Постанова

від 22.10.2013 по справі 812/7989/13-а

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

8.2.1

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 жовтня 2013 року Справа № 812/7989/13-а

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Островської О.П.,

при секретарі: Тельдековій Н.В.,

за участю:

представника позивача: Парчевського В.Ю.

представників відповідача Артюхової Л.Т.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Перевальський торговий дім" до Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Луганській області про визнання дій протиправними та скасування податкового повідомлення - рішення №0001162201 від 12.09.2013 року,-

ВСТАНОВИВ:

18 вересня 2013 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Перевальський торговий дім" до Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Луганській області, у якому позивачем заявлені такі вимоги:

- визнати протиправними дії Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Луганській області по визнанню ничинним правочину, який укладено між ТОВ "Перевальський торговий дім" та ТОВ «Корат»;

- та скасувати податкове повідомлення-рішення Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Луганській області №0001162201 від 12.09.2013 року.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що 17 вересня 2013 року позивач отримав податкове повідомлення-рішення від 12.09.2013р. №0001162201, яким визначена сума грошового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 57991,00 грн. Підставою для прийняття вказаного податкового повідомлення-рішення є інформація що міститься в Акті «Про результати проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Перевальський торговий дім» (код за ЄДРПОУ 31364541) з питань дотримання вимог податко вого законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «КОРАТ» (код за ЄДРПОУ 21774935) за лютий 2012 року» від 21.08.2013р. №260/12-06/22-01/31364541.

В акті зазначено, що перевіркою встановлено порушення п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України від 02.12.2010р. №2755-УІ (із змінами та доповненнями), ч.2 ст.З Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. №996-ХІУ, в результаті чого позивачем, при відсутності фактичних поставок (придбання) продукції, безпідставно сформовано податковий кредит від ТОВ «КОРАТ» за лютий 2012 року, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 57991,00 грн.

Висновок про нереальність господарських операцій по отриманню товару від ТОВ «КОРАТ» у лютому 2012 року відповідачем зроблено у зв'язку з тим, що товари не могли бути поставлені та не були поставлені ТОВ «КОРАТ». Свою позицію відповідач обґрунтував посилаючись на матеріали документальної невиїзної перевірки (Акт перевірки №420/22-417/34861191 від 26.09.2013р. складений Західною МДПІ м.Харкова Харків ської області ДПС) ТОВ «ДАНИС ТРЕЙД» (код за ЄДРПОУ 34861191), щодо господарських відносин з платниками податків за період з 01.01.2011р. по 30.06.2012р., якою встановлено, що діяльність ТОВ «ДАНИС ТРЕЙД» має ознаки нереальності здійснення господарських взаємовідносин, зокрема, з покупцями.

Позивач зазначає, що постановою Харківського окружного адміністративного суду від 13.11.2012р. по справі №2а-11583/12/2070, яку залишено без змін Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.01.2013р. та Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28.05.2013р., було визнано «... протипра вними дії Західної МДШ м.Харкова Харківської області ДПС щодо проведення документальної невиїзної пере вірки ТОВ «ДАНИС ТРЕЙД», в результаті якої складено акт від 26.09.2012 року №420/22-417/34861191». По силання на результати перевірки ТОВ «ДАНИС ТРЕЙД» є єдиним, наведеним в акті, обґрунтуванням пору шень позивачем податкового законодавства. Але з огляду на вказані вище судові рішення це обґрунтування є незаконним.

Також зазначив, що 30 грудня 2011 року між позивачем та ТОВ «КОРАТ» було укладено договір купівлі-продажу №02/12-1. Додатками вказаного договору були дві Специфікації №1 та №2. Предметом даного договору було передача вугілля кам'яного марки Г у власність позивача зі складу ТОВ «КОРАТ». Вказаний договір було виконано сторонами у повному обсязі у 2012 році

Правочин, який оформлено означеним договором судом не визнаний недійсним. На виконання зазначеного договору ТОВ «КОРАТ» у лютому 2012 року виписав позивачу наступні документи: рахунок-фактура №КО-0200001 від 02.02.2012р.; видаткова накладна №КО-0200001 від 02.02.2012р., податкова накладна №1 від 02.02.2012р

Отже, господарські операції між позивачем та контрагентами підтверджуються відповідними первинними бухгалтерськими документами, які відображені у бухгалтерському обліку позивача та на їх підставі достовірно сформована податкова звітність.

Висновок Відповідача про протиправне завищення позивачем суми податкового кредиту за лютий 2012 року по взаємовідносинам з ТОВ «КОРАТ» ґрунтувався на тому, що правочин, укладе ний між позивачем та вищезазначеним контрагентом не міг бути виконаним.

Положенням ст.204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочину.

Загальні вимоги чинності правочину передбачені ст.203 ЦК України.

Проте, посилання відповідача на нікчемність договорів з підстав, визначених в ст.228 ЦК України, су перечать положенням вказаної статті, оскільки зазначений в ній перелік нікчемних правочинів є вичерпним.

Надаючи таку оцінку господарським правовідносинам, податковий орган тим самим виходить за межі своєї компетенції щодо недійсності (нікчемності) таких правочинів. Податковий орган із стадії визначення та кого правочину недійсним переходить у надання правової оцінки щодо його нікчемності, що за своєю правовою природою мають різне правове навантаження.

Роблячи висновки про відсутність господарських операцій, податковий орган доводить свою позицію щодо встановлення ним факту нікчемності правочинів.

Враховуючи викладене, позивач вважає, що в даному випадку здійснював податковий облік у перевіряємий період відповідно до вимог чинного законодавства, а тому висновки відповідача щодо завищення по зивачем податкового кредиту за лютий 2012 року по взаємовідносинам з ТОВ «КОРАТ» в загальній сумі 57991,00грн. є протиправними.

Посилання відповідача на порушення позивачем положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. №996-ХІУ є незмістовним, оскільки Позивачем під час пере вірки були надані первинні документи на підтвердження здійснення договірних відносин. Означені документи на даний час не визнані недостовірними у встановленому порядку.

На підставі вищевикладеного позивач просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, надав суду пояснення аналогічні викладеним у позові, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, надав суду письмові заперечення проти адміністративного позову (а.с.106-108) та просив відмовити у задоволені позовних вимог.

В письмових запереченнях представник відповідача зазначив наступне.

Оскаржуване податкове повідомлення-рішення, було прийнято на підставі акту перевірки від 21.08.13 № 260/12-06/22-01/31364541, складеного за результатами проведення перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ по взаємовідносинам з ТОВ «Карат» за лютий 2012 року в ході якої встановлено, що в порушення ж.198.1, п.198.3, п.198.6 Податкового Кодексу України, внаслідок чого занижено ПДВ за перевіряємий період у розмірі 57 991 грн.

Під час проведення перевірки позивачем не було надано жодного первинного документа, який би підтверджував переміщення товару від продавця до покупця, а отже його фактичного отримання будь-то автомобільним чи залізничним транспортом.

З той же час, у випадку перевезення товару автомобільним транспортом згідно постанови КМУ від 25.02.09 № 207 «Про затвердження Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом внутрішнього сполучення» товаро-транспортна накладна на автомобільному транспорті є обов'язковим документом, коли вантажні перевезення здійснюються на договірних відносинах.

Оскільки, поставка товару позивачу відбувалася на підставі укладених угод з ТОВ «Карат», то у даному випадку, відповідно до вимог вищевказаної постанови КМУ позивач, як отримувач товару повинен мати товаро-транспортні накладні, оскільки вони є підставою для бухгалтерського обліку, навіть у випадку коли перевезення товару відбувалося за допомогою властного транспорту.

Позивачем під час проведення перевірки на підтвердження отримання товару надано видаткову накладну від 02.02.12 року.

В той же час, що тільки товаро-транспорта накладна, а не видаткова накладна є відповідно до «Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні», -затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.97 № 363, єдиним для усіх учасників транспортного процесу юридичним документом на підставі якого здійснюється списання товаро-матеріальних цінностей, обліку та шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Крім того, аналізуючи зміст вказаного первинного документа слід звернути на те, що цей документ підписано особами, яких неможливо ідентифікувати.

Таким чином, позиція позивача стосовно того, що належним чином оформлені податкові та видаткові накладні, які надані під час проведення перевірки є достатнім підтвердженням отримання товару від ТОВ «Карат», та як наслідок - правомірне формування податкового кредиту за протязі лютого 2012 року не є обґрунтованою, оскільки наявність податкових накладних не є достатнім свідченням дійсного виконання поставок товару позивачеві, а за відсутності фактичного отримання товару, що оформлено належними первинними документами, зазначені первинні документи є лише підтвердженням документообігу, а не фактичного отримання товару.

Позивач вважає, що податковим органом безпідставно зроблені в акті перевірки висновки щодо нікчемності укладеного правочину між позивачем та ТОВ «Карат».

З вказаною позицією податковий орган взагалі не згоден та звертає увагу на те, що виходячи зі змісту акту перевірки не вбачається, що від час проведення перевірки було зроблені висновки щодо нікчемності дослідженого правочину.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 69-72 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню повністю, з таких підстав.

Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини сторін, що виникли у зв'язку з проведенням податковим органом документальної позапланової невиїзної перевірки, врегульовані нормами Податкового Кодексу України.

Відповідно до положень п. 75.1 ст. 75 Податкового Кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Обставини за яких проводиться документальна позапланова перевірка передбачені п. 78.1 статті 78 Податкового Кодексу України.

Відповідно до положень п. 78.4 ст. 78 Податкового Кодексу України, про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом під час судового розгляду справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "Перевальський торговий дім" зареєстроване у якості юридичної особи 16.02.2011 року Перевальською районною державною адміністрацією Луганської областівиконавчим комітетом Луганської міської ради (а.с.24).

Позивач перебуває на податковому обліку у Алчевській об'єднаній державній податковій інспекціі Головного управління Міндоходів у Луганській області та зареєстрований платником податку на додану вартість з 26.01.2001, про що свідчить свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість (а.с.27).

У період з 08.08.2013 по 14.08.2013 року Алчевською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Луганській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "Перевальський торговий дім" з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Корат» за лютий 2012 року (а.с.12-23).

За висновком перевірки встановлено порушення п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України від 02.12.2010р. №2755-УІ (із змінами та доповненнями), ч.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. №996-ХІУ, в результаті чого позивачем, при відсутності фактичних поставок (придбання) продукції, безпідставно сформовано податковий кредит від ТОВ «КОРАТ» за лютий 2012 року, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 57991,00 грн.

На підставі акта перевірки №310/22-300/36827189 від 03.06.2013 відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 12.09.2013 року №0001162201, яким Товариству з обмеженою відповідальністю "Перевальський торговий дім" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у сумі 72488 грн. 75 коп., з яких за основним платежем 57991 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами 14497, 75 грн. (а.с.11).

В акті перевірки відповідачем зроблено висновок про нереальність господарських операцій по отриманню товару від ТОВ «Корат» у лютому 2012 року у зв'язку з тим, що товари не могли бути поставлені та не були поставлені ТОВ «Корат». При цьому податковий орган послався на матеріали документальної невиїзної перевірки, а саме на акт перевірки №420/22-417/34861191 від 26.09.2013року, складений Західною МДПІ м.Харкова Харків ської області ДПС, відносно ТОВ «ДАНИС ТРЕЙД» щодо господарських відносин з платниками податків за період з 01.01.2011р. по 30.06.2012р., якою встановлено, що діяльність ТОВ «ДАНИС ТРЕЙД» має ознаки нереальності здійснення господарських взаємовідносин, зокрема, з покупцями.

При цьому сума податкового зобов'язання з ПДВ 57991 грн., як пояснив в судовому засіданні представник відповідача донарахована позивачу, виходячи з того, що саме на цю суму не могли бути поставлені та не були поставлені товари (вугілля кам'яного марки Г ) ТОВ «Корат» від ТОВ «Данис Трейд», що підтверджується висновками акту перевірки №420/22-417/34861191 від 26.09.2013року, складений Західною МДПІ м.Харкова Харків ської області ДПС, відносно ТОВ «Данис Трейд» щодо господарських відносин з платниками податків за період з 01.01.2011р. по 30.06.2012 року.

З урахуванням предмету спору дослідженню підлягає реальність господарських операцій, укладених позивачем з ТОВ "Корат", що є підставою для виникнення права на податковий кредит та визначення податкових зобов'язань.

Згідно зі ст. 3 Господарського кодексу України господарська діяльність - діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Згідно із ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 1 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Отже, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Судом встановлено, що 30 грудня 2011 року між позивачем та ТОВ «Корат» було укладено договір купівлі-продажу №02/12-1.(а.с.30,149).

Позивачем на підтвердження господарських операцій з ТОВ «Корат» надано договір купівлі-продажу №02/12-1 від 30.12.2011 року, який судом досліджено у встановленому порядку, при цьому з'ясовано, що екземпляр договору, який знаходиться у позивача, його контрагентом не підписано, однак цей недолік усунено у ході розгляду справи, позивачем прийнято заходи щодо належного до оформлення екземпляру договору і було надано суду належним чином оформлений договір, підписаний відповідними особами юридичних осіб, тому не приймати його до уваги у суду немає підстав, крім того, цей договір сторонами виконувався, про що надано відповідні докази.

Додатками до вказаного договору були дві Специфікації №1 та №2 (а.с.47). Предметом даного договору було передача вугілля кам'яного марки Г у власність позивача зі складу ТОВ «Корат».

Виконання договору підтверджуються належним чином оформленими первинними документами.

В рамках здійснення господарсько - правових відносин за договором №02/12-1 купівлі-продажу від 30 грудня 2011 року складено: рахунок-фактура №КО-0200001 від 02.02.2012 року (а.с.31); видаткова накладна №КО-0200001 від 02.02.2012 року (а.с.31), податкова накладна №1 від 02.02.2012 року на загальну суму 648000, з яких ПДВ 108000 (а.с.32).

Розрахунки за отримані позивачем ТМЦ підтверджено випискою по рахунку (а.с.33).

Вказана первинна документація бухгалтерської та фінансової звітності, складена на виконання договору з контрагентом ТОВ «Корат», оформлена належним чином.

Суд також встановив, що у позивача є в наявності нежитлове (складське) приміщення, що підтверджується договором купівлі продажу державного майна - будівлі, споруди, обладнання, розташованого за адресою: Луганська область, Перевальський район, селище Байрачки, вул. Шахтарська,3, копія якого знаходяться у матеріалах справи (а.с. 87-89), у якому можливе зберігання товару отриманого позивачем від ТОВ «Корат».

На підтвердження того, що товар було поставлено саме за адресою: Луганська область, Перевальський район, селище Байрачки, вул. Шахтарська,3, позивачем надано договір купівлі продажу № 01/02-12 від 1.02.12 року між ТОВ «Корат» та ТОВ «Данис-Трейд» (а.с.103), специфікація № 3 до договору (а.с.104), лист ТОВ «Корат» № 01/02 від 01 лютого 2012 року про необхідність поставки вугілля марки Г в кількості 345 тн. Товариством з обмеженою відповідальністю «Данис Трейд» саме за адресою складу позивача (а.с.105).

Пунктами 198.1, 198.2 статті 198 розділу V Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (пункт 201.10 статті 201 ПК України).

Згідно ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що правовідносини за спірним правочином в повній мірі відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача, тобто позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми).

Суд вважає, що первинні документи позивачем до перевірки у повному обсязі та по своїй суті та оформленню відповідають нормам Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-IV, Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996-ХIV, Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом МФУ від 24.05.95р. № 88 та зареєстрованого Міністерстві юстиції України 05.06.95р. за №168/704.

Як свідчить договір договір купівлі-продажу №02/12-1 від 30.12.2011, укладений позивачем з "ТОВ "Корат", його зміст не суперечить законодавству України. Більш того, відповідачем в акті перевірки не було зазначено, що зміст цього договору суперечить будь-якій нормі діючого законодавства, що він спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Таким чином, сам відповідач не вважає, що договір укладений позивачем будь-яким чином суперечать нормам чинного законодавства України.

Фактичне отримання позивачем товарів від "ТОВ "Корат" за укладеним договором підтверджується наявними при проведені перевірки та описаними в акті перевірки первинними документами які долучені до матеріалів справи.

Враховуючи вищевикладене суд вважає, що проведені господарські операції є цілком прозорими та фактично здійсненими, мають реальний цикл походження товару, у повному обсязі підтверджена необхідними бухгалтерськими документами, які відповідають чинному законодавству України, використані в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, з метою отримання економічної вигоди та прибутку, що фактично і досягнуто, мали як базу так і об'єкт оподаткування податком на додану вартість.

Відповідно до ст.ст. 46-49 Податкового кодексу України, ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе само стійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Згідно із п.6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010р. № 984, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Тому суду вважає, що оскільки висновки викладені в акті зроблені лише з акту перевірки контрагентів, без урахуванням первинної документації, відповідач порушив вимоги п.6 Порядку № 984, в частині неврахування останнім інформації, викладеної в первинних документах.

Суд виходить із того, що у разі якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних. При цьому не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку, право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету або подання податкової звітності, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку контрагентом чи неподання ним звітності (у тому числі внаслідок ухилення) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Відповідно до ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність носить індивідуальний характер, тобто особа не може відповідати за правочини своїх контрагентів. Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом, не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

Крім того, Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі "Інтерсплав проти України", якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку. Таким чином, ЄСПЛ чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) на час здійснення господарської операції з придбання товару не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність будь-якого з контрагентів.

Відповідач не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про порушення його контрагентами вимог податкового законодавства та невідображення в податковому обліку операцій з поставки товару позивачеві, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди.

Посилання відповідача на те, що вугілля кам'яного марки Г не могло бути поставлено та не було поставлено ТОВ «Корат» від ТОВ «Данис-Трейд», що підтверджується висновками акту перевірки №420/22-417/34861191 від 26.09.2013року, складений Західною МДПІ м.Харкова Харків ської області ДПС, відносно ТОВ «Данис-Трейд» щодо господарських відносин з платниками податків за період з 01.01.2011р. по 30.06.2012 року, суд не може прийняти до уваги, оскільки відповідно до постанови Харківського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2012 року визнано протиправними дії Західної МДПІ м.Харкова Харків ської області ДПС щодо проведення документальної невиїзної перевірки ТОВ «Данис-Трейд», в результаті якої складено акт від 26.09.2013 року №420/22-417/34861191. Зазначена постанова залишена буз змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2013 року.

Згідно зі ст.72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Враховуючи викладене, суд вважає, що висновки відповідача, які ґрунтуються на заначеному вище акті Західної МДПІ м.Харкова Харківської області ДПС не можуть бути прийняті до уваги.

Посилання відповідача на відсутність товарно-транспортних накладних, які б підтверджували фактичне виконання поставок товару позивачу, суд не приймає до уваги виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» підтверджуючим документом на вантаж є товарно-транспортна накладна або інший документ.

Однак, відповідно до вимог Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2009 р. № 207 наявність товарно-транспортної накладної є обов`язковою тільки для особи, що здійснює перевезення на договірних умовах тобто, надає послуги з перевезення вантажів.

Тому, відсутність товарно-транспортної накладної не може вважатись доказом відсутності реального характеру господарських операцій.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятого ним податкового повідомлення - рішення №0001162201 від 12.09.2013 року.

За таких обставин суд вважає, що є підстави для задоволення позовних вимог позивача в частині скасування податкового повідомлення - рішення.

Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Встановлені статтями 105, 162 Кодексу адміністративного судочинства України способи захисту порушеного права не є вичерпними.

Разом з тим, деякі із встановлених способів захисту порушеного права носять обмежений характер і не можуть бути застосовані при виникненні будь-якого спору у сфері публічних правовідносин. Так, вимога про визнання нечинним акта може стосуватися лише нормативно-правового акта, а про визнання протиправним - індивідуального акта.

Нечинним нормативно-правовий акт стає з дати набрання відповідним рішенням суду законної сили, а протиправність індивідуального акта виникає, у разі набрання рішенням суду про задоволення адміністративного позову законної сили, з моменту прийняття такого акта суб'єктом владних повноважень (вчинення дії або бездіяльності).

Вимога про визнання протиправним (недійсним, незаконним, неправомірним, скасування) індивідуальних актів не містять різних способів захисту, а є одним і тим же способом, сформульованим у різних словесних формах.

Таким чином, у тих випадках, коли предметом спору є індивідуальний акт, дія або бездіяльність позовною вимогою за правилами Кодексу адміністративного судочинства України має бути визнання такого акта, дії чи бездіяльності протиправними (недійсними, незаконними, неправомірними, скасування такого акту), а в разі оскарження нормативно-правового акта - визнання його нечинним.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може містити вимоги про скасування або визнання нечинним рішення відповідача - суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень.

У справах щодо оскарження рішень суб'єкта владних повноважень суд перевіряє, зокрема законність таких рішень, за результатом чого, згідно з пунктом 1 частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення адміністративного позову може прийняти постанову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень і про скасування або визнання його нечинним.

Тобто, для забезпечення захисту порушених прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб під час розв'язання спору, адміністративний суд передусім повинен зробити висновок про протиправність рішення суб'єкта владних повноважень, наслідком чого є його скасування.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 11 КАС України, суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Позивачем у позовній заяві заявлено вимоги до Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Луганській області про скасування податкового повідомлення-рішення №0001162201 від 12.09.2013 року.

Зважаючи на вищевикладене, суд вважає за необхідне відповідно до ч. 2 ст. 11 КАС України вийти за межі позовних вимог та визнати протиправним податкове повідомлення-рішення №0001162201 від 12.09.2013 року.

Що стосується вимог в позивача про визнання протиправними дії Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Луганській області по визнанню ничинним правочину, який укладено між ТОВ "Перевальський торговий дім" та ТОВ «Корат», суд зазначає, що виходячи зі змісту акту перевірки не вбачається, що від час проведення перевірки податковим органом було зроблені висновки щодо нікчемності дослідженого правочину.

Крім того, вчинення дій суб'єктом владних повноважень є способом реалізації наданої суб'єкту владних повноважень компетенції. Здійснення дії є процесом реалізації наданих законом функцій суб'єкту владних повноважень. Самі по собі дії не тягнуть за собою настання будь-яких негативних наслідків для особи. На думку суду, правові наслідки для позивача тягнуть акти індивідуальної дії - податкове повідомлення-рішення.

Виходячи із завдань Кодексу адміністративного судочинства України, як то захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, судовий захист права може бути здійснений лише за умови наявності порушення для юридичної особи прав чи інтересів. З огляду на викладене, суд зазначає, що вимоги позивача в частині визнання протиправними дій Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Луганській області не підлягають задоволенню.

Згідно ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог.

На підставі ч.3 ст.160 КАС України у судовому засіданні 22 жовтня 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено до 25 жовтня 2013 року, про що згідно вимог ч.2 ст.167 КАС України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.

Керуючись ст.ст.2, 9, 10, 11, 17, 18, 23, 69-72, 87, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Перевальський торговий дім" до Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Луганській області про визнання дій протиправними та скасування податкового повідомлення - рішення №0001162201 від 12.09.2013 року - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Луганській області від 12.09.2013 року №0001162201, яким Товариству з обмеженою відповідальністю "Перевальський торговий дім" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у сумі 72488 грн. 75 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити за необгрунтованістю.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Перевальський торговий дім", судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 724 грн. 00 коп. (сімсот двадцять чотири грн. 00 копійок).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не буде подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено та підписано 25 жовтня 2013 року.

Суддя О.П. Островська