Постанова

від 15.10.2013 по справі 910/11826/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" жовтня 2013 р. Справа№ 910/11826/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Баранця О.М.

Синиці О.Ф.

при секретарі Царук І. О.

За участю представників:

від позивача: Чуздюк О. О. - представник за довіреністю від 14.05.2013

від відповідача: Курганський Г. М. - представник за довіреністю від 11.07.2013

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вік Буд ЛТД»

на рішення господарського суду міста Києва від 03.09.2013

у справі № 910/11826/13 (суддя Власов Ю. Л.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вік Буд ЛТД»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «НВЦ Будальянс»

про стягнення 92 615,51 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 92 615,51 грн. за поставлений відповідачу Товариством з обмеженою відповідальністю «Вік-Буд» відповідно до видаткових накладних кількістю 21, але неоплачений товар, право на стягнення якого позивач набув згідно з укладеним з ТОВ «Вік-Буд» усним договором уступки права вимоги.

Рішенням господарського суду міста Києва від 03.09.2013, повний текст якого підписаний 05.09.2013, у справі № 910/11826/13 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанцій ґрунтується на тому, що з наявних в матеріалах справи доказів слідує, що на момент звернення позивача до суду з даним позовом відповідач не був повідомлений про відступлення позивачу права вимоги за вказаними 21 правочинами (особливо тими, які відповідачем не оплачені), і, відповідно, в силу приписів ст. 517 ЦК України, строк виконання відповідачем зобов'язання щодо сплати заборгованості перед новим кредитором-позивачем не настав.

Крім того, відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з того, що позивач з листопада 2009 року був обізнаний про заборгованість відповідача за поставлений товар, а отже з цього часу знав та повинен був знати про порушення своїх прав, проте позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості лише 19.06.2013, тобто майже через 4 роки, з значним пропущенням трирічного строку позовної давності, про що заявлено відповідачем та що, відповідно до приписів ст. 267 ЦК України, є підставою для відмови у позові.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Вік Буд ЛТД» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва по справі № 910/11826/13 від 03.09.2013 та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю «Вік Буд ЛТД» посилається на те, що спірне рішення прийняте з порушенням норм процесуального та матеріального права.

Так, позивач зазначив про те, що висновок суду першої інстанції про те, що між позивачем та відповідачем було укладено 21 правочин не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки поставка товару за спірними видатковими накладними фактично відбувалась в рамках укладеного між сторонами одного усного договору поставки, в рамках якого здійснювалось відвантаження товару.

Також позивач зазначив, що висновок суду про те, що позивач звернувся до суду з порушенням строку позовної давності суперечить фактичним обставинам справи, оскільки в період з серпня по жовтень 2012 відповідачем було здійснено часткові оплати, що свідчить про визнання відповідачем спірної заборгованості за усним договором поставки та, відповідно до приписів ст. 264 ЦК України, перериває перебіг строку позовної давності, а отже, строк позовної давності спливає 24.10.2015.

Крім того, позивач зазначив про те, що суд першої інстанції дійшов невірного висновку про те, що на момент звернення позивача до суду з даним позовом відповідач не був повідомлений про відступлення позивачу права вимоги спірної заборгованості виходячи з того, що положення ст. 517 ЦК України не містить обов'язкової форми (усна чи письмова) повідомлення боржника, а, враховуючи те, що основний договір та договір відступлення права вимоги були укладені в усній формі, то і про перехід права вимоги до позивача відповідач також був повідомлений в усній формі, доказом чого, на думку позивача, свідчать дії відповідача з часткової оплати позивачу вартості товару, поставленого за спірними накладними.

Під час розгляду справи представник позивача апеляційну скаргу підтримав, представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечив та просив залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції - без змін.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила таке.

Як слідує з матеріалів справи, в період з 28.08.2008 по 25.12.2008 Товариство з обмеженою відповідальністю «Вік-Буд» за видатковими накладними №000001457 від 28.08.2008 на суму 31 261,61 грн., №000001630 від 18.09.2008 на суму 31 261,61 грн., №000001631 від 19.09.2008 на суму 33 494,58 грн., №000001644 від 19.09.2008 на суму 11 171,16 грн., №000001730 від 29.09.2008 на суму 23 985,36 грн., №000001753 від 06.10.2008 на суму 31 262 грн., №000001757 від 06.10.2008 на суму 31 262 грн., №000001835 від 17.10.2008 на суму 33 175,58 грн., №000001895 від 22.10.2008 на суму 28 123,20 грн., №000001894 від 23.10.2008 на суму 32 154,79 грн., №000001942 від 29.10.2008 на суму 30 132 грн., №000001950 від 31.10.2008 на суму 31 797,52 грн., №000002078 від 14.11.2008 на суму 6 570 грн., №000002106 від 20.11.2008 на суму 11 249,28 грн., №000002206 від 05.12.2008 на суму 5 624,64 грн., №000002228 від 09.12.2008 на суму 4 530,96 грн., №000002232 від 10.12.2008р. на суму 5 415,94 грн., №000002237 від 10.12.2008 на суму 3 868,56 грн., №000002241 від 11.12.2008 на суму 23 553,60 грн., №000002253 від 15.12.2008 на суму 5 691,60 грн., №000002290 від 25.12.2008 на суму 4 218,48 грн. (всього 21 накладна), передало відповідачеві товар на загальну суму 419 804,47 грн.

Факт отримання зазначеного товару відповідачем не заперечується та підтверджується довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей (типова форма № М-2).

Для оплати спірного товару в період з 28.08.2008 по 25.12.2008 Товариство з обмеженою відповідальністю «Вік-Буд» виставило відповідачу відповідні рахунки-фактури.

Належним чином засвідчені копії вищевказаних видаткових накладних, довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей та рахунків-фактур долучені позивачем до матеріалів справи (а.с. 19-65).

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом, посилається на те, що між ним та ТОВ «Вік-Буд» у листопаді 2009 року укладеного усний договір цесії, згідно з яким право вимоги за спірними видатковими накладними було передано позивачу та про існування якого ТОВ «Вік-Буд» повідомило відповідача.

Так, позивач зазначає, що про повідомлення відповідача про перехід права вимоги щодо оплати спірного товару до позивача свідчить те, що кошти в сумі 320 485,85 грн. в рахунок оплати товару, поставленого за спірними накладними, в період після укладення усного договору цесії (листопад 2009), відповідач перераховував саме позивачеві.

В позовній заяві позивач зазначає, що з поставленого за вищезгаданими накладними товару неоплаченим залишився товар на суму 92 615,51 грн.

Дослідивши наявні в матеріалах справи документальні докази, колегія суддів встановила, що майновий спір між сторонами вже був предметом розгляду у суді.

Так, в серпні 2012 позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою, в якій, серед іншого, просив стягнути з відповідача 102 615,51 грн. основного боргу (в тому числі боргу в розмірі 92 615,51 грн., стягнення якого є предметом спору у цій справі) (справа № 5011-9/11426-2012).

З наявних в матеріалах справи судових рішень у справі № 5011-9/11426-2012 (рішення господарського суду міста Києва від 15.11.2012, постанова Київського апеляційного господарського суду від 27.02.2013 та постанова Вищого господарського суду України від 15.05.2013) слідує, що позивач, звертаючись до суду з позовом, просив стягнути з відповідача заборгованість за поставлений відповідачу Товариством з обмеженою відповідальністю «Вік-Буд» за договором купівлі-продажу № 34 від 02.01.2007 на загальну суму 419 804,47 грн., але неоплачений в повному обсязі товар (102 615,51 грн. з урахуванням заяви про зменшення суми вимог), право на стягнення плати за який він набув за укладеним з Товариством з обмеженою відповідальністю «Вік-Буд» договором уступки права вимоги (цесії) від 10.11.2009.

Приймаючи рішення у справі № 5011-9/11426-2012 про задоволення позовних вимог, господарський суд міста Києва погодився із думкою позивача, що товар на загальну суму 419 804,47 грн. був поставлений відповідачу Товариством з обмеженою відповідальністю «Вік-Буд» саме за договором купівлі-продажу № 34 від 02.01.2007.

Втім, постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.02.2013, яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 15.05.2013 у справі № 5011-9/11426-2012, позивачу відмовлено в задоволенні його вимог, оскільки колегія суддів дійшла висновку про те, що:

- двосторонні зобов'язання між ТОВ «Вік-Буд» та відповідачем щодо поставки товару на загальну суму 419 804,47 грн., прийняття цього товару відповідачем та оплати його вартості виникли не за договором № 34 від 02.01.2007, а за видатковими накладними в кількості 21 штуки, оскільки у вказаних накладних та інших матеріалах справи відсутні посилання на договір № 34 від 02.01.2007;

- позивач не звертався у встановленому законом порядку до відповідача з проханням сплатити наявну згідно видаткових накладних заборгованість, а відповідач не вчинив жодних дій, які б свідчили про те, що він намагається уникнути розрахунків за поставлений товар;

- подана заявником позовна заява не може розглядатися як вимога про сплату боргу відповідачем за наявними в справі видатковими накладними в розумінні ч. 2 ст. 530 ЦК України, з огляду на що відсутні підстави вважати, що права та інтереси позивача на момент звернення його до суду відповідачем були порушені, що є необхідною умовою для звернення до господарського суду.

Згідно з ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

У розгляді цієї справи беруть участь ті саме сторони що й у справі № 5011-9/11426-2012.

Згідно з ч. 3 ст. 105 ГПК України постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Отже, постанова Київського апеляційного господарського суду від 27.02.2013 у справі № 5011-9/11426-2012 набрала законної сили 27.02.2013, і факти, встановлені в ній, зокрема, те, що ТОВ «Вік-Буд» поставило відповідачу товар на загальну суму 419 804грн.47коп., що вказані поставки товару відбувались не на підставі договору №34 від 02.01.2007, а ні підставі видаткових накладних, та те, що станом на дату звернення позивача до суду з позовом у справі № 5011-9/11426-2012, серпень 2012, він не звертався до відповідача з вимогою погасити наявну згідно видаткових накладних заборгованість, а отже, фактично, права його відповідачем на цю дату порушені не були, є такими, що не потребують доведення при розгляді цієї справи, з огляду на що колегія суддів приймає вказані обставини як доведені.

Згідно ч. 1 ст. ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 509 ЦК України).

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст. 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.

Відповідно до ст. 207 ЦК України:

- правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

- правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

- правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

- правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Відповідно до статті 174 ГК України, однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Стаття 181 ГК України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у частині 1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

З огляду на обставини справи та враховуючи викладені вище приписи ЦК України та ГК України, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що, фактично, між позивачем та постачальником спірного товару ТОВ «Вік-Буд» було укладено 21 договір на загальну суму 419 804,47 грн. у спрощений спосіб, що підтверджується відповідними накладними щодо передачі товару відповідачу, і що відповідно до зазначених договорів ТОВ «Вік-Буд» зобов'язався поставити товар, а відповідач, у свою чергу, прийняти його та оплатити обумовлену накладними суму.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Як слідує з наданих позивачем листів ТОВ «Вік-Буд» (постачальника) від 11.11.2009 та позивача від 14.11.2009 (а.с. 134-136), зазначені особи дійшли згоди щодо передачі позивачу права вимоги стягнення заборгованості за поставлений за спірними накладними товар на загальну суму 413 101,36 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Враховуючи, що спірні договори поставки укладено сторонами у спрощений спосіб, правомірним є й укладення правочину щодо заміни кредитора у вказаних договорах у спрощений спосіб - шляхом обміну відповідними листами та фактичною передачею документів, що і сталось в даному випадку.

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частина 1 ст. 516 ЦК України встановлює, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 516 ЦК України якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Отже, наслідком неповідомлення відповідача про заміну кредитора у зобов'язанні сплатити 413 101,36 грн. є лише ризики нового кредитора, в тому числі ризик сплати боржником суми боргу первісному кредитору, тобто одне лише неповідомлення боржника про заміну кредитора у зобов'язанні не визначене законом як підстава звільнити боржника від виконання зобов'язання новому кредитору.

Крім того, необхідно врахувати, що як слідує з наявних в матеріалах справи копій виписок з банківського рахунку позивача (а.с. 66-83), грошові кошти в сумі 320 485,85 грн. в рахунок погашення вартості поставленого за спірними накладними товару відповідач перерахував саме позивачеві у період після отримання ним права вимоги, що свідчить про обізнаність відповідача як про заміну кредитора в спірному зобов'язанні, так і про реквізити для сплати боргу.

При цьому, причини дій відповідача з часткової оплати за поставлений за 21 видатковою накладною товар саме позивачу представник відповідача пояснити суду не зміг.

За таких обставин, колегія суддів визнає доведеними матеріалами справи, що неоплаченим відповідачем, з поставленого за спірними накладними товару, право на стягнення вартості якого перейшло до позивача, залишився товар на загальну суму 92 615,51 грн. (413 101,36-320 485,85).

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За правилами ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч. 1). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч. 2).

29.05.2013 позивач звернувся до відповідач з претензією № 31 від 29.05.2013 (а.с. 14), в якій, посилаючись на укладений з постачальником спірного товару - ТОВ «Вік-Буд» договір цесії, просив перерахувати на розрахунковий рахунок позивача спірну заборгованості в сумі 92 615,51 грн. На доказ направлення вказаної претензії до матеріалів справи залучено копію фіскального чеку № 8244 від 29.05.2013, опису вкладення та рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення з відміткою відповідача про отримання 10.06.2013 (а.с. 15-17).

На вказану претензію відповідач відповів листом № 1/11/06/2013 від 11.06.2013 (а.с. 18), в якому повідомив, що спір, відносно якого була направлена вищезгадана претензія вже було розглянуто судом (справа № 5011-9/11426-2012), що, як встановлено колегією суддів, не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки ця справа і справа № 5011-9/11426-2012 мають різні підстави стягнення спірного боргу з відповідача.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив, серед іншого, з того, що з наявних в матеріалах справи доказів слідує, що на момент звернення позивача до суду з даним позовом відповідач не був повідомлений про відступлення позивачу права вимоги за вказаними 21 правочинами (особливо тими, які відповідачем не оплачені), і, відповідно, в силу приписів ст. 517 ЦК України, строк виконання відповідачем зобов'язання щодо сплати заборгованості перед новим кредитором-позивачем не настав, проте колегія суддів не погоджується із даним висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Частина 2 ст. 517 ЦК України встановлює, що боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

Проте, в матеріалах справи відсутні докази того, що після звернення позивача до відповідача з претензією про сплату боргу з посиланням на перехід права вимоги щодо спірної суми відповідач вимагав і не отримав від позивача доказів переходу до позивача прав у зобов'язанні сплатити відповідачем 92 615,51 грн.

Матеріали справи не містять жодних доказів виконання відповідачем свого обов'язку по оплаті позивачу товару на загальну суму 92 615,51 грн.

За таких обставин, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 92 615,51 грн. визнаються колегією суддів законними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі. Рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.

При цьому, колегія суддів враховує, що, як було встановлено в постанові Київського апеляційного господарського суду від 27.02.2013 у справі № 5011-9/11426-2012, станом на дату звернення позивача до суду з позовом у вказаній справі позивач не звертався до відповідача з вимогою погасити наявну згідно видаткових накладних заборгованість, а отже, фактично, станом на дату звернення позивача до суду з позовом права його відповідачем порушені не були, оскільки строк виконання відповідачем обов'язку по оплаті поставленого за спірними накладними товару не настав.

Вказаний факт відповідно до приписів ст. 35 ГПК України не потребує доведення під час розгляду даної справи, тому визнається помилковим висновок суду першої інстанції у цій справі про пропущення позивачем строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мале місце неповне дослідження та недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, тому рішення господарського суду міста Києва від 03.09.2013 у справі № 910/11826/13 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення, згідно з яким позов задовольняється повністю, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає основний борг в сумі 92 615,51 грн.

Враховуючи вимоги, викладені в апеляційній скарзі, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Вік Буд ЛТД» підлягає задоволенню, судові витрати по справі, в тому числі за подачу апеляційної скарги, відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вік Буд ЛТД» на рішення господарського суду міста Києва від 03.09.2013 у справі №910/11826/13 задовольнити.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 03.09.2013 у справі №910/11826/13 скасувати і прийняти нове рішення.

3. Позов задовольнити повністю.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «НВЦ Будальянс» (01001, м. Київ, вул. Архітектора Городецького, 11-Б, ідентифікаційний код 33542057) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вік Буд ЛТД» (03680, м. Київ, вул. Виборзька, 92, ідентифікаційний код 36581628) основний борг в сумі 92 615 (дев'яносто дві тисячі шістсот п'ятнадцять) грн. 51 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1 852 (одна тисяча вісімсот п'ятдесят дві) грн. 31 коп.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «НВЦ Будальянс» (01001, м. Київ, вул. Архітектора Городецького, 11-Б, ідентифікаційний код 33542057) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вік Буд ЛТД» (03680, м. Київ, вул. Виборзька, 92, ідентифікаційний код 36581628) витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 926 (дев'ятсот двадцять шість) грн. 16 коп.

7. Видачу наказів на виконання цієї постанови доручити господарському суду міста Києва.

8. Повернути до господарського суду міста Києва матеріали справи №910/11826/13.

Повний текст постанови складено: 15.10.2013

Головуючий суддя Калатай Н.Ф.

Судді Баранець О.М.

Синиця О.Ф.