Постанова

від 30.10.2013 по справі 826/10562/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

30 жовтня 2013 року № 826/10562/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Григоровича П.О., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Лан Інжиніринг» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень від 21.06.2013 №№0000442201, 0000432201.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Лан Інжиніринг» (надалі - позивач, Товариство), звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва ДПС (надалі - відповідач, ДПІ) про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень - рішень від 21.06.2013 №№0000442201, 0000432201.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.07.2013 відкрито провадження, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду в судовому засіданні на 06.08.2013, яке в подальшому відкладалось з метою отримання додаткових доказів по справі для правильного вирішення спору по суті заявлених позовних вимог.

Судом протокольно замінено неналежного відповідача на Державну податкову інспекцію у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.

Під час розгляду справи представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та зазначив, що не погоджується з висновками Акта перевірки щодо порушення позивачем відповідних положень Податкового кодексу України (надалі - Кодекс), оскільки висновки відповідача за наслідками проведеної перевірки щодо порушень позивачем положень Кодексу при визначенні суми податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат з податку на прибуток є хибними, базуються виключно на суб'єктивних припущеннях перевіряючих, які не мають підтвердження належними доказами.

Представник відповідача проти позову заперечував, при цьому посилаючись на те, що під час проведення перевірки встановлено господарські взаємовідносини позивача з підприємствами, які, на думку податкового органу, мають ознаки фіктивності. А тому, правочини, що укладені між позивачем та контрагентами є нікчемними та такими, що не мали на меті настання реальних наслідків, а у позивача відсутнє законне право на віднесення сум по спірним правовідносинам до податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат з податку на прибуток. За таких обставин, податковий орган просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Справа розглянута в порядку письмового провадження, з огляду на положення ч.4 ст. 122 КАС України, за письмовим клопотанням сторін про розгляд справи за їх відсутності в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

21 червня 2013 відповідачем, на підставі акта перевірки №386/1-22-20-32911952 від 07.06.2013, прийнято наступні спірні податкові повідомлення-рішення, а саме:

- 0000442201, яким позивачу, за порушення п.185.1, 188.1 ПК України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток» на загальну суму 23603,75грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 18883грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 4720,75грн.;

- 0000422201, яким позивачу, за порушення п.198.1, 198.6, 201.4 ПК України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на загальну суму 22480грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 17984грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 4496грн.

Яке вбачається з акта перевірки та письмових заперечень відповідача, збільшення грошового зобов'язання та застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій ґрунтується на ознаках нікчемності та недійсності правочинів між позивачем та контрагентами.

Зокрема, посилаючись на акт ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС від 15.03.2013 №531/22.4-13/37817014 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Онікс Компані ЛТД» та акт ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС від 12.03.2012 №694/2220/37818657 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Тесей ЛТД», відповідачем зароблено висновок про те, що ТОВ «Лан Інжиніринг» порушено ст.228 ЦК України щодо укладення правочинів, які суперечать моральним засадам суспільства, порушують публічний порядок, спрямовані на заволодіння майном держави та дохідної частини бюджету (ст.15, 17 акта).

Окружний адміністративний суд м. Києва вважає такі висновки відповідача помилковими, враховуючи наступне.

Так, статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину.

За змістом ст.228 Цивільного кодексу України, у редакції, чинній на момент здійснення розглядуваних господарських операцій, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Таким чином, вина особи, яка виражається в намірі порушити публічний порядок (щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним) сторонами правочину або однією зі сторін, жодним чином не може бути встановлена на підставі актів перевірок позивача або його контрагентів, інформацій про відсутності постачальників в ланцюгу постачання за адресою реєстрації та/або наявності у податкового органу податкової інформації про відсутність у постачальника виробничих можливостей для провадження власної господарської діяльності.

При цьому, згідно статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Посилання відповідача в акті перевірки на ст.203, 215, 216, 228 ЦК України є передчасними, адже згідно ст. 20 Податкового кодексу України, органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Більш того, посадовими особами контролюючого органу не вірно застосовано положення ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин, адже з внесенням змін до статті 228 Цивільного кодексу України з 01.01.2011, для кваліфікації правочину як такого, що порушує інтереси держави (в силу частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України), вказаний правочин повинен бути визнаний недійсним в судовому порядку. Однак таких доказів відповідачем суду не надано, а Окружним адміністративним судом м. Києва такого не встановлено.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що обставини, на які посилається відповідач, жодним чином не можуть бути безумовним та достатнім доказом нікчемності угод та/або укладення між позивачем Контрагентами угод, які завідомо суперечать інтересам держави, адже, як вже зазначалось, доказом вини особи в порушенні публічного порядку або фіктивному підприємництві є виключно вирок суду та/або рішення суду про визнання угоди недійсною, з урахуванням ч.4 ст.72 КАС України, наявності яких, як на час проведення перевірки так і станом на час розгляду даної справи, судом не встановлено.

Втім, оцінивши письмові докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог, враховуючи наступне.

Так, 03 вересня 2012 між позивачем та ТОВ «Тесей ЛТД» укладено договір №03/09 купівлі продажу будівельних матеріалів.

На підтвердження фактичності виконання ТОВ «Тесей ЛТД» взятих на себе зобов'язань, позивачем до матеріалів справи надано належним чином завірені копії видаткових накладних №РН-00141 від 03.10.2012, №РН-00172 від 16.10.2012, №РН-00112 від21.09.2012; податкових накладних №60 від 02.10.2012, №470 від 15.10.2012, №601 від 20.09.2012, на підставі яких ТОВ «Лан Інжиніринг» віднесено до витрат суму і розмірі 58333,33грн. та до податкового кредиту суму в розмірі 11666,67грн.

Позивачем проведено оплату придбаного у ТОВ «Тесей ЛТД» товару, що підтверджується банківськими виписками за період з 19.09.2012 по 19.12.2012.

При цьому, суд вважає за можливе погодитись з товарністю досліджуваних господарських взаємовідносин між позивачем та ТОВ «Тесей ЛТД», обґрунтовуючи це наступними опосередкованими доказами.

Так, 18 вересня 2012 між позивачем та ТОВ «Льдинка» укладено договір №7-18/09-2012, предметом якого є виконання ТОВ «Лан Інжиніринг» будівельних робіт згідно переліку, що вказані в даному договорі.

Аналіз змісту та обсягу господарських операції між позивачем та спірним контрагентом ТОВ «Тесей ЛТД», а також між позивачем та ТОВ «Льдинка», шляхом співставлення видаткових накладних, виписаних ТОВ «Тесей ЛТД» та акта приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2012, підписаним між позивачем та ТОВ «Льдинка», дає змоги прийти до висновку, що будівельні матеріали, придбані позивачем у ТОВ «Тесей ЛТД», були в подальшому ним використані для належного виконання робіт по договору №7-18/09-2012, що відповідачем не спростовувалось.

При цьому, не приймаючи до уваги змісту та обсягу господарських операцій, що вказані в зазначених вище документах, тим самим приходячи до переконання про відсутність об'єкту оподаткування по спірним господарським операціям, податковий орган посилається на те, що внаслідок порушень норм податкового законодавства контрагентом позивача та третіми особами, з якими позивач у взаємовідносини не вступав, вказані документи не спричиняють змін в бухгалтерському та податковому обліку позивача, внаслідок чого останній позбавлений законного права на віднесення сум по документам до податкового кредиту.

Відповідно до ст.1 розділу І Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

Згідно з п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що позивачем цілком правомірно сформовано податковий кредит в сумі 11666,67грн. та витрати в сумі 58333,33грн. по взаємовідносинам з ТОВ «Тесей ЛТД».

В той же час, суд позбавлений можливості погодитьсь з правомірністю формування позивачем податкового кредиту в сумі 6317,33грн. та витрат в сумі 31586,67грн. по взаємовідносинам з ТОВ «Онікс Компані ЛТД», враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження правомірності формування зазначених показників податкової звітності позивачем до матеріалів справи долучено:

Договір №АП-19/09 від 19.09.2011, акти надання послуг від 01.02.2012, від 01.03.2012; податкові накладні №50 від 01.02.2012, №80 від 01.03.2012 та банківські виписки на перерахування кощтів.

Згідно вказаних документів, ТОВ «Онікс Компані ЛТД» позивачу було надано агентські (не ексклюзивні) послуги.

Під час розгляду справи суд неодноразово звертав увагу представника позивача на необхідність надання додаткових документів, що можуть підтвердити зміст та обсяг наданих ТОВ «Онікс Компані ЛТД» агентських послуг, однак, окрім вищевказаних актів надання послуг, податкових накладних та банківських виписок, інших документів, як то доказів знайдення потенційних покупців/їх пошуку, доказів оповіщення потенційних покупців про переваги послуг Замовника, організації зустрічей між потенційними покупцями і Замовниками, позивачем надано не було.

Не було також надано позивачем і опосередкованих доказів, що могли б підтвердити обставини отримання ТОВ «Лан Інжиніринг» від ТОВ «Онікс Компані ЛТД» певних агентських послуг.

За таких обставин, суд відзначає, що наявність законодавчо визначених документів для формування податкового кредиту та витрат, зокрема, наявність податкових накладних та актів надання послуг, виписаних платником податку є обов'язковою, але, не безумовною підставою для визнання правомірності формування платником податку показників податкової звітності за умови, якщо судом буде встановлено, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, в тому числі, коли господарські операції не мали реального характеру через їх безтоварність.

Суд критично ставиться до тверджень позивача про те, що наявність факту перерахування коштів на рахунок контрагента є належним доказом правомірності віднесення сум до податкового кредиту та витрат, адже, як зазначено вище, первинні бухгалтерські та податкові документи є підставою для змін в бухгалтерському та податковому обліку підприємства, виключно за умови фактичного вчинення господарської операції, чого, в даному випадку, судом не встановлено, а позивачем, в порушення принципу змагальності (ст.11 КАС України), доведено не було.

Тобто, наявність самих лише обставин укладання цивільно-правового договору, формальних доказів про його виконання, не є безумовним свідченням правомірності вчинення платником податку змін показників бухгалтерського обліку.

Так як в ході розгляду справи позивачем не представлено жодних документи, які б могли підтвердити надання ТОВ «Онікс Компані ЛТД» агентських послуг, суд вважає за можливе погодитьсь з твердженнями податкового органу про відсутність обставин фактичного отримання агентських послуг позивачем від даного Товариства, внаслідок чого позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Згідно ч.3 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011р. №845, визначено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

Зі змісту листа Вищого адміністративного суду України від 21.11.2011р. №2135/11/-11 вбачається, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами, судам у резолютивній частині такого судового рішення слід зазначати обов'язок органу Державної казначейської служби України стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача. Відповідно, у виконавчому листі за таким судовим рішенням як боржника слід вказувати Державний бюджет України в особі суб'єкта владних повноважень - відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69-71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва ДПС від 21.06.2013 №0000442201 в частині основного платежу в сумі 12250грн., штрафних (фінансових) санкцій в сумі 3062,50грн., всього в сумі 15312,50грн.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва ДПС від 21.06.2013 №0000432201 в частині основного платежу в сумі 11666,67грн., штрафних (фінансових) санкцій в сумі 2916,67грн., всього в сумі 14583,34грн.

4. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити .

5. Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лан Інжиніринг» (код ЄДРПОУ 32911952, адреса: 03083, м. Київ, вул. Червонопрапорна, 34, корпус, 4, АВК-4) судові витрати в сумі 298(двісті дев'яносто вісім)грн. 96коп. з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунку Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (адреса: 01033, м. Київ, вулиця Жилянська, 33).

Суддя П.О. Григорович

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.