Ухвала

від 28.10.2013 по справі 2а-11618/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" жовтня 2013 р. м. Київ К/800/2907/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів :

Головуючого Моторного О.А.,

Суддів Борисенко І.В.,

Кошіля В.В.,

при секретарі - Струсевич Д.С.,

за участю представників:

позивача - Сусло С.О.,

відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.10.2012

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.12.2012

у справі № 2а-11618/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мандри за смаком"

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.10.2012, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.12.2012, позов задоволено: визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення від 17.08.2012 №0008042204 та №0008052204.

В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погодився, просив скаргу залишити без задоволення, рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

В судове засідання з'явився представник позивача. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, за результатами проведеної податковим органом планової виїзної документальної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 по 31.03.2012, складений акт № 570/22-4/ 33151766 від 30.07.2012, в якому зафіксовано порушення позивачем вимог:

- пп.7.2.3 , пп. 7.2.6. п.7.2, пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 р. №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» зі змінами та доповненнями та п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.6 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість в сумі - 481 873,00 грн.;

- пп. 5.2.1, п. 5.2., пп. 5.3.9 п.5.3 статті 5 Закону України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» та пп. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток в сумі 66 569,00 грн.

В акті перевірки відповідач посилається на те, що господарські операції, за результатами яких позивачем у періоді, що перевірявся, сформовано податковий кредит та віднесено витрати на придбання товарів і послуг до валових, здійснені позивачем на підставі нікчемних договорів, укладених позивачем з наступними контрагентами: ПП «Ново-ком», ТОВ «БФ «Універсал-консалт», ТОВ «ТУРІН-ДНІПРО», ТОВ «Гранд», ПП «Ардея-Тех».

На підставі акта перевірки, відповідачем 17.08.2012 були прийняті спірні податкові повідомлення-рішення:

- № 0008042204, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 534 977,00 грн., з яких за основним платежем - 481 873,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 53 104,00 грн.;

- № 0008052204, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 66 773,00 грн., з яких за основним платежем - 66 569,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 204,00 грн.

Колегія суддів, переглядаючи оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку, погоджується з висновками судів щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту та валових витрат за перевіряємий період, враховуючи наступне.

Згідно з пп.5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пунктом 138.2 ст.138 Податкового кодексу України (чинного на час формування валових витрат в I кварталі 2011 року) передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно із абзацом третім підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту.

Аналогічне закріплене і в п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.

Датою виникнення права платника ПДВ на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.10 ст. 201 ПК України).

Частинами 2, 3 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Судом встановлено, а матеріалами справи підтверджено, що у період з 01.10.2009 по 31.03.2012 між позивачем та ПП «Ново-ком», ТОВ «ТУРІН-ДНІПРО», ПП «Ардея-Тех» були укладені договори поставки, за умовами яких постачальник зобов'язується передавати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати в порядку і строки, передбачені договором, продукцію; між позивачем та ТОВ «БФ «Універсал -консалт» укладено договір, за яким виконавець зобов'язується надати замовнику послуги по організації проведення рекламних компаній, а замовник зобов'язується прийняти надані послуги і оплатити їх вартість; також, позивачем укладено договір з ТОВ «Гранд» на виготовлення поліграфічної продукції.

Факт здійснення господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами підтверджується наявними в матеріалах справи, належним чином оформленими первинним документами бухгалтерського обліку, а саме: видатковими та податковими накладними, копією звукозапису реклами, копією поліграфічної продукції, копіями платіжних доручень.

Судами правомірно не прийняті до уваги доводи відповідача про нікчемність угод, укладених між позивачем з зазначеними вище контрагентами, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту розірвання, визнання недійсними чи неукладення вказаних правочинів. Відповідачем в судах попередніх інстанцій не було надано належних та допустимих доказів нікчемності таких договорів, фіктивної господарської діяльності контрагента позивача, безтоварності господарських операцій, відсутність зв'язку укладених угод з господарською діяльністю позивача, притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб вказаних підприємств за ухилення від сплати податків або інші податкові правопорушення, а також, що укладені правочини порушують публічний порядок відповідно до ч.2 ст. 228 ЦКУ.

Слід зазначити, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку (покупця товарів, робіт, послуг) права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру свого податкового кредиту.

За наведених обставин, колегія суддів погоджується висновками судів попередніх інстанцій, що позивачем обґрунтовано та у відповідності до норм чинного законодавства сформовані валові витрати та сума податкового кредиту за перевіряємий період по господарським операціям з зазначеними вище контрагентами, у зв'язку з чим є протиправним визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток, та відповідно, застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

Керуючись ст. ст. 221, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.10.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.12.2012 залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) О.А. Моторний Судді (підпис) І.В. Борисенко (підпис) В.В. Кошіль