Ухвала

від 17.10.2013 по справі 2а-7658/11/2070

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" жовтня 2013 р. м. Київ К/9991/43023/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі

суддів: Островича С.Е., Степашка О.І., Федорова М. О.

розглянула в порядку попереднього провадження касаційну скаргу Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2011 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2012 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Авангард Стиль" до Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА

Товариство з обмеженою відповідальністю "Авангард Стиль" (далі - ТОВ "Авангард Стиль") звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова (далі - ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова) в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2011 року позов ТОВ "Авангард Стиль" задоволено.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2012 року апеляційну скаргу ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова залишено без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2011 року - без змін.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями суду першої та апеляційної інстанції відповідач подав касаційну скаргу в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2011 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2012 року та прийняти нове рішення, яким відмовити ТОВ "Авангард Стиль" у задоволенні позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова було проведено перевірку ТОВ "Авангард Стиль". За результатами перевірки складено акт №924/233/31151366 від 10.03.2011 року.

В акті перевірки відповідач дійшов до висновку, що правочини здійснені ТОВ "АВАНГАРД СТИЛЬ" з постачальниками за перевіряємий період не спрямовані на реальне настання правових наслідків. Також встановлено відсутність об'єктів, які підпадають під визначення ст. 3, ст. 4 , ст. 7 Закону України від 03.04.1997 року №168/97 - ВР «Про податок на додану вартість» та ст. З, 4, 5 Закону України від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР „Про оподаткування прибутку підприємств". Зауважень щодо оформлення первинної документації, в тому числі, податкових накладних, по операції з ТОВ «Компанія Ітсервіс» контролюючим органом не наведено.

На підставі акту перевірки ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова 22.04.2011 року винесено податкове повідомлення-рішення №000051233, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем - податок на прибуток на суму 132050, 00 грн. та №0000522330, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем - податок на додану вартість на суму 417570, 00 грн.

В результаті адміністративного оскарження скарги позивача були залишенні без задоволення, а рішення - без змін.

Відповідно до п.п. 7.3.1 п.7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Згідно з п.1.6, 1.7 ст.1 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом, а податкове зобов'язання - це загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку у звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом.

Згідно з п.п7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" , податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ДП «Підприємство холодногірської виправної колонії №18», «Фізико-технічним інститутом низьких температур ім.. Б.І.Вєркіна», ЗАТ «Харківський Інструментальний Завод», ТОВ СЦ «Гарант», ТОВ СЦ «Оргтехніка», ПНВП «Аверса», ТОВ «ХЗПТО», ТОВ «Альфамет», ТОВ «Мартенсіт-2010», ПП «Гєлєй», ТОВ «ПФК «Прометей» було укладено договори. Реальність, товарність та виконання договорів підтверджується матеріалами справи. Крім того, на момент складання податкових накладних під час здійснення господарський операцій, позивач та його контрагенти були платниками ПДВ, зареєстрованими в порядку передбаченому ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість" , та мали відповідні свідоцтва платника ПДВ.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені статтею 203 ЦК України , відповідно до якої: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину і вказано, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 ЦК України . Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (стаття 215 ЦК України ).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що спірні правочини не оскаржені в судовому порядку та не надано таких, що набули законної сили судових актів про визнання спірних правочинів недійсними.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що первинні документи відповідають вимогам п.п.7.2.1 п.7.2, п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", ст.ст. 5 , 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" , ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" , п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському і обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 , зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704).

Відповідно до п. 5.1 та пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено, що складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, встановлених п. п. 5.3 - 5.8 цієї статті. При цьому п. 5.10 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" заборонено встановлювати додаткові обмеження щодо віднесення затрат на валові витрати.

Суди попередніх інстанцій дійшли до висновку, що позивач правомірно відніс суми на придбання товару до складу валових витрат.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог ТОВ "Авангард Стиль".

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки рішення суду першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Державної податкової служби залишити без задоволення, постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2011 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді С.Е. Острович О.І. Степашко М. О. Федоров