Ухвала

від 30.10.2013 по справі 2а-27227/10/0570

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 жовтня 2013 року м. Київ К/9991/31972/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька (далі - ДПІ)

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 14.02.2011

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 10.05.2011

у справі № 2а-27227/10/0570

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Матіс" (далі - Товариство)

до ДПІ

про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 14.02.2011, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 10.05.2011, позов задоволено; визнано недійсними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 26.08.2010 № 0002162340/0/22138/10/23-313 та від 17.11.2010 № 0002162340/1/29140/10/23-313. У прийнятті цих судових актів попередні інстанції виходили з того, що податковий кредит в оспорюваній сумі було сформовано Товариством за операціями, реальність яких підтверджується документально, тоді як податковою інспекцією не доведено існування обставин, з якими чинне законодавство пов'язує необґрунтованість податкової вигоди платника.

Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням чинного законодавства (зокрема, пункту 1.4 статті 1, підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість») та дійсним обставинам справи, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові акти обох попередніх інстанцій та прийняти нове рішення по суті спору, яким у позові відмовити.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог ДПІ виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено документальну невиїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з товариством з обмеженою відповідальністю «Айдиас» (далі - ТОВ «Айдиас») за січень, травень, червень, серпень, вересень, жовтень, листопад 2009 року.

За наслідками цієї перевірки податковим органом було складено акт від 12.08.2010 № 6206/23-3/31129084 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 26.08.2010 № 0002162340/0/22138/10/23-313, за яким Товариству визначено податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 167 278,50 грн. (у тому числі 111 519 грн. за основним платежем та 55759,50 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для зазначеного донарахування став висновок податкового органу про незаконне включення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ, пред'явлених до сплати названим контрагентом у ціні поставлених товарів (гальм колодкових) в рамках виконання договору поставки від 26.01.2009 № 1/1. При цьому ДПІ посилається на те, що: у ТОВ «Айдиас» відсутні основні фонди, транспортні засоби та трудові ресурси, які є об'єктивно необхідними для виконання розглядуваних операцій; позивачем не подано товарно-транспортної документації на підтвердження факту перевезення товару у процесі виконання зазначених поставок; у подальшому ТОВ «Айдиас» визнано банкрутом у судовому порядку.

Наведені обставини було розцінено відповідачем як доказ укладення позивачем правочину без мети настання відповідних йому правових наслідків, а виключно з ціллю створення штучної схемі для мінімізації податкових зобов'язань та отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Однак суди цілком об'єктивно не погодилися із зазначеною правовою позицією податкового органу по справі.

Адже, як випливає зі змісту пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 названого Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень вбачається, що підставою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами, однак, як вірно зазначили суди, такі докази на порушення вимог частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не представлено, реальність виконання господарських операцій, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, не спростовано.

Як вбачається з установлених судами обставин даної справи, виконання ТОВ «Айдиас» поставок товару (гальм колодкових) в адресу позивача підтверджується видатковими накладними, податковими накладними; оплата цього товару здійснювалася Товариством як шляхом перерахування коштів на рахунок названого постачальника, так і поставкою векселів в рахунок оплати цього товару; умовами договору від 26.01.2009 № 1/1 обов'язок з транспортування товару покладено на покупця (позивача у справі), Товариством подано договір перевезення від 05.01.2009 № 1/1, на підставі якого позивачем було залучено перевізника - приватного підприємця ОСОБА_1, який фактично і здійснив транспортування спірного товару (що підтверджується і наявними у матеріалах справи товарно-транспортними накладними); придбаний товар в подальшому був поставлений позивачем іншим суб'єктам господарювання (що підтверджується договорами поставки, видатковими та податковими накладними).

За таких обставин суди цілком об'єктивно відхилили як неспроможні доводи податкової інспекції про відсутність у ТОВ «Айдиас» об'єктивних умов для виконання цих поставок; ДПІ не доведено неможливості здійснення цих операцій названим постачальником наявними у нього силами та засобами з урахуванням обсягів поставленого товару та з огляду на розподіл обов'язків між постачальником та покупцем за вказаним договором поставки.

Подальше банкрутство ТОВ «Айдиас» також не може впливати на оцінку спірних господарських операцій; як з'ясували суди, на час виконання зазначених поставок цей контрагент мав необхідний обсяг цивільної та податкової правосуб'єктності та виступав учасником господарського обороту.

З урахуванням викладеного слід погодитися з наданою судами правовою оцінкою обставин справи про дотримання Товариством необхідних умов для формування податкового кредиту за операціями в рамках господарських правовідносин з ТОВ «Айдиас» та про відсутність у податкового органу підстав для здійснення оспорюваного донарахування.

Оскільки висновки попередніх судових інстанцій відповідають нормам чинного законодавства та фактичним обставинам спору, установленим на підставі повного та об'єктивного дослідження доказів у справі, то процесуальних підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали зі спору не вбачається.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 220 1 , 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька відхилити.

2. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 14.02.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 10.05.2011 у справі № 2а-27227/10/0570 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько