Постанова

від 14.10.2013 по справі 910/5199/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" жовтня 2013 р. Справа№ 910/5199/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Баранця О.М.

Мальченко А.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Білецький І.Ю. - дов. б/н від 18.02.2013р.

від відповідача: Андраш А.О. - дов. б/н від 22.10.2012р.

розглянувши апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Віп Принт Груп» та Товариства з обмеженою відповідальністю «ТГ Полімерконсалтінг» на рішення господарського суду міста Києва від 20.05.2013р. (повний текст підписано 30.05.2013р.)

у справі № 910/5199/13 (суддя Балац А.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Віп Принт Груп»

до Товариства з обмеженою відповідальністю

«ТГ Полімерконсалтінг»

про визнання договору недійсним

В судовому засіданні 14.10.2013р. відповідно ст. ст. 85, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

В березні 2013р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Віп Принт Груп» звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТГ Полімерконсалтінг» про визнання договору недійсним.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 12.03.2013р. позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Віп Принт Груп» передано за територіальною підсудністю до господарського суду міста Києва.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на те, що пунктами 4.3 та 7.2 укладеного між сторонами даного спору договору поставки від 05.01.2012 № СО-05/01/227К передбачена відповідальність за порушення грошового зобов'язання у вигляді пені двічі, що суперечить законодавству та Конституції України, а тому позивач просив суд визнати зазначений договір недійсним.

Рішенням господарського суду міста Києва від 20.05.2013р. у справі № 910/5199/13 позов задоволено частково.

Визнано пункт 4.3. договору поставки від 05.01.2012р. № СО-05/01/227К, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Віп Принт Груп» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТГ Полімерконсалтінг», недійсним.

В іншій частині позову відмовлено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТГ Полімерконсалтінг» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Віп Принт Груп» 1 147, 00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення змінити, позов задовольнити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм матеріального права, рішення прийнято з неправильним з'ясуванням фактичних обставин справи, оскільки, на думку позивача, невідповідність п. 4.3. договору вимогам чинного законодавства є підставою для визнання спірного договору недійсним в повному обсязі.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм матеріального права, рішення прийнято з неправильним з'ясуванням фактичних обставин справи, оскільки, на думку відповідача, передбачені п. 4.3. спірного договору відсотки не є штрафними санкціями, а є відсотками за користування чужими грошовими коштами, сплата яких передбачена ст. 694 Цивільного кодексу України.

Розпорядженнями Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 05.07.2013р. для розгляду справи № 910/5199/13 сформовано колегію суддів у складі: головуючий-суддя Скрипка І.М., судді - Мальченко А.О., Остапенко О.М.

Ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 05.07.2013р. колегією суддів в зазначеному складі апеляційні скарги позивача та відповідача прийнято до провадження та призначено до розгляду на 25.07.2013р.

23.07.2013р. через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від представника відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача, а 25.07.2013р. від представника позивача відзив на апеляційну скаргу відповідача.

В судовому засіданні апеляційної інстанції 25.07.2013р. у відповідності до ст. 77 ГПК України оголошено перерву до 15.08.2013р.

Розпорядженнями Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 14.08.2013р., в зв'язку з перебуванням суддів Скрипки І.М, Мальченко А.О. та Остапенка О.М. у відпустці, сформовано колегію суддів у складі: головуючий-суддя Сітайло Л.Г., судді - Баранець О.М., Пашкіна С.А.

Ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 15.08.2013р. у відповідності до ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 26.09.2013р.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 25.09.2013р., в зв'язку з перебуванням суддів Сітайло Л.Г., Пашкіної С.А. у відпустці, сформовано колегію суддів у складі: головуючий-суддя Скрипка І.М., судді - Баранець О.М., Мальченко А.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.09.2013р. колегією суддів в зазначеному складі апеляційні скарги позивача та відповідача прийнято до провадження.

В судовому засіданні апеляційної інстанції 26.09.2013р. у відповідності до ст. 77 ГПК України оголошено перерву до 14.10.2013р.

08.10.2013р. через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від представника позивача надійшли письмові пояснення, а 10.10.2013р. письмові пояснення надійшли від представника відповідача.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 14.10.2013р. вимоги своєї апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, оскаржуване рішення змінити, позов задовольнити повністю, а також заперечував проти доводів відповідача, викладених в його апеляційній скарзі, просив її відхилити.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції 14.10.2013р. вимоги своєї апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити в позові, а також заперечував проти доводів позивача, викладених в його апеляційній скарзі, просив її відхилити.

Відповідно до частини 1 статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Частиною 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційних скарг, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційні скарги позивача та відповідача не підлягають задоволенню, а рішення підлягає залишенню без змін, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 05.01.2012р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Віп Принт Груп» (позивач, покупець за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТГ Полімерконсалтінг» (відповідач, постачальник за договором) укладено договір поставки № СО-05/01/227К, відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити продукцію, іменовану у подальшому товар у кількості, асортименті та по ціні вказаній у рахунку постачальника.

Згідно п. 3.2. договору сума договору складає суму всіх видаткових накладних з урахуванням коригування кількісних та вартісних показників.

Товар оплачується покупцем в 21-денний термін з моменту відвантаження, якщо інше не передбачено додатковою угодою/специфікацією (п. 4.1. договору).

Відповідно до п. 4.3. договору у разі несвоєчасної оплати товару, з дати виникнення простроченої заборгованості, на суму заборгованості нараховуються відсотки за користування чужими грошовими коштами по ставці 0, 2% за кожен день користування. Оплата відсотків здійснюється на протязі трьох банківських днів після їх нарахування.

Пунктом 5.1. договору сторони погодили, що покупець одержує товар після підписання з постачальником цього договору. Право власності на товар переходить до покупця в момент одержання ним товару і супровідних документів.

Згідно п. 7.2. договору у випадку порушення покупцем термінів оплати, відповідно до умов даного договору він оплачує постачальнику штрафну неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми заборгованості, за кожен день прострочення оплати, за весь період нарахування пені.

Договір, згідно п. 10.1., набирає сили з моменту підписання сторонами і діє до 31.12.2012р., а в частині розрахунків - до повного виконання покупцем своїх зобов'язань за цим договором.

Третьою частиною статті 692 Цивільного кодексу України унормовано, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 536 ЦК України).

Задовольняючи позов частково, місцевий господарський суд виходив з того, що проценти за користування чужими грошовими коштами, передбачені п. 4.3. договору за своєю природою підпадають під визначення пені, яка, в свою чергу, також передбачена п. 7.2. оспорюваного договору, та недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсність інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду, з огляду на наступне.

За приписами ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього кодексу, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Оскаржений договір за своїм змістом та правовою природою, як це вірно встановлено місцевим господарським судом, є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Частиною третьою статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Отже, зазначена норма встановлює право продавця (постачальника) у разі несвоєчасної оплати товару покупцем вимагати від останнього оплати товару та процентів за користування чужими грошовими коштами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (частина друга статті 536 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

При цьому, проценти за користування чужими грошовими коштами, передбачені пунктом 4.3. Договору за своєю правовою природою підпадають під визначення згідно ст. 549 ЦК України пені (неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання).

У свою чергу пунктом 7.2. договору поставки сторони вже передбачили нарахування пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від несплаченої покупцем суми заборгованості за кожнен день прострочення оплати.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що умовами договору передбачене подвійне стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язання позивачем (покупцем), що не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Отже, з вищенаведеного вбачається, що умови, передбачені п. 4.3. договору суперечать ч. 1 ст. 203 ЦК України, що тягне за собою визнання судом вказаного пункту правочину недійсним.

Зазначена правова позиція знайшла своє відображення у постанові Вищого господарського суду України від 12.12.2012р. у справі № 07/238-10.

Колегія суддів зазначає, що доводи відповідача про те, що передбачені п. 4.3. договору відсотки не є штрафними санкціями, а є відсотками за користування чужими грошовими коштами, сплата яких передбачена ст. 694 Цивільного кодексу України, не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.

Надані відповідачем суду апеляційної інстанції копії постанов Вищого господарського суду та посилання на п. 8 Оглядового листа Вищого господарського суду України від 29.04.2013р. № 01-06/767/2013 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», відповідно до якого застосування пені не виключає одночасного нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами (стаття 536 ЦК України), у тому числі процентів на прострочену суму оплати товару, проданого в кредит (частина 5 статті 694 названого Кодексу), оскільки стягнення відповідних процентів не є ні видом забезпечення виконання зобов'язань, а ні штрафною санкцією, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки у всіх наданих відповідачем постановах та оглядовому листі йде мова про продаж товару на умовах товарного кредиту, натомість договір поставки № СО-05/01/227К від 05.01.2012р., укладений між сторонами, не передбачає продажу товару на умовах товарного кредиту.

Посилання позивача на необхідність визнання договору поставки № СО-05/01/227К від 05.01.2012р. недійсним в повному обсязі, не заслуговують на увагу, оскільки судом встановлено, що спірний правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, не містить положень (за виключенням п. 4.3.), які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, а волевиявлення сторін правочину було вільним та відповідало їх внутрішній волі, що відповідає загальним вимогам, передбаченим статтею 203 Цивільного кодексу України, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Недійсність окремої частини правочину (п. 4.3. договору) не має наслідком недійсність інших його частин і правочину в цілому (ст. 217 ЦК України), оскільки з матеріалів справи вбачається, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Згідно ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржниками зроблено не було.

Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення від 20.05.2013р.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 85, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Віп Принт Груп» та Товариства з обмеженою відповідальністю «ТГ Полімерконсалтінг» на рішення господарського суду міста Києва від 20.05.2013р. у справі № 910/5199/13 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 20.05.2013р. у справі № 910/5199/13 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/5199/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Повний текст постанови підписано 18.10.2013р.

Головуючий суддя Скрипка І.М.

Судді Баранець О.М.

Мальченко А.О.