Ухвала

від 22.10.2013 по справі 802/2806/13-а

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 802/2806/13-а

Головуючий у 1-й інстанції: Вергелес А.В.

Суддя-доповідач: Совгира Д. І.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2013 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Совгири Д. І.

суддів: Матохнюка Д.Б. Мельник-Томенко Ж. М.

при секретарі: Лозінській Н.В.

за участю представників сторін:

позивач : Давискиба Віталій Васильович

відповідач (апелянт) : Радзіковська Інна Тимофіївна

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 19 липня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Агрикола" до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрикола" звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 19 липня 2013 року адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю "Агрикола" задоволено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись при цьому на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, які мають значення для справи та порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

Представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги та просив суд її задовольнити. Також зазначено, що згідно Указу Президента України від 18 березня 2013 року № 141/2013 "Про міністерство доходів і зборів України", постанови Кабінету Міністрів України від 20 березня 2013 року № 229 "Про утворення територіальних органів Міністерства доходів і зборів" реорганізовано шляхом приєднання до відповідних територіальних органів Міністерства доходів і зборів територіальні органи Державної податкової служби та Державної митної служби - Вінницьку об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Вінницькій області. Враховуючи вищевикладене та статтю 55 КАС України просив замінити Вінницьку об'єднану державну податкову інспекцію Вінницької області Державної податкової служби на її правонаступника - Вінницьку об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Вінницькій області.

Представник позивача заперечував проти задоволення вищевказаної апеляційної скарги та просив суд залишити її без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 05 липня 2013 року без змін.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, які прибули в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Відповідно до статті 55 КАС України, у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.

Отже, заявлене представником відповідача клопотання не суперечить вимогам закону, тому суд допускає заміну Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби її правонаступником Вінницькою об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Вінницькій області.

Частиною 1 ст. 195 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, та підтверджується матеріалами справи, в період з 24.05.2013 р. по 27.05.2013 р. Вінницькою ОДПІ Вінницької області Державної податкової служби було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "Агрикола" (код ЄДРПОУ 37898271) з питань достовірності та повноти нарахування сум податку на додану вартість по взаєморозрахункам з ТОВ "Амадеус Квадро" (код ЄДРПОУ 37461066) за квітень 2012 року.

Перевірка здійснювалась згідно з Наказом Вінницької ОДПІ Вінницької області Державної податкової служби від 24.05.2013 року №1825/22 головним державним податковим ревізором-інснектором, радником податкової служби 3 рангу відділу перевірок платників податків управління податкового контролю Вінницької ОДПІ Вінницької області Державної податкової служби Островським Олександром Володимировичем на підставі п.п.78.1.12. п.78.4 п.78.1 ст.78., п.82.2 ст.82 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-УІ із змінами та доповненнями.

По закінченню документальної позапланової невиїзної перевірки було складено Акт №1956/22-02/37898271 від 31.05.2013 р.

Як вбачається з Акту перевірки, податковим органом встановлено порушення п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього на суму 96941, 00 грн., в тому числі за квітень 2012 року на суму 96941, 00 грн.

Вінницькою ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення №0002922202 від 11.06.2013 р., яким збільшено позивачу грошове зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 121176, 00 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 96941, 00 грн., за штрафними санкціями - 24235, 00 грн.

Задовольняючи вищевказаний адміністративний позов суд першої інстанції дійшов висновку, що суб'єкт владних повноважень, який заперечує проти позову не довів, що діяв у межах Закону, а тому дії відповідача щодо винесення оскаржуваного податкового повідомлення - рішення є протиправними, а рішення за цих обставин повинно бути скасоване. Колегія суддів погоджується з вищевказаним висновком.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що між ТОВ «Амадеус Квадро» (Продавець) та ТОВ «Агрикола» (Покупець) укладено договір купівлі-продажу №2/4-А від 02.04.2012 року.

Відповідно до п. 1.1 вказаного Договору Продавець (ТОВ «Амадеус Квадро») зобов'язується передавати погодженими партіями товар у власність Покупця (ТОВ «Агрикола»), а Покупець зобов`язується приймати товар і сплачувати за нього визначену грошову суму (ціну товару). Найменування товару, його кількість і ціна вказуються в Специфікаціях (видаткових накладних), які є невід`ємною частиною даного Договору. Якість товару відповідає сертифікату якості або іншому обов'язковому документу, вказаному в Специфікації (накладній). Специфікації (накладні) можуть містити і іншу інформацію про товар, в тому числі категорію насіння, їх схожість, вологість.

На виконання вказаного Договору, з врахуванням додатку №1 до Договору купівлі-продажу №2/4-А від 02.04.2012р., ТОВ «Амадеус Квадро» передано, а ТОВ «Агрикола» отримано товар «Дімі 58 к.е. (10л) (5л)» в кількості 13 200 л (кг) на загальну суму 581644, 80 грн. (в т.ч. ПДВ в сумі 96940, 80 грн.), що підтверджується видатковою накладною №10/04-2 від 10.04.2012р.

В свою чергу, ТОВ «Агрикола» здійснено оплату придбаного товару на загальну суму 581644, 80 грн., що підтверджується платіжним дорученням №156 від 13.04.2012р.

Податковий кредит в сумі 96940, 80 грн. було сформовано на підставі податкової накладної № 6 від 10.04.2012р., яка також була надана позивачем.

Як вбачається з п. 4 Додатку № 1 від 02.04.2012 року до Договору купівлі продажу №2/4-А від 02.04.2012р., Продавець здійснює поставку Товару на умовах СРТ на склад Покупця (Вінницька область, селище Липовець, вул. Привокзальна, 25 Б) площею 50 кв.м., який знаходиться у володінні та користуванні ТОВ «Агрикола», згідно укладеного договору здачі в оперативну оренду основних фондів за №2110/1 від 21.10.2011р. з ТОВ «Беннета».

У ТОВ «Беннета» наявні правовстановлюючі документи на вищевказане складське приміщення та прилеглу земельну ділянку, а саме: свідоцтво про право власності №1 від 18.03.2008р., реєстраційне посвідчення ВООБТІ від 24.04.2008 року на будівлю складу з підвалом, що розташована за адресою: Вінницька область, м. Липовець, вул. Привокзальна, 25 та державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,2349 га по вул. Привокзальна, 25 у м. Липовець Вінницької області з цільовим призначенням «для комерційного використання» серії ЯБ №674168 від 27.12.2006р. (а.с. 48-50).

Відповідно до ліцензії серії АВ №593637, ТОВ «Агрикола» здійснює господарську діяльність щодо торгівлі пестицидами та агрохімікатами (тільки регуляторами росту рослин).

В своїй господарській діяльності позивач використовує власні та орендовані транспортні засоби, також користується транспортними послугами інших перевізників. На підтвердження чого в матеріалах справи наявні копії свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів, витяг з балансу товариства від 17.06.2013р., договір оренди транспортного засобу від 03.03.2012р. укладений між гр. ОСОБА_5 та ТОВ «Агрикола», договір на транспортне обслуговування №5 від 01.12.2011р. укладений між ТОВ «Агрикола» та ФОП ОСОБА_6 та договір №3 від 01.03.2012 року укладений між ТОВ «Агрикола» та ФОП ОСОБА_7 про надання послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом по території України.

В подальшому придбаний позивачем товар у ТОВ «Амадеус Квадро» реалізовувався відповідно до замовлень контрагентів.

06.03.2012 року ТОВ «Агрикола» (постачальник) та СТОВ «Кряж і К» (покупець) уклали договір поставки №9. Відповідно до п. 1.1 Договору постачальник зобов'язується передати у власність покупця засоби захисту рослин (надалі - Товар), а покупець зобов`язується прийняти Товар і оплатити його на умовах даного Договору.

Згідно видаткової накладної №68 від 10.04.2012 року на суму 303420, 60 грн. в т.ч. ПДВ -50570, 10 грн., була виписана податкова накладна №77 від 10.04.2012р. на суму 303420, 60 грн., в т.ч. ПДВ - 50570, 10 грн. Товар оплачений, що підтверджується платіжним дорученням №11713 від 17.04.2012р. на суму 303420, 60 грн. в т. ч. ПДВ - 50570, 10 грн. Транспортування товару здійснювалось за рахунок продавця, в підтвердження чого в матеріалах справи міститься ТТН від 10.04.2012р.

06.03.2013 р. ТОВ «Агрикола» також укладено договори поставки засобів захисту рослин з СТОВ «Чернівчанка-Агро», з СТОВ «Агрофірма «Кряж-Агро-1», СТОВ «Качківське», СТОВ «Мрія».

Товарно - матеріальні цінності реалізовані відповідно до видаткових накладних №№63, 65, 66, 67 від 10.04.2012р. та податкових накладних №№73, 74, 75, 76 від 10.04.2012р.

Факт реалізації товару підтверджується також Актами приймання-передачі оформлених відповідно Договорів поставки з СТОВ «Кряж і К», СТОВ «Чернівчанка-Агро», з СТОВ «Агрофірма «Кряж-Агро-1», СТОВ «Качківське», СТОВ «Мрія».

Згідно банківських виписок товарно - матеріальні цінності за вищевказаними договорами оплачені.

Поставка товару вищевказаним контрагентам здійснювалась відповідно договору з ФОП ОСОБА_7 про надання послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом по території України №3 від 01.03.2012 року, що підтверджується товарно-транспортними накладними №№Р64, Р65, Р66, Р67 від 10.04.2012р.

Автотранспортні послуги надані ФОП ОСОБА_7 позивачу підтверджуються Актом № ОУ-0000013 здачі-прийняття робіт (надання послуг) на загальну суму 3420, 00 грн. та платіжним дорученням №145 від 11.04.2012р.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 44.1 ст. 44 ПК України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктами 200.1 - 200.4 ст.200 ПК України визначено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду. Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до пункту 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, яка згідно з пунктом 201.6 статті 201 Податкового кодексу України є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (пункт 201.10 ст. 201 ПК України).

Отже, за відсутності доказів проведення посадовими особами чи представниками позивача фіктивних господарських операцій та при наявності належним чином оформлених первинних документів по операціям з купівлі товарів (робіт, послуг), які передбачені правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку, висновок податкового органу про завищення позивачем податкового кредиту за такими операціями не може вважатися законним та обґрунтованим.

Лише встановлення в ході судового розгляду на підставі належних доказів факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або факту його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх доказах, які одержані з дотриманням закону.

Вказана правова позиція узгоджується з правовими позиціями викладеними в постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справі № 21-47а10 та в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.11.2012 року у справі № 2а-8203/11/1470 (К/9991/56923/12).

Стосовно посилання податкового органу на неможливість здійснення контрагентами зобов'язань за договорами з позивачем, колегія суддів зазначає, що податкове законодавство не ставить в залежність право віднесення сплачених сум ПДВ до податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Відповідно до матеріалів справи, відповідачем під час перевірки не були дослідженні первинні документи цього підприємства.

Включення до складу податкового кредиту сум ПДВ є правом окремо взятого платника податків і не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету або встановлено порушення податкового законодавства з боку контрагенту, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у зв'язку з невиконанням своїх обов'язків його контрагентами , в тому числі не нарахування і несплата податкових зобов'язань останніми, порушує право особи мирно володіти своїм майном, що міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20.03.1952 р. (надалі - Протокол 1 до Конвенції), яка є частиною національного законодавства згідно із ст.9 Конституції України. Зокрема, ст.1 Протоколу до конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права".

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі "Інтерсплав проти України", якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку. Таким чином, ЄСПЛ чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) на час здійснення господарської операції з придбання товару не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність будь-якого з контрагентів.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування валових витрат та податкового кредиту у зв'язку з придбанням товарів та робіт у випадку, коли останній має необхідні документальні підтвердження розміру таких витрат і податкового кредиту (рішення Верховного Суду України від 31.01.2011 у справі № 21-47а10).

Відповідач не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про порушення його контрагентами вимог податкового законодавства та невідображення в податковому обліку операцій з поставки товару позивачеві, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди.

Посилання відповідача на те, що у контрагента позивача відсутні працівники, складські приміщення, устаткування, необхідного для здійснення фінансово-господарської діяльності, про що свідчить акт перевірки, колегія суддів зазначає, що відсутність інформації про складські приміщення та виробничі потужності, не є достатнім свідченням неможливості виконання договору, оскільки одні лише ці відомості не є достатнім доказом відсутності чи наявності будь-яких видів майна у суб'єкта господарювання та є лише припущенням

Колегія суддів зазначає, що відсутні приписи які б вимагали від контрагента позивача наявності виробничих потужностей та певних основних засобів, як і те що відповідачем не доведено, що виконання господарських операцій по виконаю робіт вимагало наявності певної кількості працівників у штаті контрагентів позивача. Тобто з вищевикладеного вбачається, що відповідачем не доведено недостатність працівників контрагента та відсутність інших умов для здійснення господарських операцій з позивачем.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Враховуючи викладене відповідач не довів правомірність спірних податкових повідомлень-рішень. В той же час позовні вимоги позивача є обґрунтованими, підтверджені належними доказами, відповідають вимогам чинного законодавства, а тому підлягають до задоволення.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області, - залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 19 липня 2013 року, - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 29 жовтня 2013 року.

Головуючий суддя Совгира Д. І.

Судді Матохнюк Д.Б.

Мельник-Томенко Ж. М.