Ухвала

від 16.10.2013 по справі 822/3152/13-а

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 822/3152/13-а

Головуючий у 1-й інстанції: Тарновецький І.І.

Суддя-доповідач: Білоус О.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2013 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Білоуса О.В.

суддів: Ватаманюка Р.В. Залімського І. Г.

при секретарі: Швець А.І.

за участю представників сторін:

позивача: Дороніна П.М.

відповідача: Пятковського А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Хмельницькому на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 02 вересня 2013 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства "Авіст" до Державної податкової інспекції у м.Хмельницькому про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень , -

В С Т А Н О В И В :

ПП "Авіст" звернулося до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до ДПІ у м. Хмельницькому про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень. Позовні вимоги вмотивовано тим, що ДПІ у м. Хмельницькому проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПП "Авіст", за результатами якої складено акт № 7808/22-3/14159951 від 26.12.2012 року. На підставі вказаного акту перевірки податковим органом винесено податкові повідомлення - рішення № 0000032304/56 та № 0000042304/57 від 15 січня 2013 року. Вважаючи висновки податкового органу безпідставними, а рішення - неправомірним, просили визнати податкове повідомлення-рішення протиправним та скасувати.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 02.09.2013 року позов задоволено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 02.09.2013 року, та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись при цьому на неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи та порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

В судовому засіданні представник відповідача (апелянта) апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі за обставин, викладених у ній, просив постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 02.09.2013 року скасувати, дав пояснення, аналогічні доводам, викладеним в апеляційній скарзі.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційну скаргу не визнав у повному обсязі, проти її задоволення заперечив, вважаючи рішення суду першої інстанції законним, обґрунтованим і таким, що відповідає фактичним обставинам справи. Крім того, дав пояснення по суті апеляційної скарги, аналогічні викладеним в письмових запереченнях, що приєднані до матеріалів справи. Просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Частиною 3 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. При цьому в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС України).

Частиною 1 ст. 195 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, посадовими особами відповідача була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ПП "Авіст" щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ "Аван-Тайм" (код ЄДРПОУ 37426833) за період з 01.08.2011 року по 31.08.2011 року. За результатами перевірки складено акт № 7808/22-3/14159951 від 26.12.2012 року. На підставі акту 7808/22-3/14159951 від 26.12.2012 року Державною податковою інспекцією у м. Хмельницькому винесено податкові повідомлення - рішення № 0000032304/56 та № 0000042304/57 від 15 січня 2013 року.

Судом першої інстанції встановлено, що між ПП "Авіст" та ТОВ "Аван - Тайм" укладено договір поставки № 0108 від 01 серпня 2011 року, згідно якого Продавець - ТОВ "Аван - Тайм", Покупець - ПП "Авіст". Предметом даного договору є зобов'язання Постачальника постачати товар (передавати у власність Покупця) для використання у підприємницькій діяльності, а Покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього на умовах договору. Товар поставляється Покупцю партіями. Кожна партія товару визначається рахунком фактурою. Узгоджена партія товару, повинна бути забезпечена наступними супровідними документами: накладними, податковими накладними, паспорту якості та сертифікату відповідності. Постачання здійснюється за рахунок Продавця. Перехід права власності відбувається в момент оплати відповідної партії товару, що оформляється видатковою накладною. Вартість кожної партії товару, що поставляється згідно з цим договором, визначається в рахунку фактурі. Розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються в безготівковому порядку.

На виконання договору купівлі-продажу № 0108 від 01 серпня 2011 року ТОВ "Аван-Тайм" товариством поставлено товар (папір, картон, фарба, тощо), що використовується у виробництві позивача. Факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом підтверджується заявками на продукцію, податковими накладними, видатковими накладними, копією книги реєстрації доручень, товарно-транспортними накладними актами приймання-передачі. Судом першої інстанції також встановлено здійснення оплати за поставлену продукцію.

Вирішуючи по суті існуючий спір, суд першої інстанції керувався тим, що відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно п.152.1. ст.152 Податкового кодексу України податок на прибуток нараховується платником самостійно за ставкою, визначеною пунктом 151.1 статті 151 цього кодексу, від податкової бази, визначеної згідно зі ст.149 цього кодексу. Згідно ст.149 кодексу, податковою базою для цілей цього розділу визнається грошове вираження прибутку як об'єкта оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього кодексу, з урахуванням положень ст.ст.135-137 та 138-143 цього кодексу.

Згідно п. п. 134.1.1. п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі ст.ст.135-137 цього кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі ст.ст.138-143 цього кодексу, з урахуванням правил, встановлених ст.152 цього кодексу.

Склад витрат та порядок їх визнання передбачений ст.138 Податкового кодексу України, витрати, що не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку визначені ст.139 кодексу.

Так, відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності та інших витрат, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України визначено, що собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку (п.п. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138).

Відповідно до п.п. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України, до складу інших витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються: 138.10.3. витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Податковий кредит, у відповідності до п.14.1.181 ст.14 ПК України, визначається як сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно п. 198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, в тому числі, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України є дата здійснення першої з наступних подій: а) дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); б) дата отримання податкової накладної.

Згідно п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Колегія суддів зауважує, що згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Вищий адміністративний суд в Інформаційному листі від 20.07.2010 р. N 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" звертає увагу на необхідність індивідуалізації кваліфікації дій платників податку з формування податкового кредиту та сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість з огляду на добросовісність такого платника.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування. Відтак, не можуть бути безумовним свідченням правомірності висновків податкового органу результати зустрічних перевірок контрагента позивача, результати автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПС України.

Наявними в матеріалах справи доказами спростовується висновок податкового органу, що укладені позивачем договори не спрямовані на реальне настання господарських наслідків, що обумовлені ними.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року № 996-XIV, податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які згідно з вищезазначеним Законом є документами, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Позивачем, як доказ здійснення господарських операцій, були надані суду належним чином засвідчені копії документів, які відповідають вимогами первинності в розумінні статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", і являються підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Разом з тим, відповідач як суб'єкт владних повноважень в ході судового розгляду не довів обґрунтованість своїх висновків і правомірність прийнятих на їх підставі рішень.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеним, матеріалами справи, а тому колегією суддів відхиляються, оскільки не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийнята постанова відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних підстав.

На підставі наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо задоволення заявлених вимог у спосіб та межах, визначених законом.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Хмельницькому, - залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 02 вересня 2013 року, - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 21 жовтня 2013 року .

Головуючий Білоус О.В.

Судді Ватаманюк Р.В.

Залімський І. Г.