Рішення

від 29.12.2008 по справі 5/419-8/311

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000,

м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail

inbox@pl.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

        29.12.2008 р.                                                                     

Справа №5/419-8/311

за

позовною заявою  Приватного підприємця

ОСОБА_1, вул. АДРЕСА_1

до  Приватного підприємця ОСОБА_2, АДРЕСА_2

про  усунення перешкод у користуванні

                                                               Суддя  Плеханова Л.Б.

Представники:

від позивача: 

не з"явився

від відповідача:  ОСОБА_2

                             ОСОБА_3., дов. від

24.10.2008р.

Розглядається

позовна заява про усунення перешкод у використанні павільйону,  розташованого за адресою: м. Полтава, вул.

М.Бірюзова, 56.

Відповідач

у відзиві на позов, його представник у судовому засіданні позов не визнає та

просить припинити провадження у справі на тій підставі, що договір

купівлі-продажу торгівельного павільйону ОСОБА_1. було укладено як фізичною

особою, а не як приватним підприємцем, тому він не мав права звертатися з

позовом до Господарського суду.

Позивач

представника у судове засідання не направив і не скористався правом взяти

участь  у розгляді справи, хоча  був належним чином повідомлений про день і

час розгляду шляхом відправлення ухвали суду за адресою, вказаною позивачем у

позовній заяві, за якою він також зареєстрований як суб"єкт підприємницької

діяльності та неодноразово приймав участь у розгляді справи.

Вказана

обставина не перешкоджає розгляду справи за наявними в ній матеріалами,

зокрема, якщо представники сторін та інші учасники процесу не з"явилися в

судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду

справи та винесення судового рішення, він може вирішити спір по суті.

Розглянувши

матеріали справи, суд встановив наступне.

14.01.2004р.

між позивачем та відповідачем по справі було укладено Договір купівлі-продажу

нежитлового приміщення (павільйону), розташованого за адресою: м. Полтава, вул.

М.Бірюзова, 56. Вартість даного павільйону згідно договору становила 28100 грн.

В

лютому 2004 року ОСОБА_2 звернувся до Київського районного суду м. Полтави

про  розірвання договору  укладеного між  сторонами. Свої позовні вимоги

обґрунтував  тим, що позивачем не

виконано умови договору в частині внесення всієї суми коштів, передбаченої

договором. Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 25.03.2004р.

договір між  сторонами розірвано. Після

винесення рішення позивачем  було

звільнено павільйон і повернуто його у користування ОСОБА_2., але з рішенням

Київського районного суду м. Полтави позивач не погодився, подавши на нього

апеляційну скаргу. Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від

22.12.2006р. рішення Київського районного суду скасовано і закрито провадження

у  справі. Не зважаючи на дану обставину,

ОСОБА_2 не звільнив належний позивачу павільйон.

Позивач

посилається на те, що на даний час у відповідності до документації являється

одноособовим власником нежитлового приміщення (павільйону),  розташованого 

за адресою: 36007, м. Полтава, вул. М.Бірюзова, 56.

Статтею

19 Закону України "Про власність" визначено, що громадяни мають право

використовувати належне їм майно для ведення господарської та іншої не

забороненої законом діяльності. Громадяни мають право передавати належне їм

майно у тимчасове користування іншим громадянам, юридичним особам та державі.

Громадяни мають право відчужувати належне їм майно.

Статтею

4 Закону України "Про власність" передбачено, що власник на свій

розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном. Власник

має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Він

може використовувати майно для здійснення господарської та іншої не забороненої

законом діяльності, зокрема передавати його безоплатно або за плату у володіння

і користування, а також у довірчу власність іншим особам.

Позивач

вважає, що дії ОСОБА_2. неправомірні, оскільки у відповідності з ч. 1 ст. 321

Цивільного кодексу України ніхто  не може

бути протиправно позбавлений права власності або обмежений у його здійсненні.

У

разі порушення цього права власник має право на підставі ст. 387 Цивільного

кодексу України витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної

правової підстави  заволоділа ним. Крім

того, ст. 391 Цивільного кодексу України надає законному власнику право

вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування своїм майном.

Як

свідчать матеріали справи, 14.01.2004 року між Приватним підприємцем ОСОБА_2та

Мирошниченко Валерієм Миколайовичем був укладений договір купівлі-продажу

кіоску, відповідно до умов якого ОСОБА_2 (продавець) продав, а ОСОБА_1 купив

торгівельний павільйон одноповерховий тимчасового характеру, окремо

розташований за адресою: місто Полтава, вул. Маршала Бірюзова, 56.

Пунктом

4 вказаного договору передбачено, що право власності на павільйон виникає у

покупця з моменту нотаріального посвідчення цього договору. Даний договір

посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу

Огир Л.А. 14.01.2004 року у реєстровій книзі за № 92.

В

силу положень ч.1 ст.202 ЦК України, відповідно до якої правочином є дія особи,

спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, за

двостороннім правочином від 14.01.2004 року, яким є договір купівлі-продажу,

право власності виникло саме у фізичної особи ОСОБА_1., за захистом якого СПД

ОСОБА_1 звернувся до господарського суду.

Загалом

є те, що склад сторін по справі відповідає приписам ст. 1 ГПК України. Проте,

аналізуючи характер правовідносин, суд дійшов висновку, що вони не мають ознак

господарських правовідносин.

Відповідно

до ст.ст. 1, 12 ГПК України спори юридичних осіб і громадян, які здійснюють

підприємницьку діяльність без створення юридичної особи  і в установленому порядку набули статусу

суб"єкта підприємницької діяльності, про захист порушених або оспорюваних

прав і охоронюваних законом інтересів, згідно підвідомчості повинні

розглядатись господарськими судами.

Згідно

довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -

підприємців ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа - підприємець

22.12.2005р.

Позивач

приватний підприємець ОСОБА_1 надав як докази наявності наміру при укладанні

договору купівлі-продажу торгівельного павільйону використовувати його для

здійснення підприємницької діяльності (ч. 1 ст. 320 ЦК України) договір оренди

торгівельного павільйону від 14.01.2004р. з фізичною особою - підприємцем

ОСОБА_3.

Окрім

того, позивач надав дві книги обліку розрахункових операцій за період з

30.09.2003р. по 30.06.2004р. на підтвердження здійснення грального бізнесу

Надані

позивачем ПП ОСОБА_1 у судове засідання оригінали чеків про здійснення

грального бізнесу в період з 27.05.2004р. по 05.06.2004р. не підтверджують

вищезазначених намірів, оскільки позивачем не надані відповідні дозвільні

документи, що дають право на зайняття такою діяльністю.

Так,

відповідно до ст. 9 Закону України "Про ліцензування певних видів

господарської діяльності", обов"язковому ліцензуванню підлягають організація

та утримання гральних закладів, організація з проведення діяльності азартних

ігор.

Відповідно

до постанови КМУ від 14.11.2000р. № 1698 "Про затвердження переліку

органів ліцензування", п. 31 Переліку органів ліцензування передбачено, що

ліцензію на утримання гральних закладів має видавати обласна держадміністрація.

Позивач

не надав доказів отримання дозволу на здійснення діяльності в сфері утримання

грального закладу, а тому чеки, надані ним, не можуть свідчити про

правомірність наміру, направленого на реалізацію грального бізнесу на момент

придбання торгівельного павільйону.

Відповідно

до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм

майном на власний розсуд, має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які

не суперечать закону.

Відповідно

до цієї норми права фізична особа ОСОБА_1, уклавши 14.01.2004р. з відповідачем

ОСОБА_2. договір купівлі-продажу нежитлового приміщення (павільйону),

розташованого за адресою: м. Полтава, вул. М.Бірюзова, 56, розпорядився

вказаним об"єктом нерухомості, уклавши договір оренди з фізичною особою -

підприємцем ОСОБА_3 для розміщення нею торговельного залу.

У

судовових засіданнях позивач пояснював, що передача в оренду павільйону означає

здійснення ним підприємницької діяльності і що саме бажанням займатися

підприємницькою діяльністю було обумовлено придбання даного павільйону і

укладення договору його оренди з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3

14.01.2004р.

Проте,

господарський суд зазначає, що передача павільйону в оренду є свідченням реалізації

ОСОБА_1. свого права розпоряджатися своїм майном на власний розсуд відповідно

до ст. 319 ЦК України і що він безпідставно ототожнює вказане право із

підприємницькою діяльністю.

Відповідно

до ст. 42 ГК України підприємництво 

-  це самостійна, систематична, на

власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб"єктами

господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних

результатів та одержання прибутку. Передача майна в оренду не є підприємницькою

діяльністю.

Обов"язок

доказування та подання доказів, відповідно до ст. 33 ГПК України,

розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на певні

юридичні факти, якими обґрунтовуються його доводи і заперечення. Позивачем

належним чином не доведено, що на момент придбання вищевказаного торгівельного

кіоску він, як фізична особа, мав намір використовувати кіоск у підприємницькій

діяльності.

Частина

1 ст. 15 ЦК України зазначає, що кожна особа має право на захист свого

цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Як

вказано в ч. 1 та п. 3 ч. 2 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися

до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та

інтересу.

Способами

захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, припинення дії, яка

порушує право. Такий спосіб захисту цивільних прав як припинення дії, яка

порушує право, пов"язаний з вчиненням іншою особою незаконних дій,

спрямованих на порушення права, належного особі. Так, зокрема, цей позов може

подаватися у випадках, коли іншою особою чиняться перешкоди у здійсненні

власником повноважень користування розпорядження належним йому майном

(негаторний позов - ст. 3912 ЦК України).

Відповідно

до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про власність", право власності - це

врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і

розпорядження майном.

Згідно

з ч. 1 ст. 4 вказаного закону, власник на свій розсуд володіє, користується і

розпоряджається належним йому майном.

Частиною

2 ст. 48 Закону України "Про власність" визначено, що власник може

вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були

поєднані з позбавленням володіння, і відшкодування завданих цим збитків.

Так,

ст. 391 ЦК України зазначає, що власник майна має право вимагати усунення

перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Предметом

негаторного позову має бути вимога, про усунення порушень, не з"єднаних з

позбавлення володіння. Підставою негаторного позову є обставини, що порушують

право на користування і розпорядження майном, а також підтверджують, що

поведінка відповідача створює перешкоди у здійсненні цих правомочностей.

Обов"язком власника не є доказування неправомірності дій відповідача. Вони

припускаються такими, доки сам відповідач не доведене правомірність своєї

поведінки.

З

матеріалів справи вбачається, що позивач, як суб"єкт підприємницької

діяльності, не є власником вищевказаного торгівельного павільйону, оскільки

останній був придбаний фізичною особою ОСОБА_1.

Стаття

391 ЦК України, посиланням на яку позивач обґрунтовує свої позовні вимоги,

передбачає захист права власності від порушень, не пов"язаних із

позбавленням володіння, тоді як позивач як суб"єкт підприємницької

діяльності не є власником торгівельного кіоску.

ОСОБА_1

як приватний підприємець не набував права власності на торгівельний павільйон,

а тому його позовні вимоги є необґрунтованими 

і задоволенню не підлягають.

На підставі

викладеного і матеріалів справи, керуючись 

ст.ст. 43, 82-84  ГПК України,

суд, -

В И Р І Ш И В :

 У позові відмовити.

          Суддя                                                                     

Плеханова Л.Б.

Повний текст рішення

виготовлено 09.01.2009р.