Постанова

від 08.10.2013 по справі 826/11701/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/9016/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Кармазін О.А.

Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

08 жовтня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі Зубрицькому Д.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Український кур'єр» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.08.2013 у справі за його адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду першої інстанції із позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Головного управління Міндоходів у м. Києві від 11.02.2013 № 0000772230 та № 0000762230.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.08.2013 у задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним вище судовим рішенням позивач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

В судове засідання сторони не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв'язку із чим, колегія суддів, на підставі ч. 6 ст. 12, ч. 1 ст. 41, ч. 4 ст. 196 КАС України розглядає справу за їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що зазначена апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ДПІ у Оболонському районі м. Києва ДПС проведено невиїзну позапланову документальну перевірку ТОВ «Український кур'єр» (код з ЄДР 32914969; адреса: 04205, м. Київ, Оболонський район, просп. Оболонський, 16) з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Агенство «Віасат» (код з ЄДР 36862548; адреса: 07300, Київська обл., м. Вишгород, вул. Ватутіна, 69) за період з 01.07.2009 по 31.08.2012.

За результатами перевірки складено акт від 22.01.2013 № 49/22-3/32914969, яким встановлено порушення позивачем п.п. 198.6, 200.1, 200.2 ПК України, що призвело до заниження ПДВ на загальну суму 258 181 грн., у т.ч. за квітень 2011 року - 83 046 грн., за травень 2011 року - на суму 86 463 грн., за червень 2011 року - 81 790 грн., за липень 2011 року - 36 882 грн. Крім того, ДПІ у Оболонському районі м. Києва ДПС прийшла до висновку про порушення позивачем п.п. 139.1.9. п. 138.1 ПК України, що призвело до заниження податку на прибуток на 312 620 грн., у т.ч. за 2 кв. 2011 року - 254 494 грн., 3 кв. 2011 року - 58 126 грн.

На підставі висновків акту перевірки 11.02.2013 ДПІ у Оболонському районі м. Києва ДПС було винесено податкові повідомлення-рішення:

- № 0000772230, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток» на 312 620 грн. за основним платежем,

- № 0000762230, відповідно до якого позивачу збільшено грошові зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на 258 181 грн. за основним платежем та на 9222 грн. за штрафними санкціями.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження факту виконання господарських зобов'язань за договорами із ТОВ «Агенство «Віасат», а тому винесенні ДПІ у Оболонському районі м. Києва ДПС податкові повідомлення-рішення є правомірними.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що у зв'язку з наявністю всіх документів, підтверджуючих здійснення господарських операцій ТОВ «Український кур'єр», позивач правомірно сформував податковий кредит, не порушуючи норми чинного законодавства, а тому висновок відповідача щодо нікчемності угод, укладених між позивачем та ТОВ «Агенство «Віасат» є неправомірним.

Колегія суддів вважає доводи апелянта обґрунтованими та не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 29.03.2011 між TOB «Український кур'єр» та TOB «Агентство «Віасат» було укладено договір № 31 про надання послуг, на підставі якого позивач здійснював придбання у TOB «Агентство «Віасат» послуг, що відносяться до комплексу кур'єрських послуг, а саме: сортування, фальцування, упакування поліграфічної продукції та контроль якості доставки продукції згідно з адресною програмою. Послуги придбавались з метою подальшого використання їх результатів у господарській діяльності позивача в межах його основного виду діяльності - здійснення кур'єрської діяльності.

На підтвердження факту виконання господарських зобов'язань за договором № 31 позивачем подано копії наступних документів: договору, додатки № 1-31 до договору (замовлення на надання послуг), акти виконаних послуг, податкові накладні, видаткові накладні на передачу продукції, звіти в електронній формі щодо контролю якості доставки продукції, платіжні доручення про оплату послуг.

Згідно з п. 198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 199.1 ст.199 ПК України у разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до сум податку, які платник має право віднести до податкового кредиту, включається та частка сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг в оподатковуваних операціях.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до п.198.6 ст. 198 ПК України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку, сплачених у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (податкові накладні, видаткові накладні, акти здачі-прийняття товару тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Закон України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон) поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст. 2).

Частиною 2 ст. 3 Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 1 Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст. 9 Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п. 2.15 та п. 2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Колегія суддів зазначає, що позивачем надано до суду першої інстанції належним чином оформлені документи первинного обліку, а отже доведено факт реального виконання умов договорів, що надає TOB «Український кур'єр» право на формування податкового кредиту по господарських операціях з TOB «Агентство «Віасат».

Крім того, згідно з ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до ст. 228 ЦК України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, - нікчемним.

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом із тим, за змістом частини 1 статті 208 ГК застосування цих санкцій можливе не за сам факт укладення зазначеної угоди, а лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Санкції, встановлені частиною 1 статті 208 ГК, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів), зокрема однією зі сторін договору, що є самостійним правопорушенням. Для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 цього Кодексу, необхідним є умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Виходячи із вищезазначених обставин справи, а також з того, що санкції є похідними від учинення нікчемного правочину, у даному випадку вони не можуть бути застосовані через недоведеність направленості оскаржуваного договору на досягнення мети, що суперечить інтересам держави та суспільства.

Колегія суддів зазначає, що укладений між позивачем та контрагентом договір не визнавався недійсним в судовому порядку, а тому доводи відповідача про його нікчемність є безпідставними, що не було враховано судом першої інстанції.

Посилання відповідача та мотиви суду першої інстанції щодо постанови про відкриття кримінальної справи по TOB «Агентство «Віасат», матеріали якої свідчать про відсутність в останнього ресурсів для виконання господарських операцій колегія суддів вважає безпідставними з огляду на те, що позивачеві не було і не могло бути відомо про це як на дату укладення договору (29.03.2011), так і в період здійснення діяльності за цим договором, адже постанову про відкриття кримінальної справи була винесена більш, ніж на рік пізніше дати укладення договору. Більш того, відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Обвинувачення не може грунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Відповідно до ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Отже, постанова про відкриття кримінальної справи не може мати наслідком визнання правочинів, укладених раніше недійсними, якщо це не буде прямо зазначено у вироку, винесеному судом за результатами розгляду такої справи.

Також, колегія суддів не бере до уваги мотиви суду першої інстанції про те, що у контрагента позивача відсутні власні або залучені трудові ресурси, власне або орендоване обладнання для сортування та виконання інших робіт/надання послуг згідно замовлень, власні або орендовані складські та офісні приміщення, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження протилежного з огляду на наступне.

Згідно пункту 2.2.2. договору № 31, укладеного між TOB «Український кур'єр» та TOB «Агентство «Віасат» виконавець (прим.: TOB «Агентство «ВІАСАТ») має право залучати до виконання замовлень третіх осіб без погодження замовника. При цьому, виконавець залишається відповідальним перед замовником за надання послуг при залученні третіх осіб.

Отже, виконавець міг надавати послуги за договором і без наявності власних ресурсів, а шляхом залучення від свого імені третіх осіб, що не заборонено чинним законодавством та прямо передбачено умовами договору. Більш того, належними доказами наявності у контрагента відповідних ресурсів та/або залучення ним третіх осіб (субпідрядників) до виконання послуг можуть слугувати виключно документи бухгалтерської та податкової звітності контрагента, його відповідні реєстраційні документи, платіжні доручення про оплату послуг субпідрядників тощо. З суті таких документів вбачається, що позивач не має та не може мати доступу до таких документів. В свою чергу, доступ до таких документів має відповідач, якого і було судом першої інстанції зобов'язано їх надати, однак, останнім дані вимоги проігноровано.

Доводи відповідача про те, що перевезення позивачем продукції, відносно якої обумовлювалось виконання контрагентом робіт із сортування та інших робіт/послуг повинно бути підтверджене транспортними документами є необгрунтованими з огляду на те, що відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997, товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно із пп. 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом передається Перевізнику.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат платників податку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи, обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Аналогічна правова позиція висловлена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.06.2012 у справі № К-27230/10.

Колегія суддів зазначає, що посилання відповідача на недекларування контрагентом податкових зобов'язань по взаємовідносинах з ТОВ «Український кур'єр», що свідчить про нездійснення ним господарської діяльності є також безпідставними з огляду на наступне.

У довідці Вищого адміністративного суду України від 15.04.2010 «Про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм Закону «Про податок на додану вартість» зазначено, зокрема, що ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку, при цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справі № 21-47а10, відповідно до якої чинне законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентом.

Згідно до ч. 2 ст. 161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не занижено суму податку на додану вартість та податку на прибуток, а договір, укладений між позивачем та TOB «Агентство «ВІАСАТ» не є нікчемним, як протиправно вважає відповідач, а тому податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Головного управління Міндоходів у м. Києві від 11.02.2013 № 0000772230 та № 0000762230 підлягають скасуванню.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт правомірності винесення податкових повідомлень-рішень від 11.02.2013 № 0000772230 та № 0000762230.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції вирішив скасувати її та ухвалити нове рішення, оскільки судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Український кур'єр» задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.08.2013 - скасувати та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Головного управління Міндоходів у м. Києві від 11.02.2013 № 0000772230 та № 0000762230.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В.В.

Шурко О.І.

Головуючий суддя Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.