Постанова

від 28.10.2013 по справі 922/1971/13

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" жовтня 2013 р. Справа № 922/1971/13

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Пелипенко Н.М., суддя Івакіна В.О., суддя Тихий П.В.

при секретарі Новикова Ю.В.

за участю:

прокурора - Маматов М.О., посвідчення № 019205 від 31.07.2013 р.

представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився

3-х осіб - не з'явилися

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу першого заступника прокурора м. Харкова (вх. № 2613Х/1-43) на рішення господарського суду Харківської області від 29 липня 2013 року у справі № 922/1971/13

за позовом Обслуговуючого кооперативу "Гаражний кооператив "Лідер Плюс", м. Харків

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

1. Інспекція державного архітектурно - будівельного контролю у Харківській області

2. ОСОБА_1, м. Харків

3. ОСОБА_2, м. Харків

4. ОСОБА_3, м. Харків

5. ОСОБА_4, м. Харків

6. ОСОБА_5, м. Харків

7. ОСОБА_6, м. Харків

8. ОСОБА_7, с. Кам'яна Яруга, Чугуївський район, Харківська область

9. ОСОБА_8, м. Харків

10. ОСОБА_9, м. Харків

11. ОСОБА_10, м. Зміїв, Харківська область

12. ОСОБА_11, м. Харків

до Харківської міської ради, м. Харків

про визнання права власності

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Обслуговуючий кооператив "Гаражний кооператив "Лідер Плюс" (позивач) звернувся до господарського суду Харківської області із позовною заявою до відповідача - Харківської міської ради, в якій просив визнати за позивачем право власності на нежитлові приміщення: літ. "А-1", які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, що складаються з гаражних боксів площею 225 кв.м., де НОМЕР_1 складає 28,3 кв.м., № складає 32,3 кв.м., НОМЕР_2 складає 31,7 кв.м., НОМЕР_3 складає 31,5 кв.м., НОМЕР_4 складає 33,5 кв.м., НОМЕР_5 складає 33,5 кв.м., НОМЕР_6 складає 34,6 кв.м.; літ. "Б-1", що складаються з гаражних боксів площею 334,8 кв.м., де: НОМЕР_7 складає 26,9 кв.м., НОМЕР_8 складає 27,0 кв.м., НОМЕР_9 складає 26,9 кв.м., НОМЕР_10 складає 26,4 кв.м., НОМЕР_11 складає 27,1 кв.м., НОМЕР_12 складає 26,4 кв.м., НОМЕР_13 складає 26,4 кв.м., НОМЕР_14 складає 39,1 кв.м., НОМЕР_15 складає 26,7 кв.м., НОМЕР_16 складає 27,2 кв.м., НОМЕР_17 складає 27,5 кв.м., НОМЕР_18 складає 27,2 кв.м.

Рішенням господарського суду Харківської області від 29 липня 2013 року по справі № 922/1971/13 (суддя Светлічний Ю.В.) в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Перший заступник прокурора з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення місцевим господарським судом норм матеріального, процесуального права та неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи. Просить рішення господарського суду скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити; судові витрати покласти на відповідача; вжити заходи до забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірні нежитлові приміщення.

В обґрунтування позовних вимог, перший заступник прокурора зазначає про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що позивачем не надано суду доказів правомірного користування земельною ділянкою, на якій розташовано самочинно побудовану нежитлову будівлю, доказів отримання у встановленому порядку дозволу на будівництво цієї будівлі та доказів подання заяви про прийняття в експлуатацію об'єкта та видачу сертифіката на збудовану нежитлову будівлю. Таким чином, скаржник вважає, що задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції фактично дозволив використовувати об'єкт, який не було визнано готовим для введення в експлуатацію.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 23 серпня 2013 року апеляційну скаргу першого заступника прокурора прийнято до провадження та призначено до розгляду на 24 вересня 2013 року. В задоволенні клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірні нежитлові приміщення судом відмовлено, оскільки прокурор не надав доказів в підтвердження того, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду по даній справі.

24.09.2013 року позивач звернувся до суду з клопотанням про призначення у справі судової будівельно-технічної експертизи для вирішення питання щодо відповідності виконаних будівельних робіт по зведенню самочинно збудованих об'єктів - спірних нежитлових приміщень, проектній документації та вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва та чи є вказані нежитлові приміщення об'єктами завершеного будівництва.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 24 вересня 2013 року в порядку ст. 27 ГПК України залучено до участі у справі в якості третіх осіб на стороні позивача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, а саме: ОСОБА_1; ОСОБА_2; ОСОБА_3; ОСОБА_4; ОСОБА_5; ОСОБА_6; ОСОБА_7; ОСОБА_8; ОСОБА_9; ОСОБА_10; ОСОБА_11, оскільки рішення з господарського спору може вплинути на права або обов'язки засновників кооперативу, які згідно статуту позивача мають речові права стосовно об'єкту позову.

Також, вказаною ухвалою відмовлено позивачу в задоволенні клопотання про призначення у справі судової будівельно-технічної експертизи. Розгляд справи відкладено на 22 жовтня 2013 року.

22.10 2013 року позивач знов звернувся до суду апеляційної інстанції з клопотанням про призначення у справі судової будівельно-технічної експертизи для вирішення питань, які були поставлені в попередньому клопотанні про призначення експертизи від 24.09.2013 р.

Крім того, 22.10.2013 р. позивач також звернувся з клопотанням про відкладення розгляду справи в зв'язку з неможливістю забезпечити в призначене судове засідання явку свого уповноваженого представника - Тітова І.Б. через його зайнятість в іншому судовому процесі у Вищому Адміністративному суді у місті Києві.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Згідно з п. 3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України в„– 18 від 26.12.11 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» неявка у судове засідання однієї із сторін, належним чином повідомленої про час та місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені ч. 1 ст. 77 ГПК України.

Отже, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З огляду на викладене, а також зважаючи на визначений процесуальний строк розгляду апеляційної скарги, колегія суддів залишає надане позивачем клопотання без задоволення. До того ж, позивач був не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою-четвертою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Доказів неможливості такої заміни позивачем також не представлено.

Відповідач та треті особи в призначене судове засідання не з'явились, своїм правом на участь при розгляді апеляційної скарги не скористалися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Оскільки, всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте позивач, відповідач та треті особи не скористалися своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті за відсутності представників сторін та третіх осіб за наявними у справі доказами.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши пояснення прокурора, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Як свідчать матеріали справи, Обслуговуючим кооперативом "Гаражним кооперативом "ЛІДЕР ПЛЮС", (далі по тексту - позивачем) за власні кошти було виконано будівництво нежитлових приміщень літ."А-1", яка представляє собою будівлю 2012 року побудови і складається із семи (7) гаражних боксів загальною площею 225,5 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1, які належить позивачу та його користувачам в наступному порядку:

- Гаражний бокс НОМЕР_1 - розміром 6,73 х 4,20 м., площею - 28,3 кв.м. - користувач: ОСОБА_2

- Гаражний бокс НОМЕР_19 - розміром 6,72 х 4,80 м., площею - 32,3 кв.м. - користувач: ОСОБА_2

- Гаражний бокс НОМЕР_2 - розміром 6,72 х 4,72 м., площею - 31,7 кв.м. - користувач: ОСОБА_2

- Гаражний бокс НОМЕР_3 - розміром 6,73 х 4,68 м., площею - 31,5 кв.м. - користувач: ОСОБА_2

- Гаражний бокс НОМЕР_4 - розміром 6,71 х 5,00 м., площею - 33,5 кв.м. - користувач: ОСОБА_4

- Гаражний бокс НОМЕР_5 - розміром 6,70 х 5,00 м., площею - 33,5 кв.м. - користувач: ОСОБА_13

- Гаражний бокс НОМЕР_6 - розміром 6,65 х 5,21 м., площею - 34,6 кв.м. - користувач: ОСОБА_13

Позивачем за власні кошти було виконано будівництво нежитлових приміщень літ. "Б-1", яка представляє собою будівлю 2012 рокупобудови і складається із дванадцяти (12) гаражних боксів загальною площею 334,8 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1, які належить вищевказаному позивачу та його користувачам в наступному порядку:

- Гаражний бокс НОМЕР_7 - розміром 6,77 х 3,97 м., площею - 26,9 кв.м. - користувач: ОСОБА_11

- Гаражний бокс НОМЕР_8 - розміром 6,78 х 3,98 м., площею - 27,0 кв.м. - користувач: ОСОБА_14

- Гаражний бокс НОМЕР_9 - розміром 6,78 х 3,97 м., площею - 26,9 кв.м. - користувач: ОСОБА_1

- Гаражний бокс НОМЕР_10 - розміром 6,78 х 3,90 м., площею - 26,4 кв.м. - користувач: ОСОБА_1

- Гаражний бокс НОМЕР_11 - розміром 6,78 х 4,00 м., площею - 27,1 кв.м. - користувач: ОСОБА_1

- Гаражний бокс НОМЕР_12 - розміром 6,78 х 3,90 м., площею - 26,4 кв.м. - користувач: ОСОБА_9

- Гаражний бокс НОМЕР_13 - розміром 6,78 х 3,90 м., площею - 26,4 кв.м. - користувач: ОСОБА_9

- Гаражний бокс НОМЕР_14 - розміром 6,77 х 5,78 м., площею - 39,1 кв.м. - користувач: ОСОБА_8

- Гаражний бокс НОМЕР_15 - розміром 6,81 х 3,92 м., площею - 26,7 кв.м. - користувач: ОСОБА_8

- Гаражний бокс НОМЕР_16 - розміром 6,80 х 4,00 м., площею - 27,2 кв.м. - користувач: ОСОБА_7

- Гаражний бокс НОМЕР_17 - розміром 6,83 х 4,02 м., площею - 27,5 кв.м. - користувач: ОСОБА_6

- Гаражний бокс НОМЕР_18 розміром 6,80 х 4,00 м., площею - 27.2 м2 - користувач: ОСОБА_5

З метою підтвердження можливості подальшої безпечної експлуатації нежитлових приміщень позивачем було замовлено технічний висновок про стан будівельних конструкцій нежитлових приміщень літ. "А-1", яка представляє собою будівлю 2012 року побудови і складається із семи (7) гаражних боксів загальною площею 225,5 кв.м. та нежитлових приміщень літ. "Б-1", яка представляє собою будівлю 2012 року побудови і складається із дванадцяти (12) гаражних боксів загальною площею 334,8 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1 та визначення можливості їх подальшої експлуатації.

Відповідно до розділу "Висновки та рекомендації" технічного висновку стан будівельних конструкцій на момент огляду забезпечує несучу здатність, достатню для експлуатації будівлі. Експлуатація не суперечить будівельно - технічним, санітарним та протипожежним нормам.

Відповідно до технічних висновку загальна площа нежитлових приміщень гаражних боксів складає: НОМЕР_1 складає 28,3 кв.м., НОМЕР_19 складає 32,3 кв.м., НОМЕР_2 складає 31,7 кв.м., НОМЕР_3 складає 31,5 кв.м., НОМЕР_4 складає 33,5 кв.м., НОМЕР_5 складає 33,5 кв.м. , НОМЕР_6 складає 34,6 кв.м., будівлі літ."А-1", НОМЕР_7 складає 26,9 кв.м., НОМЕР_8 складає 27,0 кв.м., НОМЕР_9 складає 26,9 кв.м., НОМЕР_10 складає 26,4 кв.м., НОМЕР_11 складає 27,1 кв.м., НОМЕР_12 складає 26,4 кв.м., НОМЕР_13 складає 26,4 кв.м., НОМЕР_14 складає 39,1 кв.м., НОМЕР_15 складає 26,7 кв.м., НОМЕР_16 складає 27,2 кв.м., НОМЕР_17 складає 27,5 кв.м., НОМЕР_18 складає 27,2 кв.м., будівлі літ. "Б-1", які розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

Як вказує позивач, з огляду на те, що будівництво виконано з відхиленнями від проекту, він не має можливості оформити права на нерухомість належним чином.

В той же час, згідно ч.1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" від 01.07.2004 р. та п.1.5. Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 37.02.2002 р. в„–7 /5, обов'язковій реєстрації прав підлягає право власності на нерухоме майно юридичних осіб. Згідно положень Цивільного кодексу зазначені нежитлові будівлі відноситься до об'єктів нерухомого майна, тобто до об'єктів, право власності на які підлягає обов'язковій державній реєстрації.

Вказані обставини стали підставою звернення позивача з даним позовом до господарського суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з положень ст.ст. 316, 317, 319, 321 Цивільного кодексу України, в зв'язку з чим дійшов висновку, що всупереч вказаним нормам позивач обмежений у праві розпоряджатися своїм майном та не може в повній мірі здійснити своє право власності щодо зазначених нежитлових будівель та споруд.

З огляду на викладене, керуючись ст. 386 Цивільного кодексу України, 95 Земельного кодексу України, господарський суд задовольнив позовні вимоги у повному обсязі та визнав за позивачем право власності на спірні нежитлові приміщення.

Проте, колегія суддів не погоджується з даними висновками місцевого господарського суду.

Відповідно до п.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України в„– 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:

- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Згідно до п.4 Пленуму, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у

рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

В даному випадку судом першої інстанції не надано належної правової оцінки спірним правовідносинам на предмет їх відповідності вимогам ч. 2 ст. 331 Цивільного кодексу України, положенням Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (в редакції Закону 2012 року, на момент здійснення будівництва позивачем) щодо порядку прийняття в експлуатацію об'єктів нерухомості; не звернуто увагу на наявну матеріалах справи інформацію Інспекції державного архітектурно - будівельного контролю у Харківській області про відсутність у позивача документів на право виконання будівельних робіт з будівництва об'єкту та вводу його в експлуатацію в установленому законом порядку; крім того не досліджено фактичні обставини справи, пов'язані з правомірністю використанням позивачем земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації. Вказані порушення призвели до помилкових та неправомірних висновків про наявність правових підстав для задоволенні позовних вимог.

Згідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення встановила, що позивачем протягом 2012 року за власні кошти було виконано будівництво нежитлових приміщень літ. «А-1», яка складається з семи гаражних боксів загальною площею 225,5 кв.м., розташованих за адресою: м. Харків, вул. Третього АДРЕСА_1, які належать позивачу та його користувачам.

Того ж року позивачем за власні кошти було виконано будівництво нежитлових приміщень літ. «Б-1», яка складається з дванадцяти гаражних боксів загальною площею 334,8 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, які належать позивачу та його користувачам.

Як встановлено під час судового розгляду справи та не спростовано позивачем, будівництво вищевказаних нежитлових приміщень позивачем було здійснено без отримання дозволу на виконання будівельних робіт.

Ст. 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (в редакції Закону 2012 року, на момент здійснення будівництва позивачем) передбачено, що замовник має право виконувати будівельні роботи після направлення замовником повідомлення про початок виконання будівельних робіт центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю, щодо об'єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта які не потребують реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт або отримання дозволу на виконання будівельних робіт згідно з переліком об'єктів будівництва, затвердженим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування. Форма повідомлення про початок виконання будівельних робіт та порядок його подання визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

Таким чином, вказаною статтею унормовано, що виконання будівельних робіт дозволяється після реєстрації повідомлення або декларації про початок виконання будівельних робіт чи видачі Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю дозволу на виконання будівельних робіт.

Згідно ч. 2 ст. 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна), якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (в редакції Закону 2012 року, на момент здійснення будівництва позивачем) визначено, що датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта є дата реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації або видачі сертифіката. Експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію, забороняється.

Прийняття в експлуатацію об'єктів нерухомості регулюється Порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 461 від 13.04.2011 р., відповідно до якого прийняття в експлуатацію об'єктів, що належать до І категорії складності, та об'єктів, будівництво яких здійснено на підставі будівельного паспорта, проводиться шляхом реєстрації Державною архітектурно-будівельною інспекцією та її територіальними органами поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації.

Однак, в даному випадку позивачем не доведено, що спірні об'єкти будівництва здано до експлуатації. Відсутні в матеріалах справи й інші докази, які б могли б привести суд до висновку про наявність таких висновків. Натомість, згідно інформації Інспекції державного архітектурно - будівельного контролю у Харківській області у позивача відсутні дозвільні документи на право виконання будівельних робіт з будівництва об'єкту та вводу його в експлуатацію в установленому законом порядку (а.с. 124, 125, т. 1).

Таким чином, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції фактично дозволив використовувати об'єкт, який не було визнано в установленому законом порядку готовим для введення в експлуатацію, що є порушенням вимог Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 461 від 13.04.2011 р.

Колегія суддів, розглянувши подане відповідачем клопотання про призначення у справі судової будівельно-технічної експертизи та направлення матеріалів справи для проведення експертизи Харківському науково-дослідному інституту судових експертиз ім.засл.проф. М.С. Бокаріуса, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, а також вимоги апеляційної скарги, доводи та докази в їх підтвердження, дійшла висновку про відмову в задоволенні вказаного клопотання позивача з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про судові експертизи» від 25.02.1996 р. судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, досудового та судового слідства.

Ст. 41 ГПК України передбачено, що для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору та потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

В даному випадку питання, які відносяться позивачем в клопотанні про призначення експертизи щодо відповідності виконаних будівельних робіт по зведенню самочинно збудованих об'єктів - спірних нежитлових приміщень, проектній документації та вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва та чи є вказані нежитлові приміщення об'єктами завершеного будівництва, не впливають на вирішення спору по суті, оскільки позивачем при зверненні до господарського суду з позовом про визнання права власності на об'єкти будівництва не доведено порядку дотримання Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 461 від 13.04.2011 р, а також наявності дозвільних документів на право виконання будівельних робіт з будівництва об'єкту та вводу його в експлуатацію в установленому законом порядку.

Крім того, згідно ч. 3, ч. 5 ст. 376 Цивільного кодексу України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Разом з цим, відповідно до ст. 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (в редакції Закону 2012 року, на момент здійснення будівництва позивачем) суб'єкти містобудування зобов'язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об'єктів. Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації. Проектування та будівництво об'єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у визначеному порядку, передбаченого ч. 5 ст. 26 вказаного Закону.

Пунктом 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (в редакції, що діяла на момент здійснення будівництва) визначено, що виключною компетенцією сільських, селищних, місцевих рад є вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин. Земельна ділянка є державною власністю і відповідно до пункту 12 положень Земельного кодексу України перебуває у віданні Харківської міської ради.

Проте, із матеріалів справи вбачається, що жодних документів щодо користування земельною ділянкою, на якій здійснено будівництво, у позивача не було.

Згідно ст. 33, ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У Постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року зазначено, що обставини на які посилається сторона повинні відповідати дійсності і підтверджуватись достовірними доказами. Достовірність - це властивість доказу, яка характеризує його точність, правильність відображення обставин, що входять до предмета доказування.

Однак, позивачем не надано до суду ані доказів правомірного користування земельною ділянкою, на якій розташовано самочинно побудовану нежитлову будівлю, ані доказів отримання у встановленому законом порядку дозволу на будівництво цієї будівлі, ані доказів подання заяви про прийняття в експлуатацію об'єкта та видачу сертифіката на забудовану нежитлову будівлю.

Колегія суддів звертає увагу, що надані позивачем документи, а саме: копія технічного висновку, не є підставою для виникнення права власності у позивача на спірні будівлі.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог та визнання права власності на спірні нежитлові будівлі не відповідає обставинам справи та суперечить нормам чинного законодавства.

З урахуванням викладених обставин, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги заступника прокурора та наявністю фактів для скасування рішення господарського суду Харківської області від 29.07.2013 у справі № 922/1971/13 з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32-34, 43, 99, 101, 102, п. 2 ст. 103, п.1,4 ч.1 ст. 104 ст. ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу першого заступника прокурора м. Харкова задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 29 липня 2013 року у справі № 922/1971/12 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Стягнути з Обслуговуючого кооперативу "Гаражний кооператив "Лідер Плюс" (61007, АДРЕСА_1, код 38630671) на користь державного бюджету України судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 1998,00 грн.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови складено та підписано 28 жовтня 2013 року.

Головуючий суддя Пелипенко Н.М.

Суддя Івакіна В.О.

Суддя Тихий П.В.