Рішення

від 31.10.2013 по справі 920/1361/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.10.2013 Справа № 920/1361/13

Господарський суд Сумської області у складі: головуючого - судді Рунової В.В.,

при секретарі Балицькому В.В.,

за участю представників сторін:

позивача - Середенко О.В., Середенко Р.В., Семенов В.О.

відповідача - Діденко М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні господарського суду Сумської області матеріали справи №920/1361/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Електрична та тепловозна тяга», м. Харків

до Публічного акціонерного товариства «Лебединський машинобудівний дослідно-експериментальний завод «Темп», м. Лебедин Сумської області

про стягнення 130794,69 грн.,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2013 року до суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Електрична та тепловозна тяга» з позовом до Публічного акціонерного товариства «Лебединський машинобудівний дослідно-експериментальний завод «Темп» про стягнення неустойки за договором поставки №01122-Р від 20.01.2012р. в сумі 67365, 29 грн., яка складається з штрафу, пені та 36% річних за порушення зобов'язання.

22.08.2013р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому він зазначає, що нарахована позивачем сума штрафу та пені не відповідає дійсності та просить суд зобов'язати позивача зробити перерахунок позовних вимог.

Крім того, 22.08.2013р. від відповідача надійшло клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій та розстрочку виконання рішення. В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на скрутне матеріальне становище та надмірно великий розмір штрафних санкцій нарахованих позивачем за порушення відповідачем умов договору поставки.

16.09.2013р. від позивача надійшли заперечення №1 та №2 проти клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій та розстрочку виконання рішення, а також пояснення №1 та №2 до відзиву відповідача.

Крім того, 16.09.2013р. позивачем подано до суду заяву про збільшення позовних вимог в якому позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 156309,10 грн., яка складається з основного боргу за договором поставки, штрафу, пені, 36% річних.

16.09.2013р. від відповідача надійшла заява про зменшення позовних вимог, яка за своєю правовою суттю є власним розрахунком заборгованості відповідача перед позивачем на відміну від того розрахунку, що поданий позивачем. Згідно зазначеного розрахунку відповідач визнає вимоги позивача в частині 44205,58 грн. штрафу, 2469,44 грн. пені, 3182,27 грн. 36% річних.

30.09.2013р. від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог у якій позивачем зменшену розмір позовних вимог до 128518,22 грн. у зв'язку зі сплатою відповідачем частини суми заявленої до стягнення.

14.10.2013р. позивачем подано до суду заяву про збільшення розміру позовних вимог в якому позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 129546,31 грн., яка складається з основного боргу за договором поставки, штрафу, пені, 36% річних.

31.10.2013р. позивачем подано до суду заяву про збільшення розміру позовних вимог в якому позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 130794,69 грн., яка складається з основного боргу за договором поставки, штрафу, пені, 36% річних.

31.10.2013р. від відповідача надійшло клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій та розстрочку виконання рішення. В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на скрутне матеріальне становище та надмірно великий розмір штрафних санкцій нарахованих позивачем за порушення відповідачем умов договору поставки.

Відповідно до вимог ч.4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Згідно роз'яснень наданих у п.3.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26 грудня 2011 року №18 Господарським процесуальним кодексом України, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову, чи

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи

- об'єднання позовних вимог, чи

- зміну предмета або підстав позову.

Враховуючи зазначене, виходячи зі змісту заяви позивача про збільшення позовних вимог (вх.12897 від 16.09.2013р.) у якій він збільшує розмір раніше заявлених вимог та фактично заявляє додаткову вимогу щодо стягнення суми основного боргу за договором поставки у сумі 83636,90 грн. про яку не йшлося в позовній заяві, суд розцінює її як заяву про зміну предмету позову і об'єднання вимог (у зв'язку з заявленням вимоги, яка не була заявлена у позовній заяві) та збільшення розміру позовних вимог (у зв'язку з фактичним збільшенням розміру вимог по вже заявленим вимогам).

Тому, враховуючи вимоги ч.4 статті 22, статей 54- 58 Господарського процесуального кодексу України, а також надання позивачем доказів сплати судового збору у зв'язку зі зміною предмету позову та збільшення розміру позовних вимог, суд дійшов висновку про прийняття зазначеної заяви до розгляду, як такої що була подана до початку розгляду справи по суті.

Крім того, суд приймає зменшення позивачем розміру позовних вимог у заяві від 30.09.2013р. та збільшення розміру позовних вимог позивачем у заявах від 14.10.2013р. та 31.10.2013р. до 130794,69 грн.

Відтак, на момент прийняття рішення розмір позовних вимог становить 130794,69 грн.

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримують у повному обсязі.

В судовому засіданні представник відповідача позовні вимоги визнає частково. Підтримує позицію відповідача викладену у відзивах. Вимоги щодо сплати штрафу та пені в сумі 49857,29 грн. визнає, а також наголошує на неправомірному заявленню до стягнення позивачем 54701,40 грн. суми основного боргу, оскільки на думку відповідача, зазначена сума боргу відсутня через здійснення зарахування зустрічних однорідних вимог.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд встановив наступне.

20 січня 2012 року між позивачем (постачальник) та відповідачем (замовник) було укладено договір поставки №01122-Р (а.с.11-14).

Відповідно до п.п.1.1 договору поставки №01122-Р постачальк зобов'язується поставити і передати у власність замовнику певну продукцію (товар), відповідно до специфікацй, а замовник зобов'язується приймати товар та своєчасно здійснювати його оплату відповідно до умов договору.

Замовник оплачує поставлений постачальником товар за ціною, вказаною у специфікаціях (п.6.1 договору поставки №01122-Р).

Специфікації щодо товару та ціни є додатками до зазначеного договору та підписані сторонами (а.с.15-25).

Відповідно до підпунктів 5.1 та 7.2 договору поставки №01122-Р оплата вартості поставленого товару повинна здійснюватися шляхом передплати або протягом 10 календарних днів з моменту поставки.

З урахуванням наведеного відповідач повинен був оплатити за останню поставку товару протягом 10 днів з моменту її здійснення, а саме у строк до 06.11.2012р.

Позивачем поставлено відповідачу товару на загальну суму 1473519,48 грн., а відповідачем станом на 30.07.2013р. було сплачено лише 1384882,58 грн. (станом на 30.07.2013р. борг за поставлений товар складав 88636,90 грн.), що підтверджується матеріалами справи та не оспорюється сторонами.

З урахуванням сплати відповідачем 31.07.2013р. 5000 грн. та сплати 19.09.2013р. 28935,50 грн. сума основного боргу зменшилась до 54701,40 грн., що також не оспорюється сторонами.

Однак, відповідач наполягає на необхідності врахування зазначеної суми - 54701,40 грн. в зарахування зустрічних однорідних вимог з позивачем, а саме, відповідач наполягає на тому, що позивач має заборгованість перед відповідачем на суму 54701,40 грн. за іншим договором поставки (договір №0237-Р від 21.01.2013р.), а тому заборгованість відповідача за договором поставки №01122-Р у даній справі підлягає, на його думку, взаємозаліку із заборгованістю позивача перед відповідачем.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачає, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) - частина 1 статті 530 Цивільного кодексу України.

Договором поставки №01122-Р від 20.01.2012р., а саме, пунктом 7 визначено порядок розрахунків згідно яких розрахунки за кожну партію товару здійснюються у безготівковій формі, замовних сплачує постачальну товар по договору шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника в порядку повної попередньої оплати.

Інших правочинів, які б передбачали здійснення зарахування заборгованості за договором поставки №01122-Р від 20.01.2012р. між сторонами укладено не було.

Надані суду 27.09.2013р. відповідачем матеріали, в тому числі і угода про зарахування зустрічних однорідних вимог (а.с.166-167) є проектом, що так і не був підписаний сторонами у встановленому порядку. Дане твердження не оспорюється відповідачем.

З урахуванням зазначеного, самостійне, в односторонньому порядку зарахування відповідачем суми боргу 54701,40 грн. перед позивачем за договором поставки №01122-Р від 20.01.2012р. в рахунок погашення однорідних зустрічних вимог за іншими зобов'язаннями між сторонами, суперечить вимогам чинного законодаства.

Суд наголошує, що позивач заперечує таке зарахування. Більш того, позивач не визнає наявність заборгованості перед відповідачем товару на суму 54701,40 грн., яку відповідач зараховує по взаємозаліку, отже зазначена заборгованість фактично є спірною.

Предметом даної справи є заборгованість відповідача перед позивачем за договором поставки №01122-Р від 20.01.2012р., зобов'язання між сторонами на які посилається відповідач, зокрема за договором №0237-Р від 21.01.2013р. не є предметом даного судового розгляду.

Крім того, суд зазначає, що відповідачем не заявлялося ні зустрічного позову ні жодних інших процесуальних вимог у даній справі щодо виконання чи невиконання ТОВ «Електрична та тепловозна тяга» будь - яких інших зобов'язань перед ПАТ «Лебединський машинобудівний дослідно-експериментальний завод «Темп».

Тому, враховуючи вимоги статей 525, 526, 629 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку про наявність заборгованості відповідача перед позивачем за договором поставки №01122-Р від 20.01.2012р. за поставлений товар у сумі 54701,40 грн., а тому позовні вимоги в частині стягнення цієї суми підлягають задоволенню.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з п.3 ч.1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

У відповідності до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно ч. 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч.1 статті 550 Цивільного кодексу України неустойкою право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

У разі будь - якого порушення замовником зобов'язання з оплати отриманого товару, замовник сплачує на користь постачальника штраф у розмірі 3% від вартості отриманого товар та пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості за кожен день просточки платежу, за весь час прострочення до дня оплати включно (обмеження у рарахуванні штрафних санкцій, передбачені ч.6 статті 232 Господарського кодексу не инараховуються) - п.п.12.1 договору поставки №01122-Р від 20.01.2012р.

Відповідно до ч.2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Абзацом.2 п.п.12.1 договору поставки №01122-Р від 20.01.2012р. встановлено, що відповідно до ч.2 статті 625 Цивільного кодексу України замовник, якщо він прострочив виконання грошового зобов'язання з оплати отриманого від постачальника товару, на вимогу постачальника зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення виконання зобов'язання, а також 36% річних від простроченої суми за весь час прострочення виконання зобов'язання до дня фактичної оплати.

Враховуючи вищевикладене та те, що судом задовольняються позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача основної суми боргу за договором поставки №01122-Р від 20.01.2012р., суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 44205,58 грн. штрафу, 9061,72 грн. пені, 22825,99 грн. 36% річних - підлягають задоволенню, як такі, що нараховані відповідно до норм укладеного між сторонами договору та вимог діючого законодавства, а також підтверджуються розрахунками позивача.

Частиною 7 статті 84 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що в резолютивній частині рішення вказується про розподіл господарських витрат між сторонами, про повернення судового збору з бюджету.

Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно зі статтею 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається:

у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін;

у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору у сумі 3126,18 грн.

Щодо клопотань відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій та розстрочення виконання рішення у справі, суд зазначає наступне.

В обґрунтування своїх вимог відповідачем надано суду копію наказу ПАТ «Лебединський машинобудівний дослідно-експериментальний завод «Темп» 0щодо режиму праці на заводі, довідки управління статистики та управління Міндоходів і зборів щодо наявності заборгованості до заробітній платі та сплаті податків і зборів.

Від позивача надійшли заперечення №1 та №2 проти клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій та розстрочку виконання рішення.

Відповідно до ч.1 статті 233 Господарського кодексу України. У разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Пунктом 7.2 Постави Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» від 17 жовтня 2012 року N 9 судам роз'яснено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Враховуючи обставини справи, надані сторонами документи в обгрунутвання своїх вимог та заперечень, в тому числі майнового стану, суд не вбачає правових підстав для застосування ч.1 статті 233 Господарського кодексу України, оскільки належні до стягнення з відповідача штрафні санкції не є надмірно великими порівняно зі збитками позивача нанесених йому відповідачем несвоєчасним виконанням зобов'язань.

Щодо розстрочки, то відповідач не довів суду обставини, що ускладнюють виконання рішення у даній справі або роблять його неможливим. Відповідач посилається на скрутне матеріальне становище та наявність заборгованості відповідача по заробітній платі перед працівниками та по сплаті податків і зборів. Однак поданими документами підтверджується факт наявності такої заборгованості, але ж суду не надано жодних документів що активів відповідача, його бухгалтерського балансу.

Суд наголошує, надання суду доказів наявності певної кредиторської заборгованості відповідача в умовах ненадання інформації щодо його активів не дозволяє зробити висновок про матеріальне становище відповідача (порівняти його активи і пасиви), а тому твердження відповідача про загрозу його банкрутству та тяжке фінансове становище не підтверджується матеріалами справи.

Відтак, клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій та розстрочення виконання рішення у даній справі задоволенню не підлягають.

У відповідності до вимог статей 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна надати докази в обґрунтування своїх вимог або заперечень.

Керуючись статтями 1, 2, 4, 4-2, 4-3, 4-4, 4-5, 4-6, 4-7, 12, 13, 15, 32, 33, 34, 44, 49, 54-58, 69, статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, статтями 525, 526, 549, 550, 610, 611, 629 Цивільного кодексу України, статтями 230, 233 Господарського кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Лебединський машинобудівний дослідно-експериментальний завод «Темп» (42200, Сумська область, м.Лебедин, вул.Першогвардійська, 86, ід. код 02971676) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Електрична та тепловозна тяга» (61033, м.Харків, вул.Кисловодська, буд. 15, оф.1, ід. код 34045149) заборгованість за договором поставки №01122-Р від 20.01.2012р. у розмірі 130794,69 грн., в тому числі: 54701,40 грн. основного боргу, 44205,58 грн. штрафу, 9061,72 грн. пені, 22825,99 грн. річних; а також витрати по сплаті судового збору у даній справі у сумі 3126,18 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні клопотань відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій та розстрочення виконання рішення у справі - відмовити.

Повний текст рішення складено 01.11.2013р.

СУДДЯ (підпис) В.В.РУНОВА