Ухвала

від 29.10.2013 по справі 2а-20131/10/0570

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 жовтня 2013 року м. Київ К-42200/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2010 року

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2010 року

у справі № 2а-20131/10/0570

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АСИ-ОЙЛ»

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька

про скасування податкових повідомлень-рішень та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2010 року, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «АСИ-ОЙЛ» (позивач) до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька (відповідач) задоволено повністю. Скасовано податкові повідомлення-рішення № 0001982340/0/20498/10/23-213 від 06 серпня 2010 року та № 0001972340/0/20499/10/23-213 від 06 серпня 2010 року, а також рішення № 0003962343/21254/10/23-413 від 13 серпня 2010 року про застосування штрафних (фінансових) санкцій. Присуджено з Державного бюджету України на користь ТОВ «АСИ-ОЙЛ» витрати із сплати судового збору в розмірі 3,40 грн.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, ДПІ у Київському районі м. Донецька, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2010 року, ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2010 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку ТОВ «АСИ-ОЙЛ» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2008 року по 31 грудня 2009 року, за результатами якої складено акт № 5777/23-2/30500737 від 26 липня 2010 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 0001972340/0/20499/10/23-213 від 06 серпня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 15 781,50 грн. (0,00 грн. - основний платіж, 15 781,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції), та № 0001982340/0/20498/10/23-213 від 06 серпня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1 244 631,00 грн. (829 754,00 грн. - основний платіж, 414 877,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР), підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість сум, сформованих за договорами про надання клінінгових послуг з прибирання та підтримки в належному санітарно-гігієнічному стані приміщень та територій на об'єктах ТОВ «АСИ-ОЙЛ», а також послуг з поточного обслуговування та поточного ремонту технологічного обладнання на об'єктах ТОВ «АСИ-ОЙЛ», укладеними з Товариством з обмеженою відповідальністю «Промислова компанія «Імпульс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОПТО-СЕРВІС», з підстав їх нікчемності.

Зазначений висновок податковим органом зроблено з огляду на відсутність у контрагентів позивача основних фондів, трудових та виробничих ресурсів, транспортних засобів, необхідних для здійснення відповідних робіт, а також наявність у ТОВ «ПК «Імпульс» та ТОВ «ОПТО-СЕРВІС» ознак «транзитності».

Крім того, посадовими особами Шахтарської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області проведено перевірку автозаправної станції, що належить позивачу, з питань дотримання суб'єктами господарювання порядку проведення розрахунків за товари (послуги), вимог з регулювання обігу готівки, наявності торгових патентів і ліцензій, за результатами якої складено акт № 0318/05/64/23/30500737 від 08 червня 2010 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято рішення № 0003962343/21254/10/23-413 від 13 серпня 2010 року, яким до ТОВ «АСИ-ОЙЛ» застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 82 418,72 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пунктів 1, 2, 12 статті 3 Закону України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 265/95-ВР) у зв'язку з проведенням розрахункових операцій на загальну суму в розмірі 9 683,20 грн. без видачі відповідних розрахункових документів, а також реалізацією необлікованого в установленому порядку газу скрапленого на загальну суму в розмірі 17 001,36 грн.

Обґрунтовуючи свою правову позиції щодо порушення ТОВ «АСИ-ОЙЛ» касової дисципліни, контролюючий орган вказував на те, що у фіскальних (звітних) чеках, що роздруковувались позивачем при проведенні розрахунків, була відсутня назва господарської одиниці «АЗС», а зазначено лише «ТОВ «АСИ-ОЙЛ».

Також, відповідач посилався на відсутність на момент проведення перевірки в господарській одиниці, що належить підприємству, оригіналів товарно-транспортних накладних, які б підтверджували надходження товарно-матеріальних цінностей.

Задовольняючи позовні вимоги повністю, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР визначено, що валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

В свою чергу, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що фактичне виконання укладених між позивачем та ТОВ «ПК «Імпульс», ТОВ «ОПТО-СЕРВІС» договорів підтверджується належним чином складеними первинними та платіжними документами.

До складу податкового кредиту позивачем включено суми податку на додану вартість, сплачені в ціні придбаних у контрагентів послуг, на підставі належним чином оформлених податкових накладних, виписаних на його адресу особами, які мають статус платників податку на додану вартість.

При цьому слід зазначити, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, зокрема, від фактичної сплати контрагентами податків до бюджету, а також від їх господарських та виробничих можливостей

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій суб'єкта господарювання з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагентів може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування ним валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Разом з тим, як встановлено судами, відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які підтверджували б відсутність фактичного виконання господарських операцій за спірними договорами, узгодженість дій позивача з контрагентами з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшли обґрунтованого висновку про відсутність у контролюючого органу в даному випадку правових підстав для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Згідно з пунктами 1, 2 статті 3 Закону № 265/95-ВР суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок; видавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, розрахунковий документ встановленої форми на повну суму проведеної операції.

Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону № 265/95-ВР у разі проведення розрахункових операцій на неповну суму вартості проданих товарів (наданих послуг), у разі непроведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій, у разі нероздрукування відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки до суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних органів державної податкової служби України застосовуються фінансові санкції у п'ятикратному розмірі вартості проданих товарів (наданих послуг), на які виявлено невідповідність.

За приписами статті 2 Закону № 265/95-ВР розрахунковим документом є документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі-продажу іноземної валюти, надрукований у випадках, передбачених цим Законом, і зареєстрованим у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або заповнений вручну.

Статтею 8 Закону № 265/95-ВР передбачено, що форма та зміст розрахункових документів, встановлюються Державною податковою адміністрацією України.

Згідно з пунктом 3.2 розділу 3 Положення про форму та зміст розрахункових документів, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 01 грудня 2000 року № 614, (далі - Положення) касовий чек повинен містити такий обов'язковий реквізит як назву господарської одиниці.

Відповідно до пункту 2.1 розділу 2 Положення у разі відсутності хоча б одного з обов'язкових реквізитів, а також недотримання сфери призначення, документ не є розрахунковим.

Поряд з цим слід зазначити, що недолік реквізиту розрахункового документа не прирівняно в Положенні до відсутності розрахункового документа.

Таким чином, оскільки фіскальні (звітні) чеки, роздруковані позивачем 31 травня 2010 року, відповідають визначенню розрахункового документа, зокрема, містять назву господарської одиниці «ТОВ «АСИ-ОЙЛ», яка відповідає реєстраційним документам підприємства, а також підтверджують виконання розрахункових операцій, підстав для застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій за порушення пунктів 1, 2 статті 3 Закону № 265/95-ВР не вбачається.

Згідно з пунктом 12 статті 3 Закону № 265/95-ВР суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані вести у порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, здійснювати продаж лише тих товарів, які відображені в такому обліку, за винятком продажу товарів особами, які відповідно до законодавства оподатковуються за правилами, що не передбачають ведення обліку обсягів реалізованих товарів (наданих послуг).

Статтею 6 Закону № 265/95-ВР передбачено, що облік товарних запасів фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності ведеться у порядку, визначеному чинним законодавством, а юридичною особою (її філією, відділенням, іншим відокремленим підрозділом) - у порядку, визначеному відповідним національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку.

Згідно з підпунктами 5.2.4, 5.2.6 пункту 5.2 розділу 5 Інструкції про порядок приймання, зберігання, відпуску та обліку газів вуглеводневих скраплених для комунально-побутового споживання та автомобільного транспорту, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України від 03 червня 2002 року № 332, (далі - Інструкція) інформація про кількість скрапленого вуглеводневого газу, що надійшов на підприємство в автоцистернах, зазначається у журналі оперативного обліку скрапленого вуглеводневого газу за формою № 2-ГС і після здавання звіту матеріально відповідальною особою в бухгалтерію оприбутковується за бухгалтерським обліком.

Під час внутрішньогосподарських перевезень скрапленого вуглеводневого газу приймання і оприбуткування за складським та бухгалтерським обліком проводиться на підставі видаткових та товаротранспортних накладних. У разі виявлення нестачі скрапленого вуглеводневого газу приймання проводиться тільки за участю керівника підприємства або його заступника із складанням акта про нестачу скрапленого вуглеводневого газу, що виникла під час внутрішньогосподарських переміщень за формою № 4-ГС (додаток 4), у трьох примірниках.

Відповідно до підпункту 6.3.14 пункту 6.3 розділу 6 та розділу 7 Інструкції паливороздавальні колонки, що встановлені на комерційних автогазозаправних станціях, мають функціонувати в системі з реєстратором розрахункових операцій, тип якого включено до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій, затвердженого Протокольним рішенням Державної комісії з питань впровадження електронних систем і засобів контролю та управління товарним і грошовим обігом при Кабінеті Міністрів України від 26 грудня 2002 року № 14.

Технологічні та облікові операції із залишками газів вуглеводневих скраплених під час їх зберігання, відпуску та збирання на газонаповнювальних станціях, газонаповнювальних пунктах, автогазозаправних станціях і автогазозаправних пунктах, а також їх раціональне використання проводяться відповідно до вимог ГСТУ 320.24370569.009-98.

Як встановлено судами, 31 травня 2010 року автозаправною станцією № 13 ТОВ «АСИ-ОЙЛ» отримано газ скраплений від підприємства (тобто в даному випадку мали місце внутрішньогосподарські перевезення) у кількості 5 000,00 літрів, що підтверджується долученою до матеріалів справи накладною. Крім того, факт обліку 5 000,00 літрів газу скрапленого засвідчується фіскальним (звітнім) чеком за 31 травня 2010 року, відповідно до якого господарською одиницею прийнято 5 000,00 літрів газу пропану-бутану, відпущено 2 983,73 літрів газу, залишок на кінець дня склав 3 480,04 літрів.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Донецького окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2010 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька відхилити, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.