Постанова

від 04.11.2008 по справі 2-а-280/08

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2-а-280/08                               

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

 ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04

листопада 2008 року                                                                       

м.Івано-Франківськ

Колегія суддів

Івано-Франківського

окружного

адміністративного

суд у складі:

головуючого судді: Басая О.В.

суддів:                       Григорука О.Б.

                                   Кафарський В.В.

при

секретарі Шовгенюк І.В.

за

участю:

представника

позивача - ОСОБА_2 

представників

відповідачів - не з'явились

розглянувши у відкритому судовому

засіданні в приміщенні суду матеріали адміністративної справи

за

позовом: ОСОБА_1

до

відповідачів: Управління

праці та соціального захисту населення Івано-Франківської міської ради,  Міністерства фінансів України, Державного

Казначейства України

про стягнення недовиплаченої щорічної

разової грошової допомоги як учаснику бойових дій,-

ВСТАНОВИЛА:

            ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до управління праці та

соціального захисту населення Івано-Франківської міської ради, Міністерства

фінансів України та Державного Казначейства України про

стягнення недовиплаченої щорічної разової грошової допомоги як учаснику бойових

дій. Позовні вимоги мотивував тим, що грошова

допомога, передбачена Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії

їх соціального захисту " у 2005-2007 роках виплачена йому в неповному

розмірі. Вважає такі дії неправомірними, при цьому посилається на Закон України

"Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту " та

рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року, яким визнані

неконституційними окремі положення Закону України "Про Державний бюджет

України на 2007 рік". Просить стягнути за 2005-2007 рік недовиплачену

щорічну разову грошову допомогу як учаснику бойових дій в сумі 9663,98 грн.

             19.02.2008 року позивач подав

клопотання про доповнення позовних вимог де просить визнати дії відповідачів

неправомірними та зобов'язати відповідачів виділити та перерахувати кошти в

сумі 9663, 40 грн. для виплати недовиплаченої щорічної разової грошової

допомоги як учаснику бойових дій

            Позивач позовні вимоги підтримав в

повному обсязі.

            Представник відповідача - управління праці та соціального

захисту населення Івано-Франківської міської ради в судове засідання не

з'явився, хоча був належним чином повідомлений про час та дату судового

розгляду про, що свідчить повідомлення про вручення поштового

відправлення(рекомендованого).

            Представник відповідача -

Міністерства фінансів України в судове засідання не з'явився, хоча був належним чином

повідомлений про час та дату судового розгляду про, що свідчить повідомлення

про вручення поштового відправлення(рекомендованого). Однак відповідач направив на адресу суду заперечення проти позову, в якому

позовних вимог не визнає. Вважає, що оскільки виплата грошової допомоги

учасникам  бойових дій фінансується з

Державного бюджету України, її обсяги не можуть визначатися будь-яким іншим

законом, крім закону про Державний бюджет України. Посилається на ч.2 ст. 4

Бюджетного кодексу України, якою встановлено, що при здійсненні бюджетного

процесу в Україні положення нормативно-правових актів застосовуються лише в

частині, в якій вони не суперечать положенням закону про Державний бюджет

України та на те, що Міністерство фінансів України безпосередньо не здійснює

виплат щорічної разової грошової допомоги, передбаченої Законом України Про

статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», тому вимоги позивачів

не ґрунтуються на нормах чинного законодавства і задоволенню не підлягають.

Одночасно вказує, що згідно із положеннями статті 99 Кодексу адміністративного

судочинства України позивачами порушено строк звернення до адміністративного

суду та просить відмовити в позові також і з цих підстав. Розгляд справи

просить провести без участі представника

            Представник

відповідача - Державного казначейства України в судове засідання не з'явився,

направив на адресу суду заперечення проти позову, згідно якого просить справу

розглянути без його участі, вважає позовні вимоги позивача до Державного

казначейства України безпідставними та необґрунтованими. 

            Розглянувши позовну заяву, подане

заперечення, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд прийшов до

висновку, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних мотивів.

            Судом встановлено, що позивач є

учасником  бойових дій та інвалідом війни

III, що підтверджується відповідним посвідченнями НОМЕР_1, НОМЕР_2, та

визнається відповідачами по справі.

            Згідно ч.5 ст.12 ЗУ "Про статус

ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у редакції, чинній на

момент виникнення спірних правовідносин щорічно до 5 травня учасникам бойових

дій  виплачується разова грошова допомога

у розмірі п'яти  мінімальних пенсій за

віком.

Відповідно ч.5 ст.13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії

їх соціального захисту" у редакції, чинній на момент виникнення спірних

правовідносин, щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова

допомога у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.

           Згідно до ст.17 вищевказаного Закону

фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього Закону здійснюється за

рахунок коштів державного та місцевого бюджетів. З огляду на викладене

правовідносини, які виникають при призначені та виплаті вищевказаних допомог є

бюджетними відносинами (ст. 4 Бюджетного кодексу України).

            З метою реалізації зазначеної

бюджетної програми Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про

забезпечення щорічної виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законом

України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 18

лютого 2004 року №177, якою встановив, що щороку до 10 квітня виділення коштів

Міністерству праці та соціальної політики України для виплати разової грошової

допомоги, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх

соціального захисту», здійснюється у розмірах, установлених законом про Державний

бюджет на відповідний рік.

            Згідно ст. 34 Закону України

"Про Державний бюджет на 2005 рік" та ст.30 Закону України "Про

Державний бюджет на 2006 рік" у 2005, 2006 роках виплата щорічної разової

допомоги відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни,

гарантії їх соціального захисту" здійснювалась у розмір 250 грн. для

учасників бойових дій. Згідно ст.29 ЗУ "Про Державний бюджет на 2007

рік" зазначена допомога виплачувалась у розмірі 280 грн.

Також

відповідно до ст.30 Закону України "Про Державний бюджет на 2006 рік"

у 2006 році виплата щорічної разової допомоги відповідно до Закону України

"Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"

здійснювалась у розмірі 270 грн. для інвалідів війни ІІI групи. Згідно ст.29 Закону України

"Про Державний бюджет на 2007 рік" зазначена допомога виплачувалась у

розмірі 300грн.

             Згідно довідки №1818/01-8 від

27.11.2008 року управління праці та соціального захисту населення

Івано-Франківської міської ради №1818/01-8 від 27.11.2008 року позивачу була

виплачена наступна грошова допомога: 2005 рік - 250 грн.(УБД); 2006 рік - 270

грн. (інваліду війни ІІI групи); 2007 рік -

300 грн. (інваліду

війни ІІI групи).(а. с. 10) Дані обставини

визнаються, як відповідачами, так і позивачем, в суду не виникає сумніву щодо

їх достовірності, а тому згідно ч.3 ст.72 КАСУ 

доказуванню не підлягають.

            В судовому засіданні встановлено, що

здійснення вказаних виплат в усіх випадках проводилося у відповідності до

законів України про Державний бюджет України на відповідний рік, оскільки

фінансові можливості Державного бюджету України у 2005-2007 роках не дозволяли

здійснювати виплати щорічної разової грошової допомоги у розмірі, передбаченому

Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

            При цьому норми відповідних законів

про Державний бюджет України згідно ч.3 ст.4 Бюджетного кодексу України були

пріоритетними при конкуренції з нормами ЗУ "Про статус ветеранів війни,

гарантії їх соціального захисту", а тому на переконання суду саме вони

підлягали до застосовування у спірних правовідносинах.       Враховуючи вищевикладене, суд вважає дії відповідачів при

виплаті допомоги, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни,

гарантії їх соціального захисту» правомірними, та такими, що повністю

відповідають вимогам Конституції України та діючого законодавства, а розмір

виплат - належним, виходячи з наступного.

            Так Конституція України не містить

норм, які б встановлювали ієрархічну залежність одних законів від інших.

Прийняті Верховною Радою України закони є актами рівної юридичної сили. Єдиним

законом України, який Конституція України виокремлює серед інших, є закон про

Державний бюджет України. Зокрема, суттєві його відмінності полягають у тому,

що згідно з Конституцією України цей закон приймається щорічно та має

визначений термін дії (частина перша статті 96 Конституції), суб'єктом права

законодавчої ініціативи щодо цього Закону є тільки Кабінет Міністрів України

(частина друга статті 96 Конституції). Крім цього, відповідною конституційною

нормою чітко окреслено коло питань, які можуть бути врегульовані тільки цим

законом. А саме, виключно законом про Державний бюджет України визначаються

видатки на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків

(частина друга статті 95 Конституція України.) За цим конституційним приписом у

разі якщо застосування пільг, компенсацій та гарантій для певних категорій

громадян, у тому числі виплата грошової допомоги для ветеранів війни, потребує

фінансування за рахунок коштів Державного бюджету України, його обсяги не

можуть визначатися будь-яким іншим законом, крім закону про Державний бюджет

України. До того ж при визначенні таких обсягів повинні враховуватися вимоги

статті 95 Конституції України щодо справедливого і неупередженого розподілу

суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами (частина

перша) та збалансованості бюджету України (частина третя), тобто усі суспільні

потреби, які тягнуть за собою видатки з Державного бюджету України, мають бути

задоволені виходячи з фінансових можливостей держави. Такі самі концептуальні

підходи закріплені, зокрема, в положеннях статті 22 Загальної декларації прав

людини, згідно з якими кожна людина як член суспільства має право на соціальне

забезпечення, здійснення необхідних для підтримання її гідності, вільного

розвитку її особи прав у економічній, соціальній і культурній галузях за

допомогою національних зусиль і міжнародного

співробітництва та відповідно до структури і ресурсів кожної держави.

            Згідно ч.2 ст. 8 КАСУ в даному

випадку суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової

практики Європейського суду з прав людини. Відповідно до рішення від 08.11.2005

року у справі "Кечко проти України" (Заява N 63134/00) ЄСПЛ зазначає,

що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки і я якому розмірі

виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може призупиняти

виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. У справі

"Суховій проти України" (Заява N 41688/04) у рішенні від 25.10.2007

Європейський суд з прав людини констатує, що держави користуються широкою

свободою дій в оцінці існування проблеми публічного інтересу, який виправдовує

вжиття певних заходів, та у виборі спрямування національної

соціально-економічної політики. Якщо тільки з'являється загальний інтерес, від

органів державної влади вимагається належне з погляду часу, способу та

максимальної відповідності реагування.

            Враховуючи значну кількість осіб,

які є учасниками бойових та інвалідами війни дій згідно ст. 5 ЗУ "Про статус

ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" загальний розмір виплати

разової допомоги беззаперечно є питанням публічного інтересу.

            За таких обставин визначення розміру

виплат саме відповідними законами про Державний бюджет України та дії відповідачів

по виплаті допомог в даних розмірах відповідали не тільки вимогам національного

законодавства, а і Європейській конвенції з прав людини та іншим міжнародним

стандартам і зобов'язанням України.

            Згідно ч.2 ст.19 Конституції України

органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи

зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що

передбачені Конституцією України та законами України.

            Таким чином вищезазначені грошові

допомоги не могли бути виплачені позивачу у розмірі, що перевищує суму,

зазначену в законі про державний бюджет на відповідний рік.

            Посилання позивача на те, що дії

відповідачів є неправомірними, оскільки положення ст.29 ЗУ "Про Державний

бюджет на 2007 рік" згідно якої виплата зазначеної допомоги здійснювалась

у розмірі  280грн., рішенням

Конституційного Суду України за №6-рп/2007 від 09.07.2007 року визнанні

неконституційними, не можуть бути взяті до уваги.

            Так, згідно ч.2 ст.152 Конституції

України закони, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення

КСУ рішення про їх неконституційність. Тобто ст.29 ЗУ "Про Державний

бюджет на 2007 рік" втратила чинність з 09.07.2007 року, оскільки рішення

Конституційного суду від 09.07.2007 року № 6/рп/2007 не має зворотної дії в

часі. Тому, в квітні 2007 року, на момент виплати позивачу грошової допомоги,

вищезгадана стаття Закону про державний бюджет була чинною.

            За таких обставин дії відповідача по

нарахуванню та виплаті щорічної грошової допомоги учасникам війни за 2007 рік

не можуть бути визнані протиправними. Жодних інших доказів протиправності дій

відповідачів позивачем  не наведено.

            Суд також враховує що вищезазначені

допомоги є разовими, тобто виплачуються щорічно виключно до 5 травня, а чинним

законодавством України не передбачена можливість повторних виплат чи доплат

даних допомог при подальшій зміні їх розміру. Тобто в даному випадку зміна

розміру грошової допомоги після 5 травня поточного року може мати значення

тільки при виплатах у наступному році.

            Виходячи з того, що позивач отримав

зазначені виплати в розмірах, встановлених законами України про Державний

бюджет України на 2005-2007 роки, відповідачі правомірно керувались нормами,

якими врегульовані правовідносини щодо виплат, передбачених Законом України

«Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а тому позовні

вимоги не ґрунтуються на нормах чинного законодавства і задоволенню не

підлягають.

            На підставі ст.124 Конституції

України, ст.ст.158-163, ст.167 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія

суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

         в

задоволені

позових вимог відмовити повністю.

            Постанова набирає законної сили в порядку

встановленому ст.254 КАС України та може бути оскаржена до Львівського

апеляційного адміністративного суду в порядку і строки, передбачені ст.186 КАС

України. 

                                    Головуючий                         О.В.

Басай                  

                                    Судді:                                                     

О.Б. Григорук

В.В. Кафарський

         постанова

виготовлена в повному обсязі 

10.11.2008року