Ухвала

від 15.10.2013 по справі 2а-44861/09/1670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 жовтня 2013 року м. Київ К-40926/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 19 травня 2010 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2010 року

у справі № 2а-44861/09/1670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобинський елеватор»

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 19 травня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2010 року, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобинський елеватор» (позивач) до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області (відповідач) задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 000062301/1164 від 13 квітня 2009 року та № 000052301/1166 від 13 квітня 2009 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Глобинський елеватор» витрати із сплати судового збору в розмірі 3,40 грн.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, Кременчуцька ОДПІ у Полтавській області, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 19 травня 2010 року, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2010 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2008 року по 31 грудня 2008 року, за результатами якої складено акт № 1299/23-209/34235752 від 03 квітня 2009 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 000052301/1166 від 13 квітня 2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 85 459,00 грн. (61 042,00 грн. - основний платіж, 24 417,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції), та № 000062301/1164 від 13 квітня 2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 108 899,00 грн. (72 599,00 грн. - основний платіж, 36 300,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР), підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість сум, сформованих за договорами поставки № 274/1 від 05 березня 2008 року та № 284 від 19 березня 2008 року, укладеними з Приватним підприємством «Агрояр», а також договором підряду № 03/05/РР від 07 травня 2008 року, укладеним з Товариством з обмеженою відповідальністю «Фортуна Фьючер 2007», з підстав відсутності факту реального вчинення господарських операцій та, як наслідок, нікчемності вказаних правочинів.

Зазначений висновок податковим органом зроблено з огляду на відсутність вказаних суб'єктів господарювання за юридичною адресою, а також незвітування ними до органів державної податкової служби за місцем реєстрації.

Задовольняючи адміністративний позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР визначено, що валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

В свою чергу, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що фактичне виконання договорів № 274/1 від 05 березня 2008 року, № 284 від 19 березня 2008 року та № 03/05/РР від 07 травня 2008 року підтверджується належним чином складеними рахунками, видатковими накладними, актом здачі-приймання виконаних підрядних робіт з ремонту цементних, бетонних та асфальтобетонних підлог в будівлях (складах) та платіжними документами.

До складу податкового кредиту позивачем включено суми податку на додану вартість, сплачені в ціні придбаних у ПП «Агрояр» товару (сої та насіння соняшника) та у ТОВ «Фортуна Фьючер 2007» ремонтних робіт, на підставі належним чином оформлених податкових накладних, виписаних на його адресу особами, які мають статус платників податку на додану вартість.

Отже, з огляду на встановлений судами попередніх інстанцій факт реального здійснення спірних господарських операцій, висновок судових інстанцій про задоволення позову є правильним.

При цьому слід зазначити, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, зокрема, від фактичної сплати контрагентами податків до бюджету, від подання ними податкової звітності, а також від перебування постачальників за юридичною адресою, оскільки питання віднесення певних сум до валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

А тому, якщо контрагенти не виконали своїх зобов'язань щодо сплати податків до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб, однак не є підставою для позбавлення платника податку-покупця права на формування даних податкового обліку за наявності факту реального вчинення господарських операцій та у разі, якщо такий платник має всі належним чином оформлені розрахункові, платіжні та інші документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 19 травня 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2010 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області відхилити, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 19 травня 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.