Ухвала

від 16.10.2013 по справі 0670/7840/11

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" жовтня 2013 р. м. Київ К/9991/18134/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 14.12.2011

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 15.02.2012

у справі № 0670/7840/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НВО Хіммашнафтогаз»

до Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «НВО Хіммашнафтогаз» (надалі - позивач, ТОВ «НВО Хіммашнафтогаз») звернулося до Житомирського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області (надалі - відповідач, Коростенська ОДПІ Житомирської області), у якому просило суд скасувати податкові повідомлення-рішення Коростенської ОДПІ Житомирської області від 30.06.2011 № 0001492301 та № 0001522301.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 14.12.2011, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 15.02.2012, адміністративний позов ТОВ «НВО Хіммашнафтогаз» задоволено: скасовано податкові повідомлення-рішення Коростенської ОДПІ Житомирської області від 30.06.2011 № 0001492301 та № 0001522301.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Письмових заперечень позивача на касаційну скаргу відповідача до суду не надходило.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, представниками податкового органу проведено документальну позапланову невиїзну перевірку з питань дотримання ТОВ «НВО Хіммашнафтогаз» вимог податкового та іншого законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Луріс» за період з 01.01.2011 по 31.03.2011, про що 15.06.2011 складено акт № 951/23-01/32758049 (надалі акт).

Згідно змісту акта, позивачем задекларовано у рядку 24 «залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду» суму 12 709 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів п.п. 198.1, п.п. 198.2, п.п. 198.6 ст. 198, п.п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого платником занижено податок на додану вартість за березень 2011 року на суму податку на додану вартість 112 291 грн. та завищено значення рядка 24 «залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду» на суму 12 709 грн.

На підставі висновків акта перевірки Коростенською ОДПІ Житомирської області прийнято податкові повідомлення-рішення від 30.06.2011 № 0001492301 та № 0001522301.

Не погодившись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх до суду.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що реальність господарських операцій між ТОВ «НВО Хіммашнафтогаз» та ТОВ «Луріс», а також правомірність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість щодо цих операцій доводиться первинними документами, які відповідають вимогам п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України та є підставою для бухгалтерського і податкового обліку.

Суд апеляційної інстанції погодився із таким висновком суду першої інстанції, посилаючись на те, що останній правильно встановив обставини справи, та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 цього ж Кодексу встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Тобто, необхідною умовою для віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності, що повинно підтверджуватися належним чином складеними податковими накладними (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) і сплатою податку на додану вартість продавцю у складі вартості товару.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Тобто, документи мають силу первинних у випадку фактичного здійснення господарської операції, з огляду на що, для визначення податкового кредиту, сплачені в ціні товару суми податку на додану вартість повинні бути фактично здійснені і підтверджені належними первинними документами, складеними у відповідності до законодавчих вимог, і які відображають реальність господарської операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ «Луріс» укладено договір купівлі-продажу від 04.01.2011 № 0401-3 та додаток №1, згідно яких ТОВ «Луріс» передало у власність позивачу належний продавцю товар на загальну суму 50 020 грн. Крім того, ТОВ «Луріс» передало у власність позивачу товар, згідно додатку від 01.04.2011 № 1 на суму 25 100 грн., згідно додатку від 01.02.2011 № 1 - на загальну суму 262 840 грн., згідно додатку від 01.03.2011 № 1 - на загальну суму 32 320 грн., згідно додатку від 31.03.2011 № 1 - на загальну суму 750 054,84 грн.

Також, 01.03.2011 між позивачем та ФОП ОСОБА_5 (Перевізник) укладено договір № 0103-11 на здійснення транспортного перевезення, на підставі якого підприємець 01.03.2011 перевіз від ТОВ «Луріс», придбаний ним товар (фланець зворотній, обладнання, клапан запобіжний). Факт перевезення товарів підтверджується актом від 01.03.2011 № 97 прийому виконаних робіт, складеним між позивачем та перевізником, товарно-тарнспортною накладною від 01.03.2011 № 305861, рахунком-фактурою від 01.03.2011 №7 на суму 32 320 грн.

Вказана господарська операція підтверджується і податковими накладними, виданими ТОВ «Луріс», видатковими накладними, виписками з особового рахунку та копіями платіжних доручень, що підтверджують оплату придбаного товару.

Крім того, факт використання позивачем в господарській діяльності, придбаних товарів, підтверджено копіями актів списання від 01.02.2011 № СпТМЦ-6 на суму 63 466,66 грн., від 01.02.2011 № СпТМЦ-7 на суму 37 500 грн., від 01.02.2011 № СпТМЦ-8 на суму 58 733,33 грн., від 01.02.2011 № СпТМЦ-9 на суму 4 000 грн., від 01.02.2011 № СпТМЦ-10 на суму 24 000 грн., від 01.02.2011 № СпТМЦ-11 на суму 24 333,33 грн., від 01.02.2011 № СпТМЦ-12 на суму 7 000 грн., від 01.03.2011 № СпТМЦ-12 на суму 15 300 грн., від 01.03.2011 № СпТМЦ-13 на суму 10 833,33 грн., від 14.04.2011 № СпТМЦ-15 на суму 158 941,67 грн. та угодами з іншими контрагентами.

Щодо посилань відповідача на те, що правочин, укладений ТОВ «НВО Хіммашнафтогаз» з ТОВ «Луріс», може бути таким, що не спрямований на реальне настання правових наслідків, суди попередніх інстанцій правильно вказали, що вказаний вище договір не віднесено законом до нікчемного. При цьому відповідачем не надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження безтоварності здійснених позивачем господарських операцій або судових рішень про визнання його недійсним.

При цьому колегія суддів Вищого адміністративного суду України зазначає, що акт перевірки не містить жодних доказів, які б підтверджували, що зміст договору не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконаних господарських зобов'язань, що виникли на підставі цих договорів. Доказів на спростування факту поставки товарів від ТОВ «Луріс» до позивача Коростенською ОДПІ Житомирської області не надано.

Разом з цим, відшкодування з бюджету податку на додану вартість не передбачає обов'язкової умови фактичного надходження цих сум до бюджету, а у разі невиконання контрагентом платника податків зобов'язань по сплаті податку до бюджету, негативні наслідки (відповідальність) настають лише для нього й зазначена обставина не є підставою для позбавлення добросовісного платника податків права на його відшкодування у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру податкового кредиту.

Такий висновок суду відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у його постановах від 09.09.2008 у справі № 21-500во08, від 01.06.2010 у справі № 21-573во10, постанові від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, постанові від 31.01.2011 у справі за позовом ТОВ «Фірма «ВІК» до ДПІ у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень. Зокрема, Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Більше того, вищезазначена правова позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішення від 22.01.2009 зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій, якими скасовано податкові повідомлення-рішення Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області від 30.06.2011 № 0001492301 та № 0001522301.

Оскільки суди попередніх інстанцій під час розгляду справи повно і правильно встановили обставини справи, та при ухваленні судових рішень не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, зазначена обставина відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

1. Касаційну скаргу Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області залишити без задоволення.

2. Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 14.12.2011 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 15.02.2012 у справі № 0670/7840/11 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис)А.М. Лосєв Судді (підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна