Постанова

від 16.10.2013 по справі 902/720/13

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" жовтня 2013 р. Справа № 902/720/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуюча суддя Сініцина Л.М.

судді Гудак А.В.

Олексюк Г.Є.

при секретарі судового засідання Берун О.О.

розглянувши у відкритому судовому засідання апеляційну скаргу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ДСП Відродження" від 09.08.2013 р. на рішення господарського суду Вінницької області від 30.07.13 р. у справі № 902/720/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідльністю "ВВ Холдінг"

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ДСП Відродження"

про стягнення 480 494,81 грн. заборгованості

за участю представників сторін:

від позивача - Лазарчук М.В. - представник, довіреність в справі;

від відповідача - не з'явився

Розпорядженням виконуючого обов'язки голови Рівненського апеляційного господарського суду від 15.10.2013 р., у зв'язку із неможливістю прийняти участь в судовому засіданні зі справи № 902/720/13 судді Розізнаної І.В. через участь в судових засіданнях в складі колегій суддів по інших справах та відповідно до затверджених складів колегій суддів внесено зміни до складу колегії суддів, окрім заміни головуючого судді та визначено для розгляду справи № 902/720/13 колегію суддів у складі: головуюча суддя Сініцина Л.М., судді Гудак А.В., Олексюк Г.Є.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 30.07.2013 р. у справі № 902/720/13 (суддя Яремчук Ю.О.) повністю задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВ Холдінг" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДСП Відродження" та стягнуто з відповідача на користь позивача 480 494,81 грн. заборгованості і 9 609,90 грн. судового збору. При прийнятті рішення суд виходив з того, що позовна вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 480 494,81 грн. є обґрунтованою та правомірною, підтверджується наданими та дослідженими судом письмовими доказами, зокрема: договором поставки, видатковими накладними, податковими накладними, претензією, специфікацією; доказів розрахунку відповідача з позивачем суду не подано.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "ДСП Відродження" в апеляційній скарзі від 09.08.2013 р. просить скасувати рішення господарського суду Вінницької області від 30.07.2013 р. у справі № 902/720/13 та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим і таким, що підлягає скасуванню судом апеляційної інстанції з ухваленням нового рішення. Оскаржуване рішення прийняте з порушенням вимог чинного законодавства України, при цьому суд першої інстанції не в повному обсязі з'ясував обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, неправильно та неповно дослідив докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, суд невірно застосував норми матеріального та процесуального права, що потягло за собою неправильне вирішення даного спору. Судом не було досліджено всіх обставин справи та доказів на підтвердження факту поставки товару і прийняття його відповідачем, в зв'язку з чим, суд першої інстанції прийшов до неправильних висновків по справі про стягнення заборгованості за поставлений товар. Позивач згідно законодавства мав надати підтвердження передачі цього товару саме уповноваженій особі одержувача. Видаткові накладні не є належними та допустимими доказами на підтвердження факту поставки товару, оскільки вони не містить усіх відомостей про уповноважену особу на отримання товару, що суперечить самому договору та закону. Суд не врахував положення ч. 2 ст. 9 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" щодо переліку реквізитів первинних документів, обов'язковість яких встановлена чинним законодавством України. Судом було досліджено вищевказаний договір поставки, однак не прийнято до уваги вказаний пункт договору. Так, як на видатковій накладній, що надана до матеріалів справи підпис про отримання товару здійснено невідомою особою, без зазначення прізвища, посади уповноваженої особи, то позивач не довів факт поставки та факту прийняття товару уповноваженою особою одержувача. Суд першої інстанції без всебічного з'ясування всіх обставин справи не мав права вважати факт поставки товару позивачем та прийняття його відповідачем встановленим та доведеним належними і допустимими доказами. У позові мало б бути відмовлено за недоведеністю позовних вимог. Судом зроблено неправильний висновок про наявність заборгованості у відповідача перед позивачем та порушено норми процесуального права, зокрема вимоги ст.104 ГПК України. Як видно з рішення суду першої інстанції, підпис головуючого по справі судді Яремчука Ю.О. на ньому відсутній, що є підставою для скасування даного рішення.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ВВ Холдінг" у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення господарського суду Вінницької області від 30.07.2013 р. по справі № 902/720/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДСП Відродження" - без задоволення посилаючись на те, що рішення суду є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги такими, що жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції. 04.05.2011 р. сторонами укладено договір поставки № 040504. На виконання умов договору позивачем було поставлено та прийнято відповідачем від покупця товар, що підтверджується накладними, які підписані представником відповідача та скріплені печаткою відповідача. Загальна вартість поставленого товару за договором складає 480 494,81 грн., у видаткових накладних зазначено: постачальник - ТзОВ "ВВ Холдінг"; покупець - ТзОВ "ДСП Відродження"; підстава - договір № 040504 від 04.05.2011 р. На кожну партію поставленого товару було також видано податкові накладні, суми по яких були включені відповідачем до складу витрат та податкового кредиту. Факт отримання відповідачем товару на загальну суму 480 494,81 грн. підтверджується підписами та відтисками печатки відповідача про отримання товару на накладних. Будь-яких претензій щодо кількості, якості та вартості поставленого товару відповідач не пред'являв. У позивача не було і на даний час немає будь-яких сумнівів у факті отримання відповідачем товару на загальну суму 480 494,81 грн. за накладними, оскільки при прийнятті товарів відповідачем в своїй конторі були підписані вказані накладні та проставлені на них печатки. Відповідач протягом майже 2 років жодних претензій щодо неотримання вказаного товару або підписання накладних чи договору начебто не уповноваженою особою, не заявляв, не зважаючи на пред'явлення позивачем претензії від 22.04.2013 р. про сплату заборгованості за поставлені товари на суму 480 494,81 грн. Відповідач жодного письмового реагування на претензію позивача не здійснив. При проведенні неодноразових переговорів відповідач визнавав існуючу у вказаній сумі заборгованість і просив час на відстрочення оплати боргу. Усі накладні містять підпис отримувача, який скріплений печаткою відповідача. Особами, які здійснюють господарську операцію в даній ситуації є саме позивач та відповідач, а не будь-які інші особи. Відповідач намагається неправомірно ухилитися від належного виконання зобов'язання з оплати позивачу поставленого товару на суму 480 494,81 грн.

Відповідач (апелянт) явку представника в судове засідання не забезпечив, хоча був належним чином повідомлена про день і час розгляду апеляційної скарги, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (ухвали апеляційного суду) (а.с. 120).

Оскільки явка представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалася, сторони належним чином були повідомлені про день, час і місце розгляду апеляційної скарги, клопотань про відкладення розгляду апеляційної скарги до суду не надходило, колегія суддів прийшла до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги без участі представника відповідача (апелянта).

Відповідно до статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційну скаргу заперечив в повному обсязі з підстав зазначених у відзиві, вважає рішення господарського суду законним та обгрунтованим; пояснив, що згідно договору було поставлено товар відповідно до специфікацій та видаткових накладних, однак оплати не було; у квітні місяці направили вимогу, проте відповіді не отримали; товар поставляли своїм транспортом на територію відповідача, передаючи водію видаткові накладні; в матеріалах справи знаходиться лише одна специфікація, оскільки іншу направили апелянту, однак він її не підписав і на нашу адресу не направив; просив рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши представника позивача; розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу; перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд,

ВСТАНОВИВ :

04 травня 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВВ Холдінг" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДСП Відродження" (покупець) було укладено договір поставки № 040504, згідно пункту 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар - паливно-мастильні матеріали, мінеральні добрива, насіння та інші, згідно специфікацій, а покупець в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов'язується прийняти та оплатити товар (а.с.8-9).

Пунктом 2.1 договору передбачено, що постачальник передає товар покупцю на складі підприємства, а при потребі за додатковим погодженням сторін в іншому місці вказаному покупцем та погодженому сторонами.

Відповідно до пункту 2.2 постачальник зобов'язується поставити покупцеві товари в період дії цього договору у строки зазначені у специфікації. У разі коли покупець не подав постачальнику замовлення і сторони його не узгоджували письмово, сторони визначають, що здійснена поставка постачальником всього товару з оформленням специфікацій та своєчасним наданням накладних, податкових накладних та прийняття його покупцем є належною поставкою по цьому договору.

Загальна кількість товару, його найменування, одиниці виміру та ціна товару визначаються сторонами у специфікаціях та накладних, що є невід'ємними частинами до цього договору. У випадку, якщо сторони не підписали специфікації, то кількість, найменування і ціна товару визначаються згідно накладних, по яких товар поставлений з належним оформленням первинних документів та прийнятий покупцем (пункт 2.6).

Пунктом 2.7 договору передбачено, що постачальник надає покупцю на кожну партію відвантаженого товару: накладну (товарно-транспортна) на відпуск товару, податкову накладну, у точній відповідності до встановлених законодавством вимог, а також інші документи, обов'язковість надання яких встановлена чинним законодавством України.

Згідно пункту 2.14 договору у разі виявлення відхилень від вимог цього договору, щодо кількості та (або) якості товару при його прийнятті, покупець зобов'язаний невідкладно з урахуванням можливостей технічних засобів зв'язку повідомити про це постачальника та скласти Акт на наявність таких відхилень. В акті обов'язково вказують найменування і кількість товару, відвантаження і надходження на склад, а також - вигляд і причини недоліків.

Пунктом 4.1 договору передбачено, що ціни за одиницю продукції, що поставляється за цим договором, визначені сторонами та зазначаються у специфікаціях, накладних, є остаточними і узгодженими сторонами відповідно до цього договору.

Загальна ціна продукції, що поставляється за цим договором складає суму вартості товару, поставленого по накладних (пункт 4.2).

Пунктом 4.3 договору сторони передбачили, що покупець зобов'язаний здійснити повний розрахунок за товар в безготівковому порядку протягом строку, зазначеного в специфікації шляхом переказу покупцем грошових коштів на поточний рахунок продавця, що визначений у цьому договорі. Якщо сторони не укладали специфікацію, то покупець здійснює розрахунок в межах____ банківських днів з дня отримання товару. Розрахунки можуть бути здійснені в будь-яких інших формах, що не заборонені законодавством за погодженням сторін.

Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін (пункт 9.1).

Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у пункті 9.1. цього договору та закінчується 31 грудня 2011 року (пункт 9.2).

Відповідно до пункту 9.3 закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.

Як вбачається з матеріалів справи, специфікацією від 23.08.2011 р., яка є додатком № 2 до вказаного договору, позивач та відповідач визначили: найменування товару - насіння жита (21 т); бензин А-76 (3 000 л); дизельне пальне (6 096 л); загальна вартість товару з ПДВ становить - 79 319,81 грн.; строки поставки до 31.08.2011 р.; строки оплати не пізніше 31.12.2011 р. (а.с.64).

На виконання умов даного договору позивачем відвантажено, а відповідачем отримано товар на загальну суму 480 494,81 грн., що підтверджується підписаними обома сторонами та скріпленими печатками сторін видатковими накладними, а саме: № 115 від 31.05.2011 р. на суму 156 420,00 грн. з ПДВ; № 116 від 22.06.2011 р. на суму 210 105,00 грн. з ПДВ; № 148 від 31.08.2011 р. на суму 79 319,81 грн. з ПДВ; № 149 від 31.08.2011 р. на суму 34 650,00 грн. з ПДВ, в яких зазначено: постачальник - ТзОВ "ВВ Холдінг", покупець - ТзОВ "ДСП Відродження", підстава поставки товару - договір № 040504 від 04.05.2011 р. (а.с.10-12, 15), а також податковими накладними № 471 від 22.06.2011 р. на суму 210 105,00 грн. з ПДВ та № 478 від 31.05.2011 року на суму 156 420,00 грн. з ПДВ (а.с.13-14, 16-17).

Відповідач же умов договору не виконав і отриманий товар не оплатив.

23.04.2013 р. позивач направив відповідачу цінним листом вимогу-претензію від 22.04.2013 р. про сплату заборгованості у сумі 480 494, 81 грн. за договором поставки № 040504 (а.с. 19-20), що підтверджується описом вкладення у цінний лист та фіскальним чеком від 23.04.2013 р. (а.с.65).

Однак, вказана претензія - вимога залишена останнім без відповіді та задоволення.

Отже, заборгованість відповідача перед позивачем по договору становить 480 494,81 грн.

Згідно частини 1, пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України (далі ГК України) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 статті 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Абзацом 2 частини 1 статті 175 ГК України передбачено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору.

В даному випадку, між сторонами спору виникли зобов'язання з договору поставки продукції № 040504 від 04.05.2011 р.

Згідно частини 1 статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частинами 1, 2 статті 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частинами 1, 2 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 7 стаття 193 ГК України передбачено, що не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 6 статті 193 ГК України передбачено, що зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар згідно договору поставки продукції № 040504 від 04.052011 р. в сумі 480 494,81 грн. доведена матеріалами справи і, згідно наведених норм чинного законодавства та умов договору, підлягає до стягнення.

Місцевим господарським судом правомірно встановлено, що відповідач свій обов'язок з оплати поставленого товару відповідно до умов укладеного між сторонами договору не виконав, у зв'язку з чим виникла вказана заборгованість.

Відповідачем у процесі розгляду даного спору не спростовано факт отримання товару, не надано доказів проведення розрахунків з позивачем, або доказів щодо визнання вказаного вище договору недійсним.

Судом першої інстанції також, враховуючи вимоги статті 241 ЦК України, абзацу 9 пункту 3.3 та пункту 3.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013 р., правомірно відхилено доводи відповідача щодо підписання договору з боку відповідача не уповноваженою особою.

Відповідно до абзацу 9 пункту 3.3 та пункту 3.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013 р., якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента. Наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Як вбачається з договору поставки № 040504 від 04.05.2011 р., з боку ТзОВ "ВВ Холдінг" він підписаний директором Блошко М.М., а зі сторони ТзОВ "ДСП Відродження" директором Довганюком І. С., які діяли на підставі статутів (а.с.8-9), хоча згідно довідки АБ № 406068 з ЄДРПОУ ТОВ "ДСП Відродження", керівником товариства являється Головченко В.А., який приступив до виконання обов'язків керівника з 14.07.2010 р., що підтверджується наказом № 1-ОС від 14.07.2010 р. (а.с. 74-75), а наказом № 1-в від 05.01.2011 р. по ТзОВ "ДСП Відродження" заступнику директора по виробництву Довганюку І.С. надано дозвіл на право підпису внутрішніх документів (а.с.77).

Онак, факт виконання договору, а саме - поставка товару за договором № 040504 від 04.05.2011 р. позивачем, та прийняття його відповідачем, підтверджений підписаними сторонами видатковими накладними з проставленням печаток сторін договору, є наслідком схвалення ТзОВ "ДСП Відродження" укладеного договору поставки.

Згідно частини 1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Статтями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З урахування наведеного, господарський суд Вінницької області правомірно прийшов до висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги в сумі 480 494,81 грн. є законними та обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи та підлягають до задоволення у повному обсязі.

Рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права та повним дослідженням усіх обставин справи.

Доводи апеляційної скарги колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки спростовуються вищенаведеним та матеріалами справи, не відповідають нормам законодавства, що регулюють дані правовідносини, не впливають на правомірність прийнятого господарським судом рішення та не можуть бути підставою для його скасування.

Посилання апелянта на те, що видаткова накладна не містила інформації щодо уповноваженої особи, яка отримувала товар, що в свою чергу позбавило можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, судова колегія вважає безпідставним, оскільки на видаткових накладних, що знаходяться в матеріалах справи, наявні чіткі підписи уповноважених осіб, що відвантажили та отримали товар, а також печатки постачальника і покупця. Наявність печатки є свідченням скріплення не підпису особи, а самого документа.

Крім того, згідно пункту 3.4.1. Інструкції "Про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об'єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів", затвердженої Наказом Міністерства Внутрішніх Справ України від 11.01.1999 р. (чинної на момент укладення договору) відповідальність і контроль за дотриманням порядку зберігання печаток і штампів, а також законністю користування ними покладається на керівників підприємств, установ і організацій, господарських об'єднань, суб'єктів господарської діяльності. Контроль за виготовленням, зберіганням та використанням печаток і штампів покладається на канцелярії та осіб, відповідальних за діловодство (у разі наявності таких). При зміні керівника печатки і штампи передаються новопризначеному керівнику за актом. Керівники підприємств, установ і організацій, господарських об'єднань, суб'єктів підприємницької діяльності, інших організаційних форм підприємництва, діяльність яких передбачена чинним законодавством України, у разі потреби можуть своїм наказом покласти відповідальність за зберігання і користування печатками і штампами на одного з безпосередньо підлеглих їм працівників. Печатки і штампи повинні зберігатися в сейфах або металевих шафах.

Будь-яких належних та допустимих доказів щодо порушення правил обліку, зберігання чи використання печатки ТзОВ "ДСП Відродження" ні суду першої інстанції, ні апеляційному надано не було. Доказів втрати чи викрадення зазначеної печатки, проведення службового розслідування за фактом її незаконного використання або звернення у зв'язку з цим до правоохоронних органів відповідачем також не надано.

Отже, відсутні докази в підтвердження факту неправомірного використання печатки на накладних.

В матеріалах справи також відсутні докази того, що цей товар не отримано відповідачем чи було повернуто позивачу у встановленому законом порядку з підстав неналежного оформлення накладної.

Відповідно до пункту 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012 підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Доводи апелянта щодо відсутності підпису головуючого судді на оскаржуваному рішенні, не знайшли свого підтвердження при розгляді апеляційної скарги, відповідно відсутні підстави для скасування даного рішення.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу - без задоволення.

Апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу - без задоволення, якщо рішення є законним та обґрунтованим.

За таких обставин, підстав для скасування рішення не вбачається.

Апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Вінницької області від 30.07.2013 р. у справі № 902/720/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ДСП Відродження" від 09.08.2013 р. - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена касаційному порядку.

Головуюча суддя Л.М. Сініцина

Судді А.В. Гудак

Г.Є.Олексюк