Постанова

від 07.04.2009 по справі 3/127-07

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

3/127-07

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 07 квітня 2009 р.                                                                                    № 3/127-07  

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. –головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.

розглянув касаційну скаргу приватного підприємства “Телерадіокомпанія “Сумські кабельні телемережі”, смт Свеса Ямпільського району Сумської області (далі –Підприємство)

на ухвалу господарського суду Сумської області від 15.12.2008 та

постанову Харківського апеляційного господарського суду від 02.02.2009

за скаргою Підприємства

на дії Ковпаківського відділу державної виконавчої служби Сумського міського управління юстиції, м. Суми (далі –відділ ДВС)

зі справи  № 3/127-07

за позовом відкритого акціонерного товариства “Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе”, м. Суми (далі –Товариство)

до Підприємства

про врегулювання переддоговірного спору.

ВСТАНОВИВ:

Підприємство звернулося до господарського суду Сумської області зі скаргою (в порядку статті 1212 Господарського процесуального кодексу України, далі –ГПК України), в який просило скасувати постанову про арешт коштів боржника від 03.11.2008 ВП № 5966619, винесену старшим державним виконавцем відділу ДВС (далі –Постанова від 03.11.2008).

Ухвалою названого господарського суду від 15.12.2008 (суддя Левченко П.І.), залишеною без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 02.02.2009 (колегія суддів у складі: Могилєвкін Ю.О. –головуючий, судді Пушай В.І. і Плужник О.В.), у задоволенні скарги відмовлено. У прийнятті відповідних судових рішень попередні судові інстанції виходили з відсутності порушень чинного законодавства у винесенні Постанови від 03.11.2008.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Підприємство просить оскаржувані ухвалу та постанову названих судових інстанцій з даної справи скасувати і прийняти нове рішення, яким скаргу Підприємства задовольнити, скасувавши Постанову від 03.11.2008. Касаційну скаргу мотивовано неправильним застосуванням місцевим та апеляційним господарськими судами норм матеріального права, невірною юридичною оцінкою ними обставин справи та недостатньою повнотою встановлення таких обставин.

У письмових запереченнях на касаційну скаргу Товариство зазначає про безпідставність її доводів, відповідність дій державного виконавця вимогам чинного законодавства і просить оскаржувані ухвалу і постанову залишити без змін, а скаргу –без задоволення.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи.

Представники учасників судового процесу в судове засідання не з'явилися.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судовими інстанціями у справі встановлено, що:

- рішенням господарського суду Сумської області від 24.05.2007 у даній справі було частково задоволено позов Товариства до Підприємства і з останнього стягнуто, зокрема: 42, 50 грн. витрат з державного мита; 59 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу;

- 05.06.2007 названим господарським судом було видано наказ № 3/127-07 на стягнення відповідних сум з Підприємства;

- на час розгляду справи юридична адреса Підприємства була така: м. Суми, вул. Ковпака, 85, кв. 30, і цю адресу було зазначено в рішенні та в наказі господарського суду;

- у своїй скарзі Підприємство зазначає, що:

“на даний час” його юридична адреса є такою: смт Свеса Ямпільського району Сумської області, вул. Горького, 7, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи, виданого 20.12.2007 у зв'язку зі зміною місцезнаходження Підприємства;

з огляду на це Постанова від 03.11.2008 є протиправною і підлягає скасуванню, оскільки згідно зі статтею 20 Закону України “Про виконавче провадження” виконавчі дії проводяться за місцезнаходженням постійно діючого органу юридичної особи;

Підприємство не отримувало будь-яких виконавчих документів, зокрема, постанови про відкриття виконавчого провадження;

- 08.01.2008 та 18.01.2008 до відділу ДВС надійшли заяви Товариства про примусове виконання судових рішень (наказів) господарського суду Сумської області;

- на підставі статей 3, 18, 24 названого Закону державним виконавцем 08.01.2008 та 21.01.2008 винесено постанови про відкриття виконавчого провадження, копії яких направлено Підприємству за адресою, зазначеною в наказах господарського суду; поштові відправлення до відділу ДВС повернуто не було, що давало підстави вважати, що копії постанов було отримано Підприємством, але воно не виконало рішення суду в добровільному порядку;

- відтак державний виконавець виніс Постанову від 03.11.2008, направивши копію до установ банків і сторонам до відома.

Судом апеляційної інстанції додатково встановлено, що:

- на час розгляду даної справи в господарському суді адреса Підприємства була така: м. Суми, вул. Ковпака, 85; це підтверджується, зокрема, надісланими Підприємством (відповідачем у справі) під час розгляду останньої клопотанням та відзивом на позов (а. с. 53, 54), іншими матеріалами справи; при цьому будь-якого документа із зазначенням іншої адреси Підприємство суду не надало, у зв'язку з чим цю адресу й було вказано господарським судом у наказі від 05.06.2007 № 3/127-07;

- Підприємством не подано доказів неотримання ним копій постанов з відділу ДВС.

Згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 “Про судове рішення” таке рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановленні обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення з відповідними вимогами не узгоджуються з урахуванням такого.

1) Відповідно до частини першої статті 30 Закону України “Про виконавче провадження” державний виконавець, починаючи виконувати рішення, повинен пересвідчитися, чи отримана боржником копія постанови про відкриття виконавчого провадження і чи здійснені ним дії, спрямовані на добровільне виконання рішення у встановлений постановою строк відповідно до статті 24 цього Закону.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи не з'ясовано, чи пересвідчився, і якщо так, - то яким чином державний виконавець відділу ДВС, починаючи виконувати судові рішення, в отриманні Підприємством копії постанови про відкриття виконавчого провадження. Посилання відділу ДВС на те, що неповернення відповідних поштових відправлень “давали підстави вважати, що копії постанов були отримані відповідачем (боржником)”, має характер припущення, а судове рішення не може ґрунтуватися на припущенні.

Неправильним у зв'язку з викладеним є й посилання апеляційного господарського суду на статтю 30 Закону України “Про виконавче провадження”, якою нібито “встановлено право боржника, в разі неотримання ним копії постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження, на звернення до ДВС з заявою щодо поновлення останнім строку на добровільне виконання рішення”. По-перше, ні про яке таке “право” боржника у зазначеній статті не йдеться. По-друге, частина друга цієї статті стосується виключно випадків несвоєчасного одержання боржником постанови про відкриття виконання провадження, а про неотримання взагалі ним такої постанови у відповідній нормі нічого не зазначено.

2) Скаржником також зазначається про наявність у матеріалах даної справи листа Державної податкової інспекції в м. Суми від 26.01.2008, адресованого нею відділу ДВС (на запит останнього), в якому, за твердженням скаржника, зазначається: “за вказаними в запиті реквізитами (адреса, ідентифікаційний номер) ПП “Телерадіокомпанія “Сумські кабельні телемережі” на обліку не значиться. Підприємство перейшло до Ямпільського відділення Шосткінської МДПІ”.

Проте відповідні обставини господарськими судами не перевірені й не з'ясовані; тим часом вони є істотними для правильного розгляду даної справи з огляду на таке:

- згідно з частиною четвертою статті 20 Закону України “Про виконавче провадження” якщо у процесі виконавчого провадження змінилися місце проживання чи місцезнаходження боржника, місце його роботи або з'ясувалося, що майно боржника, на яке можна звернути стягнення, відсутнє, державний виконавець негайно складає про це акт і не пізніше наступного дня надсилає виконавчий документ разом з копією цього акта до органу Державної виконавчої служби за новим місцем проживання чи місцезнаходженням боржника, місцем його роботи чи місцем знаходження майна боржника, про що одночасно повідомляє стягувача та орган, який видав виконавчий документ;

- водночас направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби пунктом 10 частини першої статті 37 названого Закону визначено як підставу для закінчення виконавчого провадження;

- відповідно до статті 5 Закону України “Про систему оподаткування” взяття на облік юридичних осіб як платників податків, зборів (обов'язкових платежів) в органах державної податкової служби здійснюється на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором згідно із Законом України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців”;

- згідно з Порядком обліку платників податків, зборів (обов'язкових платежів), затвердженим наказом Державної податкової адміністрації України від 19.02.1998 № 80:

місцем обліку платників податків є відповідний орган державної податкової служби за зареєстрованим місцезнаходженням юридичної особи (пункт 3.5);

узяття на облік як платників податків юридичних осіб здійснюється за їх місцезнаходженням відповідними органами державної податкової служби після внесення відомостей про них до Єдиного державного реєстру або, у випадках, передбачених законодавством, після присвоєння ідентифікаційних кодів за Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України;

- отже, якщо згаданий лист дійсно направлявся до відділу ДВС, як про це стверджує скаржник, то державний виконавець перш ніж виносити Постанову від 03.11.2008, мав передбаченими Законом України “Про виконавче провадження” (зокрема, статтею 5) засобами перевірити наявність або відсутність підстав для закінчення виконавчого провадження та передачі виконавчого документа до органу Державної виконавчої служби за новим місцезнаходженням боржника.

Отже, не з'ясувавши належним чином обставин, що входили до предмету доказування в даній справі, попередні судові інстанції припустилися неправильного застосування вимог частини першої статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Відтак у Вищого господарського суду України відсутні підстави для висновку про правильність застосування названими судовими інстанціями й норм матеріального права, в тому числі Закону України “Про виконавче провадження”.

Касаційна ж інстанція згідно з частиною другою статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню на підставі частини першої статті 11110 ГПК України, а справу слід передати на новий розгляд до суду першої інстанції. У такому розгляді суду необхідно врахувати викладене, встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку, правильно застосувати норми матеріального і процесуального права та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 1117 –11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу приватного підприємства “Телерадіокомпанія “Сумські кабельні телемережі” задовольнити частково.

2. Ухвалу господарського суду Сумської області від 15.12.2008 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 02.02.2009 зі справи № 3/127-07 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Сумської області.

Суддя                                                                                              В. Селіваненко

Суддя                                                                                              І. Бенедисюк

Суддя                                                                                              Б. Львов