Ухвала

від 05.09.2013 по справі 11/149

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" вересня 2013 р. м. Київ К/9991/68098/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів : Логвиненко А.О. (доповідач), Донець О.Є., Мороз В.Ф.

при секретарі судового засідання Шульзі А.Є.

з участю представників сторін :

позивача - Бірюкова О.А.

відповідача - Павловський Ю.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України у Святошинському районі м. Києва на постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 6.06.2012р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2012р. у справі

за позовом Управління Пенсійного фонду України у Святошинському районі м.Києва

до відповідача Державного підприємства «Український науково-дослідний інститут нафтопереробної промисловості «МАСМА»

про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В :

13.08.2008р. до суду з позовом про стягнення з державного підприємства «Український науково-дослідний інститут нафтопереробної промисловості «МАСМА» (далі Інститут) заборгованості по відшкодуванню коштів на виплату різниці між сумами пенсій в розмірі 1558147,03грн. звернулось управління Пенсійного фонду України у Святошинському районі м. Києва (далі Пенсійний фонд). Свої вимоги позивач мотивував тим, що всупереч приписів Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» відповідач не визначив самостійно розмір коштів, які повинні перераховуватися на рахунок органів пенсійного фонду для фінансування різниці в розмірі пенсій, внаслідок чого за період з 1.01.2003р. по 31.12.2007р. виникла заборгованість в розмірі 1558147,03грн.

Під час розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги та просив стягнути заборгованість за період з 1.01.2003р. по 31.08.2008р. в розмірі 2171254,25грн.

Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 6.06.2012р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2012р., в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з судовими рішеннями, Пенсійний фонд звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та задовольнити позов. При цьому скаржник зазначив, що суди дійшли помилкового висновку про безпідставність позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Згідно зі статтею 24 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» (далі Закон N1977-XII) різниця між сумою пенсії, призначеної за цим Законом, та сумою пенсії, обчисленої відповідно до інших законодавчих актів, на яку має право науковий працівник, фінансується для наукових (науково-педагогічних) працівників інших державних підприємств, установ, організацій та вищих навчальних закладів III - IV рівнів акредитації - за рахунок коштів цих підприємств, установ, організацій та закладів, а також коштів державного бюджету в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. При цьому за рахунок коштів державного бюджету науковим (науково-педагогічним) працівникам оплачується з розрахунку на одну особу 50 відсотків різниці пенсії, призначеної за цим Законом.

Відповідно до пункту 5 Порядку фінансування різниці між сумою пенсії, призначеної науковим (науково-педагогічним) працівникам державних небюджетних підприємств, установ, організацій та вищих навчальних закладів III - IV рівнів акредитації згідно із Законом України "Про наукову і науково-технічну діяльність", та сумою пенсії, обчисленою відповідно до інших законодавчих актів, на яку мають право зазначені особи (затв. постановою КМУ №372 від 24.02.2004р.) розмір витрат на фінансування різниці у розмірі пенсії за рахунок коштів державних небюджетних підприємств, установ, організацій та вищих навчальних закладів III - IV рівнів акредитації визначається у розрахунку на рік органами Пенсійного фонду до 20 січня поточного року та протягом 10 днів з дня призначення пенсії відповідно до Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність", про що відповідному підприємству, установі, організації або закладу відразу надсилається повідомлення за зразком, що додається. Зазначені підприємства, установи, організації та заклади самостійно визначають суму, що підлягає до сплати у розрахунку на місяць, та щомісяця до 25 числа перераховують органу Пенсійного фонду за своїм місцезнаходженням відповідні кошти для фінансування різниці у розмірі пенсії, призначеної у минулому та поточному роках.

З матеріалів справи вбачається, що Пенсійним фондом виплачувалась пенсія, призначена науковим працівникам на підставі положень Закону N1977-XII та своєчасно направлялись в адресу Інституту повідомлення про розмір витрат на фінансування різниці у розмірі пенсії, відтак у відповідача виник обов'язок самостійно визначити суму, що підлягає до сплати та перерахувати її Пенсійному фонду.

Проте, в порушення вимог Порядку №372, Інститут на протязі 2003-2008 років не визначав суму, що підлягає до сплати щомісячно, та не сплачував кошти для фінансування різниці у розмірі пенсії, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість перед Пенсійним фондом.

Розглянувши позовні вимоги щодо стягнення заборгованості, що виникла за період з 1.01.2003р. по 31.08.2008р., суд першої інстанції не обговорив питання, чи пред'явлено адміністративний позов в межах строку, обумовленого статтею 99 КАС України, та чи є підстави для визнання поважними причин пропуску такого строку.

Крім того, з матеріалів вправи вбачається, що у 2006р. судом розглядався позов Пенсійного фонду про стягнення з Інституту заборгованості, що виникла внаслідок несплати різниці між сумою пенсії, призначеної за Законом N1977-XII, та сумою пенсії, обчисленої відповідно до інших законодавчих актів (т.4 а.с.78-84). При цьому судом не з'ясовано питання про те, чи увійшла сума, щодо якої рішенням суду відмовлено у стягненні до ціни адміністративного позову у справі що розглядається.

Суд апеляційної інстанції вищезазначені недоліки не усунув.

Таким чином, попередні судові інстанції у розгляді даної справи припустилися порушення норм процесуального права, а саме вимог частини третьої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо прийняття судового рішення на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених дослідженими у судовому засіданні доказами.

Не встановлення в судовому процесі вище зазначених обставин як таких, що мають суттєве значення у справі з огляду на неможливість правильно вирішити спір без їх з'ясування, відповідно до частини другої статті 227 КАС України, є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень, у зв'язку з їх не відповідністю вимогам частин 4 та 5 статті 11, частині 1 статті 138 та статті 159 цього Кодексу, з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 221, 223, 227, 230, 231, 254 КАС України, -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України у Святошинському районі м. Києва задовольнити частково.

Постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 6.06.2012р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2012р. скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення, оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, передбаченому ст.ст. 235-244 КАС України.

Судді А.О. Логвиненко

О.Є. Донець

В.Ф. Мороз