Рішення

від 29.10.2013 по справі 909/956/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 жовтня 2013 р. Справа № 909/956/13

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Матуляк П. Я. , при секретарі судового засідання Юрчак С. Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Державного підприємства "Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України", вул. Федорова, 32,м. Київ,03038

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Краєвид" вул. Карпатська, 176,м. Коломия,Коломийський район, Івано-Франківська область,78200

про стягнення 215315,26 грн.

за участю представників сторін:

Від позивача: Рагуліна О.В., провідний юрисконсульт, посвідчення № 000129 від 15.06.11., довіреність №ЦУПП-156 від 16.09.13.

Від відповідача: не з"явився.

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Управління промислових підприємств державної адміністрації залізничного транспорту України" звернулося до господарського суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Краєвид" про стягнення заборгованості у сумі 215315, 26 грн.

Позовні вимоги мотивовано невиконанням відповідачем прийнятих на себе зобов"язань згідно договору поставки №ЦУПП-04/0019/12 від 03.04.12 щодо поставки позивачу обумовленого договором товару та обґрунтовано положеннями статей 526, 610 Цивільного кодексу України.

В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлений позов з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач в судове засідання жодного разу не з"явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином ухвалами суду від 29.08.13, 17.09.13 та 17.10.13, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштових відправлень №2819867, №2838215 та № 2866520, відзиву на позов не подав, однак 29.10.13 надіслав суду клопотання щодо відстрочки виконання рішення суду ( вх.11016/13). Подане клопотання мотивоване важким фінансовим становищем відповідача, на підтвердження зазначеного факту відповідачем подано фінансовий звіт суб"єкта малого підприємництва та довідки ТзОВ"Краєвид" щодо наявності у відповідача дебіторської та кредиторської заборгованості.

За змістом ст.121 ГПК України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Згідно Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.12 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення тощо.

З огляду на неподання відповідачем належних доказів на підтвердження важкого фінансового стану підприємства ( довідок банківських установ, податкових органів тощо), враховуючи матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору та заперечення представника позивача щодо відстрочки виконання рішення суду, судом відмовлено в задоволенні клопотання відповідача ( вх.11016/13 від 29.10.13).

Частиною 3 статті 22 ГПК України встановлено обов"язок сторін добросовісно користуватися належними їм процесуальним правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходи до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Крім того, згідно з пунктом 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України 26.12.2011 N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" з наступними змінами, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про розгляд судової справи і забезпечення його явки в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів, що дає підстави для висновку суду щодо розгляду справи в порядку, передбаченому статтею 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи із врахуванням вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно розгляду справи упродовж розумного строку, всебічно і повно з"ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються вимоги, давши оцінку доказам, які мають значення для справи, вислухавши представника позивача, суд вважає за правильне взяти до уваги наступне.

03.04.12 між Державним підприємством "Управління промислових підприємств державної адміністрації залізничного транспорту України"(замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Краєвид"(постачальник) укладено договір поставки №ЦУПП-04/0019/12. За умовами даного договору постачальник зобов"язався у 2012 році поставити замовнику товар, зазначений у специфікації до договору, а замовник, в свою чергу, - прийняти і оплатити цей товар. Вподальшому між сторонами у справі вносилися зміни до вказаного договору шляхом укладання додаткових угод №1 від 04.04.12, №2 від 13.06.12, №3 від 05.11.12 та №4 від від 29.12.12, що стосувалися ціни договору, реквізитів постачальника та періоду поставки. А угодою № ЦУПП-04/0019/12/НУ від 03.04.12 сторони визначили умови відповідальності за порушення зобов"язань.

Пунктом 5.1 договору поставки №ЦУПП-04/0019/12 сторони погодили строк (термін) поставки - 10 днів з моменту надання заявки. Відвантаження постачальником товару проводиться згідно заявок замовника, які надаються кожного поточного місяця. Перша партія товару повинна бути відвантажена не пізніше 5 календарних днів з моменту надання заявки.

Згідно п.6.3.1 договору замовник зобов"язався забезпечити поставку товару у строки, встановлені цим договором.

Пунктом 7.2 договору сторони визначили, що у разі непоставки або поставки з простроченням товару постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,5% вартості товару, з якого допущено прострочення виконання за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 10% вказаної вартості.

Як вбачається з позовної заяви та пояснень представника позивача в судовому засіданні, на виконання умов договору поставки, згідно заявки позивача, відповідачем поставлено шпали дерев"яні І типу у кількості 666 шт. та ІІ типу у кількості 726 шт., проте наступні заявки позивача від 05.04.12 № ЦУПП-8/1403, від 03.05.12 №ЦУПП-8/1790, від 17.05.12 №ЦУПП-8/1993, від 05.06.12 №ЦУПП-8/2275 та від 03.10.12 №ЦУПП-8/3873 відповідачем не виконано.

06.06.13 за №ЦУПП-8/1773 позивачем на адресу відповідача направлено претензію з вимогою сплатити штрафні санкції за невиконання умов договору поставки №ЦУПП-04/0019/12, відповіді на яку позивачем не отримано.

Керуючись нормами чинного законодавства та умовами договору за порушення прийнятих на себе договірних зобов"язань позивачем нараховано відповідачу 199864,28грн. пені та 15450,98грн. штрафу.

Відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань не надав, доводи позивача не спростував.

В силу статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо), а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Наведена правова норма кореспондується зі ст.509 Цивільного кодексу України: зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За змістом ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Наведена правова норма кореспондується зі ст.712 Цивільного кодексу України, згідно якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов"язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов"язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні положення встановлено і статтею 193 Господарського кодексу України: суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи умови п.5.1 спірного договору граничний строк поставки відповідачем товару, згідно заявок, наявних у матеріалах справи - 13.10.12.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно пункту 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 2 ст. 614 Цивільного кодексу України встановлено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань не надав, доводи позивача не спростував.

Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч.1 ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

В силу ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою (штрафом, пенею), якою, з огляду на положення ст.549 Цивільного кодексу України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов"язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Пунктом п.7.2 договору сторони погодили, що у разі непоставки або поставки з простроченням товару постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,5% вартості товару, з якого допущено прострочення виконання за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 10% вказаної вартості.

Таким чином, укладаючи договір, сторони дійшли згоди відносно забезпечення виконання відповідачем грошових зобов'язань пенею та погодили строк її нарахування.

На підставі вказаної норми закону та пункту договору позивачем нараховано 199864,28грн. пені та 15450,98грн. штрафу.

Разом з тим, згідно ч. 6 ст. 231 Господарського Кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

В силу ч. 2 статті 343 Господарського Кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В постанові Верховного Суду України від 24.10.2011 у справі № 25/187, прийнятої за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", ч. 2 ст. 343 ГК України у правовідносинах щодо стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, зазначено, що яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Згідно ст. 111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Відповідно до вимог частини 1 статті 4-7 Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування таких сум, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Відповідно до ст.55 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи приписи статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" судом здійснено перерахунок пені у відповідності до вищенаведеної правової норми та задоволено її частково, на суму 118850,06 грн. Вимогу щодо стягнення 15450,98грн. штрафу задоволено у повному обсязі за розрахунком позивача, який наявний в матеріалах справи та є арифметично вірним.

В контексті вищенаведеного, позов підлягає до задоволення частково.

Судові витрати, у відповідності до ст.49 ГПК України, покласти на відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог.

На підставі вищевикладеного, у відповідності до ст.124 Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст.11, 509, 525, 526, 530, 546, 547, 549, 610, 612, 614, 629 Цивільного Кодексу України, ст.ст.173, 216, 230, 231, 265, 343 Господарського кодексу України, ст.1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", керуючись ст.ст.4-7, 43, 49, 55, 75, ст. 82 - 85, 111- 28, 121 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов Державного підприємства "Управління промислових підприємств державної адміністрації залізничного транспорту України" до товариства з обмеженою відповідальністю "Краєвид" про стягнення заборгованості у сумі 215315, 26 грн. задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Краєвид" (м.Коломия Івано-Франківської області, вул.Карпатська,176, код ЄДРПОУ 31261952) на користь Державного підприємства "Управління промислових підприємств державної адміністрації залізничного транспорту України"( м.Київ, вул.Федорова, 32, код ЄДРПОУ 24249750) 118850,06 (сто вісімнадцять тисяч вісімсот п"ятдесят гривень шість копійок) пені, 15450,98( п"ятнадцять тисяч чотириста п"ятдесят гривень дев"яносто вісім копійок) штрафу та 2686,02(дві тисячі шістсот вісімдесят шість гривень дві копійки) судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 31.10.13

Суддя Матуляк П. Я.

Виготовлено в КП "Діловодство спеціалізованого суду"