Постанова

від 05.02.2014 по справі 909/956/13

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" лютого 2014 р. Справа № 909/956/13

Львівський апеляційний господарський суд, в складі:

головуючого -судді Бойко С.М.,

суддів: Бонк Т.Б.,

Марко Р.І.

при секретарі Томкевич Н.,

за участю представників:

від позивача: не з'явився,

від відповідача: з'явився,

розглянув апеляційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Краєвид" №1 від 07.11.2013 року та ДП "Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України" №ЦИПП-8/3772 від 11.11.2013 року,

на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 29.10.2013 року,

суддя Матуляк П.Я.

у справі за №909/956/13

за позовом: державного підприємства "Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України", м. Київ

до відповідача : товариства з обмеженою відповідальністю "Краєвид", м.Коломия, Івано-Франківська область,

про стягнення 215315,26 грн.

В С Т А Н О В И В :

рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 29.10.2013 року задоволено частково позовні вимоги ДП "Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України" та стягнено з ТОВ "Краєвид" 118850,06 грн. пені, 15450,98 грн. штрафу та 2686,02 грн. судового збору. В решті позовних вимог, а саме в частині 81014,22 грн. пені в позові відмовлено.

Рішення суду в частині задоволених позовних вимог мотивоване тим, що матеріалами справи підтверджено факт неналежного виконання відповідачем умов договору поставки, а отже, суд дійшов до висновку про стягнення пені та штрафу, які передбачені умовами договору.

Рішення суду в частині відмови в позові мотивоване тим, що яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки НБУ, як за грошовими зобов'язаннями.

Не погоджуючись з рішенням суду, як позивачем, так і відповідачем подано апеляційні скарги.

В апеляційній скарзі позивач просить рішення місцевого суду скасувати в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення 81 014,22 грн. пені та 1620,29 грн. судового збору та прийняти рішення, яким задоволити позовні вимоги у повному обсязі і вважає, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального права, апелюючи тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає застосування штрафних санкцій за порушення грошових зобов'язань, а позовні вимоги стосуються порушення строків виконання зобов'язань щодо поставки товарів, виконання робіт, надання послуг.

Позивач також зазначає, що визначені ст.231 ГК України розміри відповідальності застосовуються тоді, якщо інше не передбачено договором.

В свою чергу, в апеляційній скарзі відповідач просить рішення місцевого суду скасувати в частині стягнення пені з відповідача та прийняти нове рішення про стягнення 16427,19 грн. пені, а також, враховуючи важкий матеріальний стан відповідача, відстрочити виконання рішення до 29.10.2014 року.

Відповідач не погоджується із розміром пені, який суд самостійно визначив у розмірі 118850,06 грн. та вважає його необґрунтованим. При цьому, відповідач подає свій розрахунок пені. Відповідач також зазначає про сплив строків позовної давності за заявками, відповідно до яких нараховуються штрафні санкції.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав свою апеляційну скаргу просив її задоволити, навів доводи аналогічні викладеним в ній, при цьому заперечив доводи апеляційної скарги позивача.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, причини неявки не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання.

Суд, розглянувши апеляційні скарги та дослідивши наявні докази по справі, заслухавши пояснення представників сторін, вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга відповідача - відмові. Клопотання відповідача про відстрочку виконання рішення до 29.10.2014 року апеляційним судом задоволено, про що винесено ухвалу.

Як вбачається із матеріалів справи, 03.04.12 між ДП "Управління промислових підприємств державної адміністрації залізничного транспорту України" (замовник) та ТОВ "Краєвид" (постачальник) укладено договір поставки №ЦУПП-04/0019/12.

За умовами даного договору постачальник зобов'язався у 2012 році поставити замовнику товар, зазначений у специфікації до договору, а замовник, в свою чергу, - прийняти і оплатити цей товар. Між сторонами у справі вносилися зміни до вказаного договору шляхом укладання додаткових угод №1 від 04.04.12, №2 від 13.06.12, №3 від 05.11.12 та №4 від 29.12.12, що стосувалися ціни договору, реквізитів постачальника та періоду поставки. А угодою № ЦУПП-04/0019/12/НУ від 03.04.12 сторони визначили умови відповідальності за порушення зобов'язань. В даному випадку спір виник, щодо невиконання негрошових зобов'язань, щодо непоставки товару, передбаченого за умовами цього договору.

Пунктом 5.1 договору поставки №ЦУПП-04/0019/12 сторони погодили строк (термін) поставки - 10 днів з моменту надання заявки. Відвантаження постачальником товару проводиться згідно заявок замовника, які надаються кожного поточного місяця. Перша партія товару повинна бути відвантажена не пізніше 5 календарних днів з моменту надання заявки.

Згідно п.6.3.1 договору замовник зобов'язався забезпечити поставку товару в строки, встановлені цим договором.

Пунктом 7.2 договору сторони визначили, що у разі непоставки або поставки з простроченням товару постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,5% вартості товару, з якого допущено прострочення виконання за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 10% вказаної вартості.

На виконання умов договору поставки, згідно заявки позивача, відповідачем поставлено шпали дерев'яні І типу у кількості 666 шт. та ІІ типу у кількості 726 шт., проте наступні заявки позивача від 05.04.12 № ЦУПП-8/1403, від 03.05.12 №ЦУПП-8/1790, від 17.05.12 №ЦУПП-8/1993, від 05.06.12 №ЦУПП-8/2275 та від 03.10.12 №ЦУПП-8/3873 відповідачем не виконано.

06.06.13 за №ЦУПП-8/1773 позивачем на адресу відповідача направлено претензію з вимогою сплатити штрафні санкції за невиконання умов договору поставки №ЦУПП-04/0019/12, відповіді на яку позивачем не отримано.

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, а згідно ст.526 ЦК України, ст.193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст.599 ЦК України, ст.202 ГК України зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином.

У відповідності до ст.547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Пунктом п.7.2 договору сторони погодили, що у разі непоставки або поставки з простроченням товару постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,5% вартості товару, з якого допущено прострочення виконання за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 10% вказаної вартості.

Враховуючи умови п.5.1 спірного договору граничний строк поставки відповідачем товару, згідно заявок, наявних у матеріалах справи - 13.10.12.

Таким чином, укладаючи договір, сторони дійшли згоди відносно забезпечення виконання відповідачем зобов'язань щодо поставки товару пенею(не грошового зобов'язання) та погодили строк її нарахування.

Згідно із ч. 1 ст. 220 Господарського кодексу України боржник, який прострочив виконання господарського зобов'язання, відповідає перед кредитором (кредиторами) за збитки, завдані простроченням, і за неможливість виконання, що випадково виникла після прострочення.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Суд першої інстанції задоволивши пеню в розмірі 81014,22 грн. виходив з того, що яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Проте, такий висновок суду суперечить вимогам абзацу третьому частині другій статті 231 ГК України та не узгоджується з правовим висновком, викладеним в п.2.2 постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2014 №14, якими передбачено, що господарським судам необхідно мати на увазі, що штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, застосовуються за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.

Сторони можуть домовитися про збільшення або зменшення встановленого законом розміру пені, зазначивши про це в договорі, за винятком випадків, коли згідно із законом зміна розміру штрафних санкцій за погодженням сторін не допускається.

Оскільки визначена п.7.2 договору умова щодо встановлення розміру пені стосується за допущене прострочення негрошового зобов'язання, що і наявне в спірному випадку, апеляційний суд приходить до висновку про правомірність нарахування позивачем пені на суму 199864,28 грн., тобто за умовами укладеного між сторонами договору без обмеження подвійною обліковою ставкою НБУ, оскільки ч.6 ст.231 ГК України таке обмеження передбачено лише за допущені порушення виконання саме грошового зобов'язання, що в спірному випадку відсутнє.

Таким чином, рішення місцевого суду в частині відмови в стягненні пені на суму 81014,22 грн. підлягає скасуванню та з мотивацією, що це грошове зобов'язання- є неправильним.

До спірних правовідносин судом першої інстанції застосовані норми матеріального права, а саме Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», який до цих спірних правовідносин не застосовується, оскільки йдеться про невиконання не грошового зобов' язання.

Разом з тим, відповідно до ст.233 Господарського кодексу України суду надано право зменшувати розмір штрафних санкцій у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, з урахуванням ступеня виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, а також не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України також містить норму, за якою розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Аналогічна норма міститься й у п.3 ч.1 ст.83 Господарського процесуального кодексу України, за якою господарський суд має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Таким чином, суд має право, виходячи з конкретних обставин справи, зменшити розмір штрафних санкцій, але не звільняти повністю боржника від їх сплати.

Досліджуючи можливість реалізації господарським судом права на зменшення розміру штрафних санкцій за власною ініціативою на стадії перегляду справи в апеляційному порядку, колегія суддів відзначає наступне.

Пунктом 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз'яснено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Таким чином в розумінні роз'яснень відповідної постанови Пленуму Вищого господарського суду України, право на зменшення розміру штрафних санкцій, встановлене приписами ст.83 ГПК України, господарський суд реалізовує, як за клопотанням сторони, так і за власною ініціативою.

Відповідно до статті 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Виходячи з аналізу вищезазначених норм права та враховуючи повноваження апеляційного господарського суду щодо розгляду справи, визначені ст. 101 ГПК України, колегія суддів приходить до висновку, що правом на зменшення неустойки в порядку ст.83 ГПК України наділений не лише суд першої інстанції, а також і апеляційний господарський суд.

Аналогічний висновок міститься в постанові Вищого господарського суду України від 31.10.2012р. у справі №2/20/2012/5003.

З огляду на викладене, виходячи з інтересів сторін, причин неналежного виконання зобов'язання відповідачем, враховуючи час укладення договору, а також з врахуванням статусу відповідача, судова колегія дійшла висновку про виключність обставин у даній справі. Відтак, керуючись законом та внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності із врахуванням виключної обставини, колегія суддів вважає за доцільне зменшити розмір пені до 50% .

З наведенного рішення місцевого суду в частині стягнення 99932,14 грн. пені та 15450,98 грн. штрафу слід залишити в силі, а в частині стягнення 18917,92 грн. пені - відмовити, скасувавши рішення місцевого суду в цій частині та з врахуванням неправильного застосування норм матеріального права, а саме Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», який до даного спору не застосовується.

Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Таким чином, обов'язок доказування законодавчо покладено на сторони.

Згідно ч.2 ст.34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

При скасуванні рішення суду проводиться новий розподіл судових витрат на підставі ст.49 ГПК України, а тому з відповідача на користь позивача належить стягнути 4306,31 судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та 860,25 грн. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції. При зменшені розміру стягнення пені, з винної сторони стягується сума судового збору, яка б повинна була б стягнута без зменшення розміру цієї пені.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Краєвид" №1 від 07.11.2013 року залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу ДП "Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України" №ЦИПП-8/3772 від 11.11.2013 року задоволити частково.

3. Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 29.10.2013 року в справі №909/956/13 скасувати в частині стягнення 118850,06 грн. суми пені. В цій частині прийняти нове рішення - стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Краєвид" (м.Коломия Івано-Франківської області, вул.Карпатська,176, код ЄДРПОУ 31261952) на користь Державного підприємства "Управління промислових підприємств державної адміністрації залізничного транспорту України"( м.Київ, вул.Федорова, 32, код ЄДРПОУ 24249750) 99932,14 грн. - пені. В частині стягнення 18917,92 грн. в позові відмовити.

4. В решті рішення господарського суду Івано-Франківської області від 29.10.2013 року у справі №909/956/13 залишити без змін.

5. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Краєвид" (м.Коломия Івано-Франківської області, вул.Карпатська,176, код ЄДРПОУ 31261952) на користь Державного підприємства "Управління промислових підприємств державної адміністрації залізничного транспорту України" ( м.Київ, вул.Федорова, 32, код ЄДРПОУ 24249750) 4306,31 судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та 860,25 грн. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

6. Накази видати суду першої інстанції.

7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

8. Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд

Головуючий -суддя: Бойко С.М.

Судді: Бонк Т.Б.

Малех І. Б.