Постанова

від 16.10.2013 по справі 812/5064/13-а

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий у 1 інстанції - Твердохліб Р.С.

Суддя-доповідач - Губська Л.В.

УКРАЇНА

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2013 року справа №812/5064/13-а

приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Губської Л.В.,

суддів: Арабей Т.Г., Геращенка І.В.,

при секретарі:Мосіній К.С.,

за участю: представника позивача Корчевного А.В. (довіреність від 07.10.2013р.),

представника відповідача Пономарьової Н.В. (довіреність від 25.09.2013р.),

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «Сварог» на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2013 року в адміністративній справі за позовом Приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «Сварог» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Луганська Головного управління Міндоходів у Луганській області про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень від 21 травня 2013 року, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Приватне підприємство «Виробничо-комерційна фірма «Сварог» - звернувся до суду першої інстанції з даним позовом, в якому просив визнати незаконними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Луганська Державної податкової служби від 21.05.2013 р. № 0000192220 на суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 35 088,75 грн. та № 0000202220 на суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 21 730,00 грн., посилаючись на безпідставність їх прийняття.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2013 року в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погодившись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також неповне з'ясування обставин справи, просить постанову суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

В судовому засіданні представник позивача доводи апеляційної скарги підтримав і просив її задовольнити, в той час, як представник відповідача проти цього заперечувала, просила залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду дійшла до наступного.

Так, судом установлено і підтверджується матеріалами справи, що Приватне підприємство «ВКФ «Сварог» зареєстровано як юридична особа виконавчим комітетом Луганської міської ради 07 жовтня 1998 року, перебуває на податковому обліку у відповідача, є платником податку на додану вартість.

Посадовими особами відповідача на підставі наказу від 17.04.2013 р. № 457, згідно п.п.20.1.4 п.20.4 ст.20, п.п75.1.2 п.75.1 ст.75, п.п.78.1.11, п.78.1 ст.78, п.79.2 ст.79 Податкового кодексу України, проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ПП «ВКФ «Сварог» з питань дотримання вимог податкового законодавства під час придбання товарів (робіт, послуг) у ТОВ «Гарант Сервіс-А» за період вересень 2008 року, січень-грудень 2009 року, січень-серпень 2010 року, за результатами якої складено акт від 26 квітня 2013 року № 792/22-6/30091783.

Згідно висновків зазначеного акта за результатами проведення перевірки, серед іншого, були виявлені порушення позивачем: п.п7.2.6 п.7.2, п.п.7.4.5, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого за період 01 квітня 2010 року - 31 серпня 2010 року занижено податок на додану вартість на загальну суму 17384,00 грн., в т.ч. за квітень 2010 року на суму 1150,00 грн., за травень 2010 року на суму 1158,33 грн., за червень 2010 року на суму 5353,33 грн., за липень 2010 року на суму 2250, 00 грн., за серпень 2010 року на суму 7473,33 грн.; п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 28072,15 грн., в тому числі за 1 квартал 2010 року на суму 6341,15 грн., за 2 квартал 2010 року на суму 9577,00 грн., за 3 квартал 2010 року на суму 12154,00 грн.

Висновки податкового органу вмотивовані тим, що до складу валових витрат та податкового кредиту позивачем віднесено витрати, які не підтверджені відповідними первинними документами за рахунок відображення у податковому обліку операцій по укладеним угодам з ТОВ «Гарант Сервіс-А», які не мали реального характеру, внаслідок чого позивачем занижено податок на прибуток та податок на додану вартість.

На підставі акта перевірки Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі м. Луганська були прийняті податкові повідомлення - рішення від 21.05.2013 року № 0000192220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 35088,75 грн. (основний платіж 28071,00 грн., штрафна (фінансова) санкція 7017,75 грн.) та № 0000202220 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 21730,00 грн. (основний платіж 17384,00 грн., штрафна (фінансова) санкція 4346,00 грн.).

Вказані податкові повідомлення-рішення є предметом даного спору.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про непідтвердження первинними документами факту оплати позивачем товарно-матеріальних цінностей, придбаних у ТОВ «Гарант Сервіс-А», а також факту їх перевезення.

Проте, колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції помилковим з огляду на наступне.

Згідно із пунктом 1.32 статті 1 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон №334), який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин, господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

У відповідності із пунктом 5.1 статті 5 цього Закону, валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону, до складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті, при цьому, відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) у відповідності із підпунктом 11.2.1 статті 11 Закону №334 вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (далі - Закон №168), чинного на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підставою для нарахування податкового кредиту відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону №168, є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Податкова накладна у відповідності із підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 цього Закону, є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно абзацу 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону №168, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Як установлено судом, 26 серпня 2009 року між ПП «ВКФ «Сварог» та ТОВ «Гарант Сервіс-А» укладено договір купівлі-продажу № 26-7/8, відповідно до якого продавець зобов'язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити його на умовах цього договору, найменування, кількість товару, його ціна обумовлюється в додатках, в якості додатків сторони приймають рахунки (рахунки-фактури), накладні на товар, інші письмові угоди сторін.

На виконання умов договору купівлі-продажу ТОВ «Гарант Сервіс-А» видало ПП «ВКФ Сварог» податкові накладні від 01 квітня 2010 року № 1-4/3 на суму 6900,00 грн., у тому числі податок на додану вартість 1150,00грн., від 05 травня 2010 року № 5-5/8 на суму 6950,00 грн., у тому числі податок на додану вартість 1158,33 грн., від 01 червня 2010 року № 1-6/2 на суму 7820,00 грн., у тому числі податок на додану вартість 1303,33 грн., від 29 червня 2010 року № 29-6/2 на суму 24300,000 грн., у тому числі податок на додану вартість 4050,00 грн., від 02 липня 2010 року № 2-7/1 на суму 13500,00 грн., у тому числі податок на додану вартість 2250,00 грн., від 02 серпня 2010 року № 2-8/2 на суму 9240,00 грн., у тому числі податок на додану вартість 1540,00 грн., від 12 серпня 2010 року № 12-8/1 на суму 35600,00 грн., у тому числі податок на додану вартість 5933,33 грн., які включені до реєстру отриманих та виданих податкових накладних.

Оплата позивачем придбаних товарно-матеріальних цінностей підтверджується платіжними дорученнями (а.с.97-105), а на підтвердження використання ТМЦ у подальшій господарській діяльності надано розробки подорожнього листа на автомобіль, журнали-ордери і відомості по рахунку, свідоцтво права власності на нерухоме майно, свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів, акти установки, картки обліку пробігу, фототаблицю, відомість нарахування амортизації.

Згідно податкових декларацій з податку на додану вартість за квітень-серпень 2010 року до складу податкового кредиту квітня, травня, червня, липня, серпня 2010 року згідно додатків 5 «Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» ПП «ВКФ Сварог» включено податок на додану вартість в сумі 1150,00 грн., 1158,33 грн., 5353,33 грн., 2250,00 грн. 7473,33 грн. по господарським операціям із ТОВ «Гарант Сервіс-А».

Таким чином, на підставі вищевикладеного, судом встановлено, що у 2010 році були документально оформлені господарські операції по постачанню від ТОВ «Гарант Сервіс-А» товарів на адресу ПП «ВКФ Сварог» на загальну суму 104310,00 грн., у тому числі податок на додану вартість у сумі 17384,00 грн.

Реальність договору купівлі-продажу №26-8/7 від 26.08.2009 та повне його виконання підтверджено рішенням Господарського суду Луганської області від 30.10.2012 року, яке набрало чинності, тому має преюдиційне значення (а.с.131-136 т.1).

Щодо відсутності товарно-транспортних накладних, як ї їх неналежного оформлення, колегія суддів погоджується з доводами апелянта, що ці обставини не можуть бути підтвердженням безтоварності господарських операцій, оскільки товарно-транспортні накладні не є документами первинного бухгалтерського та податкового обліку.

Особливості правового регулювання договірних відносин поставки у сфері господарювання визначені в Господарському кодексі України, який, зокрема, регламентує питання щодо предмету, кількості, асортименту, строків і порядку поставки, комплектності, якості товарів, що поставляються, претензій у зв'язку з недоліками поставлених товарів, а також встановлює вимогу викладати умови господарських договорів поставки відповідно до Міжнародних правил щодо тлумачення термінів «Інкотермс».

Частинами п'ятою та шостою статті 267 Господарського кодексу України встановлено, що у договорі поставки за згодою сторін може бути передбачений порядок відвантаження товарів будь-яким видом транспорту, а також вибірка товарів покупцем. Договором може бути передбачено відвантаження товарів вантажовідправником (виготовлювачем), що не є постачальником, та одержання товарів вантажоодержувачем, що не є покупцем, а також оплата товарів платником, що не є покупцем.

Таким чином, ні законодавство, ні договір поставки не зобов'язують підприємство-постачальника мати власні потужності для виробництва товару, його зберігання або самостійно здійснювати його перевезення. Такими виробничими потужностями, транспортною інфраструктурою можуть володіти інші учасники товарообороту: відповідні дилери, субдилери, посередники тощо.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Чинним законодавством України не встановлено обов'язку суб'єкта господарювання при укладенні договорів здійснювати перевірку справжності наданих контрагентами документів шляхом направлення запитів до державних органів, а також не передбачений обов'язок здійснювати перевірку документів щодо всіх контрагентів по ланцюгу здійснення операції стосовно державної реєстрації платника податків, здійснення господарської діяльності, сплати ним податків тощо.

Відповідачем не оспорюється факт наявності податкових накладних та не надано доказів того, що товар, який був замовлений у ТОВ «Гарант Сервіс-А» не використовується позивачем в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Як зазначає Вищий адміністративний суд України в листі від 01.11.2011 №1936/11/13-11, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарських операцій, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов»язаннях платника податків у зв»язку з його господарською діяльністю мали місце.

Крім того, приймаючи до уваги постанову Шевченківського районного суду м. Києва у справі № 1п-329/11 за обвинуваченням ОСОБА_5 у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.28, ч.2 ст.205 Кримінального кодексу України, суд першої інстанції вважає, що спірний договір, а також надані первинні документи щодо отримання позивачем товарно-матеріальних цінностей не мають юридичної сили і доказовості первинного документа через відсутність в них обов'язкового реквізиту - справжнього підпису особи, яка дійсно уповноважена діяти від імені ТОВ «Гарант Сервіс-А». Як наслідок, всі документи оформлювались та перераховувались кошти без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, у зв'язку з чим дії підприємства призвели до втрат дохідної чатини Державного бюджету України.

Однак, колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до пунктів 2, 5 Порядку № 165, затвердженого ДПА України на виконання Закону України «Про податок на додану вартість» та ст. 8 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» одночасно із затвердженням форми податкової накладної, податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку.

Згідно пункту 18 зазначеного Порядку всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати продаж товарів (робіт, послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Як вбачається з матеріалів справи, первинні документи, зокрема, податкові накладні , оформлені відповідно до чинного законодавства, підпис уповноваженої особи скріплена печаткою підприємства.

Стосовно постанови суду щодо ОСОБА_5, засновника ТОВ «Гарант Сервіс-А», якого звільнено від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих підстав, при цьому встановлено його вину у здійсненні злочину, передбаченого ч.1 ст.205 КК України (фіктивне підприємництво), колегія суддів зазначає, що дана постанова не є доказом недійсності укладених угод між позивачем і ТОВ «Гарант Сервіс-А» з огляду на те, що дана постанова не встановлює недійсності господарських договорів, укладених від імені ТОВ«Гарант Сервіс-А» з іншими господарюючими суб'єктами, зокрема з позивачем, крім того, будь-які докази стосовно фактичних обставин справи у даній кримінальній справі взагалі не досліджувались.

Колегія суддів вважає, що наявність даної постанови суду, яким посадову особу підприємства звільнено від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих підстав за скоєння злочину, відповідальність за який передбачена ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України, не призводить до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої юридичної особи та не позбавляє правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні.

Відповідно до положень ст. 204 Цивільного кодексу України, в Україні діє презумпція правомірності правочину, а відтак господарські відносини, які відбулися між позивачем та ТОВ «Гарант Сервіс-А», не є неправомірними доки в судовому порядку не буде встановлено іншого.

Колегія суддів приходить до висновку, що створення юридичної особи (зокрема за викраденими, загубленими чи підробленими документами) навіть з метою надання послуг іншим особам щодо ухилення від сплати податків само по собі не означає, що всі правочини, укладені такою юридичною особою, вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Тому у кожному окремому випадку необхідно з'ясовувати наявність чи відсутність мети сторін договору.

Таким чином, колегія суддів вважає, що висновки відповідача щодо порушень, встановлених перевіркою, повністю ґрунтуються на сумнівах та припущеннях, що є недопустимим у податкових правовідносинах, які не доведені у встановленому порядку і які суд не приймає з огляду на положення частини другої статті 71 КАС України, відповідно до якої, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, і, відповідно до п.4 ст.202 КАС України, є підставою для скасування судового рішення з ухваленням нового про задоволення позову.

Відповідно до ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Позивачем сплачено судовий збір при поданні позову в сумі 568,19 грн. (а.с.2 т.1) та під час апеляційного оскарження - 284,09 грн.(а.с.33 т.2), загалом 852,28 грн.ё які йому мають бути повернуті з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст.94,195,196,198,202,205,207,211,212,254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «Сварог»- задовольнити.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2013 року в адміністративній справі № 812/5064/13-а - скасувати.

Прийняти нову постанову.

Позов Приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «Сварог» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Луганська Головного управління Міндоходів у Луганській області про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень від 21.05.2013 року - задовольнити.

Визнати незаконними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Луганська Державної податкової служби від 21.05.2013 р. № 0000192220 про визначення Приватному підприємству «Виробничо-комерційна фірма «Сварог» грошового зобов»язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 35088,75 грн., та № 0000202220 про визначення грошового зобов»язання з податку на додану вартість в сумі 21730,00 грн..

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «Сварог» понесені судові витрати у вигляді судового збору в сумі 852 (вісімсот п'ятдесят дві) гривні 28 копійок.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі.

В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини, постанова в повному обсязі складена 21 жовтня 2013 року.

Головуючий: Л.В.Губська

Судді: Т.Г. Арабей

І.В. Геращенко