Постанова

від 19.09.2013 по справі 2а-4957/12/1470

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 вересня 2013 р.Справа № 2а-4957/12/1470

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Зіньковський О. А.

Одеський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

судді-доповідача - Косцової І.П.

суддів - Турецької І.О.

- Стас Л.В.

за участю секретаря - Заболотної Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ «Спеціалізована компанія МКФ» на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 березня 2013 року у справі за адміністративним позовом ТОВ «Спеціалізована компанія МКФ» до ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби про визнання протиправними дій та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «Спеціалізована компанія МКФ» звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило визнати протиправними дії відповідача щодо проведення перевірки Товариства та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби від 08.08.12 року №000876222004, яким Товариству збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на 268 280 грн., з яких 214 624 грн. - за основним платежем, 53 656 грн. - за штрафними санкціями.

В обґрунтування своєї правової позиції позивач зазначив, що висновок податкового органу про безпідставне віднесення Товариством до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за господарськими операціями з Будівельно - виробничим підприємством «Строитель - Плюс» у липні, вересні та листопаді 2010 року, та про нікчемність угод з цим контрагентом є необгрунтованим та суперечить фактичним обставинам справи. В свою чергу, Товариством відповідно до вимог чинного податкового законодавства сформовано податковий кредит, відображені в податковій звітності господарські операції мали реальний характер та підтверджені первинними документами, які надавались посадовим особам відповідача під час перевірки.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 березня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі Товариство, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції у справі з'ясовано, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте відповідачем за результатами невиїзної позапланової документальної перевірки ТОВ «Спеціалізована компанія МКФ» з питань дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ щодо відображення правових відносин з контрагентом-постачальником БВП «Строитель-Плюс» за період липень, вересень, листопад 2010 року, висновки якої відображені в акті перевірки від 23.07.2012 року №524/22-220/37104825.

Податковим органом встановлено порушення позивачем вимог пп. 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п. 7.4, пп.7.7.1 п.7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість, внаслідок чого підприємством занижено податок на додану вартість на 214 624 грн.

Суть порушень, на думку податкового органу, полягала в тому, що контрагент позивача - БВП «Строитель-Плюс» відсутній за місцем реєстрації, не має основних засобів (складських приміщень, автотранспорту, земельних ділянок, обладнання тощо) для здійснення господарських операцій, отже відображені в податковому обліку позивача операції не мали реального характеру, у зв'язку з чим їх відображення в податковій звітності та формування податкового кредиту на підставі податкових накладних, виданих контрагентом позивача за цими операціями, є протиправним. Крім цього, як зазначено в акті перевірки, податкові накладні, виписані контрагентом позивача, не відповідають вимогам чинного законодавства, оскільки деякі з них не містять номенклатури товарно-матеріальних цінностей, які постачалися позивачеві, а зазначений в податковій накладній за серпень 2010 року порядковий номер та дата виписки не співпадають з даними податкової накладної, наведеної у реєстрі отриманих та виданих податкових накладних.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено реальності господарських операцій з вказаним контрагентом, а надання податковому органу належним чином всіх оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, є обов'язковим, але не достатнім доказом обґрунтованості формування податкового кредиту за господарськими операціями, відображеними в податковій звітності платника податків. Також суд врахував ту обставину, що відносно директора БВП «Строитель-Плюс» порушено кримінальну справу за фактом фіктивного підприємництва та погодився з доводами податкового органу про невідповідність податкових накладних вимогам чинного законодавства, що у своїй сукупності позбавляє позивача права на використання цих накладних при формуванні податкового кредиту та відображення господарських операцій з зазначеним контрагентом у податковій звітності.

Однак колегія суддів такий висновок суду першої інстанції вважає помилковим, з огляду на наступне.

Відповідно до пп.7.4.1, пп.7.4.5 п. 7.4, пп.7.7.1 п. 7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи).

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, в періоді, що перевірявся, ТОВ «Спеціалізована компанія МКФ» сформовано податковий кредит за наслідками господарських операцій з БВП «Строитель-Плюс».

На підтвердження здійснених господарських операцій Товариством до органів державної податкової служби надано видаткові накладні, податкові накладні, реєстри отриманих та виданих податкових накладних та платіжні доручення.

Колегія суддів вважає, що висновок податкового органу про відсутність у ТОВ «Спеціалізована компанія МКФ» підстав для включення до податкового кредиту у липні, вересні та листопаді 2010 року сум ПДВ на підставі податкових накладних, виписаних БВП «Строитель-Плюс» з порушенням вимог підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України № 168/97-ВР, оскільки вказані податкові накладні не містять опису (номенклатури) товарів (робіт, послуг) та їх кількості (обсягу, об'єму), є помилковим, з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 вищевказаного Закону визначено вичерпний перелік обов'язкових реквізитів, що має містити податкова накладна, видана покупцем продавцю.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачем до складу податкового кредиту було включено витрати зі сплати податку на додану вартість в липні, вересні та листопаді 2010 року на підставі податкових накладних, які не містять всіх необхідних реквізитів, передбачених підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України № 168/97-ВР.

Зі змісту підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України № 168/97-ВР вбачається, що лише у разі відсутності підтверджуючих документів, зокрема, податкових накладних, платник податку права на податковий кредит не має.

Колегія суддів зазначає, що спірні податкові накладні, надані позивачем до органу державної податкової служби, були виписані БВП «Строитель-Плюс» на підставі реальних господарських операцій, і, не зважаючи на окремі недоліки в їх заповненні, а саме: відсутність у деяких з них опису (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількості (обсяг, об'єм), у сукупності з іншими доказами у справі дають можливість ідентифікації контрагента позивача, сплати податку на додану вартість та його сум та, відповідно, не робить їх недійсними та не свідчить про їх неналежність та недопустимість в якості доказу правомірності формування податкового кредиту.

Крім того, недотримання підприємством порядку, передбаченого підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України № 168/97-ВР не є підставою для позбавлення добросовісного платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні товару відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Також, колегія суддів не може прийняти до уваги посилання відповідача у акті перевірки на відсутність товарно-транспортних накладних як на беззаперечну ознаку фіктивності постачання продукції позивачеві, оскільки відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Щодо посилання відповідача, з висновками якого погодився і суд першої інстанції, на порушення кримінальної справи відносно директора БВП «Строитель-Плюс», колегія суддів зазначає, що оскільки відповідачем до суду не наданий вирок у кримінальній справі, що порушена за фактом організації створення фіктивних суб'єктів підприємницької діяльності, зокрема, БВП «Строитель-Плюс», висновки досудового слідства не можуть бути беззаперечними підставами для твердження про фіктивний характер надання послуг позивачеві, який фактично не мав взаємовідносин з БВП «Строитель-Плюс», адже окрім акту перевірки СДПІ ВПП у м. Сімферополі АРК ДПС від 11.04.2012 року № 37/22/31263808 «Про неможливість проведення зустрічної звірки БВП «Строитель-Плюс» матеріали справи не містять інших письмових доказів на підтвердження фіктивного характеру постачання контрагентом будівельних матеріалів.

Що ж стосується доводів податкового органу щодо відсутності БВП «Строитель-Плюс» за місцезнаходженням, то чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит з фактичним знаходженням підприємства-постачальника за юридичною адресою. Податкові органи не вправі тлумачити поняття добросовісності платника як таке, що породжує у останнього додаткові обов'язки, не передбачені чинним законодавством, зокрема, перевіряти наявність постачальника зі місцем реєстрації.

До того ж , як вбачається з матеріалів справи, акт СДПІ ВПП у м. Сімферополі АРК ДПС 11.04.2012 року № 37/22/31263808, яким зафіксовано факт відсутності БВП «Строитель-Плюс» за місцезнаходженням, та на який посилається податковий орган в обґрунтування доводів про безтоварність господарських операцій, складено у квітні 2012 року, в той час як господарські операції між позивачем та його контрагентом мали місце у липні, вересні та листопаді 2010 року.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про дотримання позивачем необхідних умов для формування податкового кредиту в оспорюваній сумі та про наявність підстав на відображення зазначених операцій в податковій звітності з оприбуткування прибутку підприємств відповідає наявним у справі доказам.

В свою чергу суд першої інстанції на зазначені обставини уваги не звернув, що призвело до помилкового висновку про необґрунтованість позовних вимог.

Беручи до уваги викладене колегія суддів приходить до висновку, що ухвалене у справі рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про задоволення позову.

Щодо вимог про визнання неправомірними дій відповідача при проведенні перевірки колегія суддів зазначає, що перевірку позивача проведено податковим органом відповідно до вимог чинного законодавства в межах наданих повноважень та у спосіб, визначений законами України, отже ця частина позовних вимог обґрунтовано залишена судом першої інстанції без задоволення.

Керуючись ст.ст.195, 196, п.3 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1. ч.2 ст.205, ст.ст. 207, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ТОВ «Спеціалізована компанія МКФ» - задовольнити частково.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 березня 2013 року у справі за адміністративним позовом ТОВ «Спеціалізована компанія МКФ» до ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби про визнання протиправними дій та скасування податкового повідомлення-рішення - скасувати.

Ухвалити у справі нову постанову, якою позов ТОВ «Спеціалізована компанія МКФ» задовольнити частково.

Скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби від 08.08.12 року №000876222004, яким ТОВ «Спеціалізована компанія МКФ» збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на 268 280 грн.

В задоволенні решти вимог відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня виготовлення повного тексту.

Суддя - доповідач: І.П. Косцова

Судді: І.О. Турецька

Л.В.Стас.