орендні відносини, підтверджується його листом № 186 від 01.04.2013, який в межах встановленого законом і договором місячного терміну надіслано та вручено позивачеві.

Отже, є вірним висновок суду апеляційної інстанції про те, що договір оренди припинив свою дію 31.03.2013 і його автоматична пролонгація, виходячи з зазначених законодавчих приписів та умов пункту 10.6 договору оренди, не відбулася.

Відповідно до ч. 3 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін , крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника.

Згідно з ч. 1 ст. 777 ЦК України наймач, який належно виконує свої обов'язки за договором найму, після спливу строку договору має переважне право перед іншими особами на укладення договору найму на новий строк.

Враховуючи наведені законодавчі приписи, слід дійти висновку, що реалізація орендарем його переважного права перед іншими претендентами на оренду цього ж майна після закінчення строку дії договору оренди, можлива лише у разі наявності у орендодавця наміру подальшого передання цього майна в оренду і виключно шляхом укладення нового договору оренди у порядку, передбаченому Законом України "Про оренду державного та комунального майна".

Таким чином, доводи скаржника щодо відсутності письмового попередження орендаря власником майна за три місяці до спливу строку дії договору про наміри використання приміщень у власній діяльності, а також необхідності продовження строку дії договору на підставі приписів ч. 3 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та ч. 1 ст. 777 ЦК України, колегією суддів відхиляються, адже наявність чи відсутність повідомлення про наміри використовувати приміщення у власних потребах не спростовують факту закінчення строку дії договору та небажання орендодавця його продовжувати, а вказані позивачем норми встановлюють можливість для добросовісного орендаря реалізації переважного права на укладення договору оренди на новий строк перед іншими претендентами на оренду цього ж майна і за інших рівних з ними умов, а не автоматичного і беззаперечного продовження договору оренди, як вважає скаржник.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, позивач був попереджений, що подальше користування орендованим приміщенням можливо лише в разі укладення нового договору безпосередньо з Регіональним відділенням Фонду державного майна України у Полтавській області як з належним орендодавцем державного майна, а не внаслідок продовження орендних правовідносин за договором оренди від 31.03.2003, укладеним з відповідачем як з балансоутримувачем, який, до того ж, згідно розпорядження №01 від 04.01.2013 мав намір після закінчення терміну дії договору оренди провести перепланування та ремонт приміщення і використовувати його в навчальному процесі технікуму. Отже, в даному випадку посилання скаржника на норми ч. 3 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та ч. 1 ст. 777 ЦК України колегія суддів вважає безпідставним, оскільки, визначене ними переважне право орендаря, за таких обставин, не може бути як порушено, так і реалізовано.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанцій щодо відсутності правових підстав для задоволення позову та вважає, що доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують, а зводяться до намагання переоцінити встановлені цим судом обставини і досліджені докази, що згідно з приписами ст. ст. 111 5 , 111 7 ГПК України перебуває поза процесуальними межами повноважень суду касаційної інстанції.

Наведене свідчить, що під час прийняття постанови у справі, суд апеляційної інстанції не припустився порушення або неправильного застосування норм чинного матеріального та процесуального законодавства, а, отже, підстави для її скасування або зміни відсутні.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Фірма "Вікма" залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 24.07.2013 у справі господарського суду Полтавської області № 917/732/13 залишити без змін.

Головуючий суддя К.В. Грейц

Судді С.В. Бакуліна

О.І. Глос