Ухвала

від 15.10.2013 по справі 2а-8994/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-8994/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Савченко А.І. Суддя-доповідач: Собків Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

15 жовтня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді : Собківа Я.М.,

суддів: Борисюк Л.П.,Петрика І.Й.,

при секретарі: Присяжній Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 жовтня 2012 року у справі за адміністративним позовом Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби до Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний мовний та навчальний центр Евенор Україна", третя особа Печерська районна в м. Києві державна адміністрація про визнання недійсними установчих документів, запису про проведення державної реєстрації змін до установчих документів та припинення юридичної особи,-

ВСТАНОВИВ:

У липні 2012 року позивач - Державна податкова інспекція у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний мовний та навчальний центр Евенор Україна" (далі - ТОВ "ММНЦ Евенор Україна"), третя особа Печерська районна в м. Києві державна адміністрація, в якому, з урахуванням поданих ним уточнень, просив визнати недійсними установчі документи ТОВ «ММНЦ Евенор Україна» та припинити юридичну особу з підстав, що не пов'язані з банкрутством юридичної особи.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 жовтня 2012 року в задоволенні позову відмовлено.

Позивач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити його позов в повному обсязі.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців ТОВ «ММНЦ Евенор Україна» (ідентифікаційний код 37317895), місцезнаходження: 01001, м. Київ, Печерський район, вул. Шота Руставелі, 17, офіс 1, зареєстроване Печерською районною в місті Києві державною адміністрацією12.10.2010 р . Керівником даного підприємства є ОСОБА_2, що підтверджується довідкою про взяття на облік платника податків від 10 січня 2012 року № 6686 (а.с. 6).

Зважаючи на письмові пояснення, що були надані керівником ТОВ «ММНЦ Евенор Україна» ОСОБА_2, податковий орган вказує на наявність підстав для визнання недійсними установчих документів ТОВ «ММНЦ Евенор Україна» та припинення юридичної особи вказаного підприємства з підстав, що не пов'язані з банкрутством юридичної особи.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.

Відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб-підприємців регулюються Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 15.05.2003 № 755-IV (далі - Закон № 755-IV).

Дія цього Закону поширюється на державну реєстрацію всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування, а також фізичних осіб - підприємців.

Частиною першою статті 4 вказаного Закону встановлено, що державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Статтею 5 цього Закону визначено, що державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи-підприємця.

Положенням статті 6 Закону № 755-IV передбачено, що до повноважень державного реєстратора віднесено, зокрема, проведення державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичних осіб та державну реєстрацію зміни імені або місця проживання фізичних осіб-підприємців.

Таким чином, з аналізу норм чинного законодавства вбачається наявність двох окремих понять: державної реєстрації юридичних осіб та державної реєстрації змін до установчих документів юридичних осіб, які за своєю юридичною природою є різними.

Як було вірно зазначено судом першої інстанції, позивач в своїх вимогах просить визнати недійсними установчі документи та припинити юридичну особу ТОВ «ММНЦ Евенор Україна» з підстав, що не пов'язані з банкрутством, посилаючись при цьому на положення статей 80, 87 Цивільного кодексу України, статті 38 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» та статті 55-1 Господарського кодексу України.

Так, відповідно до статті 80 Цивільного кодексу України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Згідно частини 1 статті 87 Цивільного кодексу України для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження.

Відповідно до ст. 33 Закону № 755-IV, юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення (реорганізації) або в результаті ліквідації за рішенням, прийнятим засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженим ними органом, за судовим рішенням або за рішенням органу державної влади, прийнятим у випадках, передбачених законом.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Згідно ч. 2 ст. 38 Закону № 755-IV, підставами для постановлення судового рішення щодо припинення юридичної особи, що не пов'язано з банкрутством юридичної особи, зокрема є, визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації через порушення закону, допущені при створенні юридичної особи, які не можна усунути.

Ознаки фіктивності, що дають підстави для звернення до суду про припинення юридичної особи або припинення діяльності фізичною особою - підприємцем, в тому числі визнання реєстраційних документів недійсними, визначені статтею 55-1 Господарського кодексу України, а саме:

зареєстровано (перереєстровано) на недійсні (втрачені, загублені) та підроблені документи;

незареєстровано у державних органах, якщо обов'язок реєстрації передбачено законодавством;

зареєстровано (перереєстровано) у органах державної реєстрації фізичними особами з подальшою передачею (оформленням) у володіння чи управління підставним (неіснуючим), померлим, безвісти зниклим особам або таким особам, що не мали наміру провадити фінансово-господарську діяльність або реалізовувати повноваження;

зареєстровано (перереєстровано) та проваджено фінансово-господарську діяльність без відома та згоди його засновників та призначених у законному порядку керівників.

Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись з позовом до суду позивач не конкретизував які саме установчі документи (зареєстровані під час проведення державної реєстрації юридичної особи, яка відбулася 12.10.2010р., або під час проведення державної реєстрації змін до установчих документів - 26.12.2011р.) слід визнати недійсними, оскільки згідно абзацу 2 частини 5 статті 8 Закону №755, внесення змін до установчих документів юридичної особи оформляється окремим додатком або викладенням установчих документів у новій редакції, на титульній сторінці яких робиться відмітка про те, що зазначені документи є невід'ємною частиною відповідних установчих документів.

Відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно Рішення Конституційного Суду України № 1-7/99 за конституційним зверненням Національного Банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09.02.99 р. (справа № 1-рп/99), за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Аналізуючи вказані вище норми чинного законодавства колегія суддів приходить до висновку, що положення статті 55-11 Господарського кодексу України не підлягають застосуванню до правовідносин, пов'язаних з процедурою реєстрації відповідача, а поширюють свою дію лише на обставини, які виникли після проведення державної реєстрації змін до установчих документів.

Крім того, як було вірно зазначено судом першої інстанції, в обґрунтування своїх вимог позивач посилається лише на письмові пояснення громадянки ОСОБА_2 від 17.04.2012 року, що були відібрані ст. о/у ВПМ Броварської ОДПІ Київської області - майором податкової міліції Стрельцовим С.В., в яких остання зауважує на тому, що не має жодного відношення до фінансово-господарської діяльності ТОВ «ММНЦ Евенор Україна», доходів від діяльності вказаного підприємства не отримувала, будь-яких документів фінансово-господарської діяльності, а також документів податкової звітності товариства не підписувала.

Однак, пояснення керівника ТОВ «ММНЦ Евенор Україна» не є належним та допустимим доказом для прийняття відповідного рішення про визнання недійсними установчих документів та припинення юридичної особи ТОВ «ММНЦ Евенор Україна» з підстав, що не пов'язані з банкрутством юридичної особи.

Відповідно до частини 1 статті 138 КАС України предметом доказування у адміністративній справі є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Згідно частини 4 статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до ч. ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Отже, за відсутності доказів на підтвердження наявності ознак фіктивності ТОВ «ММНЦ Евнор Україна», колегія суддів не вбачає правових підстав для визнання статуту товариства недійсним.

У зв'язку з цим заявлені позивачем вимоги в цій частині колегія суддів знаходить необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.

Що стосується позову в частині припинення юридичної особи ТОВ «ММНЦ Евнор Україна», колегія суддів зважає на наступне.

З 1 січня 2011 року введено в дію Податковий кодекс України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до п.п. 20.1.37. п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право, зокрема, звертатися до суду щодо припинення юридичної особи та припинення фізичною особою - підприємцем підприємницької діяльності та/або про визнання недійсними установчих (засновницьких) документів суб'єктів господарювання.

Згідно абзацу 5 частини 2 статті 38 Закону № 755-IV, підставою для постановлення судового рішення щодо припинення юридичної особи, що не пов'язано з банкрутством юридичної особи, серед іншого, є неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону.

Відповідно до пункту 8.6 Порядку обліку платників податків, зборів (обов'язкових платежів), затвердженого Наказом ДПА України від 19.02.1998р. № 80 (в редакції наказу ДПА України від 17.11.1998р. № 552), якщо платник податків не має заборгованості перед бюджетом, та у разі неподання протягом року в органи державної податкової служби податкових декларацій, документів податкової звітності, керівник органу державної податкової служби приймає рішення у вигляді розпорядження відносно платника податків про звернення до суду або господарського суду із заявою (позовною заявою) про постановлення судового рішення про припинення юридичної особи чи підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.

Зважаючи на те, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту неподання відповідачем більше року документів фінансової звітності, а також доказу відсутності у нього податкової заборгованості, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог даного позову в цій частині.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 жовтня 2012 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя суддя суддя Я.М. Собків Л.П. Борисюк І.Й. Петрик

.

Головуючий суддя Собків Я.М.

Судді: Борисюк Л.П.

Петрик І.Й.