Рішення

від 18.10.2013 по справі 2-1563/08

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

№ 22-ц778/4050/13 Головуючий у 1 інстанції: Беспалько Т. Д. Суддя-доповідач: Стрелець Л.Г.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2013 р. м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізькій області у складі:

головуючого Савченко О.В.,

суддів Стрелець Л.Г.,

Каракуші К.В.,

при секретарі: Мосіній О. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 11 січня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про стягнення боргу за договором позики,

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2008 року ОСОБА_5 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_6 про стягнення боргу за договором позики.

В обґрунтування позову зазначала, що 06.09.2007 року уклала з відповідачем договір позики, згідно умов якого передала йому 36 000 грн. , а відповідач зобов'язався повернути вказану суму до 06.01.2008 року.

Посилаючись на те, що в добровільному порядку відповідач зобов'язання по поверненню грошей не виконав, на усні пропозиції повернути борг не реагує, просила суд стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 борг за договором позики в сумі 36 000 грн. та судові витрати.

Ухвалою Вільнянського районного суду Запорізької області від 06.10.2008 року у справі затверджено мирову угоду, згідно якої ОСОБА_6 Визнає факт свого боргу перед ОСОБА_5 на суму 36000 грн., згідно договору позики від 06.09.2007 року , однак у зв'язку з відсутністю грошей готовий передати ОСОБА_5 земельну ділянку сільськогосподарського призначення , розміром 2,95 га на територрії Гнаровської сільської ради Вільнінського району Запорізької області загальною вартістю 40 000 грн.. ОСОБА_5 не заперечує в рахунок боргу прийняти земельну ділянку, при цьому ОСОБА_6 Не претендує на різницю в сумі земельної ділянки і суми боргу , що складає 4000 грн.; визнано перехід права власності на земельну ділянку від ОСОБА_6 до ОСОБА_5 та зобов'язано інститут землеустрою і Запорізьку регіональну філію Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» провести документальне переоформлення державного акту на право приватної власності на землю.

Ухвалою Вільнянського районного суду Запорізької області від 08.09.2010 року скасовано ухвалу від 06.10.2008 року за нововиявленими обставинами.та призначено справу до розгляду.

Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 11.01.2011 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 борг за договором позики в сумі 36 000 грн. Вирішено питання про судові витрати.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 зазначає , що він є правонаступником ОСОБА_6, вважає рішення незаконним, таким, що порушує його права, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи, тому просить рішення скасувати та закрити провадження у справі у зв'язку зі смертю відповідача.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

На підставі п.п.2,3 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, або змінити рішення.

Відповідно ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Згідно ч. 2 ст. 314 ЦПК України апеляційний суд ухвалює рішення у випадках скасування судового рішення і ухвалення нового або зміни рішення.

З матеріалів справи вбачається, що розглядаючи справу, суд першої інстанції не додержав вимог ст. 213 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду.

Процесуальний закон визнає, що рішення є законним, якщо суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частина 1 ст. 1049 ЦК України покладає на позичальника обов'язок повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Судом першої інстанції встановлені ті обставини, що 06.09.2007 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було укладено договір позики на суму 36000 гривен, які за умовами договору позивач передала відповідачу в день укладання договору. За умовами договору відповідач зобов'язався повернути всю суму позики в строк до 06 січня 2008 року. У зв'язку з тим, що відповідач у строк обумовлений у договорі суму боргу не повернув, відповідач у вересні 2008 року звернулась до суду з позовною заяву про стягнення суми боргу. Під час розгляду справи сторонами було укладено мирову угоду, яка ухвалою Вільнянського районного суду Запорізької області від 06 жовтня 2008 року була затверджена.

У вересні 2010 року позивач ОСОБА_5 звернулась до Вільнянського районного суду Запорізької області з заявою про перегляд рішення суду у зв'язку з ново виявленими обставинами. В заяви зазначала, що при укладанні мирової угоди з ОСОБА_6, їй не було відомо про те, що законодавством встановлено заборону на відчуження у будь-якому вигляді, крім спадкування, міни земельної ділянки на земельну ділянку, вилучення земельних ділянок сільськогосподарського призначення для суспільних потреб. Крім того, позивач вказала, „що грошові кошти за договором позики від 06.09.2007 року відповідачем повернуті повністю. А отже предмету спору у правовідносинах між позивачем та відповідачем не існує".

Розглядаючи справу, після скасування мирової угоди за ново виявленими обставинами, суд не звернув уваги на вказані позивачем обставини, та задовольнив позов у повному обсязі, тобто стягнув з відповідача 36000 гривен.

З таким висновком суду першої інстанції погодитись не можливо, оскільки він суперечить обставинам справи.

Всупереч вимогам ст. ст. 212-215 ЦПК України в рішенні не вирішене питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються, чи є інші факти, які мають значення для вирішення справи, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Як передбачено ч.3 ст. 1049 ЦК України, позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. Тобто зобов'язання позичальника припиняються належним виконанням і з цього часу боржник є особою, яка повністю виконала свої боргові зобов'язання, про що також зазначено й в ст. 599 ЦК України.

Зі змісту норм ЦК України, які регулюють спірні правовідносини, витікає, що на іншу сторону договору - позикодавця покладається обов'язок при поверненні позики видати позичальникові розписку про отримання предмета позики (чи його частини) або повернути йому борговий документ (ст. 545 ЦК України ).

Підтвердження виконання зобов'язання має відбуватись у спосіб, встановлений ст. 545 ЦК України, у т.ч. видачею кредитором на вимогу боржника розписки про одержання виконання частково або в повному обсязі, повернення кредитором боржнику боргового документу, а у разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Позивач ОСОБА_5 визнала сплату відповідачем всієї суми боргу, та зазначила, в заяві ( а.с.12),що предмету спору у правовідносинах між позивачем та відповідачем не існує.

Задовольняючи позов про стягнення суми боргу суд в рішенні не навів жодного мотиву, чому не приймає до уваги викладені у письмовій формі визнання позивачем факту повернення відповідачем боргу у повному об'ємі. .

Вказаний доказ відповідає положенням ч. 2 ст. 59 ЦПК України та абз. 2 ч. 1 ст. 218 ЦПК України, які передбачають, що факт виконання умов договору позики повинен бути підтверджений письмовими або іншими доказами, крім пояснень сторін та показань свідків.

За змістом ч. 1 ст. 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Зазначені вимоги статті закріплюють право боржника на отримання доказів, що підтверджують виконання зобов'язання.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач участі в судових засіданнях не приймав, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази повідомлення його про час і місце розгляду вказаної справи. Тобто заперечувати проти позову, та надавати будь-які докази на підтвердження виконання зобов'язання він не мав можливості.

За наслідками розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції апеляційний суд вбачає, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, не врахував, що обставини на підтвердження позовів позивачами доведені не були, позовні вимоги безпідставні.

Висновки суду не відповідають обставинам справи та зроблені з порушенням вищевказаних норм процесуального і матеріального права, а тому наявні підстави для задоволення апеляційних скарг та ухвалення нового рішення в справі про відмову в задоволенні кожного з позовів.

Керуючись ст.ст. 307, 309. 313, 314, 316,317 ЦПК України , колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 задовольнити.

Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 11 січня 2011 року в цій справі скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про стягнення боргу за договором позики - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: