Постанова

від 21.03.2018 по справі 2а-4957/12/1470

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 березня 2018 року

Київ

справа №2а-4957/12/1470

адміністративне провадження №К/9901/1302/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Центральному районі міста Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (правонаступник Державної податкової інспекції у Центральному районі міста Миколаєва Державної податкової служби) на постановуОдеського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2013 (колегія у складі суддів: Косцова І.П., Турецька І.О., Стас Л.В.) у справі №2а-4957/12/1470 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Спеціалізована компанія МКФ доДержавної податкової інспекції у Центральному районі міста Миколаєва Державної податкової служби провизнання протиправними дій та скасування податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Спеціалізована компанія МКФ звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Центральному районі міста Миколаєва Державної податкової служби про визнання протиправними дій щодо проведення перевірки та скасування податкового повідомлення-рішення від 08.08.2012 №000876222004.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначав про те, що висновок податкового органу про безпідставне віднесення ТОВ Спеціалізована компанія МКФ до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за господарськими операціями з Будівельно-виробничим підприємством Строитель-Плюс у липні, вересні та листопаді 2010 року, та про нікчемність угод з цим контрагентом є необґрунтованим, а також суперечить фактичним обставинам справи. В свою чергу, позивачем відповідно до вимог чинного податкового законодавства сформовано податковий кредит, а відображені в податковій звітності господарські операції мали реальний характер та підтверджені первинними документами, які надавались посадовим особам відповідача під час перевірки.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 04.03.2013 у задоволенні позову відмовлено.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено реальності господарських операцій з контрагентом, а надання податковому органу належним чином всіх оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, є обов'язковим, але не достатнім доказом обґрунтованості формування податкового кредиту за господарськими операціями, відображеними в податковій звітності платника податків. Також суд врахував ту обставину, що відносно директора БВП Строитель-Плюс порушено кримінальну справу за фактом фіктивного підприємництва та погодився з доводами податкового органу про невідповідність податкових накладних вимогам чинного законодавства, що у своїй сукупності позбавляє позивача права на використання цих накладних при формуванні податкового кредиту та відображення господарських операцій з зазначеним контрагентом у податковій звітності.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2013 рішення суду першої інстанції скасовано, позовні вимоги задоволено частково, скасовано податкове повідомлення-рішення від 08.08.2012 №000876222004, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на 268280,00 грн., з яких 214624,00 грн. - за основним платежем, 53656,00 грн. - за штрафними санкціями. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про дотримання позивачем необхідних умов для формування податкового кредиту та про наявність законних підстав для відображення зазначених операцій в податковій звітності ТОВ Спеціалізована компанія МКФ , як наслідок про протиправність спірного податкового-повідомлення рішення.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодного з учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце його проведення, касаційний суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження у відповідності до пункту 2 частини першої статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки податковий орган діяв виключно в межах і на підставі Конституції і законів України.

14.01.2014 Вищим адміністративним судом України відкрито касаційне провадження по справі.

04.01.2018 дана справа передана на розгляд судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Юрченко В.П. в порядку частини четвертої пункту першого розділу 7 Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства у редакції Закону від 03.10.2017 № 2147.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 08.08.2012 №000876222004 прийнято відповідачем за результатами невиїзної позапланової документальної перевірки ТОВ Спеціалізована компанія МКФ з питань дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ під час правових відносин з контрагентом-постачальником - БВП Строитель-Плюс за період липень, вересень, листопад 2010 року, висновки якої відображені в акті перевірки від 23.07.2012 року №524/22-220/37104825.

Під час перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем вимог пп. 7.4.1, пп. 7.4.4, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп.7.7.1 п.7.7 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР Про податок на додану вартість (далі - Закон №168/97-ВР), внаслідок чого підприємством занижено податок на додану вартість на 214624,00 грн.

Суть порушень, на думку податкового органу, полягала в тому, що контрагент позивача - БВП Строитель-Плюс відсутній за місцем реєстрації, не має основних засобів (складських приміщень, автотранспорту, земельних ділянок, обладнання тощо) для здійснення господарських операцій, отже, відображені в податковому обліку позивача операції не мали реального характеру, у зв'язку з чим їх відображення в податковій звітності та формування податкового кредиту на підставі податкових накладних, виданих контрагентом позивача за цими операціями, є протиправним. Крім того, податкові накладні, виписані контрагентом, не відповідають вимогам чинного законодавства, оскільки деякі з них не містять номенклатури товарно-матеріальних цінностей, які постачалися позивачу, а зазначений в податковій накладній за серпень 2010 року порядковий номер та дата виписки не співпадають з даними податкової накладної, наведеної у реєстрі отриманих та виданих податкових накладних.

Судами також встановлено, що в періоді, який перевірявся, ТОВ Спеціалізована компанія МКФ сформовано податковий кредит за наслідками господарських операцій з БВП Строитель-Плюс , на підтвердження здійснення яких до органів державної податкової служби надано видаткові накладні, податкові накладні, реєстри отриманих та виданих податкових накладних та платіжні доручення.

Судом першої інстанції, окрім наведеного, було встановлено, що у позивачем договори у письмовій формі з контрагентом - БВП "Строитель-Плюс" не укладались, а господарські операції проводились на підставі усних угод та шляхом обміну первинними документами. У зв'язку з чим дійшов висновку, що, в силу вимог п.1 ч.1 ст.208 та ч.4 ст.203 ЦК України, спірні господарські операції мали вчинятись у письмовій формі, встановленій законом. А також встановив наявність невідповідностей в бухгалтерському та податковому обліку позивача, такі як розбіжності в сумах та розмірах, зазначених у податкових та видаткових накладних.

Крім того врахував, що відносно директора ТОВ "Союз КДС" (код ЄДРПОУ - 24039320) С.М.Кірюшка порушена кримінальна справа №69-0146 за фактом умисного ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах, за ознаками складу злочину, передбаченого частиною 3 статті 212 КК України та відносно директора ТОВ БВП "СТРОИТЕЛЬ-ПЛЮС" В.Р.Манукяна, інших фізичних осіб за фактами фіктивного підприємництва - створення та придбання суб'єктів підприємницької діяльності з метою прикриття незаконної діяльності, яка полягала в сприянні директору ТОВ "Союз КДС" в мінімізації ним податкових зобов'язань, а також пособництва ними в умисному ухиленні від сплати податків в особливо великих розмірах за ознаками злочинів, передбачених ст.ст.28 ч.2, 205 ч.2, 27 ч.5, 212 ч.3 КК України.

Відповідно до пп.7.4.1, пп.7.4.5 п. 7.4, пп.7.7.1 п. 7.7 ст.7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи).

Згідно із пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону №168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до положень пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР покупець має право відобразити сплачені суми податку у податковому кредиті за умови використання отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними, митними деклараціями (іншими документами, перелік яких встановлений пп. 7.2.6 п. 7.2 цієї статті).

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

З метою податкового обліку господарські операції можуть оформлюватися будь-якими первинними документами, зміст яких відповідає наведеним вимогам податкового законодавства, та складення яких відповідає законодавчо установленим вимогам щодо оформлення такої операції або звичаєвій практиці. Умовою документального підтвердження операції є можливість на підставі наявних документів зробити висновок про те, що витрати фактично понесені.

Проте, сама по собі наявність належним чином оформлених первинних документів не може бути єдиною і достатньою підставою для підтвердження правомірності включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбані послуги до складу податкового кредиту, у разі недоведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Отже, надаючи оцінку обставинам справи та досліджуючи правильність врахування позивачем у податковому обліку витрат на оплату придбаного у контрагента товару, суд першої інстанції цілком правомірно звернув увагу на те, що з наявних у справі первинних документів не можливо зробити висновок про те, що витрати фактично понесені позивачем та пов'язані з його господарською діяльністю.

Між тим, касаційний суд вважає за необхідне звернути увагу, що зміст господарської операції може встановлюватися з урахуванням змісту цивільно-правових чи господарсько-правових зобов'язань сторін відповідно до укладеного письмового правочину, але не вичерпується останнім, оскільки господарська операція може відбутись навіть за відсутності укладеного між платниками податків договору у виключних випадках.

Разом з цим, касаційниим судом при перегляді рішень попередніх інстанцій взято до уваги, що зроблений місцевим судом помилковий висновок щодо обов'язковості оформлення спірних господарських операцій, як у даній справі, у письмовій формі, не призвів до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим дійшов висновку про неможливість скасування правильного по суті рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на вищевикладене, касаційний суд вважає правильними висновки суду першої інстанції, який, встановивши безтоварність операцій між позивачем та його контрагентом, не знайшов підстав вважати правомірним формування позивачем податкового кредиту.

Підсумовуючи вищевикладене, суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що судом апеляційної інстанції помилково скасовано рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, яке відповідає закону.

Відповідно до статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Зважаючи на викладене, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а скасована постанова суду першої інстанції - залишенню в силі.

На підставі викладеного, керуючись статтями 341, 345, 349, 352 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі міста Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області задовольнити.

2. Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2013 скасувати, та залишити в силі постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 04.03.2013.

3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.П. Юрченко

І.А. Васильєва

С.С. Пасічник ,

Судді Верховного Суду