Рішення

від 29.10.2013 по справі 901/2876/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

29.10.2013 Справа №901/2876/13 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Літлтон ЛТД»

до відповідача Дочірнього підприємства «Чорноморнафтогазсервіс» Публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство» «Чорноморнафтогаз»

про стягнення заборгованості за договором

Суддя А.Р. Ейвазова

Представники:

Представники:

від позивача - не з'явився;

від відповідача - Поклад Н.М. за договором про надання правової допомоги від 14.10.2013;

СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Літлтон ЛТД» (далі - ТОВ «Літлтон ЛТД») звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до відповідача - Дочірнього підприємства «Чорноморнафтогазсервіс» Публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство» «Чорноморнафтогаз» (далі - ДП «Чорноморнафтогазсервіс») та просить суд стягнути з відповідача 2 325 182,34 грн., що складається із:

- основної заборгованості у розмірі 1 896 816,32 грн.;

- неустойки у розмірі 428 366,02 грн. за період з 08.11.2012 по 27.08.2013.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на не виконання відповідачем - ДП «Чорноморнафтогазсервіс» зобов'язань за договором поставки №241/12 від 04.10.2012 в частині оплати переданого товару у строк, встановлений договором (т.1 а.с. 3-5).

До прийняття рішення по суті заявлених вимог, від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог, відповідно до якої фактично позивачем зменшено заявлені вимоги в частині основної заборгованості та збільшено заявлені вимоги в частині стягнення неустойки. Відповідно до поданої заяви, позивач просить стягнути з відповідача 1 400 816,32 грн. основної заборгованості, посилаючись на те, що частина заборгованості погашена відповідачем після звернення до суду з даним позовом, а також 483045,58 грн. пені за період з 08.11.2012 по 24.09.2013, а всього 1 883 861,90 грн.

Заява прийнята судом ухвалою від 15.10.2013 (т.6 а.с.202-203).

Також, 28.10.2013 позивачем знову зменшено розмір заявлених вимог. Так, відповідно до поданої заяви позивач просить стягнути з відповідача 1 400 816,32грн. основної заборгованості, 104 892,97грн. пені за період з 01.03.2013 по 27.08.2013 (т.7 а.с.19-21).

Відповідна заява прийнята судом, оскільки право на зменшення позовних вимог є правом позивача, яке ним може бути реалізовано до прийняття рішення у справі; копія відповідної заяви вручена відповідачу 25.10.2013.

Відповідач у справі - ДП «Чорноморнафтогазсервіс» у відзиві на позов вказує на нарахування пені з порушенням вимог ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань». Окрім того, відповідач зазначає, що позивач не скористався своїм правом припинити поставку товару, враховуючи наявну заборгованість. Також, з урахуванням того, що порушенням зобов'язань не завдано збитків позивачу, а ДП «Чорноморнафтогазсервіс» є єдиним підприємством в Чорноморському районі, яке забезпечує робочими місцями понад 200 чоловік, просив зменшити розмір пені.

В судовому засіданні 28.10.2013. у якому позивач підтримав заявлені вимоги, оголошено перерву і в продовжене судове засідання 29.10.2013 представник позивача не з'явився та надіслав заяву про розгляд справи за його відсутності.

Відповідна заява, щодо задоволення якої не заперечував представник відповідача, задоволена судом .

Представник відповідача в судовому засіданні визнав основну заборгованість та просив зменшити розмір неустойки, заявленої позивачем.

Дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

04.10.2012 між сторонами у справі - ДП «Чорноморнафтогазсервіс» та ТОВ «Літлтон ЛТД» укладено договір № 241/12 поставки (а.с. 36-37, далі - договір).

Укладений сторонами договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань в силу ст. ст. 173, 174, ч. 1 ст. 175 ГК України.

За умовами договору, позивач (постачальник) взяв на себе зобов'язання передавати у власність товари, а відповідач (покупець) - зобов'язався приймати і оплачувати відповідний товар (пункт 1.1 договору).

Згідно п.1.2 договору, найменування, асортимент та кількість товару, який підлягає поставці визначається на підставі замовлень відповідача та відображується в специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору.

Пунктом 2.1 договору сторонами визначена суму договору - 10 000 000,00 грн.

Відповідно до п. 9.1 договору, цей договір укладено строком на 1 рік та він набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 03.10.2013.

На виконання п.1.1 договору, позивач поставив у жовтні 2012 - липні 2013 року, а відповідач прийняв товар на загальну суму 8 889 940,34 грн., що підтверджується копіями накладних, які долучені до матеріалів справи (т.1 а.с.123-250, т.2 а.с.1-250, т.3 а.с.1-250, т.4 а.с.1-58, т.6 а.с.186).

Доказів наявності будь-яких заперечень щодо його якості відповідачем не надано.

Предметом спору у даній справі є виконання відповідачем обов'язку щодо здійснення оплати за поставлений товар, а також застосування до нього відповідальності, встановленої умовами договору та чинним законодавством за порушення відповідного зобов'язання.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст. 175 ГК України.

Згідно до ч.1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, в силу ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як визначено п. 2.3 договору, відповідач здійснює оплату вартості замовленого товару на протязі 21 банківського дня після поставки товару на підставі виставленого позивачем рахунку-фактури.

Відповідно до пп. 2.4, 2.5, 2.6 договору, оплата товару провадиться на розрахунковий рахунок позивача у безготівковій формі у національній валюті України.

Проте, як зазначає позивач у позовній заяві, відповідачем зобов'язання за договором в частині оплати товару виконано частково; у позовній заяві позивач вказував, що розмір заборгованості складає 1 896 816,32грн.

Між тим, під час розгляду даної справи встановлено, що до подання позову, за яким порушено провадження у даній справі, відповідачем в рахунок оплати перераховано 14.08.2013 платіжним дорученням №90 - 200 000грн., що підтверджується актом звірки розрахунків (т.1 а.с.103). Окрім того, після порушення провадження у даній справі відповідачем перераховано: 11.09.2013 - 150 000грн. (т.1 а.с.104-105); 18.09.2013 - 146 000грн. платіжним дорученням №263 (т.1 а.с.106-107).

Вказані обставини стали підставою для зменшення позивачем вимог в частині основної заборгованості до 1 400 816,32 грн. (1896816,32-200000 - 150000-146000).

Відповідач повністю визвав заборгованість в сумі 1 400 816,32 грн.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Отже, відповідач, не виконавши зобов'язання з оплати товару у встановлений договором строк, допустив порушення зобов'язання.

Враховуючи зазначене, вимоги в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 1 400 816,32 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Також позивачем заявлено вимоги про стягнення 104 892,97 грн. неустойки.

В силу ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Одним з видів господарських санкцій, згідно ч. 2 ст. 217 ГК України, є штрафні санкції, до яких віднесені, у т.ч. штраф та пеня (ч. 1 ст. 230 ГК України).

В силу п. 7.4 договору, у випадку порушення відповідачем строків оплати, зазначених у п. 2.3 договору, відповідач сплачує позивачу неустойку у розмірі 0,1% від несплаченої суми за кожний день прострочення виконання зобов'язання до повного виконання зобов'язань.

Встановлений відповідним пунктом договору розмір неустойки (штрафу, пені) перевищує максимальний розмір пені, визначений ст.4 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», відповідно до якої розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ.

Однак, до прийняття рішення у даній справи, позивачем здійснено розрахунок пені з урахуванням обмеження, встановленого відповідною нормою.

Разом з тим, заявлені вимоги в частині стягнення пені у розмірі 104 892,97грн. за період з 01.03.2013 по 27.08.2013, обрахованої з урахуванням обмежень визначених вказаним Законом, підлягають задоволенню лише частково, оскільки за розрахунком суду розмір пені за відповідний період становить 99 466,16 грн., отже, у задоволенні вимог про стягнення 5 426,81 грн. пені слід відмовити.

Відповідні розбіжності пов'язані з: невірним визначенням у деяких випадках останнього дня строку виконання зобов'язання з оплати - без врахування святкових днів (період оплати визначається у банківських днях), вимог ч.5 ст.254 ЦК України; врахуванням дня оплати у період прострочення; невірним визначенням розміру облікової ставки НБУ тощо.

При прийнятті рішення у даній справі, судом відхилено клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій з наступних підстав.

Згідно п.3 ч.1 ст.83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Вказана норма кореспондується з загальними нормами, які визначають підстави для такого зменшення.

Так, відповідно до чч. 2, 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки (до якої віднесено штраф і пеню) встановлюється договором або актом цивільного законодавства і може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

У даній справі не доведено того, що порушенням відповідачем зобов'язань з оплати у встановлений строк, позивачу заподіяно збитків, розмір яких є меншим ніж розмір заявлених штрафних санкцій.

Обґрунтовуючи заявлене клопотання, відповідач посилався на те, що відповідач здійснював оплату та погашав суму боргу в найкоротші строки та вживав заходів щодо належного виконання зобов'язань.

Між тим, вказані обставини не можуть бути взяті до уваги, оскільки за згодою сторін визначено строк виконання зобов'язання з оплати (фактично встановлена відстрочка платежу тривалістю 21 банківський день), який відповідачем не дотримано.

Крім того, слід зазначити, що в силу ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Вказана норма встановлює загальне правило щодо понесення відповідальності за наявності вини, між тим, визначає, що виключення з цього правила встановлюється, зокрема, законом. Таке виключення встановлено для виконання грошових зобов'язань.

Так, відповідно до ч.1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Посилання відповідача на право позивача припинити поставку товару, у разі наявності заборгованості, яким він не скористався, також не може бути прийнято до уваги, оскільки є лише правом, а не обов'язком відповідача.

Окрім того, слід зазначити, шо у порівнянні з розміром основного боргу та періодом прострочення, розмір штрафних санкцій не є значним.

За таких обставин, відсутні підстави для зменшення розміру штрафних санкцій.

Відповідно до ч.2 ст. 49 ГПК України, судові витрати, понесені позивачем у зв'язку з оплатою позову судовим збором, підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача у розмірі 35 925,79 грн. (30 005,79+5920). При визначенні розміру судового збору, який підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок позивача, прийнято до уваги те, що: частина заборгованості, а саме у розмірі 296 000грн. сплачена відповідачем вже під час розгляду спору у даній справі, що спричинило зменшення розміру позовних вимог, тому у відповідній частині витрати по оплаті позову судовим збором (5920грн.) підлягають покладенню на відповідача (також див. абзац другий п.4.7 постанови Пленуму ВГСУ від 21.02.2013 №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України»); позов задоволений лише частково - у розмірі 1500282,48грн. (1400816,32+99466,16) з 1505709,20грн. (1400816,32+104892,97), отже, 30 005,79грн. судового збору підлягають покладенню на відповідача, а 108,40грн. - на позивача.

В судовому засіданні оголошена вступна та резолютивна частини рішення, повне рішення складено 30.10.2013.

Керуючись ст. ст. 49, 82-84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства «Чорноморнафтогазсервіс» Публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Літлтон ЛТД» 1 400 816,32грн. основної заборгованості, 99 466,16грн. пені, а також 35 925,79грн. в рахунок відшкодування витрат по оплаті позову судовим збором.

3. В частині стягнення 5426,81грн. пені у задоволенні позову відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя А.Р. Ейвазова