Ухвала

від 16.10.2013 по справі 357/1849/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 357/1849/13-ц Головуючий у І інстанції Дмитренко А.М. Провадження № 22-ц/780/5239/13 Доповідач у 2 інстанції Кашперська Категорія 22 16.10.2013

УХВАЛА

Іменем України

15 жовтня 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагєєва В.О., Яворського М.А.,

за участі секретаря Бевзюк М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Розаліївський» на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 липня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Розаліївський», треті особи управління Держкомзему в Білоцерківському районі Київської області, Розаліївська сільська рада Білоцерківського району Київської області, Приватне підприємство «Караван - Т.У.Р.» про визнання договору оренди землі недійсним та зобов'язання повернути земельну ділянку,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

В лютому 2013 року позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулися до суду із позовом про визнання договору оренди землі недійсним та зобов'язання повернути земельну ділянку, посилаючись на те, що відповідно до розпоряджень Білоцерківської районної державної адміністрації ним надано у власність земельні ділянки різною площею, розташовані на території Розаліївської сільської ради Білоцерківського району Київської області, право власності на які посвідчені державними актами на право приватної власності на землю. 18 вересня 2012 року на зборах колишніх пайовиків КСП ім. Кірова вони дізналися про існування договорів оренди землі між ними та СВК «Розаліївський», за якими вони нібито за актами прийому-передачі прийняли в оренду свої земельні ділянки відповідачу СВК «Розаліївський», ці договори були підписані невідомими особами замість них та в подальшому зареєстровані Управлінням держкомзему в Білоцерківському районі Київської області. Вважають, що відсутність вільного волевиявлення учасників правочину та волі позивачів на укладення правочинів є підставою для визнання таких правочинів недійсними. Крім того, такими незаконними діями відповідача їм нанесено матеріальні збитки у вигляді реальних збитків та упущеної вигоди. Просили визнати недійсними договори оренди земельних ділянок, укладені позивачами із СВК «Розаліївський», витребувати з чужого незаконного володіння відповідача самовільно зайняті земельні ділянки, скасувати державну реєстрацію в Управлінні земельних ресурсів договорів оренди земельних ділянок, стягнути із відповідача на користь позивачів збитки всього в розмірі 26078,51 грн. та судові витрати по справі.

22 квітня 2013 року ОСОБА_4 та ОСОБА_2 звернулися до суду із заявами про відмову від позовних вимог до СВК «Розаліївський», ОСОБА_3 звернувся до суду із заявою про залишення своїх позовних вимог без розгляду.

Ухвалами Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24 квітня 2013 року провадження в справі в частині вимог ОСОБА_2, ОСОБА_4 закрито в зв'язку із відмовою позивачів від позову, в частині вимог ОСОБА_3 позов залишено без розгляду на підставі заяви представника позивача про залишення позову без розгляду.

15 липня 2013 року ОСОБА_1 зменшив позовні вимоги, остаточно просив визнати недійсним договір оренди землі від 02 січня 2009 року, розташованої на території Розаліївської сільської ради Білоцерківського району Київської області пл. 3,580 га., укладений між ОСОБА_1 та СВК «Розаліївський», зобов'язати СВК «Розаліївський» повернути ОСОБА_1 земельну ділянку пл. 3,580 га., покласти на відповідача судові витрати.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 липня 2013 року позов ОСОБА_1 задоволено, визнано недійсним договір оренди від 02 січня 2009 року, укладений між ОСОБА_1 та СВК «Розаліївський», зобов'язано СВК «Розаліївський» повернути ОСОБА_1 земельну ділянку пл. 3,580 га. та стягнуто із відповідача на користь позивача судові витрати 181,56 грн.

Відповідач СВК «Розаліївський» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 липня 2013 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_1 про визнання договору оренди землі недійсним та зобов'язання повернути земельну ділянку, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не брав участі в укладанні оспорюваного договору оренди, а відтак волевиявлення останнього на його укладання було відсутнє, а тому на підставі норм ст. ст. 203, 215 ЦК України договір оренди земельної ділянки є недійсним. Оскільки договір земельної ділянки визнається судом недійсним, в порядку застосування наслідків недійсності правочину відповідача зобов'язано повернути позивачу земельну ділянку.

Колегія суддів погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Із матеріалів справи колегія суддів вбачає, що ОСОБА_1 належить на праві власності земельна ділянка пл. 3,580 га., розташована на території Розаліївської сільської ради Білоцерківського району, цільове призначення якої - ведення товарного сільськогосподарського виробництва, право власності на яку посвідчено державним актом на право приватної власності на землю серії ІІ-КВ № 068079, зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 318 04 травня 2001 року.

В матеріалах справи наявний договір оренди землі від 02 січня 2009 року, укладений від імені ОСОБА_1 та СВК «Розаліївський» в особі голови правління Василенка А.М., предметом якого є надання в строкове платне користування земельної ділянки для вирощування сільськогосподарської продукції пл. 3,580 га., яка знаходиться в с. Розаліївка. Згідно п. 8 договору, його укладено на десять років, після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. П. 9 договору передбачено, що орендна плата вноситься в розмірі 3 % від вартості земельної ділянки в натуральній і грошовій формі. В договорі викладені також умови використання земельної ділянки, умови і строки передачі земельної ділянки в оренду, умови передання земельної ділянки, інші права та обов'язки сторін, ризик випадкового знищення або пошкодження об'єкта, зміна умов договору і його припинення, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання договору. Договір зареєстровано в управлінні Держкомзему в Білоцерківському районі Київської області, про що в Державному реєстрі земель вчинено запис від 28 березня 2012 року № 322040004003763. До договору оренди землі додатком є акт прийому-передачі орендованої земельної ділянки.

Згідно висновку експерта НДЕКЦ при ГУМВС України в Київській області № 341-ВКЕ від 03 червня 2013 року, підпис в графі «орендодавець» у договорі оренди землі від 02 січня 2009 року виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою. Підпис в графі «орендодавець» у акті прийому-передачі орендованої земельної ділянки до договору оренди землі від 02 січня 2009 року виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою.

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про оренду землі», договір оренди землі укладається у письмовій формі.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. ст. 203, 215 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до роз'яснень п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06 листопада 2009 року, судам необхідно враховувати, що виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (частина перша статті 216 ЦК).

Таким чином, з урахуванням результатів почеркознавчої експертизи, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо відсутності вільного волевиявлення позивача на укладення договору оренди належної йому земельної ділянки, а спірний договір укладено особою, яка не мала на це права, тому договір оренди землі має бути визнано недійсним, а відповідача зобов'язано повернути спірну земельну ділянку позивачеві.

Доводи апеляційної скарги щодо невідповідності висновків суду першої інстанції вимогам ст. 241 ЦК України колегія суддів вважає необґрунтованими та безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 241 ЦК України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Відповідно до ст. ст. 237, 245 ЦК України, представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.

Однак із матеріалів справи не вбачається, що договір оренди земельної ділянки було укладено представником позивача, відсутні будь-які докази про видачу позивачем довіреності на представництво його інтересів, а тому безпідставними є посилання апелянта на вчинення позивачем дій, спрямованих на схвалення ним договору оренди.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Таким чином безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що суд не вирішив питання щодо повернення відповідачу суми орендної плати, отриманої ОСОБА_1 за земельну ділянку, оскільки таких позовних вимог із обґрунтуванням конкретних сплачених сум, підтверджених доказами, сторонами заявлено не було.

Разом із тим, це не позбавляє СВК «Розаліївський» можливості звернутися до ОСОБА_1 із відповідним позовом.

Помилковою є позиція позивача, що суд застосував наслідки недійсності правочину за власною ініціативою, оскільки на таку підставу повернення земельної ділянки посилався сам позивач.

Інші доводи апеляційної скарги на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 липня 2013 року не ґрунтуються на доказах та законі і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Розаліївський» на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 липня 2013 року відхилити.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 липня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий : Кашперська Т.Ц.

Судді : Фінагєєв В.О.

Яворський М.А.