Постанова

від 28.10.2013 по справі 906/987/13

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" жовтня 2013 р. Справа № 906/987/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Мельник О.В.

суддя Розізнана І.В. ,

суддя Грязнов В.В.

при секретарі судового засідання Яремі Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "СТС-Генпідряд" на рішення господарського суду Житомирської області від 16.09.2013р. у справі №906/987/13

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Інтергіпс-Україна"

до товариства з обмеженою відповідальністю "СТС-Генпідряд"

про стягнення 56113,08 грн.

за участю представників сторін:

позивача - Захарова І.Ф.

відповідача - не з"явився,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтергіпс-Україна" звернулось з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СТС-Генпідряд" про стягнення 56113,08 грн..

Рішенням господарського суду Житомирської області від 16.09.2013 року (суддя Тимошенко О.М.) позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "СТС-Генпідряд" на користь ТОВ "Інтергіпс-Україна" 47501,62грн. боргу, 3036,20грн. пені, 612,97грн. 3% річних, 4750,16грн. штрафу, 1714,00грн. судового збору. В задоволенні позову в частині стягнення 95,00грн. інфляційних, 19,52грн. 3% річних, 97,61грн. пені - відмовлено.

Своє рішення в частині стягнення основного боргу в сумі 47501,62 грн. суд першої інстанції нормативно обґрунтував положеннями ст.ст. 509,525,526,692,712 ЦК України, ст.193 ГК України, встановивши що, починаючи з 25.01.2013 року відповідачем не були виконані зобов'язання по оплаті отриманого товару за договором поставки від 13.12.2012 року. Не погодившись із визначеною позивачем датою виникнення зобов'язання з оплати поставленого товару (21.01.2013 року), суд на підставі п. 5.5 договору та ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 232 ГК України визначив вказану дату (25.01.2013 року), й здійснив власний перерахунок розміру пені, яку стягнув частково в сумі - 3036,20 грн. та задовольнив повністю вимогу про стягнення штрафу в сумі 4750,16 грн., що становить 10% від суми боргу. Крім того, обрахувавши розмір 3% річних, починаючи з 25.01.2013 року, й частково задовольнивши відповідну вимогу, суд стягнув з відповідача 612,97грн.. Поряд з тим, судом відмовлено в стягненні інфляційних на суму боргу з підстав відсутності інфляційних процесів у спірний період.

Відповідач з прийнятим рішенням господарського суду не погодився та подав апеляційну скаргу в якій просить його скасувати та прийняти нову постанову, якою в позові відмовити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого суду обставинам справи, неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до прийняття незаконного рішення. Апелянт зокрема вказує, що між сторонами виникли правовідносини з купівлі - продажу на підставі видаткової накладної, як це передбачено п. 2 ст. 639 ЦК України, й тому за відсутності погодженого сторонами строку виконання зобов'язання з оплати придбаного товару, на підставі ч. 2 ст. 530 ЦК України обов'язок з оплати вартості товару настає лише після пред'явлення відповідної вимоги. Вказує на невиконання позивачем вимоги п.3.4.3 договору щодо повідомлення постачальником покупця про готовність товару для відвантаження.

Представник апелянта на розгляд апеляційної скарги до суду не з'явився, про поважність причин своєї неявки суд не повідомив, хоча про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу в якому просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення посилаючись на те, що рішення суду є законним та обґрунтованим, оскільки винесено в повній відповідності з нормами матеріального та процесуального права, при цьому були належним чином з'ясовані та доведені всі обставини, що мають значення для справи.

Розглянувши апеляційну скаргу та відзив на неї, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Апеляційним судом встановлено, що 13.12.2012 року між ТОВ "Інтергіпс-Україна", як постачальником та ТОВ "СТС-Генпідряд", як покупцем укладено договір поставки №131201, за умовами якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти й оплатити його в повному обсязі. Загальна сума за товар складає 161417,12 грн., в тому числі ПДВ.(п.1.7. договору). Вид, кількість та вартість товару було узгоджено сторонами в специфікації, яка є додатком до договору поставки.

Порядок здійснення оплати визначений у п. 3.4. договору, за яким, перший авансовий платіж у розмірі 14756 грн. в т.ч. ПДВ покупець сплачує протягом трьох календарних днів, з моменту отримання рахунку - фактури, а другий авансовий платіж в розмірі 47000 грн., в т.ч. ПДВ покупець оплачує протягом трьох календарних днів, з моменту отримання рахунку - фактури, який виставляється постачальником після письмового повідомлення покупця про поставку. Крім того, згідно з п. 3.4.3, третій остаточний платіж в розмірі 99661,12 грн., в т.ч. ПДВ покупець сплачує протягом п'яти банківських днів з дня повідомлення постачальником покупцю про готовність товару до відвантаження.

Позивачем не було надано суду доказів у підтвердження надіслання відповідачу повідомлення про готовність товару до відвантаження, однак, колегія суддів приймає до уваги наступне.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що 13.01.2013 року відповідач перерахував кошти в сумі 99159,50грн. в рахунок майбутньої поставки товару.

21.01.2013 року позивачем, як постачальником для відповідача було виписано рахунок - фактуру № СФ-13003566 на суму 146661,12 грн., на підставі якої за видатковою накладною №000163575 від 21.01.2013 року відповідач отримав товар на вказану суму. При цьому, вид товару ("ОРТІМА Vector 95 RH"), його кількість (1392 шт.) та ціна без ПДВ (87,8 грн.), що вказані у рахунку фактурі та видатковій накладній повністю узгоджується із вказаною вище специфікацією, що є додатком до договору поставки від 13.12.2012 року.

Враховуючи те, що доказів існування між сторонами інших правовідносин з поставки матеріали справи не містять, колегія суддів дійшла висновку, що вказана поставка була здійснена у виконання сторонами зобов'язань за договором від 13.12.2012 року.

Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі - продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується

При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

Посилання відповідача на те, що в силу положень п. 3.4.3 договору поставки в нього не виникло зобов'язання по оплаті товару, вірно не прийняте до уваги судом першої інстанції. При цьому, колегія суддів враховує, що визначений у п. 3.4.3 договору порядок та строк остаточної оплати товару міг бути застосований за умови повідомлення постачальником покупця про готовність товару до відвантаження, тобто за умов, коли товар покупцеві ще переданий не був.

Положення п. 3.4.3 договору поставки не регулюють спірні правовідносини та не визначають момент виникнення зобов'язань по оплаті вже поставленого товару.

Отже, враховуючи те, що товар за вказаною вище видатковою накладною відповідачем вже було фактично отримано, колегія суддів вважає, що обов'язок по оплаті поставленого йому товару у відповідності до вимог ч. 1 ст. 692 ЦК України виник з 21.01.2013 року, тобто з моменту прийняття товару.

Вказані обставини не були враховані судом першої інстанції повною мірою, у зв'язку з чим, суд дійшов помилкового висновку про те, що момент виникнення зобов'язання з оплати поставленого товару у відповідача виник з 25.01.2013 року.

Проаналізувавши вищевказані обставини справи та вимоги чинного законодавства, колегія апеляційного господарського суду приходить до висновку, що вирішуючи спір в частині стягнення основного боргу, суд першої інстанції вірно враховував положення ст.ст. 173, 193 ГК України, ст.ст. 509, 525, 526, 527 ЦК України щодо законодавчого визначення поняття зобов'язання, його порушення відповідачем та недопустимості односторонньої відмови від виконання зобов'язання, тому вірним є висновок суду першої інстанції про те, що з відповідача на підставі ст. 712 ЦК України підлягає стягненню основний борг в сумі 47501,62грн.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Враховуючи те, що прострочення основного боргу має місце більше 10 календарних днів, на підставі п. 5.5. договору поставки, ст. 549 ЦК України суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність стягнення з відповідача штрафу в розмірі 10% від не перерахованої ним частини платежу, що становить 4750,16 грн ..

Крім того, вірним є також висновок суду, зроблений на підставі ст. 625 ЦК України, наказу Держкомстату від 27.07.2007 р., № 265 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін"з урахуванням правової позиції, викладеної в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 року № 62-97р "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", про те, що інфляційні процеси за період з лютого 2013 року по липень 2013 року не відбувались, тому в задоволенні вимоги про стягнення 95 грн. інфляційних нарахувань судом відмовлено правильно.

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частиною шостою статті 232 ГК України.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафних санкцій надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України.

Судом першої інстанції вірно встановлено фактичне порушення виконання зобов'язання з оплати боргу відповідачем, однак, враховуючи помилково визначений судом початок перебігу строку виконання зобов'язання, та з уваги на те, що зобов'язання з оплати поставленого товару у відповідача виникло 21.01.2013 року, колегія суддів на підставі положення п. 5.5. договору поставки, ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 232 ГК України погоджується з математично вірним розрахунком розміру пені , наданим позивачем та вважає, що позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню повністю шляхом стягнення з відповідача 3133,81 грн ., а рішення суду у відповідній частині - зміні.

З цієї ж підстави, з урахуванням положень ч. 2 ст. 625 ЦК України оскаржуване рішення в частині стягнення 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання також підлягає зміні. Перевіривши відповідний математичний розрахунок, що наданий позивачем в цій частині суд апеляційної інстанції, вважає його вірним, а тому з відповідача підлягає стягненню 632,49 грн. річних .

На підставі ч. 1 ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з оплатою судового збору покладаються на відповідача пропорційно сумі задоволених вимог, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1714,7 грн. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції.

Враховуючи те, що висновки суду першої інстанції про момент виникнення зобов'язання з оплати боргу не відповідають обставинам справи, й судом помилково не застосовано до спірних правовідносин положення ч. 1 ст. 692 ЦК України, керуючись ст.99, 101, п41 ст.103,, п. 3, п. 4 ст. 104, ст.105 Господарського процесуального кодексу України Рівненський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "СТС-Генпідряд" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Житомирської області від 16.09.2013р. у справі №906/987/13 в частині стягнення пені, 3 % річних та судового збору змінити, виклавши пункти 2, 3 його резолютивної частини у наступній редакції: "Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "СТС-Генпідряд" (12201, Житомирська область, Радомишльський район, м.Радомишль, вул.Котовського,35; фактична адреса: 02068,м.Київ,вул.Урлівська,8,офіс123; код 32375423) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Інтергіпс-Україна" (03038, м.Київ, Солом'янський район, вул.Нововокзальна,21; код 31204496): 3122,81грн. пені, 632,49грн. 3% річних, 1714,70грн. судового збору".

Виключити з п. 3 резолютивної частини рішення вказівку про відмову в задоволенні позову в частині стягнення 19,52грн. 3% річних, 97,61грн. пені.

У решті рішення залишити без змін.

Доручити господарському суду Житомирської області видачу судових наказів.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Справу №906/987/13 повернути до господарського суду Житомирської області.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Розізнана І.В.

Суддя Грязнов В.В.