cpg1251
ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"28" жовтня 2013 р. Справа № 920/1106/13
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Плужник О.В., суддя Барбашова С.В. , суддя Пушай В.І.
при секретарі Казаковій О.В.
за участю представників сторін:
позивача - Колесник О.В.
відповідача - не з'явився.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу КП "Сумижитло" Сумської міської ради, м. Суми (вх. №2898С/3-9) на рішення господарського суду Сумської області від 08.08.13 року у справі № 920/1106/13
за позовом ПП "БудСалон", м. Суми
до КП "Сумижитло" Сумської міської ради, м. Суми
про стягнення 93 278,77 грн., -
ВСТАНОВИЛА:
Рішенням господарського суду Сумської області від 08.08.2013 року по справі №920/1106/13 (суддя Заєць С.В.) позов задоволено. Стягнуто з КП "Сумижитло" Сумської міської ради на користь ПП "БудСалон" 91366,17 грн. боргу, 1593,83 грн. пені, 318,77 грн. 3% річних, 1865,58 грн. витрат по сплаті судового збору.
Відповідач, КП "Сумижитло" Сумської міської ради, не погодився з вказаним рішенням, звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилається на неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права.
Просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 08.08.2013 року по справі №920/1106/13 та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову за необґрунтованістю.
Як зазначає відповідач у своїй скарзі, позивачем в матеріали справи надано письмові докази - копії актів ви конаних робіт, які від імені відповідача підписані шляхом відтворення факсиміле підпису директора головним бухгалтером відповідача Степановою Ю.О. на підста ві наказу № 144 від 03.09.2012 року, які місцевий господарський суд оцінив, як на лежні та допустимі докази, задовольнивши на підставі них заявлений у справі по зов.
Однак, як слідує із змісту зазначеного внутрішнього наказу по підприємству, зазначеним наказом головний бухгалтер лише була уповноважена використовувати факсиміле підпису директора при оформленні актів виконаних робіт, але приймати безпосередньо рішення про прийняття/неприйняття робіт по договорах підряду вона не була. Не мали таких делегованих повноважень і інші працівники підприємства.
Згідно до Статуту відповідача та статей 97, 99 Цивільного кодексу України, діяти від імені юридичної особи без довіреності має право лише виконавчий орган (директор) особисто.
Згідно до статті 237 Цивільного кодексу України, представництво виникає на підставі договору, довіреності або акта законодавства.
Згідно до статті 246 Цивільного кодексу України, довіреність від імені юри дичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами, та скріплюється печаткою цієї юридичної особи.
Згідно до статті 241 Цивільного кодексу України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою.
Виконавчий орган відповідача - директор стверджує, що зазначені в актах виконаних робіт роботи фактично не виконані, а роботи прийняті від імені відповідача посадовими особами з перевищенням повноважень та без відповідної довіреності (довіреностей).
Таким чином, на думку відповідача, справа розглянута в результаті неповного з'ясування всіх сут тєвих обставин спору, за відсутності належних та допустимих доказів, шляхом не вірної оцінки доказів, невірного застосування норм матеріального права, зазначе них у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення, шляхом не застосу вання норм матеріального права (зазначених вище статей Цивільного кодексу України та пунктів локального нормативно - правового документу (договору).
Крім того, місцевим господарським судом невірно застосована стаття 625 Цивільного кодексу України при стягненні неустойки, як у вигляді пені, так одночасно і у вигляді 3% річних та інфляційних збитків.
Згідно з статтею 625 ЦК України, за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання кредитор має право по своєму вибору стягнути або пеню, у розмірі, встановленому договором з урахуванням обмежень, встановлених Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", або 3% річних та інфляційні збитки.
Місцевим господарським судом одночасно стягнуто і пеню у розмірі подвій ної облікової ставки НБУ, і 3% річних та інфляційні збитки, що є не лише прикладом невірного застосування статті 625 ЦК України, а і порушенням граничного розміру пені (неустойки), встановленої статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
Зазначені вище обставини та факти, на думку апелянта, є достатніми для задоволення даної апеляційної скарги.
Свого представника в судове засідання відповідач не направив, хоча належним чином був повідомлений про час і місце розгляду справи за поданою апеляційною скаргою.
Позивач з обставинами, викладеними в апеляційній скарзі не погоджується, подав заперечення на апеляційну скаргу, вважає рішення суду першої інстанції обґрунтованим, законним, прийнятим з додержанням норм матеріального та процесуального права, просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Як зазнає позивач у своєму відзиві на апеляційну скаргу, на спростування твердження відповідача щодо неправомірності підписання актів виконаних робіт шляхом відтворення факсиміле підпису директора, яке здійснювалося головним бухгалтером підприємства без довіреності, він надає суду копію Наказу №21 КП "Сумижитло" СМР від 04 серпня 2011 року "Про застосування факсимільного відтворення підпису директора КП "Сумижитло" СМР" та копії наказів КП "Сумижитло" СМР №144 від 03 вересня 2012 року та №159/1 від 16 жовтня 2012 року про внесення змін до вищевказаного наказу, які підтверджують правомірність використання факсимільного відтворення підпису директора Замовника на актах приймання-передачі виконаних робіт згідно договору підряду №166 від 01.12.2012 року.
Вказані документи повністю підтверджують можливість використання на актах виконаних робіт факсимільного відтворення підпису директора КП "Сумижитло" СМР.
Так, відповідно до пункту 2 наказу №21 від 04.08.2011 року головному бухгалтеру Степановій Ю.О. дозволено застосовувати факсимільне відтворення підпису директора КП "Сумижитло" СМР виключно на таких документах: 2.1. Дефектні акти; 2.2. Акти виконаних робіт; 2.3. Довідки про вартість робіт.
Вказані положення були деталізовані в наказі КП "Сумижитло" Сумської міської ради №144 від 03.09.2012 року "Про внесення змін до наказу №21 від 04.08.2011 року "Про застосування факсимільного відтворення" і викладення його в новій редакції, де підпунктом 2.1. деталізовано та роз'яснено на яких саме актах здачі-приймання виконаних робіт, а саме: послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій.
Аналогічні положення були відображені і в наказі №159 від 16.10.2012 року.
Оскільки наказ є розпорядчим документом, який видає керівник підприємства, організації, установи, що діє одноосібно в межах своїх повноважень задля вирішення основних і оперативних завдань і підлягає неухильному виконанню працівниками підприємства, то саме на його підставі головним бухгалтером здійснювалося застосування факсимільного відтворення, яке у жодному разі не потребувало додаткової довіреності.
Крім того, належність якості та повноту обсягу виконання Підрядником зобов'язань за Договором підряду №166 від 01.12.2012 року, підтверджує скріплення актів приймання-передачі (виконання послуг) печаткою КП "Сумижитло" СМР та відсутність жодних претензій та зауважень до наданих послуг.
Крім того, позивач зазначає, що жодною із сторін акти виконаних робіт як правочини, які, до речі, до поняття правочину жодного відношення не мають, недійсними у судовому порядку не визнавалися.
Так, відповідно до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
В даному випадку єдиним правочином у спірних правовідносинах є договір підряду №166, укладений 01 грудня 2012 року між Комунальним підприємством "Сумижитло" Сумської міської ради та Приватним підприємством "БудСалон" (надалі Договір), який вчинено з повним дотриманням вимог статті 207 Цивільного кодексу України та підписано обома сторонами власноручно.
Акти виконаних робіт є похідними документами, які складаються внаслідок виконання договірних умов зазначеного вище правочину та самі по собі не являються правочином, а є первинними бухгалтерськими документами.
Також, позивач просить звернути увагу суду, що акт звірки взаємних розрахунків, підписаний сторонами власноручно, що ще раз підтверджує, що відповідач визнає сформовану на користь позивача заборгованість.
Зрозуміло, що акт звірки ніяких господарських операцій не фіксує, проте, він являється фактично письмовою формою визнання боргу.
У розумінні ст.ст. 9,10 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", вказаний акт є зведеним обліковим документом, який відображає загальну суму заборгованості, та фіксує стан розрахунків між сторонами.
Судова колегія, в межах вимог передбачених ст. 101 ГПК України, повторно розглянувши справу та перевіривши повноту, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, приходить до висновку про залишення рішення господарського суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ч. 3 ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Звернення до суду з безпідставною апеляційною скаргою спрямоване на штучне затягування судового процесу, суперечить, зокрема, вимогам статті 6 Конвенції про захист праві людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.
Про ухилення виконання договірних зобов'язань і навмисне затягування розгляду справи за поданим позовом свідчить і той факт, що відповідач не направив свого повноважного представника у засідання судової колегії для надання відповідних пояснень та доказів стосовно поданої апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом першої інстанції, 01.12.2012 року між Комунальним підприємством "Сумижитло" Сумської міської ради (Замовник) та Приватним підприємством "БудСалон" (Підрядник) був укладений договір підряду №166, відповідно до умов якого Підрядник (позивач) приймає на себе зобов'язання на власний ризик підготувати Об'єкт та забезпечити виконання ремонтно-будівельних робіт за завданням Замовника (відповідача) з використанням своїх матеріалів, а Замовник (відповідач) зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти і оплатити якісно та належно виконану роботу.
Згідно з п. п. 4.1 та 4.2 договору розрахунок за фактично виконані роботи відповідач здійснює протягом 30 календарних днів з моменту підписання акту приймання виконаних будівельних робіт за типовою формою КБ-2в, довідки про вартість виконаних будівельних робіт за типовою формою КБ-3 та розрахунку. Відповідач здійснює розрахунки шляхом перерахунку коштів на розрахунковий рахунок позивача.
Пунктом 5.2.2. договору передбачено, що відповідач зобов'язаний оплатити позивачу виконані роботи в розмірах і в строки, встановлені договором.
Як зазначає позивач, згідно із зобов'язаннями, передбаченими договором підряду №166, позивачем якісно та належно за дорученням відповідача, у відповідності з вимогами договору підготовлені Об'єкти та виконані ремонтно-будівельні роботи з використанням своїх матеріалів, про що свідчать оформлені належним чином - підписані сторонами та скріплені їх печатками, акти приймання виконаних будівельних робіт за типовою формою КБ-2в та довідки про вартість виконаних будівельних робіт за типовою формою КБ-3.
Акти підписані відповідачем без жодних претензій та зауважень.
Крім того, позивач зазначає, що акт звірки взаємних розрахунків станом на 30.04.2013 року підписаний сторонами та скріплений їх печатками, що підтверджує визнання відповідачем заборгованості перед позивачем в сумі 91366,17 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач своїх зобов'язань з оплати за виконані роботи не виконав, у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість у розмірі 91366,17 грн.
Як правомірно зазначив суд першої інстанції в своєму рішенні, відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбаченим цим Кодексом.
Аналогічна норма щодо виконання зобов'язань міститься в статті 526 Цивільного кодексу України.
У відповідності до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як зазначає відповідач у своєму відзиві на позовну заяву та в апеляційній скарзі, акти виконаних робіт, на які позивач посилається в обґрунтування позовних вимог, не є належними доказами надання позивачем відповідних послуг, оскільки усі акти виконаних робіт затверджені не за допомогою особистого підпису відповідальних осіб, а за допомогою факсимільного відтворення підпису, проте використання факсимільного відтворення підпису за допомогою механічного або іншого копіювання сторонами погоджено не було. Інших доказів щодо надання послуг, на думку відповідача, позивачем не надано.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції правомірно зазначив, що відповідно до ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Згідно з ч. З ст. 207 Цивільного кодексу України використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
У судових засіданнях представник позивача надавав суду для огляду акти приймання виконаних робіт, які дійсно, хоча і затверджені за допомогою факсимільного відтворення підпису, проте скріплені печаткою підприємства.
За таких обставин суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що твердження відповідача про відсутність у справі інших доказів щодо надання послуг позивачем є безпідставними, оскільки спростовується матеріалами справи.
Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Як обґрунтовано визнав суд першої інстанції, позивач свої зобов'язання відповідно до зазначеного договору виконав, що підтверджується матеріалами справи. Факт виконання позивачем робіт підтверджується Актом звірки взаємних розрахунків станом на 30.04.2013 року, підписаним сторонами і скріпленим їх печатками (а. с. 17).
З вищевказаного Акту вбачається, що відповідачем здійснювалась оплата за виконані роботи, в тому числі протягом спірного періоду.
Крім того, в матеріалах справи містяться довідки про вартість виконаних робіт типової форми КБ-3, підписані сторонами та скріплені їх печатками.
Відповідач порушив вимоги вищевказаних норм та умови укладеного між сторонами договору підряду №166 від 01.12.2012 р., а саме, допустив прострочення виконання грошового зобов'язання.
На підставі вищевикладеною, суд першої інстанції правомірно визнав, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 91366,17 грн. заборгованості за виконані роботи є обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню.
Крім цього, позивачем заявлені вимоги по стягненню з відповідача пені у розмірі 1 593,83 грн.
Також, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив у своєму рішенні, що відповідальність відповідача за несвоєчасну оплату або несплату виконаних робіт у вигляді стягнення пені передбачена п. 6.3 договору №166 від 01.12.2012 року, відповідно до якого за порушення сторонами строків виконання їхніх зобов'язань за цим договором, винна сторона виплачує іншій стороні пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день затримки від суми не наданих або не оплачених послуг.
Відповідно до ч. 6 статті 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Згідно з ч. 2 статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Оскільки, права позивача щодо стягнення з відповідача пені передбачені умовами договору, пеня нарахована в межах строку позовної давності, з урахуванням вимог Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", суд першої інстанції також правомірно визнав, що позовні вимоги в зазначеній частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню на підставі ст. ст. 549-552 Цивільного кодексу України.
Крім того, за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по договору №166 від 01.12.2012 року, позивач просить стягнути з відповідача 318,77 грн. 3% річних.
Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Враховуючи викладене, позовні вимоги стосовно стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних в сумі 318,77 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України.
Посилання відповідача на те, що місцевим господарським судом невірно застосовано ст. 625 Цивільного кодексу України при стягненні неустойки, як у вигляді пені, так одночасно і у вигляді 3% річних та інфляційних збитків є безпідставним, оскільки інфляційні втрати, що нараховані згідно ст. 625 Цивільного кодексу України не можуть вважатись неустойкою (пенею).
На підставі вищевикладеного, рішення господарського суду Сумської області від 08.08.2013 року у справі №920/1106/13 прийнято з урахуванням фактичних обставин справи та діючого законодавства, без порушень норм матеріального та процесуального права, тому підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Таким чином, керуючись ст.ст. 231, 343, 193 Господарського кодексу України, ст. 526, ст. ст. 549-552, 610, 625 Цивільного Кодексу України, ст.ст. 33, 49, 99, 101, п.1 ст.103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія, -
ПОСТАНОВИЛА:
Рішення господарського суду Сумської області від 08.08.2013 року у справі №920/1106/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.
Повний текст постанови підписаний 31.10.2013 року.
Головуючий суддя Плужник О.В.
Суддя Барбашова С.В.
Суддя Пушай В.І.
Суд | Харківський апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 30.10.2013 |
Оприлюднено | 06.11.2013 |
Номер документу | 34537550 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Харківський апеляційний господарський суд
Плужник О.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні