Рішення

від 16.10.2013 по справі 914/2984/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.10.2013 р. Справа № 914/2984/13

Господарський суд Львівської області у складі: судді Чорній Л.З.,

розглянувши матеріали

за позовом LLP, Великобританія

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничий центр «Агровідродження», м. Львів

про стягнення 70 000,00 доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ дол. США/грн. еквівалентно 559 510,00 грн.

Представники сторін:

від позивача: Кравець О.А.- представ.

від відповідача: не з'явився

Судом роз'яснено зміст ст.ст.20,22 ГПК України, а саме, процесуальні права та обов'язки, зокрема, право заявляти відводи. Відводу не заявлено.

Суть спору : Позов заявлено PORTOMAX LLP, Великобританія до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничий центр «АГРОВІДРОДЖЕННЯ», м. Львів про стягнення заборгованості за договором позики в розмірі 70 000,00 доларів США та судового збору.

Ухвалою суду від 01.08.2013р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 12.08.2013р. При відкритті провадження у даній справі суд виходив з наступного.

Предметом спору у даній справі є стягнення заборгованості згідно Договору позики №BAL 18/10 від 18.10.2010 року, укладеного між BALTLINK UNIVERSAL LIMITED та відповідачем. В п. 7.3. зазначеного договору позики сторони передбачили, що в разі не досягнення згоди шляхом переговорів сторін будь-який спір між сторонами вирішується в Міжнародному Арбітражному суді при Торгово-промисловій палаті України, м. Київ, Україна. Мова вирішення спорів - російська.

Відповідно до ст. 38 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» спори, що виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб'єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності можуть розглядатися судами України, а також за згодою сторін спору Міжнародним комерційним арбітражним судом та Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України та іншими органами вирішення спору, якщо це не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними договорами України.

Згідно ст. 123 ГПК України іноземні суб'єкти господарювання мають такі самі процесуальні права і обов'язки, що і суб'єкти господарювання України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Відповідно до ст. 124 ГПК України підсудність справ за участю іноземних суб'єктів господарювання визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

В п. 5 роз'яснення «Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій» від 31.05.2002 р. № 04-5/608 Президія Вищого господарського суду України роз'яснила, що господарським судам слід враховувати, що сторони зовнішньоекономічного договору мають право передбачити у ньому або шляхом укладення окремої угоди (арбітражна умова, арбітражне застереження) передачу спорів, що виникають з такого договору, на вирішення третейського суду (постійно діючого або створеного для вирішення конкретного спору - ad hoc). Ця домовленість повинна чітко визначати, який саме орган вирішення спорів обрали сторони: Міжнародний комерційний арбітражний суд, Морську арбітражну комісію при Торгово-промисловій палаті України або інший третейський суд в Україні чи за кордоном. Господарський суд може порушити провадження зі справи у випадку наявності у зовнішньоекономічному договорі арбітражної угоди, якщо визначить, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана (пункт 3 статті 2 Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень, Нью-Йорк, 1958). Названа норма узгоджується з вимогами статті 8 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», згідно з пунктом 1 якої суд, до якого подано позов з питання, що є предметом арбітражної угоди, повинен, якщо будь-яка із сторін просить про це не пізніше подання своєї першої заяви по суті спору, припинити провадження у справі і направити сторони до арбітражу, якщо не визнає, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана. Так, арбітражна угода не може бути виконана, якщо сторони неправильно виклали назву третейського суду або зазначили арбітражну установу, якої не існує. Провадження у справі в цих випадках припиняється на підставі пункту 1 частини першої статті 80 ГПК. При цьому господарським судам слід враховувати, що звернення до арбітражу - це право, а не обов'язок сторони (стаття 12 ГПК), яке реалізовується у встановленому порядку (стаття 8 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж»), а підсудність суду справи з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 Закону України «Про міжнародне приватне право».

Оскільки в п.7.3. Договору позики № BAL 18/10 від 18.10.2010 р. сторони неправильно виклали назву арбітражного суду - «Міжнародний Арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України» замість «Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України», тому арбітражна угода не може бути виконана.

Відтак, позов про стягнення заборгованості згідно Договору позики № BAL 18/10 від 18.10.2010 р. може бути пред'явлений в господарський суд Львівської області за місцем знаходження відповідача згідно територіальної підсудності, визначеної ст. 15 ГПК України.

Ухвалою суду від 01.08.2013р. вжито заходів по забезпеченню позову, як гарантію реального виконання рішення суду. Ухвалою суду 12.08.2013 року розгляд справи відкладено на 10.09.2013 року. В судовому засіданні 10.09.2013 року оголошено перерву до 18.09.2013 року та продовжено строки розгляду справи. В судовому засіданні 18.09.2013 року оголошено перерву до 07.10.2013 року, витребувано додаткові докази. В судовому засіданні 07.10.2013 року оголошено перерву до 16.10.2013 року.

Представник позивача в судове засідання з'явився, виконав вимоги ухвали суду від 01.08.2013 року, надав документи, які витребував суд. В судовому засіданні представник позивача підтримав повністю позовні вимоги з підстав, викладених в позовній заяві та додаткових поясненнях. Просить позов задоволити.

Представник відповідача в судові засідання 10.09.2013р., 17.10.2013р. з'явився, подав клопотання про витребування доказів та відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог. Просить відмовити у задоволенні позову.

В судове засідання 16.10.2013 року представник відповідача не з'явився, доказів, що витребував суд, зокрема, докази реєстрації в НБУ Додаткової угоди №2 до Договору позики № BAL 18/10 від 18.10.2010 року не надав, просить відкласти розгляд справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, суд встановив наступне.

18 жовтня 2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю «НАУКОВО-ВИРОБНИЧИЙ ЦЕНТР «АГРОВІДРОДЖЕННЯ» (позичальник) та BALTLINK UNIVERSAL LIMITED (позикодавець) був укладений Договір позики № BAL 18/10 (далі - Договір позики), згідно п.1.1. якого позикодавець передає позичальнику у власність грошові кошти в розмірі 1000000,00 доларів США, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцю суму позики у строки, встановлені цим договором.

Пунктом 1.2. Договору позики передбачено, що сума позики надається позичальнику шляхом перерахування суми позики на розрахунковий рахунок позичальника, датою передачі суми позики вважається дата списання суми позики з розрахункового рахунку позикодавця.

Відповідно до п.1.3. Договору позики повернення суми позики здійснюється шляхом перерахування суми позики на розрахунковий рахунок позикодавця. При цьому датою повернення суми позики рахується дата зарахування коштів на розрахунковий рахунок позикодавця.

Згідно з п. 2.2. Договору позики сума позики може надаватися частинами за згодою позичальника.

Відповідно до п.2.3. Договору позики сума позики має бути повернена до 31 грудня 2011 року. Дострокове повернення суми позики може бути зроблено відповідно до вимог чинного законодавства України.

Підпунктом 4.1.5. п.4.1. Договору позики передбачено, що погашення позики позичальником і виплата інших сум, які належать позикодавцю у відповідності з цим договором, є безумовним обов'язком позичальника.

Суд встановив, що Додатковою угодою № 1 до Договору позики пункт 7.7 цього Договору викладено в новій редакції в частині банківських реквізитів позичальника, решта положень договору, що не суперечать цій Угоді, залишаються без змін.

Суд встановив, що 21.12.2010 року на виконання Договору позики № BAL 18/10 від 18.10.2010р. BALTLINK UNIVERSAL LIMITED (позикодавець) перерахував частину позики на розрахунковий рахунок відповідача (позичальника) в розмірі 70 000,00 доларів США, що підтверджується випискою по розрахунковому рахунку № 355 від 22.12.2010 року за 21.12.2010 року. Представник відповідача підтвердив факт отримання частини позики у зазначені сумі.

Також суд встановив, що 08.07.2011 між BALTLINK UNIVERSAL LIMITED (первісний кредитор) і PORTOMAX LLP (новий кредитор) було укладено Договір відступлення права вимоги, згідно п.1.1. якого первісний кредитор відступає новому кредитору право вимоги виконання зобов'язань за Договором позики № BAL 18/10 від 18.10.2010 р., укладеним між первісним кредитором та боржником (відповідачем у справі) на суму 70 000,00 доларів США.

В матеріалах справи є апостильована виписка, що видана Реєстратором компаній Англії і Уельса від 23.10.2012 року, якою підтверджено, що PORTOMAX LLP було зареєстровано за № ОС 366177 як товариство з обмеженою відповідальністю 04.07.2011 року на підставі поданої заявки на реєстрацію у відповідності із Законом про товариства з обмеженою відповідальністю 2000 року, а відтак, є діючою юридичною особою.

Як судом вбачається з п.п. 2.1., 2.2. Договору відступлення права вимоги від 08.07.2011 р., первісний кредитор зобов'язаний передати новому кредитору документи, що засвідчують право вимоги, а новий кредитор зобов'язаний прийняти відступлену вимогу, повідомити боржника про те, що з моменту укладення цього договору він зобов'язаний здійснювати виконання своїх платіжних зобов'язань за Договором позики №BAL 18/10 від 18.10.2010р. на користь нового кредитора.

Пунктом 4.2. Договору відступлення права вимоги від 08.07.2011 р. передбачено, що виконання боржником зобов'язань новому кредитору визнається належним виконанням Договору позики №BAL 18/10 від 18.10.2010р.

Суд встановив, що 08.07.2011 року первісним кредитором було передано новому кредитору (позивачу у справі) оригінали документів, що підтверджують право вимоги, а саме: Договір позики № BAL 18/10 від 18.10.2010р. та виписку по розрахунковому рахунку, що підтверджується актом прийому-передачі документів від 08.07.2011 року.

Крім того, згідно акту прийому-передачі права вимоги від 08.07.2011 року первісний кредитор передав, а новий кредитор прийняв право вимоги виконання зобов'язань за Договором позики № BAL 18/10 від 18.10.2010р. на суму 70 000,00 доларів США. Як судом вбачається із зазначеного акту, його підписанням первісний кредитор підтвердив право нового кредитора на стягнення заборгованості ТОВ «Науково-виробничий центр «Агровідродження» на суму 70 000,00 доларів США по вищевказаному договору позики. Також підписанням зазначеного акта первісний кредитор та новий кредитор підтверджують, що між ними проведені відповідні заліки існуючих зобов'язань первісного кредитора перед новим кредитором, які раніше існували між сторонами.

При вирішенні спору господарський суд застосував матеріальне право України, виходячи із наступного.

Згідно до ст. 5 Закону України «Про міжнародне приватне право» у випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин.

Пунктом 6.2. Договору позики передбачено, що при настанні будь-якого з випадків невиконання зобов'язань, перелічених у ст. 6.1. Договору позикодавець має право оголосити всі та будь-які непогашені суми, належні позикодавцю за цим Договором, такими, що підлягають негайній сплаті відповідно до чинного законодавства України. До таких випадків згідно п.п. 6.1.1. п.6.1. Договору позики віднесено, зокрема, не повернення позичальником суми позики в строк, в який вона має бути виплачена.

У п.4.6. Договору відступлення права вимоги від 08.07.2011 р. сторонами цього договору погоджено, що всі суперечки і розбіжності, за якими не буде досягнута домовленість підлягають розгляду відповідно до чинного законодавства України відповідно до процесуального та матеріального права України.

Частинами 1, 7 ст. 179 ГК України передбачено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст.530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Таким чином, відповідач, отримавши позику в сумі 70000,00 доларів США, зобов'язаний її повернути у термін, визначений Договором позики.

Згідно до підпункту 1 ч.1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ч.1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Суд з'ясував, що Договір позики № BAL 18/10 від 18.10.2010 р. не містить умови про те, що відступлення права вимоги може здійснюватися тільки за згодою боржника. Крім того, чинне законодавство України не містить заборони відступлення права вимоги за договорами позики.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. Згідно до ч.3 ст. ст. 180 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

В п.33 інформаційного листа від 07.04.2008 р. № 01-8/211 «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України» Вищий господарський суд України роз'яснив, що згідно з частиною 3 статті 180 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити, зокрема, ціну. Отже, ціна є істотною умовою господарського договору, а за її відсутності договір є неукладеним. Разом з тим слід мати на увазі, що зазначену норму слід застосовувати лише до тих господарських договорів, за якими одна сторона зобов'язана сплатити іншій певну суму грошових коштів. Якщо за умовами господарського договору сплата грошових коштів не передбачається, то до такого договору частина третя статті 180 ГК України в частині ціни як істотної умови застосовуватись не може, оскільки зазначення ціни в такому договорі не створює прав та обов'язків сторін.

За своєю правовою природою Договір відступлення права вимоги від 08.07.2011 року не є договором купівлі-продажу, його предметом не є відчуження (реалізація) товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав). При укладенні зазначеного договору його сторони керувалися ст.ст. 512, 513 514, 516 ЦК України, які не передбачають такої істотної умови як ціна, за яку відступається право вимоги.

Враховуючи наведене, суд не бере до уваги твердження відповідача про те, що сторони Договору відступлення права вимоги від 08.07.2011 року не досягли згоди щодо всіх істотних умов вказаного договору, зокрема, щодо ціни.

Відповідно до ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Договір відступлення права вимоги від 08.07.2011 року вчинений у письмовій формі, тобто у тій самій формі, що і Договір позики № BAL 18/10 від 18.10.2010 р. Відтак, при укладенні Договору відступлення права вимоги від 08.07.2011 року його сторони дотримали вимоги ч.1 ст. 513 ЦК України щодо форми правочину.

Відносно тверджень відповідача про необхідність реєстрації Договору відступлення права вимоги від 08.07.2011 року як і Договору позики в територіальному відділенні НБУ України, то п.1.7. Положення про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17 червня 2004 року № 270 (із змінами і доповненнями, що діяли на дату укладення договору відступлення) передбачено обов'язок резидента-позичальника зареєструвати договір у Національному банку до фактичного одержання кредиту. Однак, цим Положенням не було передбачено реєстрації договорів про відступлення права вимоги. Відповідач не покликається на конкретну норму вказаного Положення чи інших законодавчих норм, якими передбачено необхідність здійснення реєстрації в Національному банку саме договору про відступлення права вимоги за договором позики.

Частиною 2 ст. 513 ЦК України передбачено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований у порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч.1 ст. 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Постановою КМ України від 26 травня 2004 р. № 671 затверджено Тимчасовий порядок державної реєстрації правочинів, який був чинний на дату укладення Договору відступлення права вимоги від 08.07.2011 року.

Пунктом 1 Тимчасового порядку було передбачено, що державна реєстрація правочинів проводиться відповідно до вимог Цивільного кодексу України шляхом внесення відповідної інформації до Державного реєстру правочинів, а згідно пунктом 2 Тимчасового порядку визначено перелік реєстраторів, якими є державні нотаріальні контори, приватні нотаріуси, які згідно з договорами, укладеними з адміністратором Реєстру, проводять державну реєстрацію правочинів, змін, внесених до них, відомостей про припинення їх дії, тощо.

Виходячи з комплексного аналізу норм Цивільного кодексу України та п. 5 Тимчасового порядку, державній реєстрації підлягають правочини, предметом яких є нерухоме майно.

Відтак, суд не погоджується з твердженнями відповідача, що реєстрація відповідним територіальним управлінням НБУ договору позики є державною реєстрацією правочину.

Також суд не погоджується з доводами відповідача про те, що Договір відступлення права вимоги від 08.07.2011 року є договором факторингу, оскільки він не передбачає передачу однією стороною (фактором) грошових коштів в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату як це передбачено ч.1 ст. 1077 України, а тому відсутні підстави стверджувати про необхідність набуття новим кредитором (позивачем у справі) статусу фінансової установи.

Згідно до 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Відповідно до ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

Суд вважає, що підписання між первісним кредитором та новим кредитором акта передачі-приймання права вимоги від 08.07.2011 року та акта передачі-приймання документів від 08.07.2011 року, про які зазначалося вище, свідчить про наявність в позивача доказів переходу до нього прав за Договором позики.

Господарський суд не бере до уваги твердження відповідача щодо наявності підстав для відстрочення періоду виконання ним зобов'язання як боржником по поверненню позики на час прострочення кредитора щодо надання всієї суми позики з огляду на наступне.

Згідно до ч.ч. 1, 2 ст. 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Відповідач покликається у відзиві на те, що грошові кошти за Договором позики № BAL 18/10 від 18.10.2010 р. залучалися ним для потреб ведення господарської діяльності і що виконання договору BALTLINK UNIVERSAL LIMITED лише на 7% унеможливило виконання відповідачем відповідних договорів з контрагентами, що в свою чергу призвело до неможливості виконання свого обов'язку боржником.

Разом з тим, умовами Договору позики не визначено цільове призначення позики. Крім того, відповідачем не долучено до відзиву жодних доказів на підтвердження своїх посилань на неможливість виконання зобов'язань перед контрагентами згідно укладених договорів поставки. Також відповідачем не долучено доказів звернення до BALTLINK UNIVERSAL LIMITED з вимогами виконання умов договору позики в повному обсязі.

Отже, відповідачем не доведено неможливість виконання своїх зобов'язань щодо повернення частини позики в сумі 70 000,00 доларів США у зв'язку з невиконанням первісним кредитором своїх зобов'язань щодо надання позики в сумі 1 000 000,00 доларів США.

Відповідачем долучено до матеріалів справи Додаткову угоду №2 до Договору позики якою, внесено зміни в п. 2.3. Договору позики та продовжено строк повернення позики до 31 грудня 2015 року.

Однак, суд не погоджується із твердженнями відповідача про те, що строк повернення позики продовжено до 31.12.2015 року на підставі вказаної Додаткової угоди №2 від 20.06.2011 р. до Договору позики № BAL 18/10 від 18.10.2010 р., оскільки ця додаткова угода не є зареєстрована територіальним відділенням НБУ.

Так, відповідно до абз. 1 п.1.16. Положення про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 17 червня 2004 року № 270 (із змінами і доповненнями) резиденти-позичальники мають передбачати в договорі умову про те, що він набирає чинності з моменту (або не раніше) його реєстрації, за винятком договорів про одержання кредитів уповноваженими банками на строк, що не перевищує один рік.

Абзацом 2 п.1.16. Положення передбачено, вимоги абзацу першого цього пункту поширюються на зміни до договору, які стосуються суми, валюти, строку кредиту, розміру процентної ставки, комісій, неустойки, інших установлених договором платежів, у тому числі тих, що є санкціями за неналежне виконання договору, що впливають на розмір виплат за користування кредитом.

Відтак, зміни до договору позики в іноземній валюті, які стосуються строку позики, набирають чинності з моменту (або не раніше) їх реєстрації у Національному банку України у порядку, передбаченому вищевказаним Положенням.

Відповідачем не надано доказів реєстрації Додаткової угоди №2 від 20.06.2011 р. до Договору позики № BAL 18/10 від 18.10.2010 р. в територіальному управлінні НБУ, що свідчить про те, що вказана додаткова угода є не вчиненою (неукладеною), а тому не є належним і допустимим доказом продовження строку повернення позики згідно Договору позики № BAL 18/10 від 18.10.2010 року до 31 грудня 2015 року.

З урахуванням наведеного, господарський суд прийшов до висновку, що на підставі належним чином укладеного Договору відступлення права вимоги від 08.07.2011р. відбулася заміна кредитора BALTLINK UNIVERSAL LIMITED на PORTOMAX LLP за Договором позики № BAL 18/10 від 18.10.2010р. на суму 70 000,00 доларів США.

Суд встановив, що позивачем було направлено відповідачу претензію від 16.01.2013р. з вимогою погасити йому до 25.02.2013р. заборгованість за Договором позики № BAL 18/10 від 18.10.2010 р. у зв'язку з переходом права вимоги за вказаним договором у відповідності з Договором відступлення права вимоги від 08.07.2011р. В матеріалах справи є докази отримання відповідачем зазначеної претензії 01.02.2013р., що підтверджується повідомленням про отримання / врученні / виплаті / запису.

Однак, відповідачем не було надано доказів повернення позики в сумі 70 000,00 доларів США, отриманої згідно Договору позики № BAL 18/10 від 18.10.2010 р., ні первісному кредитору BALTLINK UNIVERSAL LIMITED, ні новому кредитору, тобто позивачу.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на викладене, беручи до уваги укладення Договору відступлення права вимоги від 08.07.2011р. та те, що відповідачем не було виконано зобов'язання щодо повернення ні первісному кредитору BALTLINK UNIVERSAL LIMITED, ні новому кредитору PORTOMAX LLP суми позики в розмірі 70 000,00 доларів США, господарський суд дійшов висновку позов задоволити повністю.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати по справі слід покласти на відповідача.

Вжиті ухвалою суду від 01.08.2013р. заходи по забезпеченню позову залишити до виконання рішення суду.

Керуючись ст.ст. 205, 210, 512, 513, 514, 516, 517, 527, 629, 1046, 1047, 1049 ЦК України, ст.ст. 179, 180, 193 ГК України, Законом України «Про міжнародне приватне право», Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність», п. 5 роз'яснення Президії Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій» від 31.05.2002 р. № 04-5/608, ст. 4, 33, 34, 35, 44, 49, 82-85,116 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Науково-виробничий центр „Агровідродження" (Україна, 79018, м. Львів, вул. Антоновича, 15, кв.9, код ЄДРПОУ 32127292) на користь PORTOMAX LLP (Suite 1, The Studio. St.Nicholas Close, Elstree, Hertfordshire WD6 3EW, Great Britain, реєстраційний номер: ОС366177) суму заборгованості в розмірі 70 000,00 доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ дол. США/грн. еквівалентно 559 510,00 грн. та 11 190,20 гривень судового збору.

Наказ видати згідно ст. 116 ГПК України.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 21.10.2013р.

Суддя Чорній Л.З.