Ухвала

від 02.10.2013 по справі 2а-7764/11/1270

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" жовтня 2013 р. м. Київ К/9991/17384/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Стахановської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 04.10.2011

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 19.12.2011

у справі № 2а-7764/11/1270

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Форм»

до Стахановської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Форм» (надалі - позивач, ТОВ «Форм») звернулося до Луганського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Стахановської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області (надалі - відповідач, Стахановська ОДПІ інспекції Луганської області), у якому просило суд скасувати податкове повідомлення-рішення від 25.08.2011 № 0000652301 форми «В1» та податкове повідомлення-рішення від 25.08.2011 № 0000642301 форми «Р».

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 04.10.2011, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 19.12.2011, адміністративний позов ТОВ «Форм» задоволено: скасовано податкове повідомлення-рішення Стаханівської ОДПІ Луганської області від 25.08.2011 № 0000642301 форми «Р», яким ТОВ «Форм» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 76 969,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 19 242,00 грн.; скасовано податкове повідомлення-рішення Стаханівської ОДПІ Луганської області від 25.08.2011 № 0000652301 форми «В1», яким ТОВ «Форм» зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість в сумі 28 945,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 7 236,00 грн.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Згідно наданих до Вищого адміністративного суду України письмових заперечень позивача на касаційну скаргу відповідача, вимоги касаційної скарги вважає необґрунтованими, скаргу просить відхилити, а оскаржуване рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити в силі.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, представниками податкового органу проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Форм» з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних податкових періодів за квітень 2010 року, червень 2010 року, за результатами якої 10.08.2011 складено акт № 236/23-32540326 (надалі акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів п.п. 7.7.1 п. 7.7, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (надалі - Закон України «Про податок на додану вартість») ТОВ «Форм» завищено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість за квітень, червень 2010 року в сумі 28 945, 00 грн. та занижено суму податку на додану вартість на суму 76 969, 00 грн.

На підставі акта відповідачем прийнято: податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 25.08.2011 № 0000642301, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 96 211,00 грн., у т.ч. 76 969,00 грн. за основним платежем та 19 242,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій; податкове повідомлення-рішення форми «В1» від 25.08.2011 № 00006542301, яким зменшено позивачу суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість на 28 945,00 грн. та застосовано до останнього штрафні (фінансові) санкції у розмірі 7 236,00 грн.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що підстави вважати угоди, укладені між TOB «Форм» та ПП «Епос-Транзит» нікчемними, відсутні.

Суд апеляційної інстанції погодився із таким висновком суду першої інстанції, посилаючись на те, що останній правильно встановив обставини справи, та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 цього ж Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та його контрагентом - ПП «Епос-Транзит» укладено договір від 01.03.2010 № 01/03-02 на поставку вугілля кам'яного. Придбаний товар в подальшому реалізовано TOB «Форм» на адресу TOB «Авістапрмторг» за договором від 30.11.2009 № 2009-30/11-1.

За результатами виконання договору від 01.03.2010 № 01/03-02 ПП «Епос-Транзит», видало позивачу податкові накладні від 21.03.2010 № 480.1, від 29.03.2011 № 488.4, від 02.04.2010 № 492.4, від 09.04.2011 № 499.9, від 13.04.2010 № 503, від 21.04.2011 № 511.2.

Крім того, реальність господарських операцій між позивачем та ПП «Епос-Транзит» підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності, а саме: договором, видатковими накладними, податковими накладними, платіжними дорученнями (на підтвердження оплати за отриманий товар), документами, що підтверджують факт транспортування придбаного кам'яного вугілля, документами на підтвердження подальшої реалізації такого вугілля.

Вказані документи складені у відповідності до вимог Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому є належними доказами виконання таких господарських операцій.

Крім того, на момент укладення договору, ПП «Епос-Транзит» та TOB «Форм» мали статус платників податку на додану вартість, тому формування позивачем податкового кредиту на підставі податкових накладних, оформлених ПП «Епос-Транзит», є правомірним.

Що стосується доводів відповідача про нікчемність вказаного вище правочину, слід зазначити наступне.

Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною першою статті 208 названого Кодексу передбачено, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Отже, аналіз наведених приписів дає підстави для висновку про те, що для кваліфікації правочину як такого, що порушує публічний порядок, та як наслідок - застосування зазначених конфіскаційних санкцій до учасників такого правочину, Закон передбачає наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність цього правочину публічно-правовим актам держави, що одночасно становить правопорушення у вигляді злочину чи адміністративно-правового делікту. Враховуючи, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи (частина перша статті 92 Цивільного кодексу України), то виявлення умислу в діях учасників правочину передбачає обов'язкове встановлення персоналій посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставин, за яких такий умисел виник. Без з'ясування наведених фактичних даних саме по собі порушення норм податкового законодавства є підставою для нарахування податкових зобов'язань платникам-учасникам такого правочину, однак не є свідченням укладення правочину, який порушує публічний порядок.

У матеріалах справи відсутні докази набрання законної сили вироком суду по кримінальній справі щодо притягнення посадових осіб відповідача (носіїв умислу) до кримінальної відповідальності за свідоме укладення спірного договору з метою ухилитися від оподаткування або безпідставно отримати податкову вигоду.

З огляду на викладене, відповідач не надав суду доказів, які б свідчили про нікчемність договору від 01.03.2010 № 01/03-02, укладеного між позивачем та ПП «Епос-Транзит».

Підсумовуючи наведене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить висновку, що вимоги позивача про скасування податкового повідомлення-рішення від 25.08.2011 № 0000652301 форми «В1» та податкового повідомлення-рішення від 25.08.2011 № 0000642301 форми «Р» є обґрунтованими, а висновки судів попередніх інстанцій з даного приводу такими, що ґрунтуються на приписах матеріального права.

Оскільки суди попередніх інстанцій під час розгляду справи повно і правильно встановили обставини справи, та при ухваленні судових рішень не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, зазначена обставина відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

1. Касаційну скаргу Стахановської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області залишити без задоволення.

2. Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 04.10.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 19.12.2011 у справі № 2а-7764/11/1270 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис)Лосєв А.М. Судді (підпис)Бившева Л.І. (підпис) Шипуліна Т.М.