ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"30" жовтня 2013 р. м. Київ К/800/37821/13
Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,
за участю секретаря Корженкової І.О.,
та представників сторін:
позивача - Сідєльнікова А.В.,
відповідача - Коваленка А.О.,
розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ЮГ-Нафтогазгеологія" (далі - Товариство)
на постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 25.04.2013
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2013
у справі № 826/3029/13-а
за позовом Товариства
до державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - ДПІ)
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України
ВСТАНОВИВ:
У березні 2013 року Товариство звернулося до окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 21.02.2013 № 0001592220, від 22.02.2013 № 0001672220 та від 22.02.2013 № 0001662220.
Постановою названого суду від 25.04.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2013, у позові відмовлено з посиланням на неправомірність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за операціями, що носили фіктивний характер.
Посилаючись на невідповідність висновків судів вимогам чинного законодавства (зокрема, пунктам 5.1, 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпунктам 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість») та дійсним обставинам справи, Товариство звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові акти та задовольнити позов.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне задовольнити касаційні вимоги Товариства з урахуванням такого.
Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено документальну невиїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з товариством з обмеженою відповідальністю «Гранд-Універсал» (далі - ТОВ «Гранд-Універсал») за період з 01.01.2010 по 30.09.2012, оформлену актом від 25.01.2013 № 303/22-222-34476090.
За наслідками цієї перевірки податковим органом було прийнято:
податкове повідомлення-рішення від 21.02.2013 № 0001592220, згідно з яким позивачеві збільшено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток на 192 359 грн. (у тому числі 128 306 грн. за основним платежем та 64153 грн. за штрафними санкціями);
податкове повідомлення-рішення від 22.03.2013 № 0001672220, за яким Товариству визначено суму завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 179 542 грн.;
податкове повідомлення-рішення від 22.03.2013 № 0001662220 про визначення позивачеві суми завищення від'ємного значення з податку на додану вартість у розмірі 246 278 грн.
Правова позиція податкового органу, покладена в основу прийняття оспорюваних актів індивідуальної дії, полягає в тому, що у перевіреному періоді позивач незаконно зменшив оподатковуваний дохід на суму витрат на оплату послуг, поставлених ТОВ «Гранд-Унівесал» в рамках виконання договору від 08.07.2010 № 08/07-10, а також неправомірно включив до податкового кредиту суми ПДВ, пред'явлені до сплати названим постачальником у ціні цих послуг, у зв'язку з фіктивністю розглядуваних операцій. При цьому ДПІ посилається на факт реєстрації ТОВ «Гранд-Універсал» на підставну особу - ОСОБА_3, який заперечує свою причетність як до фінансово-господарської діяльності цього товариства, так і факт підписання від імені останнього будь-яких первинних документів (у тому числі і податкових накладних).
Наведений факт було розцінено відповідачем як доказ укладення позивачем нікчемного правочину без мети настання відповідних йому правових наслідків та як свідчення участі позивача у штучній схемі для мінімізації податкових зобов'язань та отримання необґрунтованої податкової вигоди.
Приймаючи рішення про відмову в задоволенні даного позову, попередні судові інстанції підтримали зазначену правову позицію податкового органу по справі, а також послалися на відсутність у ТОВ «Гранд-Універсал» спеціалістів відповідної кваліфікації для виконання спірних послуг.
Втім з такою правовою оцінкою обставин справи погодитися не можна.
Так, згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
За змістом підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 названого Закону підставою для формування податкового кредиту є податкова накладна.
В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 цієї ж статті Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.
Слід зазначити, що судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим, презюмується, що дії платника, які мають своїм результатом отримання податкової вигоди (зокрема, у вигляді зменшення об'єкта оподаткування податку на прибуток та податку на додану вартість на суму витрат, понесених у зв'язку з оплатою поставлених послуг) є економічно виправданими, а відомості, які містяться у податковій декларації та податковій звітності - достовірними, якщо податковим органом не доведено зворотне.
При цьому висновок про необґрунтованість податкової вигоди платника повинен базуватись на об'єктивній інформації, що безспірно підтверджує відсутність у діях платника розумної ділової мети та їх спрямованість виключно на створення сприятливих податкових наслідків.
А відтак саме по собі підписання документів від імені контрагента невстановленою особою не може бути підставою для висновку про незаконне формування даних податкового обліку по операціям з таким платником. Такий висновок в силу вимог статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України може бути зроблений за наявності сукупності обставин, що свідчать про відсутність фактично здійснених фінансово-господарських операцій платника з його контрагентом та реальних витрат платника по цим операціям, про афілійованість платника з контрагентом для створення схеми ухилення від оподаткування та отримання необґрунтованої податкової вигоди.
З матеріалів справи випливає, що на момент здійснення спірних господарських операцій ТОВ «Гранд-Універсал» було зареєстровано в установленому порядку як юридична особа, а ОСОБА_3 згідно з відомостями, наведеними у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, був вказаний як керівник цього товариства, тобто як особа, що уповноважена діяти від його імені без довіреності.
Перевірка автентичності підпису ОСОБА_3 на кожному документі, представленому контрагентом, виходить за межі розумної обачливості позивача. Адже платник не може проводити почеркознавчу експертизу під час здійснення підприємницької діяльності, на нього не може бути покладено надмірний тягар доказування своєї добросовісності.
Доказів того, що особи, які підписали податкові накладні та інші документи від імені ТОВ «Гранд-Універсал», не мали відповідних повноважень, а також того, що про ці обставини було відомо або мало бути відомо Товариству, податковою інспекцією не представлено.
Висновок судів про відсутність у ТОВ «Гранд-Універсал» штату фахівців відповідної кваліфікації для виконання спірних послуг (які полягали у розробці математичної моделі структурної будови ділянки надр) не відповідає наявним у матеріалах справи доказам, позаяк ґрунтуються виключно на поясненнях ОСОБА_3, наданих у рамках кримінального провадження. Втім, оскільки названа особа заперечує свою причетність до діяльності ТОВ «Гранд-Універсал», то вона не може бути обізнана ані відносно дійсної штатної структури цього товариства, ані відносно реального стану провадження господарської діяльності цим товариством.
До того ж, слід зазначити, що укладення трудового договору не є єдиним способом залучення виконавцем фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання поставки робіт та послуг; податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит та на формування валових витрат в залежності від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка робіт постачальником.
У той же час, як зазначили суди, на підтвердження реальності виконання спірних послуг позивачем подано договір від 08.07.2010 № 08/07-10 разом з протоколом погодження договірної ціни та календарним планом виконання робіт, акти прийому-передачі виконаних робіт, податкові накладні, а також звіти про виконану роботу з розробки математичної моделі структурної будови ділянки. Зазначені документи підписані сторонами без застережень та містять необхідну для цілей оподаткування інформацію про зміст, обсяг та вартість виконаних робіт.
Наведені докази помилково було оцінені судами як такі, що підтверджують спрямування спірних операцій на створення сприятливих податкових наслідків у податковому обілку позивача, а не для провадження його статутної діяльності з проведення геологорозвідувальних робіт.
З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне скасувати прийняті у справі судові акти та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов Товариства.
Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ЮГ-Нафтогазгеологія" задовольнити.
2. Постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 25.04.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2013 у справі № 826/3029/13-а скасувати.
3. Позов задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 21.02.2013 № 0001592220, від 22.02.2013 № 0001672220 та від 22.02.2013 № 0001662220.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько
Суд | Вищий адміністративний суд України |
Дата ухвалення рішення | 30.10.2013 |
Оприлюднено | 05.11.2013 |
Номер документу | 34532327 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Вищий адміністративний суд України
Костенко М.І.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні