Постанова

від 22.10.2013 по справі 2а-9655/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-9655/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Вєкуа Н.Г.

Суддя-доповідач: Собків Я.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 жовтня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді : Собківа Я.М.,

суддів: Ключковича В.Ю.,Петрика І.Й.,

при секретарі: Присяжній Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 жовтня 2012 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства "Тартесс" до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

У липні 2012 року позивач - Приватне підприємство "Тартесс" звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва ДПС (далі - ДПІ у Солом'янському районі міста Києва ДПС), в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 22 березня 2012 року № 0000192204 та № 0000202204.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 жовтня 2012 року позов задоволено.

Відповідач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні заявлених позивачем вимог.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися до суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню , а рішення суду першої інстанції - скасуванню, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст.202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, службовими особами ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС було проведено позапланову невиїзну документальну перевірку Приватного підприємства «Тартесс» (далі - ПП «Тартесс») з питань правомірності нарахування податку на додану вартість при взаємовідносинах з ПП «ЛАБ» за період з 01.08.2011 року по 31.08.2011 року, за результатами якої складено Акт № 2/22-04/37063621 від 29.02.2012 року.

За висновками акту перевірки податковим органом було встановлено порушення позивачем вимог п. 198.2., п. 198.3., п. 198.6. ст. 198, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 45 959,00 грн. (у т.ч. по періодах: серпень 2011 року - 45 959,00 грн.), та завищено залишок від'ємного значення попереднього звітного податкового періоду, за вирахуванням суми податку, яка підлягає сплаті до бюджету за підсумками поточного звітного періоду в декларації з ПДВ за серпень 2011 року у сумі 48 676,00 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем були прийняті наступні податкові повідомлення - рішення:

- від 22.03.2012 року № 0000192204, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 57 449,00 гривень (з яких 45 959,00 грн. основного платежу та 11 490,00 грн. - штрафних (фінансових) санкцій);

- від 22.03.2012 року № 0000202204, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення ПДВ в розмірі 48 676,00 грн.

Позивач заперечує правомірність спірних податкових повідомлень-рішень відповідача, у зв'язку з чим просить їх скасувати з підстав невідповідності нормам чинного законодавства.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.

Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини, є Податковий кодекс України, який вступив в силу з 01.01.2011 року.

Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, регламентований ст. 198 та ст. 200 Податкового кодексу України.

Відповідно до пп. "а" п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківською рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п. 200.1 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 200.2 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Відповідно до п. 201.1, 201.6 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, яка є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Частинами 2 та 3 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, які брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції. Однак, наявність податкових накладних є необхідною, але не безумовною підставою для отримання платником податку права на податковий кредит з податку на додану вартість.

Отже, наявність законодавчо визначених обставин для формування податкового кредиту та валових витрат, зокрема податкових накладних, виписаних платником податку, є обов'язковою, для визнання правомірності формування таких за умови, якщо відомості в таких документах відповідають дійсності, і якщо господарські операції мали реальний характер та придбані товари (роботи, послуги) використовувалися в господарській діяльності платника податку.

При дослідженні матеріалів справи колегією суддів було встановлено, що 31.12.2010р. між ПП «ЛАБ» (постачальник) та ПП «Тартесс» (покупець) було укладено договір № 41 за умовами якого постачальник зобов'язується поставити товар на адресу покупця згідно його замовлення, а покупець - прийняти та оплатити товар.

На підтвердження виконання укладеного договору позивачем були надані реєстр виданих та отриманих податкових накладних, податкові накладні, квитанції, накладні на товар, виписки з банку, договір оренди, акт приймання-передачі орендної площі, акт здачі-приймання робіт, рахунок-фактура, приймальні акти, договори та інша документація.

На підставі отриманих від ПП «ЛАБ» податкових накладних позивач відніс до податкового кредиту суму ПДВ в розмірі 112 658,07 грн. та відобразив у податковій декларації з податку на додану вартість за серпень 2011 року.

Відповідач заперечує дійсність вищевказаних господарських операцій та посилається в своїх доводах посилається на результати проведення зустрічних звірок ПП «ЛАБ» щодо документального підтвердження господарських відносин із постачальниками та покупцями, їх реальності та повноти відображення в обліку за червень, серпень, вересень 2011 року, що містяться в довідці ДПІ у місті Черкаси від 16.11.2011 року № 353/23-2/35274499 «Про результати проведення зустрічної звірки ПП «ЛАБ» щодо документального підтвердження господарських відносин із постачальниками та покупцями, їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.06.11 по 30.06.11 та з 01.08.11 по 31.08.11, а також на висновки ГВПМ ДПІ у м. Черкаси № 6673/26-312 від 05.12.2011 року, де зазначається, що в ході проведення перевірки ПП «ЛАБ» не було встановлено трудових ресурсів, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів для ведення фінансово - господарської діяльності, що на думку податкового органу вказує на фіктивність даного підприємства та укладення ним нікчемних правочинів.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно п.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до п.2 ст.215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Частиною 1 статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані із його недійсністю.

Згідно ст.228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається недійсним в судовому порядку. В розумінні даної норми цивільного закону характеризуючими ознаками фіктивного правочину є те, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь що він не буде виконаний. Тобто, при вчинені фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті що передбачені самим правочином, не маючи на меті встановлення його правових наслідків. При цьому, фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру як створення так і досягнення відповідних цивільно-правових наслідків.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевіряти фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Про відсутність факту здійснення господарської операції можуть також свідчити і результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, які фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).

Так, згідно довідки ДПІ у м. Суми від 19.08.2011 року № 253/15-319/34012925 «Про результати проведення зустрічної звірки ПП «ЛАБ» щодо документального підтвердження господарських відносин із ТОВ «Преміям С» (код ЄДРПОУ 34012925) за червень 2011 року та довідки від 05.10.2011 року № 2488/15-02/241-37089629 «Про результати проведення зустрічної звірки ПП «ЛАБ» щодо документального підтвердження господарських відносин із ТОВ «Інтерпайп» (код ЄДРПОУ 37089629) за серпень 2011 року, було зокрема встановлено відсутність необхідних умов для ведення вказаними підприємствами господарської діяльності, відсутність технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, що за висновками податкового органу вказує на нікчемність правочинів, укладених з контрагентами за серпень, вересень 2011 року.

Крім того, за інформацією, що міститься в листі ВПМ ДПІ у Київському районі м. Одеси від 27.10.2011 року № 26528/26-00, директором ТОВ «Інтерпайп» являється ОСОБА_2, яка в своїх поясненнях повідомила про свою непричетність до фінансово-господарської діяльності вказаного підприємства та зауважила зокрема на тому, що жодних договорів, податкових та видаткових накладних, актів виконаних робіт, актів прийому-передачі та інших документів вона не формувала та особисто не підписувала.

У зв'язку з цим, на думку колегії суддів, дії платника податку ПП «Тартесс» свідчать про його недобросовісність, а вчинені ним господарські операції викликають сумнів у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту.

З цих підстав, укладені позивачем угоди не мала на меті настання реальних правових наслідків, що в свою чергу свідчить про безтоварність господарських операцій в період з 01.08.2011 р. по 31.08.2011 р.

Таким чином, висновки податкового органу щодо порушення ТОВ "Тартесс" положень пунктів 198.2.,198.3.,198.6. ст. 198 та п. 201.10 ст. 201 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість за серпень 2011 року на загальну суму 45 959,00 грн. та завищення залишку від'ємного значення попереднього звітного податкового періоду, за вирахуванням суми податку, яка підлягає сплаті до бюджету за підсумками поточного звітного періоду в декларації з ПДВ за серпень 2011 року у сумі 48 676,00 грн. є правомірними, а позовні вимоги ТОВ "Тартесс" - безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги повністю спростовують висновки суду першої інстанції, а тому вбачаються підстави для скасування постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 жовтня 2012 року та ухвалення нового рішення, яким в задоволенні адміністративного позову Приватного підприємства "Тартесс" до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва ДПС про скасування податкових повідомлень-рішень, слід відмовити.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 жовтня 2012 року - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову Приватного підприємства "Тартесс" до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя суддя суддя Я.М. Собків В.Ю. Ключкович І.Й. Петрик

Повний текст постанови виготовлено - 28.10.13р.

Головуючий суддя Собків Я.М.

Судді: Ключкович В.Ю.

Петрик І.Й.