Ухвала

від 02.06.2015 по справі 2а-9655/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" червня 2015 р. м. Київ К/800/56879/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: Сіроша М.В.,

суддів: Голубєвої Г.К.,

Юрченко В.П.,

секретар Антипенко В.В.

за участю представників Приватного підприємства «ТАРТЕСС» - Теплюка Ю.О.; Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби - Михайлюк-Філімонової Є.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства «ТАРТЕСС» (далі - Підприємство) на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2013 року у справі № 2а-9655/12/2670 за адміністративним позовом Підприємства до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - ДПІ),

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

У липні 2012 року Підприємство звернулося до суду з адміністративним позовом про скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ № 0000192204, № 0000202204 від 22.03.2012 року.

На обґрунтування позову зазначило, що чинним законодавством не зобов'язано платника податків перевіряти наявність трудових ресурсів та виробничих потужностей у контрагентів.

Крім того, обов'язок ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку, який несе персоніфіковану відповідальність.

8 жовтня 2012 року постановою Окружного адміністративного суду м. Києва позов задоволено.

Податкові повідомлення-рішення ДПІ № 0000192204 та № 0000202204 від 22.03.2012 року скасовані.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції зазначив, що наданими Підприємством первинними документами підтверджується виконання господарських операцій із ПП «ЛАБ».

22 жовтня 2013 року постановою Київського апеляційного адміністративного суду, постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 8 жовтня 2012 року скасована, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволені позову, суд апеляційної інстанції зазначив, що правочин, укладений між Підприємством та ПП «ЛАБ», не спрямований на реальне настання наслідків обумовлених ним, оскільки за результатами здійснення зустрічної звірки у контрагента не встановлено трудових ресурсів, основних фондів, транспортних засобів, складських приміщень.

Підприємство звернулося із касаційною скаргою про скасування постанови Київського апеляційного адміністративного суду та залишення в силі постанови Окружного адміністративного суду м. Києва, посилаючись на порушення апеляційним адміністративним судом норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування апеляційним адміністративним судом норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, з 20.02.2012 року до 24.02.2012 року ДПІ була здійснена документальна позапланова невиїзна перевірка Підприємства щодо правомірності нарахування ним податку на додану вартість за господарськими операціями з ПП «ЛАБ» за період з 1.08.2011 року до 31.08.2011 року, за наслідками якої 29.02.2012 року був складений акт перевірки.

У акті перевірки зазначено, що Підприємством у порушення вимог п.,п. 198.3, 198.6 ст. 198 , п.,п. 201.6, 201.7, 201.8, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України занижений податок на додану вартість, у розмірі 45 959,00 грн., а також завищений залишок від'ємного значення попереднього звітного податкового періоду, за вирахуванням суми податку, яка підлягає сплаті до бюджету за підсумками поточного звітного періоду в декларації з податку на додану вартість за серпень 2011 року, у розмірі 48 676,00 грн.

22 березня 2012 року ДПІ прийняла податкові повідомлення-рішення: № 0000192204 щодо збільшення Товариству грошового зобов'язання з податку на додану вартість, у розмірі 57 449,00 грн., № 0000202204 щодо зменшення суми від'ємного значення з податку на додану вартість, у розмірі 48 676,00 грн.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 31.12.2010 року між Підприємством та ПП «ЛАБ» був укладений договір № 41, відповідно до якого продавець зобов'язався поставити товар, а покупець прийняти та оплатити його.

На підтвердження виконання зазначеного договору Підприємство надало реєстр виданих та отриманих податкових накладних; податкові накладні; квитанції; накладні на товар; виписки з банку; договір оренди; акт приймання-передачі орендної площі; акт здачі-приймання робіт; рахунок-фактури; приймальні акти; договори.

Відповідно до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п.,п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківською рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу ) чи не підтверджені митними деклараціями , іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу .

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу .

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 200.2 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Згідно з п.,п. 201.1, 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, яка є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції зазначив, що згідно довідки ДПІ у м. Суми № 253/15-319/34012925 від 19.08.2011 року про результати проведення зустрічної звірки ПП «ЛАБ» щодо документального підтвердження господарських операцій з ТОВ «Преміям С» за червень 2011 року та довідки № 2488/15-02/241-37089629 від 5.10.2011 року про результати проведення зустрічної звірки ПП «ЛАБ» щодо документального підтвердження господарських операцій з ТОВ «Інтерпайп» за серпень 2011 року, встановлена відсутність необхідних умов для ведення зазначеними підприємствами господарської діяльності, відсутність технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, що за висновками податкового органу вказує на нікчемність правочинів, укладених з контрагентами за серпень, вересень 2011 року.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову з таких підстав.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, обґрунтовано зазначив, що при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань, визнання недійсними (нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом господарських операцій між попередніми посередниками, через яких декларувався рух товарів чи послуг, не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платника податків та його безпосереднім контрагентом.

Несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем, якщо він виконав усі передбачені законом умови і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Придбаний товар Підприємство у подальшому використовувало у власній господарській діяльності та належним чином задекларувало податкові зобов'язання за господарськими операціями з ПП «ЛАБ».

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Колегія суддів дійшла висновку, що постанова апеляційного адміністративного суду ухвалена з порушенням норм матеріального права. Постанова Окружного адміністративного суду м. Києва повинна бути залишена без змін, як така, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Керуючись ст., ст. 220, 221, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Приватного підприємства «ТАРТЕСС» задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2013 року скасувати, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 8 жовтня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, визначених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: Сірош М.В.

Голубєва Г.К.

Юрченко В.П.