Ухвала

від 23.10.2013 по справі 2а-2030/12/0170/17

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" жовтня 2013 р. м. Київ К/9991/61820/12

Вищий адміністративний суд України у складі: головуючого судді Бухтіярової І.О., суддів Костенка М.І., Приходько І.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Сімферопольської міжрайонної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби

на постанову окружного адміністративного суду Автономної Респубілки Крим від 27.03.2012 року

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2012 року

у справі № 2а-2030/12/0170/17

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «МПК Скворцово» (далі - позивач, ТОВ «МПК Скворцово»)

до Державної податкової інспекції в Сімферопольському районі Автономної Республіки Крим (далі - відповідач, ДПІ в Сімферопольському району АРК)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «МПК Скворцово» звернулось у лютому 2012 року до суду з адміністративним позовом до ДПІ в Сімферопольському районі АРК про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 29.11.2011 року № 0001642301 та від 30.01.2012 року № 0000212301.

Постановою окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 27.03.2012 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2012 року, позов задоволено: визнані протиправними та скасовані податкове повідомлення-рішення ДПІ в Сімферопольському районі АРК від 29.11.2011 року № 0001642301 та податкове повідомлення-рішення від 30.01.2012 року № 0000212301; стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «МПК Скворцово» судові витрати, шляхом їх безспірного списання із рахунку Сімферопольської міжрайонної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби, в рахунок відшкодування понесених витрат зі сплати судового збору розміром 2146,00 гривень.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, та які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинство України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 07.11.2011 року по 11.11.2011 року відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування податку на додану вартість за серпень 2011 року, за результатами якої 15.11.2011 року складено акт № 2001/23-02/34582572, яким зафіксовано порушення відповідачем ч. 1, ч. 5 ст. 203 , ст. 215 , ч. 1 ст. 216 , ст. 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «МПК Скворцово» з ТОВ «ОКЕАН-СЮ» та ТОВ «ТПК «Ресурс-Поділля», внаслідок чого п. 44.1 ст. 44 , п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України) встановлено заниження ПДВ за серпень 2011 року у сумі 816 747,00 гривень.

Податковим повідомленням-рішенням від 29.11.2011 року № 0001642301 ДПІ в Сімферопольському районі АРК повідомлено ТОВ «МПК Скворцово», що на підставі акту перевірки, встановлених порушень, збільшено суму грошового зобов'язання ТОВ «МПК Скворцово» по податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), 3014010100, загальною сумою 1 020 934,00 гривні.

Позивач не погодився з прийнятим рішенням податкового органу, оскаржив його, подавши до ДПА в АР Крим та ДПА України, скарги. Так, рішенням ДПА в АР Крим від 27.12.2011 року № 5067/10/25-023 про результати розгляду первинної скарги збільшено штрафні санкції на 204 187,00 гривень.

Рішенням Державної податкової служби України від 03.02.2012 року № 2144/6/10-2115 залишено без змін податкове повідомлення-рішення ДПІ в Сімферопольському районі АРК від 29.11.2011 року № 0001642301 з урахуванням рішення ДПА в АР Крим від 27.12.2011 року, прийнятого за розглядом первинної скарги, а скаргу без задоволення та відповідно до пункту 56.10, підпункту 56.17.3 пункту 56.17 і пункту 56.18 ПК України рішення ДПС України повідомлено, що прийняте за розглядом скарги, та податкове повідомлення-рішення ДПІ в Сімферопольському районі АРК від 29.11.2011 року № 0001642301 з урахуванням рішення ДПА в АР Крим від 27.12.2011 року № 5067/10/25-023, прийнятого за розглядом первинної скарги, не підлягають адміністративному оскарженню, але підлягає оскарженню, з урахуванням строків позовної давності, до суду.

Листом ДПІ в Сімферопольському районі АРК від 30.01.2012 року № 282/10/23-01 «Про надання податкового повідомлення-рішення» повідомлено позивача, що на його адресу направлено податкове повідомлення-рішення від 30.01.2012 року за № 0000212301 форми «Р» на суму штрафних санкцій 204 187,00 гривень, винесене за результатами розгляду первинної скарги ТОВ «МПК Скворцово» відділом апеляції ДПС в АР Крим. Раніше винесене податкове повідомлення рішення від 19.01.2012 року за № 0000122301 форми «Р» на суму за основним платежем 816 747,00 гривень, за штрафними санкціями 408 374,00 гривні направлене на адресу позивача 19.01.2012 року є недійсним.

Судами встановлено, що дійсними є рішення ДПІ в Сімферопольському районі АРК від 29.11.2011 року № 0001642301 та від 30.01.2012 року № 0000212301, питання правомірності винесення яких порушено позивачем перед судом.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що 05.08.2011 року між позивачем та ТОВ «ОКЕАН-СЮ» укладено договір поставки № 05-08/11-3, за умовами якого ТОВ «ОКЕАН-СЮ», як постачальник, зобов'язався поставити протягом строку дії договору, а позивач, як покупець - прийняти та оплатити товар в номенклатурі, асортименті, кількості та за цінами, вказаними в накладних, що є невід'ємною частиною договору.

01.03.2011 року між позивачем та ТОВ «ТПК «Ресурс-Поділля» (продавець) укладено договір поставки № 106, за яким продавець зобов'язався передати у власність позивача м'ясо у кількості, асортименті по ціні та в строки, відповідно до умов договору.

На виконання вказаних договорів зазначені контрагенти у перевіряємому періоді поставили позивачу товар, видали податкові накладні, а позивач здійснив оплату цього товару.

Судами встановлено, що податкові накладні, які також були предметом дослідження при проведенні податковим органом перевірки, віднесені платником податків до складу податкового кредиту у відповідному звітному періоді - серпні 2011 року, відповідають встановленим законодавцем до податкової накладної вимогам, містять в окремих рядках обов'язкові реквізити, передбачені приписами статті 210 ПК України .

Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується суд касаційної інстанції, виходили з наступного.

Відповідно до п. 187.1 ст. 187 ПК України зазначено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником додатку.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу , та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст. 193 цього Кодексу , протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

У п. 200.2 ст. 200 ПК України встановлено, що при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу ), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (п.200.3. ст.200 ПК України ).

Згідно п. 200.4 ст. 200 ПК України , якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем товарів/послуг; залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному органу державної податкової служби податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що сума бюджетного відшкодування формується як від'ємне значення різниці між податковими зобов'язаннями та податковим кредитом за відповідний податковий період. У наступному податковому періоді ця сума підлягає бюджетному відшкодуванню платнику податку, за умови сплати податку на додану вартість разом з ціною товару постачальникам товарів (послуг). При цьому, в разі наявності у платника податків від'ємного значення за результатами господарських операцій в попередніх до звітного періодах, податковий кредит враховує наявність виданої суми.

Доводи податкового органу щодо нікчемності вчинених позивачем господарських зобов'язань є необґрунтованими, оскільки для цього необхідно встановити наявність у платника податку при вчинення таких зобов'язань мети, суперечної інтересам держави і суспільства. Про наявність такої мети у платника податку (покупця) не можуть свідчили лише факти певних порушень правил ведення господарської діяльності чи оподаткування постачальниками товару.

Водночас, судами попередніх інстанцій були досліджені наявні первинні документи та встановлено реальність господарських операцій з вказаними контрагентами та дотримання позивачем спеціальних вимог законодавства щодо документального підтвердження сум податкового кредиту. Крім того, реальність спірних господарських операцій підтверджується матеріалами справи, зокрема, податковими та видатковими накладними тощо.

Крім того, чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивач правомірно, відповідно до чинного податкового законодавства, включив до складу податкового кредиту суми на підставі податкових накладних, виданих постачальником товару, оскільки за загальним правилом несплата податкового зобов'язання продавцем і його постачальниками сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму податку, сплачену продавцю разом із ціною товару (послуги), що відповідачем не підтверджено належними та допустимими доказами факт нікчемності угоди та правомірність і обґрунтованість своїх дій щодо прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

З огляду на зазначене, судова колегія суддів касаційної інстанції погоджується з доводами судів попередніх інстанційї, що висновки податкового органу, викладені в Акті перевірки від 15.11.2011 року № 2001/23-02/34582572 про порушення платником податків вимог Закону України «Про податок на додану вартість» та ПК України, не відповідають дійсним обставинам справи, внаслідок чого існують підстави для визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 29.11.2011 року № 0001642301 та від 30.01.2012 року № 0000212301.

Отже, переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанції в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів касаційної інстанції підтверджує, що при їх прийнятті суди попередніх інстанцій дійшли вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосували до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли б призвести до скасування оскаржуваних рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Сімферопольської міжрайонної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову окружного адміністративного суду Автономної Респубілки Крим від 27.03.2012 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2012 року у справі № 2а-2030/12/0170/17 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: М.І. Костенко

І.В. Приходько