Ухвала

від 23.10.2013 по справі 2а-14363/10/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 жовтня 2013 року м. Київ К/9991/29417/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків (далі - СДПІ)

на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 22.12.2010

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.04.2011

у справі № 2а-14363/10/2670

за позовом спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Метал Холдинг" (далі - Товариство)

до СДПІ

про скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 22.12.2010, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.04.2011, позов задоволено; скасовано податкове повідомлення-рішення від 01.10.2010 № 0000484010/0 з посиланням на недоведеність податковим органом обставин, з якими чинне податкове законодавством пов'язує необґрунтованість податкової вигоди платника.

Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням чинного законодавства (зокрема, підпунктам 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість») та дійсним обставинам справи, СДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові акти обох попередніх інстанцій та прийняти нове рішення по суті спору, яким у позові відмовити. Зокрема, скаржник наголошує на тому, що платник податку - покупець не вправі віднести до податкового кредиту суми ПДВ за податковими накладними, за якими платник податку - постачальник не задекларував податкові зобов'язання.

Товариством у відповідності до статті 216 Кодексу адміністративного судочинства України подано заперечення на касаційну скаргу, в якій заявник зазначає про правильність та обґрунтованість висновків попередніх інстанцій та просить залишити оскаржувані судові акти без змін, а скаргу - без задоволення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що СДПІ було проведено документальну невиїзну перевірку Товариства з питання формування податкового кредиту з ПДВ за квітень-червень 2010 року по взаємовідносинам з товариством з обмеженою відповідальністю «Група компаній «Альтернатива», приватним підприємством «Матіз» та з товариством з обмеженою відповідальністю «Трансагентство метал».

За наслідками цієї перевірки податковим органом було складено акт від 21.09.2010 № 491/40-10/19121597 та прийнято оспорюване податкове повідомлення-рішення, за яким позивачеві визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 1 099 162 грн. (у тому числі 736 173 грн. за основним платежем та 362 989 грн. за штрафними санкціями).

Правова позиція податкового органу, покладена в основу оспорюваного донарахування, полягає у тому, що позивачем було незаконно сформовано податковий кредит по операціям в рамках господарських правовідносин з названими контрагентами. При цьому СДПІ посилається виключно на те, згідно з даними пошуково-довідкової системи ЦБД ДПА України на Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України подані за вказані звітні періоди податкові декларації зазначених постачальників визнані недійсними, що свідчить про недекларування та несплату ними податкових зобов'язань з ПДВ по операціями з Товариством.

Як випливає зі змісту пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 названого Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами, однак, як вірно зазначили суди, такі докази на порушення вимог частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не представлено, реальність виконання господарських операцій, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, не спростовано.

Так, доводи податкового органу про недекларування названими контрагентами у податковій звітності відповідної суми податкових зобов'язань, що виникли за фактом виконання поставок в адресу позивача, стосуються правопорушень, допущених цими контрагентами, тобто третіми особами, а відтак не можуть розглядатися як доказ недобросовісності позивача як платника податків.

Чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит з повнотою відображення постачальником у своїй податковій звітності відповідних господарських операцій, з фактичною сплатою постачальником ПДВ до бюджету. Платник не несе відповідальності за дії всіх підприємств та організацій, що беруть участь у багатостадійному процесі сплати податків до бюджету. Податкові органи не вправі тлумачити поняття добросовісності платника як таке, що породжує у останнього додаткові обов'язки, не передбачені чинним законодавством.

Доказів побудови позивачем фінансово-господарських правовідносин на підставі свідомого укладання договору з фіктивними підприємствами з метою перенесення податкового навантаження на осіб, які не виконують свої податкові зобов'язання, податковим органом не представлено.

У розгляді цієї справи суди встановили, що факт поставки позивачеві металопродукції товариством з обмеженою відповідальністю «Група компаній «Альтернатива», приватним підприємством «Матіз» та товариством з обмеженою відповідальністю «Трансагентство метал» підтверджується необхідними первинними документами, а саме - договорами поставки, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, сертифікатами відповідності, рахунками на оплату, довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей. Зазначені документи містять необхідну інформацію про зміст та обсяги розглядуваних операцій та засвідчують їх реальне виконання. Власне виконання цих поставок не заперечувалося і податковою інспекцією ані під час перевірки, ані в ході розгляду даної справи.

А відтак попередні судові інстанції дійшли правильного висновку про відсутність підстав для невизнання права позивача на податковий кредит, яке виникло за наслідками господарських операцій зі спірними контрагентами, та правомірно задовольнили позов.

Доводи касаційної скарги відтворюють правову позицію СДПІ по справі, ці доводи були розглянуті судами першої та апеляційної інстанцій по суті, цим доводам було надано правильну юридичну оцінку. Підстави для їх переоцінки у суду касаційної інстанції відсутні в силу статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оскільки усі обставини, що входять до предмета доказування у справі, встановлені судами на підставі повного та всебічного дослідження наявних у справі доказів, які відповідають ознакам належності та допустимості, цим обставинам надана правильна юридична оцінка, то підстав для скасування оскаржуваних судових актів не вбачається.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 220 1 , 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків відхилити.

2. Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 22.12.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.04.2011 у справі № 2а-14363/10/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько