Ухвала

від 17.10.2013 по справі 2а-233/10/1770

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2013 року Справа № 27835/10

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Затолочного В.С.,

суддів Кузьмича С.М., Матковської З.М.,

при секретарі судового засідання Гнатик А.З.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівне на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 12.04.2010 року у справі за позовом Приватного підприємства «Компанія будівельних матеріалів» до Державної податкової інспекції у м. Рівне про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство «Компанія будівельних матеріалів» звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Рівне про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 14.01.2010 року № 0000072342/0 про донарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 23272,65 грн., в т. ч. за основним платежем 15515,1 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 7757,55 грн., та № 0000062342/0 про донарахування податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 29091,0 грн., у т.ч. за основним платежем 19394,0 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 9697,0 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначає, що у посадових осіб ДПІ у м. Рівне відсутні підстави для зменшення валових витрат підприємства та податкового кредиту. Під час проведення перевірки посадовим особам ДПІ у м. Рівне було надано первинні документи, що підтверджують факт понесення витрат у відповідності до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР. Щодо порушення приписів підпунктів 7.4.1 та 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» позивач зазначає, що під час перевірки було надано податкові накладні з доказами їх оплати на підтвердження всієї суми задекларованого податкового кредиту. Враховуючи наявність первинних документів, що підтверджують вчинення господарських операцій з ТОВ «Практик П», позивач вважає, що у ДПІ у м. Рівне були відсутні підстави визнавати договори нікчемними.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 12.04.2010 року позов задоволено повністю.

Відповідач, не погодившись з даним судовим рішенням, оскаржив його в апеляційному порядку і зазначив у скарзі, що під час проведення перевірки було встановлено факт здійснення ПП «Компанія будівельних матеріалів» господарських операцій по придбанню товарів у ТОВ «Практик П». Ревізорам зі сторони позивача не було надано документів, що підтверджують транспортування товарів. Крім того, зазначає, що відповідно до акту перевірки ТОВ «Практик П» останній за місцезнаходженням відсутній, також зазначає, що у ТОВ «Практик П» відсутні необхідні умови для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічний персонал, основні фонди, виробничі активи, складські приміщення і транспортні засоби. ДПІ у м. Рівне стверджує про порушення ТОВ «Практик П» ч. 1 ст. 203, 215, 228, 662, 665, 656 Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, а тому є нікчемними в силу ст.ст. 203, 205, 206, 207, 208, 215, 228 Цивільного кодексу України. Враховуючи нікчемність договорів, ПП «Компанія будівельних матеріалів» неправомірно віднесла до валових витрат та, відповідно, до податкового кредиту суми, що були сплачені за такими правочинами, тобто на порушення пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР та пп.пп. 7.4.1 та 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР. Просить скасувати постанову суду першої інстанції від 12.04.2010 року та нове рішення про відмову в позові.

Вислухавши суддю-доповідача, представника позивача, яка проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено і знайшло підтвердження в ході апеляційного перегляду справи, що ДПІ у м. Рівне була проведена виїзна позапланова перевірка Приватного підприємства «Компанія будівельних матеріалів» з питань дотримання податкового законодавства при проведенні взаєморозрахунків з ТОВ «Практик П» (код ЄДРПОУ 35497766) за квітень, травень, червень, липень 2008р. За результатами перевірки був складений акт № 1741/23-100/32881064 від 29.12.09 року.

За наслідками наведеного вище акту перевірки відповідачем прийняті наступні податкові повідомлення-рішення: № 0000072342/0 від 14.01.2010 року з податку на додану вартість на загальну суму 23272,65 грн., в т. ч. за основним платежем 15515,1 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 7757,55 грн. та № 0000062342/0 від 14.01.2010 року з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 29091,0 грн., у т.ч. за основним платежем 19394,0 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 9697,0 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, ПП «Компанія будівельних матеріалів» проводила взаєморозрахунки із ТОВ «Практик П» на предмет купівлі в останнього будівельних матеріалів (підвісні стелі, профілі, пристінні кути) на загальну суму 93090,59 грн. (з ПДВ).

Як свідчать обставини справи, позивачем та ТОВ «Практик П» існували договірні відносини про те, що одна сторона-продавець (ТОВ «Практик П») передає товар (будівельні матеріали) у власність другій стороні-покупцеві (ПП «Компанія будівельних матеріалів»), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Зокрема, про останнє свідчать рахунки-фактури та відповідні видаткові накладні (на підставі яких покупець - ПП «Компанія будівельних матеріалів» отримав товар від продавця - ТОВ «Практик П»). На вимогу ПП «Компанія будівельних матеріалів» постачальником (ТОВ «Практик П») було виписано відповідні податкові накладні.

Відповідно, за отримані від постачальника товар ПП «Компанія будівельних матеріалів» перерахувала на розрахунковий рахунок грошові кошти згідно платіжних доручень. Витрати на транспортування здійснювались за рахунок постачальника. Крім того, наведені вище господарські операції у бухгалтерському обліку позивача відображені наступними бухгалтерськими записами: Дт-281 «Товари» Кт-631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками»; Дт-641 «Податковий кредит» Кт-631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками».

В подальшому отриманий від ТОВ «Практик П» товар був реалізований позивачем іншим контрагентам ПП «Компанія будівельних матеріалів», що підтверджується первинними документами обліку.

По факту придбання товарів позивачем було сформовано валові витрати та податковий кредит.

Вірно та повно встановивши обставини справи, суд першої інстанції дав їм належну оцінку і правильно застосував відповідні норми матеріального права.

Зокрема, гідно п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР Валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Під господарською діяльністю, у відповідності до п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР слід розуміти будь-яку діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

З матеріалів справи вбачається, що будівельні матеріали (підвісні стелі, профілі, пристінні кути), які придбавалися ПП «Компанія будівельних матеріалів» у ТОВ «Практик П» в наступному реалізовувалися іншим суб'єктам підприємницької діяльності з націнкою, що мало наслідком отриманням прибутку.

Отже суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що придбання товарно-матеріальних цінностей у ТОВ «Практик П» позивачем здійснено в рамках господарської діяльності.

Згідно акту перевірки доходи, отримані ПП «Компанія будівельних матеріалів», від продажу товарно-матеріальних цінностей включалися до складу валового доходу в декларації з податку на прибуток підприємств та податкових зобов'язань по податку на додану вартість. Фактів заниження під час проведення документальної перевірки ДПІ у м. Рівне виявлено не було.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» 16 липня 1999 року № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковим кредитом є сума, на яку платник податків має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, яка визначена згідно з цим законом.

Підпунктом 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на дату віднесення ПП «Компанія будівельних матеріалів» податкового кредиту сум податку на додану вартість у розмірі 26803,77 грн.) визначено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Підпунктом 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

В підпункті 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» вказується, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпункт 7.2.6. п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначає, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно наведених вище норм матеріального права та відповідно до договору купівлі-продажу, що був укладений між позивачем та ТОВ «Практик П», останнім були виписані податкові накладні. Право на виписування податкових накладних ТОВ «Практик П» підтверджувалося свідоцтвом платника податку на додану вартість № 100075383 від 06.11.2007 року.

Згідно п. 9.8 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість» реєстрація осіб як платників податку на додану вартість діє до дати її анулювання. Станом на момент здійснення господарських операцій ТОВ «Практик П» був належним чином зареєстрованим як платник податку на додану вартість. Його реєстрація як платника зазначеного вище податку припинилася лише 14.08.2009 року (згідно відомостей з Реєстру анульованих свідоцтв платників ПДВ, що розміщені на офіційному сайті ДПА України).

Таким чином, податкові накладні складені відповідно до вимог підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та наказу ДПА України № 165 «Про затвердження податкової накладної» (зі змінами і доповненнями), та внесені в реєстр отриманих податкових накладних і включені у податкову звітність.

На момент складання податкових накладних ТОВ «Практик П», ПП «Компанія будівельних матеріалів» були зареєстровані органами державної податкової служби у встановленому законодавством порядку як платники ПДВ, що вказує на правомірність видачі останніми податкових накладних.

З матеріалів справи видно, що податковий кредит, сформований ПП «Компанія будівельних матеріалів» по господарських операціях, вчинених з ТОВ «Практик П», які підтверджуються накладними, податковими накладними та платіжними дорученнями. Зі сторони ДПІ у м. Рівне відсутні будь-які зауваження щодо оформлення вищезазначених документів.

Суд першої інстанції обґрунтовано відхилив покликання відповідача стосовно фіктивності створення ТОВ «Практик П» та його фіктивної діяльності з огляду на відсутність доказів (встановлених юридичних фактів) того, чи мало місце таке діяння ТОВ «Практик П» та чи дійсно воно вчинене цією особою, а акт перевірки ТОВ «Практик П» не встановлює, жодних юридично значимих фактів для ствердження про безтоварність господарських операцій та про нікчемність відповідних договорів.

Також є обґрунтованим посилання суду першої інстанції на статтю 61 Конституції України, відповідно до якої юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Тобто, відповідальність за ненадання в ході перевірки саме ТОВ «Практик П» документів, що підтверджують його ж господарську діяльність, розрахунки та реалізацію. а також недекларування відповідних зобов'язань та їх несплату покладається на особу порушника, тобто ТОВ «Практик П».

Тому є обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що господарські операції, вчинені ПП «Компанія будівельних матеріалів» з ТОВ «Практик П» підтверджуються належними чином оформленими документами первинного бухгалтерського обліку і підстав для їх неврахування при проведенні перевірки у податкового органу не було.

Згідно ч. 1 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» від 15 травня 2003 року № 755-IV якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні.

На момент вчинення господарських операцій ПП «Компанія будівельних матеріалів» з ТОВ «Практик П» останній був зареєстрований як суб'єкт господарювання, відомості про нього містилися в Єдиному державному реєстрі та був належним чином зареєстрований як платник податку на додану вартість.

Відповідно до ст.ст. 9, 10 Закону України «Про систему оподаткування» № 1251-ХІІ від 25.06.1991 року, норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Закону України «Про податок на додану вартість» для платника податків не передбачено обов'язку й не надано права вимагати від іншого платника податків будь-яких відомостей, у тому числі щодо його зміни місцезнаходження, кількості працівників та виробничих потужностей.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного Кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. У ст.203 Цивільного кодексу України викладені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Такі вимоги, згідно ч.1-5 ст.203 полягають, зокрема, у наступному:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відсутність товарно-транспортних накладних також не дає підстав для ствердження про нікчемність правочинів. Відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 року, товарно-транспортна накладна є єдиним документом для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаних робіт.

Основне призначення даного документа, забезпечення документального підтвердження факту надання транспортних та експедиційних послуг. Враховуючи той факт, що транспортування здійснювалося власним транспортом позивача, відсутність ТТН може мати вплив лише на формування валових витрат, понесених при транспортування сільськогосподарської техніки та запчастин. Відсутність даного документу не дає підстави стверджувати про відсутність господарського операції по придбанню товарів в цілому.

Відсутність адміністративно-господарських потужностей та персоналу у ТОВ «Практик П» не дає підстав податковому органу стверджувати про факт неможливості виконання господарських операцій. Цивільний кодекс України передбачає можливість здійснення торгівлі по договорах комісії, доручення тощо в результаті мінімізуються адміністративні, виробничі, трудові ресурси необхідні для здійснення господарської операції.

Тому висновки ДПІ у м. Рівне про нікчемність договорів ПП «Компанія будівельних матеріалів» з ТОВ «Практик П» безпідставні.

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, постанова суду першої інстанції ґрунтується на правильно встановлених обставинах справи та з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 160 ч. 3, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівне залишити без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 12.04.2010 року у справі № 2а-233/10/1770 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: В.С. Затолочний

Судді: С.М. Кузьмич

З.М. Матковська

Повний текст ухвали складено 18.10.2013