Постанова

від 23.10.2013 по справі 815/3652/13-а

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 жовтня 2013 р.Справа № 815/3652/13-а

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Балан Я. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Крусяна А.В.,

суддів Джабурія О.В., Шляхтицького О.І.,

секретаря Жукової Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Ділекс Україна» на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30 травня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Ділекс Україна» до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби (нині Державна податкова інспекція у Київському районі м.Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області) про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

29.02.2012р. товариство з обмеженою відповідальністю "Ділекс Україна" (надалі - ТОВ "Ділекс Україна") звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000022334 від 02.01.2013р.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 30.05.2013р. у задоволенні позовних вимог відмовлено, оскільки позивачем на підтвердження господарських операцій не надано заявок на виконання фумігаційних робіт, додаткових угод, товарно-транспортних накладних, у ході розгляду справи позивачем не доведено та не підтверджено доказами використання придбаних у ТОВ «АльфаІнвест» послуг у власній господарській діяльності, що свідчить про безпідставне формування податкового кредиту за рахунок сум податку на додану вартість сплачених за отриманими податковими накладними.

Не погоджуючись з ухваленим у справі судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати та ухвалити нову про задоволення позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що на підставі рішення начальника ДПІ у Київському районі м. Одеси оформленого наказом № 660-п від 16.11.2012 року та направлення на перевірку № 247 від 16.11.2012 року, відповідно до п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, п. 79.1 ст. 79 Податкового кодексу України посадовою особою відповідача було проведено позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Ділекс Україна» з питань дотримання податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських відносин з товариством з обмеженою відповідальністю «АльфаІнвест» за період березень, червень 2012 року, за результатами якої складено акт від 16.11.2012р. №2197/22-34/35992758/12. /т.1 а.с.19-48/

Здійснюючи перевірку податковий орган дійшов до висновку про безпідставне включення позивачем до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість по взаємовідносинам ТОВ «АльфаІнвест» за березень 2012 року у розмірі 485937,01грн. та за червень 2012 року у розмірі 882308,99грн., угоди з зазначеним контрагентом укладались без мети настання реальних змін у майновому стані платників податків. Господарська діяльність ТОВ «АльфаІнвест» велась із порушенням норм діючого законодавства, усі операції з цим контрагентом не спричиняють настання правових наслідків, а отже - є нікчемними по ланцюгу до вигодонабувача.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 02.01.2013 року № 0000022334 про збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в розмірі 1368246грн. та за штрафними санкціями у розмірі 342062грн. /т.1 а.с.15/

Судова колегія не погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог виходячи з наступного.

Так, відповідно до пункту 14.1. статті 4 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Пунктами 198.2, 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом, а при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (пункти 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України).

Згідно з п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно п. 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

Отже, підставами для формування податкового кредиту є наявність належно оформленої податкової накладної, сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника ПДВ виникає право на податковий кредит.

Відповідно до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пп. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

За умови відсутності законодавчо визначених обставин, які б позбавляли платника податку (покупця) права на формування податкового кредиту, зокрема за відсутністю з боку платника порушення вимог п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України при формуванні податкового кредиту останній має право на податковий кредит, на який зменшується податкове зобов'язання звітного періоду за правилом п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14, п.200.1 ст.200 ПК України.

Судом апеляційної інстанції не встановлено фактичного порушення позивачем вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло його права на податковий кредит. Натомість встановлено, що податкові накладні видані особою, яка, на час їх видачі, була зареєстрована платником податку на додану вартість та дієздатною юридичною особою.

За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Податковим органом не наведено доводів та доказів тому, що позивач діяв без належної обачності та був обізнаним про допущення його контрагентом певних порушень законодавства при створенні підприємства чи веденні господарської діяльності.

Доводи податкового органу щодо нікчемності вчинених позивачем господарських зобов'язань є необґрунтованими, оскільки для цього необхідно встановити наявність у платника податку при вчинені таких зобов'язань мети, суперечної інтересам держави і суспільства. Про наявність такої мети у платника податку (покупця) не можуть свідчили лише факти певних порушень правил ведення господарської діяльності чи оподаткування постачальниками товару.

Водночас, судом апеляційної інстанції досліджені наявні первинні документи та встановлено реальність господарських операцій з вказаним контрагентом та дотримання позивачем спеціальних вимог законодавства щодо документального підтвердження сум податкового кредиту. Реальність спірних господарських операцій підтверджується матеріалами справи, зокрема, бухгалтерськими документами наданими позивачем на вимогу апеляційного суду:

- договором про надання послуг з фумігаційних робіт, заявками на виконання фумігаційних робіт, додатковими угодами, в яких сторони дійшли згоди щодо вартості замовлених робіт, актами прийому-передачі робіт, рахунками-фактурами, платіжними документами, податковими накладними; /т.3 а.с.3-57, 246-261/

- договором про надання транспортно-експедиційних послуг, заявками на виконання послуг з перевозки, рахунками-фактурами, актами прийому-передачі робіт, товарно-транспортними накладними, платіжними документами, податковими накладними; /т.3 а.с.58-120, 246-261/

- договором про надання послуг з придбання та очищення зернових ємкостей, додатковими угодами, рахунками-фактурами, платіжними документами, податковими накладними; /т.3 а.с.121-150, 246-261/

- договором купівлі-продажу товару, специфікаціями, рахунками-фактурами, видатковими накладними, платіжними документами, податковими накладними. /т.4 а.с.132-304, т.5 а.с.1-149, т.3 а.с.246-261/

При цьому, придбання послуг, товару здійснювалось позивачем у межах його господарської діяльності, що належним чином доведено і підтверджено письмовими доказами подальшого використання придбаних у ТОВ «АльфаІнвест» послуг, товару у власній господарській діяльності.

На вимогу апеляційного суду позивачем надані бухгалтерські документи реалізації придбаних послуг, товару, у тому числі за кордон. /т.3 а.с.151-319, т.4 а.с.1-131/

Крім того, чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія вважає правомірним формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість по господарських операціях з ТОВ «АльфаІнвест», у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, оскільки судом першої інстанції при вирішенні справи помилково застосовано норми матеріального закону, тому постанова суду в порядку ст. 202 КАС України підлягає скасуванню.

Керуючись, ст.ст.198, 202, 205, 207 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Ділекс Україна» -задовольнити, постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30 травня 2013 року скасувати.

Прийняти у справі нову постанову, якою визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000022334 від 02.01.2013р.

Постанова суду набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі.

Головуючий:

Судді: