Ухвала

від 23.10.2013 по справі 2а-11711/09/1570

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 жовтня 2013 року м. Київ К/800/25072/13

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

за участю секретаря Сватко А.О.

та представників сторін:

позивача - не з'явились,

відповідача - Зудінова О.О.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Єврогіпс" (далі - Товариство)

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.04.2013

у справі № 2а-11711/09/1570

за позовом Товариства

до Південної митниці (далі - Митниця)

та Білгород-Дністровської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби

про скасування рішень.

За результатами розгляду касаційних скарг Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов (з урахуванням уточнення до нього) подано про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень форми «Р» від 18.09.2009 № 4 та № 5, податкових рішень форми «Ш» від 12.10.2009 № 9 та № 10, а також першої податкової вимоги форми Ю1 від 02.11.2009 № 1/45.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 25.07.2012 позов задоволено повністю. У прийнятті цієї постанови суд першої інстанції виходив з того, що позивач цілком правомірно здійснив митне оформлення ввезеного товару (штукатурки гіпсової будівельної «Сатен», «ІЗО») за кодом УКТ ЗЕД 2520 10 00, тоді як у митного органу були відсутні підстави для донарахування митних платежів за наслідками зміни вказаного коду товарної номенклатури.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.04.2013 назване рішення суду першої інстанції скасовано; у задоволенні позову відмовлено з тих мотивів, що оскільки Товариство неправильно зазначило код класифікації товару, то Митниця обґрунтовано визначила йому податкові зобов'язання з урахуванням класифікації товару, здійсненої на виконання наданих митному органові повноважень згідно зі статтею 313 Митного кодексу України.

Посилаючись на невідповідність висновків апеляційного суду вимогам чинного законодавства та дійсним обставинам справи, Товариство звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Одеського окружного адміністративного суду зі спору як скасоване помилково.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково задовольнити касаційні вимоги Товариства з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що за наслідками проведення Митницею перевірки стану дотримання Товариством законодавства України з питань митної справи з 22.10.2008 по 31.05.2009, оформленої актом від 24.06.2009 № 005/9/51200000/33267961, було прийнято податкове повідомлення форми «Р» від 18.09.2009 № 4, за яким позивачеві визначено податкове зобов'язання з ввізного мита в сумі 465 156,91 грн. (у тому числі 310 104,63 грн. за основним платежем та 155 052,28 грн. за штрафними санкціями), а також податкове повідомлення форми «Р» від 18.09.2009 № 5, згідно з яким Товариство зобов'язано сплатити ПДВ у сумі 378 259,35 грн. (у тому числі 252 172,89 грн. за основним платежем та 126 086,46 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для зазначених донарахувань став висновок митного органу про невірне визначення позивачем коду товарної номенклатури згідно з УКТ ЗЕД під час митного оформлення імпортованого товару (штукатурки гіпсової будівельної «Сатен», «ІЗО») за вантажними митними деклараціями № 512000001/8/000075, № 512000001/8/000076, № 512000001/8/000077, № 512000001/8/000148, № 512000001/8/000149, № 512000001/8/000150, № 512000001/8/000151, № 512000001/8/000151, № 512000001/8/000152, № 512000001/8/000153. При цьому митниця наполягає на тому, що вказаний товар відноситься до товарної позиції 3214900090 за УКТЗЕД, тоді як Товариством цей товар класифіковано за товарним кодом 2520201000.

У зв'язку з тим, що податкові зобов'язання за вказаними повідомленнями були сплачені Товариством із затримкою на 10 календарних днів Митницею було прийнято податкові повідомлення форми «Ш» від 12.10.2009 № 9 та від 12.10.2009 № 10, згідно з якими позивача притягнуто до відповідальності у вигляді штрафів, відповідно, у сумі 37825,93 грн. та у сумі 46515,69 грн. в порядку підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Одним з мотивів задоволення даного позову судом першої інстанції зазначено факт класифікації ввезеного товару у країні його виробника (Туреччина) за кодом 25201000, що обумовлює правильність декларування Товариством спірного товару за цим самим кодом.

Втім факт декларування товару позивачем за кодом ТН ЗЕД, зазначеним в експортній митній декларації країни-експортера не має вирішального правового значення при вирішенні даного спору.

Адже відповідно до статті 313 Митного кодексу України митні органи класифікують товари, тобто відносять товари до класифікаційних групувань, зазначених в Українській класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності. Рішення митних органів щодо класифікації товарів для митних цілей є обов'язковими для підприємств і громадян.

У пункті 10 Порядку роботи відділу номенклатури та класифікації товарів регіональної митниці, митниці, відділу контролю митної вартості та номенклатури регіональної митниці, митниці при вирішенні питань класифікації товарів, що переміщуються через митний кордон України, затвердженого наказом Державної митної служби України від 07.08.2007 № 667, встановлено, що рішення про визначення коду товару приймається відділом номенклатури та класифікації товарів регіональної митниці (відділом контролю митної вартості та номенклатури регіональної митниці) на підставі встановлених характеристик товару, які є визначальними для класифікації товару згідно з вимогами Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності.

А відтак код товару, встановлений експортером, може не співпадати з кодом за яким товар підлягає класифікації відповідно до УКТЗЕД з різних причин, зокрема помилки або, враховуючи право України на деталізацію коду товару на національному рівні.

У той же час до матеріалів даної справи залучено низку судових рішень адміністративних судів зі спорів, що виникли з приводу відмови митного органу у митному оформленні імпортованого позивачем товару - штукатурки гіпсової будівельної «Сатен», «ІЗО», що ввозився Товариством за контрактом від 20.10.2005 № 315, за кодом УКТЗЕД 2520201000. При вирішенні цих спорів судами досліджувалися обставини щодо порядку та підстав класифікації спірної продукції за УКТЗЕД, яка базується на Гармонізованій системі опису та кодування товарів. Зазначеними судовими рішеннями (які набрали законної сили) було встановлено відповідність спірного товару (штукатурки гіпсової будівельної «Сатен», «ІЗО») товарній позиції за кодом 2520201000 згідно з правилами 1 Інтерпретації класифікації товарів та пояснень до УКТЗЕД.

На виконання зазначених судових рішень Митницею неодноразово здійснювалося оформлення названого товару у режимі ІМ-40 саме за кодом 2520201000.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, в якому відповідні обставини зазначені як установлені.

І хоча передбачене частиною першої статті 72 КАС України звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судом як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні, однак для спростування преюдиційних обставин, передбачених частиною першою статті 72 КАС України, учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази, що спростовують висновки судів, покладені в основу відповідних судових рішень.

Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.

У справі, що переглядається, Митниця, заперечуючи проти правильності визначення Товариством коду товарної номенклатури спірного товару (як це було установлено у судових рішеннях в інших адміністративних справах), не подала будь-яких доказів, які б слугували спростуванням висновків судів, покладених в основу прийняття відповідних рішень, та\або які не досліджувалися при розгляді цих справ.

А відтак підстави для висновку про необхідність класифікації спірного товару за іншим кодом, ніж був встановлений рішеннями судів між цими ж учасниками процесу, та за яким вже було здійснено митне оформлення аналогічного товару, імпортованого позивачем, відсутні.

Наведене виключає правильність висновку Митниці про заниження Товариством митної вартості товарів за спірними вантажними митними деклараціями та, відповідно, законність донарахувань ПДВ та ввізного мита за оспорюваними повідомленнями форми «Р».

Оскільки визначення позивачеві штрафних санкцій за податковими повідомленнями форми «Ш» має похідний характер, то відсутність у товариства обов'язку сплатити податкові зобов'язання за податковими повідомленнями форми «Р» виключає і правомірність притягнення платника до відповідальності за несвоєчасну сплату цих податкових зобов'язань.

У той же час суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про незаконність надсилання платникові першої податкової вимоги з огляду на оскарження Товариством нарахувань за названими податковими повідомленнями.

Дійсно, відповідно до приписів підпункту 5.2.4 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" при зверненні платника податків до суду із позовом про визнання недійсним рішення контролюючого органу податкове зобов'язання вважається неузгодженим до розгляду судом справи по суті і прийняття відповідного рішення.

Водночас відповідно до підпункту 5.3.2 пункту 5.3 цієї ж статті Закону у випадках апеляційного узгодження суми податкового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити її узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом десяти календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

Оскарження ж платником податків до суду суми податкового зобов'язання, узгодженого в апеляційному порядку, поза межами строку сплати такого податкового зобов'язання не надає відповідному податковому зобов'язанню статусу неузгодженого. Відтак, зазначена сума залишається податковим боргом платника податків. Разом із тим, у разі позитивного вирішення справи на користь платника податків відповідні податкові повідомлення та вимоги вважаються відкликаними на підставі пункту "в" підпункту 6.4.1 пункту 6.4 статті 6 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Як вбачається з установлених судами обставин справи, податкові повідомлення форми «Р» від 18.09.2009 № 4 та № 5 були оскаржені Товариством в судовому порядку лише 08.10.2009, тобто поза межами 10-денного строку, установленого для сплати податкових зобов'язань. Тобто на час звернення Товариством з даним позовом податкові зобов'язання за цими повідомленнями вже набули статусу узгоджених, що обумовлює правомірність надсилання платникові (позивачу у справі) першої податкової вимоги форми Ю1 від 02.11.2009 № 1/45.

З урахуванням викладеного та з огляду на помилковість окремих висновків як суду першої інстанції, так і апеляційного суду, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції, залишивши у відповідній частині в силі рішення Одеського окружного адміністративного суду зі спору.

У зв'язку з реорганізацією відповідача у справі Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне замінити Митницю її правонаступником - Південною митницею Міндоходів.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 226, 231 КАС України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Замінити Південну митницю її правонаступником - Південною митницею Міндоходів.

2. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Єврогіпс" задовольнити частково.

3. Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.04.2013 у справі № 2а-11711/09/1570 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень форми «Р» від 18.09.2009 № 4 та № 5, податкових рішень форми «Ш» від 12.10.2009 № 9 та № 10.

У цій частині залишити в силі постанову Одеського окружного адміністративного суду від 25.07.2012 у справі № 2а-11711/09/1570.

4. В решті постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.04.2013 у справі № 2а-11711/09/1570 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько