Ухвала

від 30.10.2013 по справі 2а-15114/10/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" жовтня 2013 р. м. Київ К/9991/33594/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків (далі - СДПІ)

на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 25.01.2011

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.05.2011

у справі № 2а-15114/10/2670

за позовом державного підприємства "Державне видавництво "Преса України" державного управління справами (далі - Підприємство)

до СДПІ

про скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 25.01.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.05.2011, позов задоволено; визнано недійсним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 30.09.2010 № 0000304040/0. У прийнятті цих судових актів попередні судові інстанції виходили з того, що позивачем було дотримано умови формування податкового кредиту за операціями з поставки в його адресу газетного паперу товариством з обмеженою відповідальністю «Оріяна» (далі - ТОВ «Оріяна»).

Посилаючись на невідповідність висновків судів вимогам чинного законодавства (зокрема, підпунктам 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»), СДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові акти попередніх судових інстанцій та відмовити у задоволенні позовних вимог. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що сума сформованого позивачем кредиту не відповідає сумі податкових зобов'язань, задекларованій постачальником.

Підприємством у відповідності до статті 216 Кодексу адміністративного судочинства України подано заперечення на касаційну скаргу, в якій скаржник зазначає про правильність та обґрунтованість висновків попередніх інстанцій та просить залишити оскаржувані судові акти без змін, а скаргу - без задоволення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог СДПІ виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що СДПІ було проведено документальну невиїзну перевірку Підприємства з питання формування податкового кредиту з ПДВ за березень, квітень, травень 2010 року по взаємовідносинах з ТОВ «Оріяна».

За наслідками цієї перевірки податковим органом було складено акт від 20.09.2010 № 466/40-40/05905668 та прийнято оспорюване податкове повідомлення-рішення, за яким позивачеві визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 337 251 грн. (у тому числі 227 823 грн. за основним платежем та 109 428 грн. за штрафними санкціями).

Правова позиція податкового органу, покладена в основу оспорюваного донарахування, полягає у тому, що позивачем було незаконно сформовано податковий кредит по операціям з придбання товару (газетного паперу) в рамках господарських правовідносин з ТОВ «Оріяна» на підставі договору поставки від 27.01.2010. При цьому СДПІ посилається на виявлену розбіжність між сумою сформованого позивачем податкового кредиту за наслідками виконання операцій з цим контрагентом та сумою задекларованих останнім податкових зобов'язань, позаяк за даними Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України податкова декларація ТОВ «Оріяна» за березень 2010 року відсутня, а декларації за квітень та травень 2010 року мають статус «до відома».

Приймаючи рішення про задоволення даного позову, попередні судові інстанції цілком об'єктивно не погодилися із зазначеною правовою позицією податкового органу по справі.

Адже, як випливає зі змісту пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 названого Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень вбачається, що підставою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними, платіжними дорученнями), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Суди встановили, що товарність спірних операцій (за наслідками виконання яких податкова інспекція не визнала право позивача на податковий кредит) підтверджується необхідними первинними документами (договором поставки, податковими накладними, видатковими накладними), що містять необхідні для цілей оподаткування відомості про зміст та вартість розглядуваних операцій.

Судами також було з'ясовано, що відповідний товар був імпортований ТОВ «Оріяна» з Російської Федерації (що підтверджується вантажними митними деклараціями).

Вказані обставини податковим органом не заперечувалися.

Слід зазначити, що судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами, однак, як вірно зазначили суди, такі докази на порушення вимог частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не представлено.

Так, доводи податкового органу про невідображення спірним контрагентом у податковій звітності відповідної суми податкових зобов'язань, що виникли за фактом виконання поставок в адресу позивача, стосуються правопорушення, допущеного цим контрагентом, тобто третьою особою, а відтак не можуть розглядатися як доказ недобросовісності позивача.

Чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит з повнотою відображення постачальником у своїй податковій звітності відповідних господарських операцій, з фактичною сплатою постачальником ПДВ до бюджету. Платник не несе відповідальності за дії всіх підприємств та організацій, що беруть участь у багатостадійному процесі сплати податків до бюджету. Податкові органи не вправі тлумачити поняття добросовісності платника як таке, що породжує у останнього додаткові обов'язки, не передбачені чинним законодавством.

Доказів побудови позивачем фінансово-господарських правовідносин на підставі свідомого укладання договору з фіктивним підприємством з метою перенесення податкового навантаження на особу, яка не виконує свої податкові зобов'язання, податковим органом не представлено.

Сам по собі факт порушення постачальником податкової дисципліни не може слугувати свідченням фіктивності господарської операції, та відповідно, обставиною, що виключає право покупця на формування податкового кредиту.

До того ж, суди з'ясували, що необхідні суми податкових зобов'язань з ПДВ були відображені ТОВ «Оріяна» у поданих ним до контролюючого органу податкових деклараціях. Питання ж невизнання цих декларацій не охоплюється предметом цього позову.

За таких обставин висновок судових інстанцій про дотримання Підприємством необхідних умов для формування податкового кредиту та про відсутність у податкового органу підстав для здійснення оспорюваного донарахування відповідає наявним у справі доказам.

Доводи касаційної скарги відтворюють правову позицію податкового органу по справі, ці доводи були розглянуті судами першої та апеляційної інстанцій по суті та їм було надано правильну юридичну оцінку. Підстави для їх переоцінки у суду касаційної інстанції відсутні в силу статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оскільки усі обставини, що входять до предмета доказування у справі, встановлені судами на підставі повного та всебічного дослідження наявних у справі доказів, які відповідають ознакам належності та допустимості, цим обставинам надана правильна юридична оцінка, то підстав для скасування оскаржуваних судових актів не вбачається.

Керуючись статтями 220, 220 1 , 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків відхилити.

2. Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 25.01.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.05.2011 у справі № 2а-15114/10/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько